§ 3. Правовий режим роздільного майна подружжя

Як вже зазначалося, відповідно до правового режиму майна, що належить подружжю, треба розрізняти їх спільне та роз­дільне майно. Основним є режим спільності майна. Водночас у дружини та чоловіка може бути й роздільне майно.

У ст. 57 СК не наведені ознаки, які давали б можливість відмежовувати роздільну приватну власність подружжя від їх спільної сумісної власності. Перелічені лише види особистої приватної власності дружини і чоловіка. Наведено детальний перелік цієї власності (правильніше було б вести мову про роздільну приватну власність) і деякі новели. Так, до особистої приватної власності дружини, чоловіка віднесено не тільки май­но, набуте кожним із них до шлюбу, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу на підставі договору дарування або в

порядку спадкування, а й майно, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу на кошти, які належали їй, йому особисто. На думку деяких авторів, у разі продажу одним із подружжя отри­маного ним у спадок будинку і придбання на одержані за це гроші квартири виникає право роздільної приватної власності дружини та чоловіка¹, тобто має місце трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак оскільки це сталося за час шлюбу, згідно з ч. 2 ст. 60 СК та ст. 30 ЦП К тягар доказу­вання відсутності спільності майна подружжя лягає на того, хто оспорює це.

Говорячи про майно, набуте на підставі договору дарування, треба розрізняти майно, подароване подружжю, й те, що пода­роване одному з них. Наприклад, речі (за винятком речей інди­відуального користування), подаровані нареченій і нареченому з нагоди весілля, належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

А відповідно до ч. 2 ст. 57 СК речі індивідуального корис­тування, в тому числі коштовності, є особистою приватною власністю дружини та чоловіка навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок їх спільних коштів.

Згідно з ч. З ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Водночас другий абзац ч. З ст. 57 СК передбачає, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Роздільною приватною влас­ністю дружини, чоловіка є також кошти, одержані як відшко­дування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування за заподіяну їй, йому моральну шкоду. Однак відповідно до положення ч. 2 ст. 60 СК той з подруж­жя, хто вимагає, щоб кошти, одержані як відшкодування за заподіяну йому майнову шкоду, були визнані його роздільною приватною власністю, має довести, що шкоду було заподіяно речі, яка належала йому на праві цієї власності.

Частина 5 ст. 57 С К передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуван­ням. Наведене положення викликає деякі заперечення. Згідно з Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в

¹ Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 299; Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий. — Харь­ков, 2000. — С. 186.

162

¹ Див.: Кодекс о браке и семье Украины: Научно-практический ком­ментарий. — Харьков, 2001. — С. 67; Науково-практичний коментар Сі-

мейного кодексу України. — К., 2003. — С. 94.

редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) видами добровільного особистого страхування є страхування життя та страхування від нещасного випадку. Страхування життя передбачає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми, визначеної до­говором страхування, у разі смерті страхувальника, а також, якщо це передбачено договором, у разі дожиття ним до закін­чення строку дії договору та (або) досягнення певного віку. Договором може бути також закріплено обов'язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався зі страхувальником, та (або) його хвороби. Уявляється, що страхова виплата, одержана страхувальником при досягненні передбаченого договором віку та (або) у разі дожиття ним до закінчення строку дії договору, має бути визнана об'єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо страхові платежі вносилися за рахунок їх спільних коштів.

Страхова ж виплата, одержана страхувальником внаслідок нещасного випадку, що стався з ним, та (або) його хвороби, є роздільною приватною власністю цієї особи незалежно від того, за рахунок яких коштів були внесені страхові платежі. Ця виплата має суто цільове призначення.

При вирішенні ж питання про правовий режим страхових сум, одержаних за договором, об'єктом якого є майно, треба виходити з врахування правового режиму застрахованого майна. Якщо річ належала обом з подружжя на праві спільної сумісної власності, страхове відшкодування, що підлягає виплаті при настанні страхового випадку, є об'єктом їх спільної сумісної власності з моменту його одержання будь-ким з них незалеж­но від того, на чиє ім'я оформлено договір страхування.

Якщо ж об'єктом договору була річ, яка належала одному з подружжя на праві роздільної приватної власності, у разі настан­ня страхового випадку страхове відшкодування, як правило, має виплачуватись тому, кому належала ця річ, навіть тоді, коли страхові платежі були внесені за рахунок спільних коштів дружини і чоловіка. Це пояснюється тим, що відповідно до договору страхування, об'єктом якого є майно, страховик зо­бов'язаний у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику чи іншій особі, визначеній у договорі, заподіяну шкоду (ст. 979 ЦК). Шкоди ж при настанні страхового випад­ку зазнає, як правило, власник речі. Другий з подружжя може претендувати на певну частку у страховому відшкодуванні, якщо доведе, що в результаті настання страхового випадку він також зазнав шкоди. Ця шкода може бути обумовлена втратою тієї частки страхових платежів, які вніс він особисто.

Аналогічне положення міститься у другому абзаці п. 9 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України". Згідно з ним спільною сумісною власністю дружини і чоловіка можуть бути страхова сума і страхове відшкодування, випла­чені за рахунок їх спільних коштів. Проте у цій постанові виплачені й ті, що підлягають виплаті при настанні страхового випадку, страхові суми не розмежовані з об'єктами роздільної приватної власності подружжя.

І. Жилінкова правовий режим страхового відшкодування, виплачуваного при настанні страхового випадку, також ста­вить у залежність від правового режиму застрахованого майна¹. Однак вона не розглядає питання про право одного з подружжя на частку у страховому відшкодуванні при настанні страхового випадку, пов'язаного з річчю, яка є об'єктом роздільної приват­ної власності другого з подружжя, тоді, коли страхові платежі були внесені за рахунок спільних коштів дружини і чоловіка. А як слушно зазначають деякі автори, у разі дострокового при­пинення дії договору страхування повернуті страхові платежі є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо вони були внесені за рахунок їх спільних коштів².

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Роздільним майном подружжя треба також визнати приватизовану на ім'я одного з них кварти­ру. Частина 7 ст. 57 СК також передбачає, що якщо у придбан­ня майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, його частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю цієї особи.

Зазначене положення сформульоване також у третьому аб­заці п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", згідно з яким якщо хтось із подружжя зробив вкла­дення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке на­лежало йому до вступу у шлюб або було одержане ним за час шлюбу як дарунок, у порядку спадкування, придбано на кошти, що належали цій особі до шлюбу, або іншого роздільного майна, ці вкладення мають враховуватись при визначенні часток под­ружжя у їх спільній сумісній власності.

¹ Див.: Жилинкова И.В. Право собственности супругов. — Харьков, 1997. - С. 222-223.

² Див.: Сімейне право України. - К., 2002. — С 113.

Водночас треба зазначити, що у ч. 7 ст. 57 СК є деяка неточність. Як відомо, ч. 2 ст. З Закону України "Про власність" передбачає два види права спільної власності — право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності. Для права спільної часткової власності характерне те, що розмір частки кожного зі співвласників визначений заздалегідь (ч. 1 ст. 356 ЦК). Право ж спільної сумісної власності відзначається тим, що розмір зазначеної частки заздалегідь не визначений (ч. 1 ст. 368 ЦК). Він визначається лише у разі поділу цієї власності або при виділі з неї. Під часткою у праві спільної часткової власності, як це випливає з ч. 1 ст. 356 ЦК і як зазначено в літературі, треба розуміти частку у праві власності на все спільне майно'. Це частка, що не виділена в натурі, а виражена у вигляді дробу або у відсотках². Тому вона не може бути особистою приватною власністю одного з подружжя.

Згідно зі ст. 58 СК якщо річ, що належить одному з под­ружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

На думку О. Дзери та Т. Ариванюк, це положення супере­чить визначальному принципу сімейного права, відповідно до якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Тобто під набутим треба розуміти будь-яке майно, одержане за час шлюбу одним із подружжя в резуль­таті праці або іншої корисної діяльності³.

З цією думкою навряд чи можна погодитись. Зокрема, плоди, доходи (дивіденди), які одержує один із подружжя — власник майна від об'єктів, що належать йому на праві роздільної при­ватної власності, не можна вважати майном, набутим за час шлюбу. Це результат уречевленої праці одного з подружжя чи інших осіб (наприклад, дарувальника, спадкодавця), затраченої не у зв'язку з перебуванням у шлюбі. Тому плоди, доходи (дивіденди) від речі, що є об'єктом права роздільної приватної власності кожного з подружжя, належать дружині або чоловіку на праві роздільної приватної власності. Такий самий висно­вок випливає зі змісту ч. 2 ст. 189 ЦК.

Після укладення шлюбу дружина і чоловік залишаються самостійними суб'єктами права. Тому той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння і користування ним. Водночас у зв'язку зі вступом у шлюб на нього покладають-

ся певні обов'язки, одним із яких є обов'язок турбуватися про сім'ю, зокрема про її матеріальне забезпечення (ст. 55 СК). Тому той з подружжя, хто є власником майна, має визначати зазначений режим з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном кожний з подружжя зобов'язаний враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які за законом мають право користування ним. Так, згідно зі ст. 156 ЖК якщо об'єктом роздільної приватної власності од­ного з подружжя є житлове приміщення, право користування ним належить усім членам його сім'ї.

Роздільним майном подружжя можуть бути не тільки речі, а й майнові зобов'язальні права, наприклад, право на пай у кооперативі, якщо його внесено до шлюбу чи у період шлюбу, але за рахунок особистих коштів одного з подружжя, або вклад до банківської (кредитної) установи, якщо його зроблено до шлюбу, отримано у спадщину чи внесено за рахунок особистих коштів одного з подружжя. До складу роздільного майна можуть входити і майнові обов'язки дружини, чоловіка, наприклад, обов'язок відшкодування майнової шкоди або сплати особис­того боргу.

Таким чином, треба розмежовувати поняття "роздільна при­ватна власність" та "роздільне майно" кожного з подружжя. До складу останнього входять не тільки речі, що належать дру­жині або чоловіку на праві роздільної приватної власності, а й їх майнові права та обов'язки.

О. Дзера та Т. Ариванюк вважають, що у гл. 7 СК власністю кожного з подружжя визнається лише те майно, що є об'єктом права власності¹. З цим твердженням навряд чи можна погоди­тись. У ст. 57 СК немає чіткого розмежування між правом особистої (правильніше — роздільної) приватної власності дружини, чоловіка та їх роздільним майном. Так, п. 2 ч. 1 цієї статті до особистої приватної власності подружжя відносить майно, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу в порядку спадкування. Однак до складу спадкованого майна можуть вхо­дити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й майнові права та обов'язки спадкодавця. До складу майна, набутого кожним із подружжя до шлюбу, можуть також входити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й, як зазначалося, майнові права та обов'язки.

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М, 1999. - С 434—435.

² Див.: Гражданский кодекс Украины: Научно-практический коммен­ тарий. - Харьков, 2000. - С. 185.

³ Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С. 134.

166

¹ Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С. 128; Ариванюк Т.О. Правове регулювання відносин власності між подружжям: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С 11.

167

Таким чином, незважаючи на те, що ст. 57 СК має назву "Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоло­віка", з її змісту випливає, що вона передбачає можливість володіння кожним із подружжя на праві приватної власності не тільки речами. Дружина, чоловік можуть набувати зо­бов'язальних майнових прав та обов'язків.