§ 2. Поняття та особливості сімейних правовідносин

Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.

Треба зазначити, що, як вже підкреслювалося, норми сімей­ного права регулюють не усі відносини, що виникають зі шлюбу та сім'ї. Так, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, а також побудова сімейних відносин на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомо­ги і підтримки можуть бути забезпечені не нормами права, а нормами моралі. А норми права лише сприяють цьому.

Як слушно зазначено в літературі, правові норми, що вста­новлюють умови і порядок укладення шлюбу, є початковою стадією правового регулювання тих майнових і особистих не-майнових відносин, які починають складатися між особами, які виявили бажання одружитися¹. Не є, наприклад, сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов'язку вступу у нього. Водночас при цьому у зазначених осіб можуть виникати ци­вільно-правові зобов'язання. Так, згідно з ч. З ст. 31 СК особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуван­ням до реєстрації шлюбу та весілля.

Основні особливості сімейних правовідносин проаналізова­ні у першому параграфі першої глави першого розділу підруч­ника. На доповнення до викладеного зазначимо, що сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. їх пра­вомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, є харак­терною відсутність абсолютних правовідносин². Водночас, як підкреслюють О. Іоффе³ та А. Сергеев⁴, серед сімейних право­відносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно

беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самос­тійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідноси­ни, що складаються між батьками й дітьми. Однак у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М. Антокольська, право­вий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним¹.

А. Сергеев допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як й будь-які відносини, пов'язані з правом власності, що регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсо­лютних правовідносин². З цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю. Адже відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, а й між власниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і невласниками — з другого), і внутрішні (між самими спів­власниками)³.

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з тре­тіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.

Внутрішні правовідносини за своєю структурою є віднос­ними. Адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого"

' Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 257.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51; Советское семейное право. — М., 1982.' — С. 49; Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. — Свердловск, 1972. — С. 161; Советское семейное право. — К., 1982. — С. 53; Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 95.

³ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С. 195.

⁴ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 291.

72

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 95.

² Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 291.

³ Див.: Советское гражданское право. — Ч. 1. — М., 1986. — С. 378— 379; Линникова Н.Ю. Право общей долевой собственности граждан: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — М., 1982. — С. 9; Червоный Ю.С. Понятие и виды общей собственности по советскому праву // Вопросы государства и права развитого социалистического общества. — Харьков, 1975. — С. 102—103; Гражданское право. - Т. 1. — М., 1999. - С. 434; Мананкова Р.П. Правоотношения общей долевой собственности по совет­ скому законодательству. — Томск, 1977. — С. 8; Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. — С. 113—114.

73

права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'яза­ними з правом власності.

У зв'язку з цим правильнішою видається точка зору В. Рясен-цева, який залежно від характеру захисту розрізняє: 1) відносні права, яким притаманний абсолютний характер захисту від по­рушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей); 2) абсолютні права з деякими ознаками відносних (право дружини і чолові­ка на їх спільне майно); 3) відносні права, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню)¹.

Як зазначає В. Рясенцев, деякі з перелічених рис сімейних правовідносин притаманні й окремим інститутам цивільного права. Наприклад, триваючий характер властивий праву влас­ності, особистим немайновим правам, зв'язок прав з особою, їх невідчужуваність характеризують право авторства тощо².

Невідчужуваність притаманна праву на життя, на охорону здоров'я, на свободу та особисту недоторканність, на повагу до гідності та честі, а також іншим особистим немайновим правам, переліченим у ст. 270 ЦК. Згідно з ч. З ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від цих прав, а також не може бути позбав­лена їх. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ЦК особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Однак такі риси сімейних правовідносин, як невідчу­жуваність та непередаваність властиві лише окремим цивільним правовідносинам. Більшість цивільних прав передаються і від­чужуються, характеризуються правонаступництвом. У цивіль­ному праві є значна кількість правовідносин, існування яких обмежене короткими термінами. Тому їх особисто-довірчий, триваючий характер, непередаваність і невідчужуваність прав та обов'язків, неможливість їх правонаступництва, як підкрес­лює В. Рясенцев, на відміну від сімейних правовідносин не є типовими рисами усіх цивільних правовідносин³.

' Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51—52; Совет­ское семейное право. — М., 1982. — С. 49—50.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 14.

³ Див.: Там само. — С 15.

74

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свід­чать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних пра­вовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.