§ 7. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання

Згідно зі ст. 51 Конституції повнолітні діти зобов'язані піклу­ватися про своїх непрацездатних батьків. Це положення конкре-

301

тизоване у ст. 172 СК, відповідно до якої, до речі, піклуватися про своїх батьків та надавати їм допомогу повинні не тільки повнолітні, а й неповнолітні діти.

Частина 2 ст. 172 СК передбачає, що повнолітні дочка, син мають право звертатися за захистом прав та інтересів своїх непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Однак якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них за рішенням суду можуть бути стягнуті кошти на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням такого піклу­вання.

Результатом нормального здійснення батьківських прав, пра­вильного виховання дітей є та духовна й матеріальна підтримка, яку пізніше повнолітні дочка, син надають своїм батькам. Тож батьки вправі розраховувати на одержання у разі необхідності матеріальної допомоги від своїх повнолітніх дітей. У більшості випадків така допомога надається дочкою, сином добровільно.

Положення ч. 2 ст. 7 і ч. 1 ст. 9 СК дозволяють стверджувати, що непрацездатні батьки, які потребують матеріальної допомоги, можуть врегульовувати відносини з їх повнолітніми дочкою, сином, пов'язані з наданням їм утримання, шляхом укладення з ними договору про сплату аліментів. Водночас закон допус­кає можливість примусового виконання зазначеного обов'язку повнолітніх дочки, сина на підставі рішення суду.

У ст. 202 СК встановлені підстави виникнення аліментного зобов'язання між повнолітніми дочкою, сином та їх непра­цездатними батьками, які потребують матеріальної допомоги. Зазначене зобов'язання, що належить до аліментних зобов'язань першої черги — це правовідношення, підставою виникнення якого є такі юридичні факти: 1) родинний зв'язок між батьками і дітьми або усиновлення останніх; 2) непрацездатність батьків; 3) потреба батьків у матеріальній допомозі (одержанні аліментів).

Сукупність наведених вище юридичних фактів утворює юри­дичний склад, необхідний і достатній для виникнення алімент­ного зобов'язання, пов'язаного з утриманням повнолітніми доч­кою, сином своїх батьків. За відсутності хоча б одного з цих фактів зазначене аліментне зобов'язання не виникає.

Родинний зв'язок між батьками та дітьми визначається за правилами, встановленими нормами 12 і 18 глав СК. Непраце­здатність одержувача аліментів встановлюється за медичними критеріями (він має бути визнаний у встановленому законом порядку інвалідом 1, II чи НІ групи) або за віковими ознаками (він має досягти пенсійного віку, встановленого законом).

302

Потреба у матеріальній допомозі означає брак коштів, необ­хідних для підтримання нормальної життєдіяльності особи. Уявляється, що потреба батьків у матеріальній допомозі має визначатися відповідно до прожиткового мінімуму, встановле­ного законом. Тому з урахуванням закріпленого у ч. 1 ст. 10 СК положення про можливість застосування аналогії закону до сімейних відносин, не врегульованих цим Кодексом, при визначенні потреби у матеріальній допомозі треба виходити з критеріїв, закріплених у ч. 4 ст. 75 СК.

Таким чином, батьки можуть бути визнані такими, що потре­бують матеріальної допомоги, у тому разі, якщо їх заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не відповідають прожитковому мінімуму, встановленому законом.

Потреба у матеріальній допомозі встановлюється судом з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, він може взяти до уваги перебування батьків на утриманні державної або громадської організації, врахувати наявність у батьків-подружжя можливості одержувати утримання одне від одного тощо. Судова практика виходить з того, що перебування непра­цездатного подружжя, непрацездатних батьків (відповідно) у будинках інвалідів або престарілих саме по собі не виключає потреби у матеріальній допомозі і не звільняє зобов'язаних осіб від сплати аліментів, але може бути підставою для змен­шення їх розміру (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України").

За загальним правилом кошти на утримання непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, присуджені судом, мають стягуватись з моменту пред'явлення позову. Однак у ст. 220 ЦПК закріплене правило, згідно з яким при розгляді позовів про стягнення аліментів суддя у разі потреби (до вирі­шення справи по суті) має право прийняти ухвалу про те, хто з дітей і в якому розмірі має тимчасово надавати кошти на утри­мання батьків. Розмір аліментів на батьків визначається відпо­відно до правил, закріплених у ст. 205 СК. Ухвала судді підлягає негайному виконанню.

Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які потребують матеріальної допомоги і є непрацездатними за станом здоров'я (інвалідами І, II або III групи), зберігається протягом усього строку інвалідності, а щодо батьків, які потребують ма­теріальної допомоги і є непрацездатними за віком, — довічно.

Не мають права на аліменти мати, батько, позбавлені бать­ківських прав за рішенням суду з підстав, передбачених ст. 164

303

СК, у тому разі, якщо ці права не були поновлені, оскільки позбавлення батьківських прав призводить до втрати всіх прав, які мати, батько мали як батьки, зокрема й права на одержання аліментів (ст. 166 СК).

За злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків, винні притяга­ються до кримінальної відповідальності за ст. 165 КК.

Обов'язки батьків і дітей, пов'язані з наданням матеріаль­ної допомоги, є взаємними. З урахуванням цього у ст. 204 СК зазначено, що у разі встановлення судом того, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, дочка, син можуть бути звільнені від обов'язку утримувати їх.

У цій правовій нормі закріплена санкція, що може бути застосована судом до батьків за невиконання ними своїх бать­ківських обов'язків, яка за своєю правовою природою є мірою відповідальності.

Для розуміння сутності правила ст. 204 СК треба виходити з того, що відповідно до ч. 4 ст. 155 СК ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Тому ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, пов'язаних з вихованням і утриманням своїх неповнолітніх дітей, є саме тим випадком, коли держава не може задовольнити вимогу батьків про надання їм утримання їх повнолітніми дочкою, сином.

Під ухиленням батьків від виконання батьківських обов'язків у контексті ст. 204 СК треба розуміти їх протиправну, винну поведінку під час здійснення ними батьківських прав і вико­нанні батьківських обов'язків, пов'язаних з вихованням та утри­манням їх неповнолітніх дітей.

Таким чином, обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомо­ги, не в усіх випадках є абсолютним. У зв'язку з цим суд зобов'язаний на вимогу дітей, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, перевіряти ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків щодо них.

Встановлення того факту, що батьки протягом тривалого часу не брали участі у вихованні та утриманні своїх неповно­літніх дітей через незалежні від них причини, є підставою для того, щоб не звільняти останніх від обов'язку утримувати непра­цездатних батьків, які потребують допомоги.

Водночас згідно зі ст. 204 СК суд при розгляді справи за позовом непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, до повнолітніх дочки, сина може у виняткових ви-

304

падках присудити з неї, нього аліменти, але лише на строк не більш як три роки.

Як правило, обов'язок утримувати своїх непрацездатних бать­ків, які потребують матеріальної допомоги, повнолітні дочка, син виконують добровільно. Водночас досить часто трапля­ються випадки, коли вони не усвідомлюють свого обов'язку. Тому закон передбачає можливість його примусового виконання за рішенням суду.

Стаття 205 СК встановлює порядок визначення судом розміру аліментів на непрацездатних батьків, які потребують матеріаль­ної допомоги, які можуть бути стягнуті з повнолітніх дітей, якщо вони добровільно не виконують свого обов'язку утриму­вати батьків. Відповідно до ч. 1 цієї статті суд визначає розмір цих аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заро­бітку (доходу) з урахуванням матеріального становища та сімей­ного стану сторін. З'ясування судом питань, пов'язаних із мате­ріальним становищем і сімейним станом учасників зазначеного аліментного правовідношення, яке є аліментним зобов'язан­ням першої черги, має першорядне значення для визначення розміру аліментів на батьків.

Так, повнолітні дочка, син не можуть бути звільнені від обов'язку сплачувати аліменти на користь непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, навіть у тих випадках, коли вони самі перебувають у тяжкому матеріально­му становищі. Однак ця обставина може бути врахована судом при визначенні розміру аліментів.

Згідно з ч. 2 ст. 205 СК при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків, які потребують матеріальної до­помоги, суд має враховувати і можливість одержання ними утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Ця обставина також впливає на визначення розміру аліментів.

Закон виключає можливість залучення до участі у справі всіх повнолітніх дітей, якщо цього не вимагає позивач. Адже батькам немає необхідності пред'являти позов до тих дітей, які сумлінно й добровільно виконують свої обов'язки щодо них. Проте суд має виходити з визнання того, що всі повнолітні діти зобов'язані брати участь у матеріальному забезпеченні бать­ків. Тому він повинен встановлювати матеріальне становище всіх дітей і з урахуванням цього визначати частку участі у забезпеченні батьків відповідача.

Утримання, яке повнолітні дочка, син добровільно надають своїм батькам, має бути враховане судом при визначенні роз-

305

міру аліментів, які мають бути стягнуті з тих повнолітніх ді­тей, до яких пред'явлено позов і щодо яких постановлюється відповідне рішення суду.

Суд повинен враховувати й те, що відповідно до ч. 1 ст. 75 СК дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати одне одного. Водночас наявність такої підтримки не звільняє повно­літніх дітей від обов'язку утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Однак ця об­ставина може бути врахована судом під час визначення розміру аліментів, що мають бути стягнуті з повнолітніх дочки, сина на їх батьків. А встановлення судом того факту, що допомога, яка надається одним із подружжя другому з них, є достатньою для забезпечення належного матеріального рівня їх життя, може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів на батьків з їх повнолітніх дітей. Повинна врахову­ватись і можливість одержання непрацездатними батьками, які потребують матеріальної допомоги, утримання від їх батьків.

Згідно зі ст. 203 СК повнолітні дочка, син, які сплачують аліменти на батьків, зобов'язані брати участь у додаткових витра­тах на них, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або не­мічністю матері, батька. При цьому йдеться про додаткові витрати, а не про додаткове стягнення коштів на утримання непрацездат­них батьків, які потребують матеріальної допомоги.

Як правило, повнолітні дочка, син добровільно беруть участь у зазначених витратах. Якщо ж вони не роблять цього, батьки мають право звернутися до суду з позовом про стягнення з них додаткових витрат, зумовлених зазначеними обставинами.

Доказами, що підтверджують позовні вимоги, можуть бути висновки медико-соціальної експертної комісії, судово-медичної експертизи, довідки медичних закладів та інші документи, що свідчать про те, що позивач страждає на тяжке захворювання, дістав каліцтво або інше ушкодження здоров'я і у зв'язку з цим потребує додаткових витрат на медичну та соціальну допомогу. Розмір суми, що підлягає стягненню, повинен визначатися за­лежно від фактично понесених або передбачуваних витрат.

З урахуванням матеріального становища та сімейного стану повнолітніх дочки, сина суд визначає розмір участі кожного з них (якщо їх декілька) у додаткових витратах на батьків, зумов­лених їх тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Бе­реться до уваги й можливість участі у цих витратах інших осіб. У судовому рішенні, постановленому за результатами одночас­ного розгляду вимог про стягнення аліментів і про стягнення додаткових витрат, має окремо визначатися частка заробітку

306

(доходу) повнолітніх дочки, сина, присуджена батькам у вигляді аліментів, і сума присуджених додаткових витрат. Додаткові витрати можуть мати разовий характер або визначатись на пев­ний строк. Залежно від цього суд визначає порядок їх виплати (разовий або строковий).

У ст. 206 СК встановлене правило, відповідно до якого обов'язок, пов'язаний з участю у додаткових витратах на батьків, може покладатися судом і на дитину, тобто на особу, яка не досягла повноліття. Однак суд може постановити рішення про стягнення з дитини одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням матері, батька та доглядом за ними, лише у виняткових випадках, а саме: якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток).