§ 5. Обов'язок дитини, повнолітніх доньки і сина піклуватися про батьків

Частина 2 ст. 51 Конституції закріплює обов'язок повноліт­ніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Стаття 172 СК більш детально регулює цей вид особистих немайно-вих відносин між батьками й дітьми. Вона розширює коло осіб, зобов'язаних піклуватися про своїх батьків. Згідно з ч. 1 цієї статті до них належать не тільки повнолітні діти, а й діти, які не досягли 18 років. Таким чином, можна вести мову про взаємність обов'язків батьків і дітей піклуватися одне про од­ного, яка не залежить ні від їх віку, ні від якихось інших обставин (непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі тощо). Єдиною підставою для прояву зазначеного піклування є засвідчене у встановленому законом порядку походження ді­тей від зазначених батьків.

У ч. 2 ст. 172 СК вперше у сімейному законодавстві закріп­лено положення, відповідно до якого повнолітні діти можуть виступати як законні представники своїх непрацездатних, не-

263

мічних батьків під час захисту їх прав та інтересів без спеці­альних на те повноважень.

Проте треба зазначити, що наведене положення суперечить статтям ЗО, 39, 58, 242 і 244 ЦК та ч. 2 ст. 243 СК, зі змісту яких випливає, що факт непрацездатності або немічності бать­ків не є підставою для визнання їх недієздатними. Дієздатна ж особа може своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність у разі їх невиконання. Тому у неї не може бути законного пред­ставника. Юридичні дії від імені такої особи можуть здійсню­вати лише особи, які мають на те спеціальні повноваження, які мають діставати вияв у довіреності. У ст. 242 ЦК зазначе­но, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей, а опікуни — законними представниками малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законодавством не передбачене встановлення опіки над дієздатними батьками, якщо вони є непрацездатни­ми або немічними.

Водночас треба зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків існував і до прий­няття СК. Він передбачений, як вже зазначалося, ч. 2 ст. 51 Конституції. А оскільки її норми є нормами прямої дії, суди повинні були застосовувати зазначене положення. У п. 2 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" підкреслено, що суди, розглядаючи конкретні справи, мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції України.

Глава 14

ПОЗБАВЛЕННЯ І ОБМЕЖЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

§ 1. Підстави, порядок і наслідки позбавлення батьківських прав

Батьки у разі неналежного здійснення своїх прав та вико­нання обов'язків щодо виховання дитини несуть різні види відповідальності (сімейно-правову, цивільну — за шкоду, за­подіяну дитиною, кримінальну та адміністративну).

264

У літературі прийнято розрізняти заходи відповідальності та заходи захисту¹. Заходи захисту спрямовані на захист прав по­терпілого (наприклад, стягнення аліментів), а заходи відпові­дальності, крім того, передбачають вжиття до правопорушника додаткових заходів впливу у виді позбавлення прав, обмеження строку їх дії, зменшення обсягу прав і зростання обсягу обов'яз­ків. Заходом відповідальності є також виникнення обов'язку, пов'язаного з відшкодуванням моральної шкоди.

Заходи сімейно-правової відповідальності можуть вживатися лише до членів сім'ї. Треті особи у разі порушення сімейних прав учасників сімейних правовідносин несуть перед ними не сімейно-правову, а цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність². Отже, право на захист мають або його суб'єк­тами є учасники сімейних правовідносин.

Позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка настає при винній поведінці бать­ків (одного з них) і здійснюється за наявності відповідних підстав у порядку, передбаченому законом. Воно не тільки спрямоване на захист прав та інтересів дитини, а й породжує несприятливі для батьків (одного з них), позбавлених батьків­ських прав, наслідки. Позбавлення батьківських прав можливе лише щодо дітей, які не досягли 18 років або не набули достро­ково дієздатності у зв'язку з укладенням шлюбу. Однак при цьому мати, батько позбавляються батьківських прав і на май­бутнє, тобто й після досягнення дітьми, щодо яких вони позбав­лені цих прав, повноліття.

Частина 1 ст. 164 СК встановлює вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Згідно з нею мати, батько мо­жуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2. ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо вихо­ вання дитини;

3. жорстоко поводяться з дитиною;

4. є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, при­ мушують її до жебракування та бродяжництва;

¹ Див.: Малеин Н.С. Защита семейных прав // Советское государство и право. — 1972. — № 3. — С. 35; Гражданское право. — Т. 3. — М, 1999. — С. 315.

² Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. - С. 269.

265

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до са­мостійного життя. Під зловживанням батьківськими правами треба розуміти використання їх на шкоду інтересам дитини, наприклад, схиляння її до жебракування, створення перешкод у навчанні, у передбаченому рішенням суду спілкуванні з дити­ною. Жорстоке поводження з дитиною може діставати вияв у фізичному або психічному насильстві, застосуванні неприпус­тимих методів виховання, приниженні її людської гідності тощо. Хронічний алкоголізм батьків (одного з них) та захворювання на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медич­ними висновками. Ці захворювання можуть бути підставою для позбавлення матері, батька дитини батьківських прав неза­лежно від того, чи визнано хвору особу дієздатною.

В першому абзаці п. 25 зазначеної постанови підкреслено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки. Тому питання про його застосування може бути вирішене судом лише після повного, всебічного й об'єктивного з'ясування обставин спра­ви і характеру ставлення матері, батька до їх дітей.

У зазначеній постанові (третій абзац п. 26) увага судів звер­тається на те, що суд може у виняткових випадках при доведе­ності винної поведінки батька, матері з урахуванням її харак­теру та його, її особи, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьків­ських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на відповідний орган опіки та піклування контроль за виконанням ним бать­ківських обов'язків. За наявності зазначених обставин суд також може, відмовляючи у позові, вирішити питання про відібран­ня дитини у відповідача і передачу її органу опіки та піклуван­ня, якщо цього вимагають інтереси дитини. При цьому він не вправі вирішувати питання про те, до якого конкретно закладу має передати дитину орган опіки та піклування. Це вирішує орган опіки та піклування.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, передбачених пунктами 2, 4 і 5 ч. 1 ст. 164 СК, лише у разі досягнення ними повноліття. Батьки (один з них) можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або

266

щодо когось із них. Якщо суд, розглядаючи справу про поз­бавлення батьківських прав, виявить у діях батьків (одного з них) ознаки злочину, він має порушити кримінальну справу.

Справи про позбавлення матері, батька батьківських прав розглядаються судом у порядку позовного провадження. Від­повідно до ст. 165 СК з позовом про це до суду мають право звернутися один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчаль­ний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Згідно зі ст. 98 ЦПК необхідно, щоб у особи, яка пред'яв­ляє позов, був юридичний інтерес до результатів розгляду справи. Тому в першому абзаці п. 26 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" зазначено, що з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звертатися лише ті державні та громадські організації, на які чинним законодав­ством покладено обов'язок, пов'язаний з охороною прав та інтересів неповнолітніх (зокрема органи опіки та піклування, дитячі будинки, інші дитячі заклади, служби у справах непов­нолітніх), а також прокурор. Право останнього пред'являти такий позов випливає також зі змісту ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Інші особи та родичі дитини права на пред'явлення позову не мають. Вони можуть звернутися до відповідних державних і громадських організацій, а також до прокурора з проханням про його пред'явлення. Для розгляду справи судом необхідний письмовий висновок органу опіки та піклування, а також участь у судовому засіданні його представника та прокурора.

Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає усі права, засно­вані на факті її споріднення з дитиною, щодо якої вона позбав­лена цих прав, насамперед право на виховання дитини, зокрема на спілкування з нею, на визначення місця її проживання, вирішення питань, пов'язаних з навчанням дитини, право бути її законним представником. Вона не може бути усиновлюва-чем, опікуном та піклувальником

Причому особа, позбавлена батьківських прав, втрачає не тільки особисті немайнові, а й майнові права. У майбутньому вона не матиме права вимагати від дитини, щодо якої її позбав­лено батьківських прав, сплати аліментів. Зазначена особа втрачає право на спадкування за законом після дитини і на управління її майном. Ця особа не зможе одержувати й таких пов'язаних із батьківством майнових прав, які вона могла б

267

мати у разі своєї непрацездатності, як право на пенсію та від­шкодування шкоди у разі втрати годувальника (ст. 166 СК).

Водночас дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті її споріднення з особою, позбавленою батьківських прав, зокрема вона має право на одержання від цієї особи аліментів (ст. 180 СК) і на спадкування за законом після неї (ст. 1261 ЦК). Тому треба погодитися з думкою тих авторів, які вважа­ють, що в результаті позбавлення батьківських прав не відбу­вається повне припинення правовідносин між тим з батьків, до якого застосовано цю санкцію, і дитиною. Батько, мати втрачають права, але не звільняються від виконання деяких майнових обов'язків. Дитина зберігає більшість майнових прав (на аліменти, право на спадкування, право власності на житлову площу або право користування нею).

Батьки (один з них) можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо тих дітей, щодо яких їх поведінка була визна­на неправомірною. Щодо інших дітей, зокрема й тих, які будуть народжені у майбутньому, батьки (один з них) своїх прав не втрачають.

Частини 1 і 2 ст. 167 СК передбачають, що якщо дитина проживає з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їх подальшого прожи­вання в одному житловому приміщенні. Він може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений бать­ківських прав, з житлового приміщення, в якому ця особа про­живає з дитиною, якщо буде встановлено, що вона має інше житло, в яке може поселитися, або рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін. Уявляється, що наве­дені наслідки можуть наставати за рішенням суду лише у тому разі, коли зазначена особа не має права приватної власності на це житло.

При позбавленні одного з батьків батьківських прав суд має обговорити питання про можливість передачі дитини другому з них, встановивши, чи відповідає це її інтересам. Для цього треба з'ясувати обставини, які підлягають встановленню під час розгляду спорів між батьками щодо місця проживання мало­літньої дитини (ст. 161 СК) та позовів батьків про відібрання такої дитини від осіб, які незаконно тримають її у себе (ст. 163 СК). При цьому суд згідно з вимогами статей 155 і 163 СК має виходити з інтересів дитини. Він має встановлювати мораль­не обличчя того з батьків, хто не позбавлений батьківських прав, прихильність до нього дитини, його матеріально-побу­тові та сімейні умови, а якщо він має іншу сім'ю, — моральне

268

обличчя другого з подружжя і з урахуванням цього вирішува­ти питання про передачу йому дитини на виховання. Має бути також врахована думка дитини, що передбачено ст. 171 СК.

У разі позбавлення батьківських прав одного з батьків ди­тина може бути передана другому з них за його бажанням. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків або якщо батьківських прав позбавлені обоє з них, переважне перед іншими особами право на передачу їм дитини мають, за їх згодою, баба та дід дитини, повнолітні брати й сестри, інші родичі. Коли ж дитина не може бути передана жодній з цих осіб, а також мачусі, вітчиму, вона має передаватися на опіку­вання органові опіки та піклування. Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, збері­гає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього (частини 3—6 ст. 167 СК).

Батьки (один з них), позбавлені батьківських прав, втрачають й право спілкування з дитиною. Однак відповідно до ст. 168 СК за заявою матері, батька суд може дозволити їм разові або періодичні побачення, якщо це не завдасть шкоди життю, здо­ров'ю та моральному вихованню дитини, за умови присутності іншої особи. Вирішуючи це питання, суд має враховувати ба­жання дитини, того з батьків, хто не позбавлений батьківських прав, або осіб, яким дитина передана на виховання та утри­мання.

Рішення суду про надання батькам, позбавленим батьківських прав, можливості побачення з дитиною, не означає, що вони мають право на її виховання. Ці особи позбавлені батьківсь­ких прав, а отже, й права на виховання дитини. Тому їх мож­ливість побачення з нею не можна ототожнювати з правом того з батьків, хто не позбавлений батьківських прав, який проживає окремо від дитини, на її виховання та спілкування з нею (ст. 157 СК).