§ 8. Визнання усиновлення недійсним. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Усиновлення породжує важливі юридичні наслідки, оскіль­ки і в усиновлювача, і в усиновленої особи виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки. У зв'язку з цим припинення правовідносин, пов'язаних з усиновленням, може в окремих випадках істотно ущемляти інтереси як уси­новлених, так і усиновлювачів.

З метою охорони суб'єктивних прав та інтересів усиновленої особи та усиновлювача ч. 1 ст. 236 СК встановлює правило, згідно з яким лише суд може визнати усиновлення недійсним. Право на звернення до суду з позовом про скасування усинов­лення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла 14 років (ст. 240 СК).

У п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" наголошено на тому, що при вирішенні спорів, пов'язаних з усиновленням, треба відрізняти підстави й поря­док визнання останнього недійсним від підстав і порядку його скасування.

Уявляється, що при цьому треба керуватися обгрунтовани­ми положеннями, викладеними у літературі з теорії сімейного

360

361

права. Відповідно до них під визнанням усиновлення недій­сним необхідно розуміти позбавлення юридичної чинності акту усиновлення з моменту його вчинення, якщо він суперечить принциповим (основним) вимогам чинного законодавства, а під його скасуванням — припинення правовідносин, що виникають із факту усиновлення, на майбутнє, оскільки цього прямо або у кінцевому підсумку вимагають інтереси усиновленої дитини¹.

Підстави визнання судом усиновлення недійсним можна по­ділити на: підстави обов'язкового (визначені частинами 1 і 2 ст. 236 СК) і факультативного (необов'язкового, але можливо­го) визнання усиновлення недійсним (встановлені частинами 3—5 цієї статті).

Згідно з правилами статей 217 і 218 СК умовами усинов­лення є згода на нього дитини та її батьків. Тому якщо уси­новлення було проведене без їх згоди у тих випадках, коли така згода потрібна, суд повинен визнавати його недійсним. Усиновлення має визнаватися недійсним, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, що виникають у резуль­таті його здійснення (ч. 2 ст. 236 СК). Це так зване фіктивне усиновлення — тобто таке, яке хоч формально і відповідає усім вимогам закону, але здійснюється про людське око, не для встановлення передбачених сімейним законодавством пра­вовідносин, пов'язаних з усиновленням.

Як правило, таке усиновлення використовується для неза­конного набуття усиновлювачем певних суб'єктивних прав (на­приклад, на житлову площу, одержання соціальної допомоги тощо). Водночас треба мати на увазі, що для визнання усинов­лення недійсним через його фіктивність важливо, щоб вона існувала на день розгляду справи в суді. Якщо ж фіктивне усиновлення перетворилось на реальне і це підтверджено ваго­мими доказами (дитина проживає у сім'ї усиновлювача, вихо­вується разом з його дітьми тощо), немає підстав визнавати його недійсним².

Таким чином, для визнання усиновлення недійсним із зазна­ченої підстави треба, щоб його фіктивність була встановлена судом при розгляді та вирішенні справи за відповідним позовом.

Згідно з ч. З ст. 236 СК усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Підробка може полягати як у виготовленні фальшивого документа, на підставі якого було

прийняте рішення суду про усиновлення, так і у внесенні до акта обстеження житлово-побутових умов особи, яка бажає уси­новити дитину, до довідок про стан здоров'я усиновлювачів або усиновлених, до письмової згоди батьків на усиновлення та до інших документів завідомо неправдивих відомостей¹. Під­робленим може вважатися й документ, зміст якого змінено шляхом підчисток, внесення до нього виправлень тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 СК усиновлення може бути виз­нане недійсним також у разі відсутності згоди на нього осіб, зазначених у статтях 220—222 цього Кодексу (другого з под­ружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу).

Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з них, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий з подружжя не мав наміру продовжувати з усиновлювачем шлюбні відносини (ч. 5 ст. 236 СК).

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним закріплені у ст. 237 СК. Найважливішим із них є анулювання усиновлен­ня, визнаного недійсним, з моменту його здійснення.

Отже, рішення суду про визнання усиновлення недійсним, що набрало чинності, повністю анулює акт усиновлення та породжувані ним суб'єктивні права й обов'язки, які виника­ють у зв'язку з усиновленням і встановлюються законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини. Водночас при цьому відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням. Відновлюються також прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. Однак за бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Треба звернути увагу й на те, що у разі визнання усиновлення недійсним припиняються не тільки особисті немайнові та май­нові суб'єктивні права й обов'язки, встановлені сімейним за­конодавством, а й суб'єктивні права та обов'язки, визначені житловим законодавством. Так, усиновлювач і його родичі, які вселилися у житлове приміщення, що належить усиновленій дитині, як члени її сім'ї і у зв'язку з цим набули право на користування ним (ст. 65 ЖК), у разі визнання усиновлення недійсним втрачають його.

¹ Див.: Советское семейное право. — К., 1981. — С. 200.

² Див.: Там само. — С 202.

362

¹ Див.: Співак В.М. Гопанчук B.C. Законодавство України про шлюб і сім'ю. - К., 1998. - С.168.

363

Водночас зі змісту ст. 237 СК не випливає, що у разі визнання усиновлення недійсним кошти, витрачені усиновлювачем на утримання дитини до моменту набрання чинності відповідним рішенням суду, мають відшкодовуватись. Отже, вони не під­лягають відшкодуванню.

Згідно з ч. 4 ст. 237 СК у разі визнання усиновлення недій­сним дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням її батьків або інших родичів передається їм. Однак зробити це можна не завжди (наприклад, якщо ці особи померли, невідомі, визнані судом недієздатними або обмежені у дієздатності, позбавлені батьківських прав, не мають постійного місця проживання тощо). Тому, розглядаючи позов про визнання усиновлення недійсним, суд у кожному конкретному випадку має вирішува­ти питання про можливість передачі цієї дитини її батькам або іншим родичам. Якщо буде встановлена наявність обставин, що свідчать про неможливість передачі дитини її батькам або іншим родичам, суд повинен приймати рішення про передачу такої дитини на опікування органові опіки та піклування.

У разі визнання усиновлення недійсним, як вже зазначалося, анулюються взаємні суб'єктивні права та обов'язки, що виникли у зв'язку зі здійсненням цього акту. Однак із цього загального положення законом передбачений один дуже важливий виняток, який полягає у тому, що обов'язок колишнього усиновлювача щодо утримання дитини не підлягає безумовному припиненню.

Якщо дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням її бать­ків або інших родичів передається їм, то, як правило, аліменти з особи, яка була її усиновлювачем, не повинні стягуватися. Однак суд з урахуванням конкретних обставин може постано­вити рішення про стягнення аліментів на дитину з цієї особи на строк не більш як два роки за наявності обставин, що мають юридичне значення, а саме: якщо дитина не має батьків або вони не мають змоги утримувати її, а колишній усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Зазначені умови утворюють юридичний склад, необхідний для виникнення у дитини, усиновлення якої визнане за рі­шенням суду недійсним, суб'єктивного права на одержання аліментів від колишнього усиновлювача. Якщо суд встановить відсутність хоча б однієї з зазначених умов, аліментний обов'язок не повинен виникати. Якщо ж він виникає, то за рішенням суду має бути припинений до закінчення строку, на який його було встановлено.

Оскільки закон (ч. 6 ст. 237 СК) не пов'язує аліментний обов'язок колишнього усиновлювача з його працездатністю, сплата аліментів на дитину, усиновлення якої визнане за рішен-

364

ням суду недійсним, може бути покладена судом і на непрацездат­ну особу, якщо її матеріальне становище дозволяє робити це.

Одним із важливих правових наслідків визнання усинов­лення недійсним є необхідність поновлення актового запису про народження дитини, яка була усиновлена. Відповідно до п. 2.12 Положення про порядок зміни, доповнення, поновлен­ня й анулювання актових записів цивільного стану на підставі рішення суду про визнання усиновлення недійсним вноситься виправлення до актового запису про народження усиновленої дитини і поновлюються відомості, записані до її усиновлення. Про це має бути зазначено у рішенні суду після набрання чиннос­ті цим рішенням. Суд у місячний строк зобов'язаний надіслати його копію до органу РАЦСу за місцем реєстрації народження дитини (ст. 241 СК).