6. Інфразвук

Інфразвук – це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Інфразвук буває механічного та аеродінамічного походження.

Основними джерелами інфразвуку механічного походження на виробництві являються тихохідні масивні установки та механізми, що здійснюють обертові та зворотно-поступальні рухи з повторення циклу менше ніж 20 разів за секунду:

• вентилятори,

• поршневі компресори,

• турбіни,

• електричні приводи та інш.

Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

Хоча людина і не чуе інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі і на орган слуху, знижаючи його рівень чутливості практично на всьому частотному діапазонізвукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, шо викликає:

• передвчасне втомлення,

• запаморочення, біль голови,

• порушення фунцій вістибулярного апарату,

• зниження гостроти зору та слуху,

• загальну немічність, впливає на психіку людини.

Найбільш небезпечною вважається частота інфразвукових коливань близько 7 Гц, оскільки вона співпадає з альфа-ритмом біострумів мозку і може викликати резонансні явища.

Традиційні методи боротьби з шумом, що засновані на звукоізоляції та звукопоглинанні, є малоефективні щодо інфразвуку, оскільки останній має значно вищу проникну здатність. Тому необхідно, перш за все, домогтися усунення або зниження рівня інфразвуку в джерелі, що його генерує. Для цього

• підвищують циклічність устаткування (більше 20 ц/ с),

• підвищують жорсткість коливних конструкцій великих розмірів,

• встановлюють глушники реактивного типу тощо.

7. Ультразвук

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості, а саме:

• для іетенсифікації процесів хімічного травлення,

• нанесення металевого покриття,

• очмщення, змивання та знешкоджування деталей і виробів, дефектоскопії.

Ультра звук, так само як і інфразвук орган слуху людини не спрймає, однак він може викликати:

• біль голови, загальну втому,

• розлади серцево-судинної та нервової системи.

Для захисту від ультразвуку, що передається через повітря застосовують:

• звукоізоляційні кожухи,

• захисні екрани,

• звукоізольовані кабіни,

• розміщення ультразвукового устанкування в окремому звуко-ізольованому приміщенні.

Для виключення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинними середовищами (завантаження, вивантаження) необхідно проводити при вимкненому джерелі ультразвуку, або використовувати для цього спеціальні інструменти, що мають ручки з еластичним покриттям, напрклад, гумовим.

Засоби індивідуального захисту:

• протишумові навушники (дія через повітря),

• двошарові рукавички із зовнішнім гумовим шаром (контактна дія).

8. Іонізуючі випромінювання

Іонізуючі випромінювання – це випромінювання, взаємодія якого з середовищем приводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини (уран, радій, цезій, стронцій на інші). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовується в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування), в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з’єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об’ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т.д.).

Іонізуючі випромінювання поділяються на електромагнітні та корпускулярні. До останніх належать: альфа- і бета- частини, протони, нейтрони та інш. До електромагнітного випромінювання належать гамма- та рентгенівські випромінювання.

Альф – випромінювання – потік позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію), що рухаються зі швидкістю 20000 км/с.

Бета – випромінювання – потік електронів та позитронів. Їх швидкість наближається до швидкості світла.

Гамма – випромінювання – являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання, яке за соїми властивостями подібне до рентгенівського, однак має значно більшу швидкість ( приблизно дорівнює швидкості світла) та енергію.

Іонізуючі випромінювання характерізується двома основними властивостями:

• здатністю проникати через середовище, що опромінюється,

• іонізувати повітря та живі клітини організму.

Обидві ці властивості зв’язані між собою оберненою пропорційною залежністю. Найбільшу проникну здатність мають гамма- та рентгенівське випромінювання. Альфа- та бета-частинки, а також інші, що належать до корпускулярного онізуючого випромінювання швидко втрачають свою енергію та іонізацію, тому в них порівняно низька проникна здатність.

Іонізуюче випромінювання, що проникає в організм, передає свою енергію органам та тканинам шляхом збудження та іонізації атомів і молекул, що входять до складу клітин організму Це веде до зміни хімічної структури різноманітних з’єднань і порушень біологічних процесів, обміну речовин, функцій кровотворних органів, змін у складі крові тощо. Радіаційні ураження можуть бути загальними та місцевими (променеві опіки шкіри, слизових оболонок і т. п.).

Одиницею погинутої дози с системі СІ є грей (Гр), а позасистемною – рад (1 Гр = 100 рад).

Одиницею еквівалентної дози опромінення в системі СІ є зіверт (Зв); 1 Зв = 100 бер. Бер (біологічний еквівалент рада).

За одиницю експозіційної дози приймаютькулон на кілограм (Кл/кг). Застосована також позасистемна одиниця – рентген (Р); 1 Р = 2,58 ∙ 10^-4 Кл/кг.

В таблиці 8.1. наведені характерні порушення в організмі людини залежно від сумарної поглинутої дози при одноразовому загальному опроміненні.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються нормами радіаційної безпеки України (НРБУ – 97). Згідно з цим нормативним документом визначені наступні категорії опромінюваних осіб:

• категорія А – особи, що постійно чи тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

• категорія Б – обмежена частина населення – особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

• категорі В – населення області, країни.

Таблиця 8.1. Характерні порушення в організмі людини залежно від

сумарної поглинутої дози при одноразовому загальному опроміненні.

Сумарна поглинута доза, Гр	Порушення в організмі людини
До 0,25	Видимих порушень немає.
0,25 – 0,50	Можливі зміни в крові.
0,50 – 1,00	Зміни в крові, нормальний стан працездатності пору-шається.
1,00 – 2,00	Погіршується самопочуття, можлива втрата праце-здатності.
2,00 – 4,00	Втрата працездатності, можливий смертельний наслідок.
4,00 – 5,00	Смертельні випадки складають 50% загальної кількості уражених.
6,00 и більше	Смертельні випадки складають 100% загальної кількості уражених.

За ступенем чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів (тканин) організму, опромінення яких спричинює найбільшу шкоду здоров’ю людини:

I – все тіло, статеві органи, червоний кістковий мозок;

II – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока;

III – кісткова тканина, шкіра, кіті, передпліччя, лидки, стопи.

Залежно від групи критичних органів для осіб категорії А встановлено гранично допустиму дозу (ГДД) за рік, а для осіб категорії Б – границю дози за рік (таблиця 8.2.).

Таблиця 8.2. Дози опромінювання для різних груп критичних органів

для осіб категорії А та б, мЗв / рік.

Групи критичних органів	Гранично допустима доза для осі категорії А	Границя дози для осіб категорії Б
I	50	5
II	150	15
III	300	30

Для категорії В доза опромінення не регламентується, оскільки передбачається, що опромінення відбувається, в основному, за рахунок природного фону.

Захист від іонізуючого випромінювання. Засоби та заходи захисту від іонізуючого випромінювання підрозділяється на:

Організаційні заходи – це забезпечення виконання вимог норм радіаційної безпеки. Приміщення з радіактивними ізотопами повинні бути ізольовані від інших і мати спеціальне оброблення стін, стелі, підлоги. Відкриті джерела повинні знаходиться в обмеженій зоні, перебування в якій персоналу дозволяється у виняткових випадках, та й то короткочасно. Необхідно також організувати дозиметричний контроль і видалення радіоактивних відходів із приміщень у спеціальних контейнерах.

До технічних заходів та засобів захисту належать: застосування автоматичного устаткування з дістанційним керуванням, використання витяжних шкафів, камер, боксів, що оснащені спеціальними маніпуляторами, які копіюють рухи рук людини; встановлювання захисних екранів.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають: забезпечення чистоти приміщень, що включають вологе прибирання, устаткування приливно- витяжної вентиляції з найменше 5-кратним повітрообміном, дотримання норм особистої гігієни.

До лікувально-профілактичних заходів належать: медогляди, встановлення раціонального режиму праці та відпочинку, використання радіопротекторів – хімічних речовин, що підвищують стійкість організму до іонізуючого випромінювання.

Захист від іонізуючого випромінювання досягається шляхом:

• “захист кількісю” – зниження потужності джерел випромінювання;

• “захист відстанню” – збільшення відстані між джерелом випроміню-вання та працівником;

• “захист часом” – зменшення тривалості роботи в зоні випромінювання;

• “захист екраном” – встановлення між працівником та джерелом випромінювання.

До засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) від іонізуючого випромінювання належать: халати, костюми, пневмокостюми, шапочки, гумові рукавичкі, тапочки, бахіли, засоби захисту органів дихання та інш.