
- •§ 1. Правоохоронна діяльність. Правоохоронні органи
- •§ 2. Предмет і система навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів»
- •§ 3. Нормативні акти з навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів»
- •§ 1. Поняття й ознаки судової влади
- •§ 2. Форми реалізації судової влади
- •§ 3. Функції судової влади
- •§ 1. Система принципів судової влади
- •§ 2. Інституціональні принципи судової влади
- •§ 3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади
- •§ 4. Функціональні (судочинні) принципи судової влади
- •§ 1. Загальна характеристика судової системи
- •§ 2. Система судів загальної юрисдикції
- •§ 3. Організаційне забезпечення судової системи
- •§ 1. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні
- •§ 2. Порядок формування і структура Конституційного Суду України
- •§ 3. Статус судді Конституційного Суду України
- •§ 4. Повноваження Конституційного Суду України
- •§ 1. Суддівський корпус, його поняття та склад
- •§ 2. Формування суддівського корпусу
- •§ 3. Правовий статус суддів
- •§ 4. Відповідальність суддів
- •§ 5. Припинення повноважень суддів
- •§ 6. Народні засідателі та присяжні
- •§ 1. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення
- •§ 2. Збори суддів: види, повноваження та порядок роботи
- •§ 3. Конференції суддів: повноваження та порядок роботи
- •§ 4. Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи
- •§ 5. З’їзд суддів України: повноваження та порядок роботи
- •§ 6. Рада суддів України: повноваження та порядок роботи
- •§ 1. Статус, порядок формування та склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
- •§ 2. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
- •§ 3. Організація роботи та забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
- •§ 1. Статус і порядок формування Вищої ради юстиції
- •§ 2. Повноваження й організація діяльності Вищої ради юстиції
- •§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання
- •§ 2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні
- •§ 3. Система, структура й порядок утворення органів прокуратури
- •§ 4. Принципи організації й діяльності органів прокуратури
- •§ 5. Функції прокуратури51
- •§ 6. Кадри органів прокуратури. Класні чини працівників органів прокуратури. Заохочення й дисциплінарна відповідальність прокурорів і слідчих прокуратури
- •§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види
- •§ 2. Органи, які здійснюють оперативнорозшукову діяльність, їх компетенція
- •§ 3. Органи, які здійснюють дізнання, їх система й компетенція
- •§ 4. Органи досудового слідства, їх система й компетенція
- •§ 5. Слідчий апарат, його структура
- •§ 1. Поняття органів внутрішніх справ
- •§ 2. Система органів внутрішніх справ
- •§ 1. Завдання та правові засади діяльності Служби безпеки України
- •§ 2. Основні напрямки діяльності й повноваження органів Служби безпеки України
- •§ 3. Кадри органів Служби безпеки України
- •§ 4. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки
- •§ 1. Органи юстиції України, їх система й завдання
- •§ 2. Повноваження Міністерства юстиції
- •§ 1. Правоохоронна природа примусового виконання рішень
- •§ 2. Система органів державної виконавчої служби. Статус державного виконавця
- •§ 1. Поняття і сутність інституту адвокатури в Україні
- •§ 2. Статус адвоката України
- •§ 1. Поняття нотаріату
- •§ 2. Організація нотаріату
- •§ 3. Право на заняття нотаріальною діяльністю
- •§ 4. Статус нотаріуса
§ 2. Система органів внутрішніх справ
2.1. Система органів внутрішніх справ. Систему органів внутрішніх справ складають:
— Міністерство внутрішніх справ (МВС) України з його головним управлінням і відділами;
— Управління МВС (УМВС) областей, міст Києва й Севастополя;
— Управління внутрішніх справ на транспорті (залізничний, водний, повітряний);
— відділи МВС України в містах і районах;
— відділи (відділення) МВС України на особливо важливих і режимних об’єктах.
Система органів внутрішніх справ на транспорті включає: а) Головне управління внутрішніх справ на транспорті МВС України; б) управління, відділи внутрішніх справ на транспортних магістралях; в) лінійні відділи, відділення, пункти міліції на залізничних станціях, в аеропортах, водних портах, станціях метрополітену. Указані органи виконують завдання, які є загальними для міліції в цілому, але їхня діяльність обмежується рамками транспортних магістралей (залізничних, повітряних, водних), вокзалів та аеропортів, а також деякими іншими об’єктами, що прилягають до відповідної території чи є об’єктами їх обслуговування.
Окремим структурним підрозділом МВС виступають внутрішні війська. Безпосереднє керівництво ними здійснює Міністр внутрішніх справ, який несе персональну відповідальність за правомірність виконання покладених на ці війська завдань, видає нормативні акти з питань організації діяльності останніх, затверджує їхню структуру, штати їхніх підрозділів тощо. Управління внутрішніми військами покладено на командуючого ними, який одночасно є заступником Міністра внутрішніх справ України.
2.2. Завдання і структура органів внутрішніх справ. Згідно з Положеннями про МВС України основними завданнями МВС є:
— організація й координація органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку й забезпечення громадської безпеки;
— забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів до усунення причин та умов, що сприяють учиненню правопорушень;
— організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху.
МВС України очолює Міністр, який призначається Верховною Радою України за поданням Прем’єрміністра України.
Для погодження вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), його заступників за посадою, а також інших керівників і працівників органів внутрішніх справ.
Члени колегії Міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України, рішення якої провадиться в життя наказом Міністра МВС.
Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм і вирішення інших питань при МВС України можуть створюватися відповідні ради й колегії із включенням до їх складу провідних учених і висококваліфікованих фахівцівпрактиків.
Штатний розпис центрального апарату й положення про його структурні підрозділи затверджується Міністром МВС.
До складу центрального апарату МВС України входять:
— Головне управління кримінальної міліції;
— Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю;
— Головний штаб МВС України;
— Головне управління міліції громадської безпеки;
— Головне слідче управління54;
— Головне управління карного розшуку;
— Головне управління по боротьбі з економічними злочинами;
— Головне управління державної автомобільної інспекції;
— Головне управління державної служби охорони та ін.
Структура УВС області має схожу структуру за деякими винятками: так, замість головних управлінь УМВС області мають відповідні управління й відділи.
Провідна роль в охороні громадського порядку належить місцевим органам внутрішніх справ — міськрайвідділам. Їхня структура визначається Міністерством внутрішніх справ України з урахуванням чисельності населення, яке проживає на певній території, наявності на ній також важливих народногосподарських об’єктів. Структура міськрайвідділу: начальник відділу, його заступник, штаб, чергова частина, що працює цілодобово, відділення карного розшуку, служба у боротьбі з економічними злочинами, слідче відділення, державна автомобільна інспекція, служба дільничних уповноважених інспекторів тощо. Найбільшою за чисельністю в міськрайвідділі є патрульнопостова служба міліції. Після видання Президентом України Указу «Про утворення місцевої міліції» від 22 січня 2001 р. в міськрайвідділах почала створюватися місцева (муніципальна) міліція.
Співробітники органів внутрішніх справ є державними службовцями, мають статус осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Порядок проходження ними служби регулюється Законом України «Про міліцію» й відповідними положеннями55.
Основним складником органів внутрішніх справ України є міліція. Згідно із зазначеним Законом міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань. Особовий склад міліції становлять працівники, які проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми діловими й моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на ці органи завдання. При прийнятті на службу особам може встановлюватися іспитовий строк до одного року.
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України. Очолює міліцію Міністр внутрішніх справ. В областях міліцією керують начальники УМВС областей, у містах і районах — начальники міськрайвідділів МВС.
Заступник Міністра внутрішніх справ — начальник Головного управління МВС України в Криму — призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України. Начальники УМВС в областях, на транспорті, в містах Києві й Севастополі призначаються на посаду і звільняються Міністром внутрішніх справ України. Начальники міських, районних органів внутрішніх справ призначаються на посаду і звільняються з неї Міністром внутрішніх справ за поданням начальників управлінь МВС в областях, містах Києві й Севастополі та на транспорті.
На міліцію покладаються адміністративна, профілактична, оперативнорозшукова, кримінальнопроцесуальна, виконавча й охоронна функції. Міліція складається з таких підрозділів: охорони, спеціальна міліція, кримінальна, громадської безпеки, транспортна, державна автомобільна інспекція. Діяльність цього органу будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з населенням, гласності. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини чи принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого. Вона має право тимчасово (в межах чинного законодавства) обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки, і зобов’язана дати їм пояснення із цього приводу.
На підставі Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціалізовані установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. (з доповненнями) Кабінетом Міністрів України 8 липня 1995 р. прийнято постанову «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх» у системі МВС України, цією постановою затверджено положення «Про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх», яким передбачено структуру, правові засади діяльності, права та обов’язки щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх і боротьба з нею. Основну увагу служба приділяє кримінальним проявам з боку неповнолітніх і захисту їх від негативного впливу дорослих. Кримінальній міліції у справах неповнолітніх надано право здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні й негласні оперативнорозшукові заходи з метою запобігання злочинам та їх розкриття.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція при виконанні своїх завдань зобов’язана:
— забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
— здійснювати профілактичні, оперативнорозшукові заходи;
— приймати й реєструвати заяви й повідомлення про злочини й оперативно на них реагувати;
— допомагати органам досудового слідства;
— забезпечувати безпеку дорожнього руху і здійснювати технічний огляд транспорту;
— контролювати додержання реєстраційноміграційних правил;
— брати участь у проведенні карантинних заходів;
— здійснювати привід (доставлення) до відповідних державних органів громадян у встановленому законом порядку;
— забезпечувати виконання загальнообов’язкових рішень місцевих рад та ін.
Коло обов’язків міліції є досить широким, що залежить від завдань і функцій, покладених на цей державний правоохоронний орган. Особливо наголошується, що працівник міліції на території України незалежно від посади, місцезнаходження й часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують їх особистій чи громадській безпеці, зобов’язаний вжити заходів щодо попередження і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, а також повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
Для виконання покладених на міліцію завдань чинне законодавство наділяє її певними повноваженнями, серед яких найбільш суттєвими є правомочність застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї. Спеціальні засоби використовуються у випадках, якщо були застосовані й не дали бажаних наслідків усі інші форми попереднього впливу на правопорушників з метою: а) захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю чи здоров’ю; б) припинення масових заворушень; в) затримання й доставки в міліцію правопорушників; г) звільнення заручників тощо.
Використанню спеціальних засобів (за винятком необхідності протистоянню раптовому нападу на працівника міліції і звільненню заручників) повинно передувати попередження про намір їх застосування. Відповідальність за організацію роботи щодо забезпечення законності використання спеціальних засобів при охороні громадського порядку покладається на Міністра внутрішніх справ.
Розділ ХІІІ Органи служби безпеки