Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців

Велесова (Влесова) книга – деталізований літопис, який розкриває події, які відбувалися за півтори тисячі років до загальновизнаної дати заснування Київської Русі; про нескінченність нападів як сусідських племен, так і римлян, готів,хозар та інших зайшлих здалека. Разом із тим – це свіже, досить деталізоване джерело відомостей про життя та побут наших пращурів, про велику цивілізацію праукраїнців Оріану, яка мала досить розвинену, сталу, високодуховну культуру, серцевиною якої була віра населення, давня міфологія, уявлення пращурів про світ, світобудову, про триєдиний її фундамент, що у сучасному концептуальному вигляді може звучати як Людина – Земля – Космос. Виготовлена ця книга на дерев’яних (дубових) дощечках (38х22 см і товщиною 0,5 см), ЇЇ знайшов полковник білогвардієць Ізенбек у 1919 році.

Велесова книга являє собою енциклопедію стародавнього світу на наших землях; документально зафіксовані свідчення про вірування, світобачення наших давніх пращурів, їх уявлення про Небожителів – Праукраїнський Пантеон богів. Дізнаємося з неї, що прадавній Бог (Триглав (Триголов). Троян (Траян)) втілює в собі ідею триєдності Божої іпостасі. Сьогодні ця ідея, пронесена через тисячоліття трактується як Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Проте Велесова книга знайомить не лише з Триглавом, а інших, зокрема Світовидом, Хорсом, Стрибогом, Дажбогом, Семаргом. На дерев’яних дощечках неодноразово згадується про Бога Велеса (саме це і послужило тому, що цю книгу називають Велесовою). Єдиної думки щодо статусу Бога Велеса на сьогодні в науковому світі немає. Точки зору дослідників розділилися. Одні з них вважають, що він був одним із головним Богів Проукраїнського Пантеону (храму слави), а саме: покровителем простих людей, трударів-тваринників, трударів-хліборобів, гончарів та інших ремісників. Інші – покровитель худоби, усього живого і тваринників. За міфологією давніх, Велес мав здібність перетворюватися у будь-яку живу істоту (навіть людину).

Тож, Велесова книга є вагомим доказом того, що праукаїнці цивілізації Оріани вірили у не запозичених, а власних, оригінальних, абсолютно сформованих Богів, яких наділили гуманними рисами.

Писемність “не писемних” першоукраїнців

Об’єктивні, на нашу думку, дослідники доводять, що історія українців бере початок на кілька тисячоліть раніше, ніж звикли ми читати про це в різних джерелах, що був у нас літопис, який починався з 1-го року української (руської ери), а, якщо був дохристиянський першоукраїнський літопис, то була значить і відповідна писемність (Д.Т.Федоренко, 1999). Здійснена дешефровка етрутський текстів дала можливість втановити основні голосні букви першоукраїнської мови. Як з’ясувалося вони тотожні у звучанні з етруськими звуками. Виявилося й те, що начерком (написом) були прообразні буквиць ... старослов’янської мови.

Вивчення Паннонських легенд, які відображають події давнини (ІХ ст.), зокрема, життя Кирила і Мефодія, взагалі подають цікаву версію щодо створення азбуки-кирилиці. Якщо вірити цим легендам, то Кирило, перебуваючи в Херсонесі знайшов Євангелію та Псалтир руською мовою, зустрівся з якимось чоловіком, який говорив тією ж мовою, порівняв її зі своєю та вивчив, після чого й почав говорити нею (С.Караславов, 1992). Таким чином має право на існування версія, що в основу азбуки-кирилиці він поклав першоукраїнські (давноруські) письмена, вдосконаливши, видозмінивши деякі букви та їх графіку, систему голосних і приголосних тощо (Д.Т.Федоренко, 1999).