Стан жіночої освіти

Шкільна реформа 1804 року не сприяла розвитку жіночої освти. Для дівчат дворянок існували інститути шляхетних дівчат (закриті привілейовані навчально-виховні заклади; в Україні були створені в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі 1828), Керчі (1835), Києві (1838); дівчата перебуали в інститутах з 6 до 18 років; навчання та виховання мали вузькостановий характер; при деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальних додаткових однорічних класах; після 1917 року були ліквідовані), пансіони (в Україні почали створюватися у другій половині ХVШ століття, найбільшого поширення набули в 1800-1830-х роках; створювали й навчали в них перважно іноземці (французи та німці); вивкладали іноземні мови, літературу, музику, спів, малярство, танець; особлива увага приділялася вихованню світських манер; діяли в Харкові, Охтирці, Сумах, Києві; розпорядженням російського міністерства освіти 1828 року мали дотримуватися тих самих навчальних програм, що й державны школи, що привело до зменшення їх кількості), домашня освіта, а жіночі виховні заклади для недворянок готували гувернанток, акушерок та ін. З 1843 року почали засновуватися середні школи духовного відомства – єпархіальні училища (середні навчальні заклади; були напівзакритими; призначалися переважно для доньок православного духовенства (навчалисябезплано), навчалися незначна частина представниць інших станів (навчалися за плату); термін навчання шість років; навчальний курс був близьким до курсу жіночих гімназій; випускники мали право на звання домашнього вчителя, а також учителя початкових шкіл (з 1884 – церковнопарафіяльних); з 1900 при училищах було відкрито спеціальний, сьомий, педагогічний клас; при деяких діяли початкові школи, в яких вихованки старших класів проходили педагогічну практику), перебували у віддані Синоду). У 1858 році було відкрито кілька жіночих середніх навчальних закладів відомства імперіатриці Марії. 10 травня 1860 року вийшло “Положення про жіночі училища відомства Народної освіти”. Згідно цього документу було створено два типи жіночих училищ: першого розряду (термін навчання 6 років; вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, арифметику з елементами геометрії, географію, загальну та російську історію, природознавство, фізику, чистописання, рукоділля, за бажанням німецьку або французьку мову, малювання, музику, співи) та другого розряду (термін навчання 3 роки; вивчали Закон Божий, російську мову, географію, російську історію, арифметику, чистописання, рукоділля). Метою училищ було давати релігійно-моральну та розумову освіту, необхідну для майбутньої дружини та матері. Дозволялося отримувати освіту дівчаткам усіх станів (дозвіл був лише на папері, а в реальному життів них навчалися діти більш заможних веств населення). Існували на пожертвування приватних осіб, міських купецьких і міщанських товариств, держава майже не брала участі у фінансуванні училищ. Жіночі училища були у значно скрутнішому становищі у порівнянні з чоловічими. Обмеженість навчальних планів і програм, коротший термін навчання не дозволяли дати таку ж освіту представницям жіночої статі, як представникам чоловічої статі.

У 1861 було створено Комітет, який мав вивчати проблеми сумісного навчання хлопчиків і дівчат. У 1870 році (згідно “Положення про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної освіти”) замість жіночих училищ почали створюватися жіночі гімназії і прогімназії. Термін навчання у перших був семірічним, у деяких із них відкривався додатковий 8 клас – педагогічний.; у других – чотири роки (зміст навчання відповідав чотирьом нижчим класам гімназії). У гімназіях вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, історію, географію, математику, фізику, чистописання, фрнцузьку та німецьку мови, малювання, співи. Навчальні програми в жіночих гімназіях з окремих предметів (математики, фізики, історії та російської мови) були вужчі в порівнянні з навчальними програмами чоловічих гімназій. Навчання проводилось російською мовою. Більшість жіночих гімназій і прогімназій утримувалися міськими думами. Їх роботу контролювали адміністрації навчальних округів. Навчання було платним. Випускниць до університетів не приймали. З 1872-1876 рр. Їм було дозволено вступати на вищі жіночі курси. В кінці ХІХ століття більшість вищих жіночих курсів було закрито й поновили свою діяльність лише на початку ХХ століття.

У 1900 році був створений відділ для керівництва жіночими професійними навчальними закладами (відділенні наукового комітету з технічної та професійної освіти Міністерства народної освіти). Засновувалися навчальні заклади для професійної освіти жінок приватні особи. Вони відкривалися та розвивалися без певного плану, залишалися без чіткого навчального плану, не мали відповідно й організації, не визначені були права, переваги. Однією з таких шкіл була Києво-Лук’янівська практична школа домоводства, котра була відкрита в березні 1911 року й була призначена для навчання дівчат молочному господарству, скотоводству, птахівництву, шиттю, рукоділлю. Термін навчання був 3 роки.

З 1905 року у Києві функціонувала школа нянь. Тут готували помічниць доглядальниць дитсадків. Цей заклад прирівнювався до училища третього розряду.

У 1910 році в Одесі були відкриті вищі жіночі медичні курси. У 1913 році товариством взаємної допомоги працюючим жінкам були відкриті історико-філологічне, юридичне та медичне відділення вищих жіночих курсів у Харкові. В Києві в 1914 році було три вищі жіночі навчальні заклади: вищі жіночі курси, жіночий медичний інститут, вечірні вищі жіночі курси А.В.Жикуліної.

До університетів жінкам було дозволено вступати лише в 1906 році. Та цей дозвіл проіснував недовго, трохи з часом він був скасованим. Лише в 1914 році їм знову було формально надано право навчатися на факультетах університетів, хоча цим правом рідко хто користувався.

У 1908 році в місті Києві Фребелівським товариством був відкритий Фребелівський жіночий педагогічний інститут для підготовки вихователів дітей дошкільного віку з курсом навчання тривалістю 3 роки. На той час в Києві працювало дві державні жіночі гімназії, 22 приватні гімназії, жіноча громадська гімназія.

Велику роль у розвитку жіночої освіти відігравали недільні школи. Найбільш відомою серед жіночих недільних шкіл була Харківська недільна школа Христини Данилівни Алчевської. Після заборони царським урядом недільних шкіл ця школа працювала в будинку Алчевської нелегально. Існувала до 1919 року.