Тема 5. Розвиток навчання, виховання, педагогічної думки в Україні (друга половина хш-хv ст.)

1. Здобуття елементарної освіти в парафіяльних школах.

2. Діяльність “мандрівних” дяків.

3. Культурно-освітня діяльність П.Русина.

4. Життєвий і творчий шлях Ю.Дрогобича (Котермака).

Рекомендована література:

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

2. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг. ред. дійсного члена АПН України М.Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.

3. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картках, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000. – 208 с.

4. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Навчальний посібник по курсу “Історія педагогіки”. – Суми: СДПІ, 1998. – 120 с.

Здобуття елементарної освіти в парафіяльних школах

Монголо-татарська навала на Русь у середині ХШ ст. і весь період панування Золотої Орди, феодальна роздробленість, що мала місце на той час, перебування південно-західних земель України у складі Польщі, Литви, Угорщини, Молдавії, посилення феодального та релігійного гніту були причиною тимчасового занепаду культури в країні, кількість писемних людей і шкіл набагото зменшилась, чимало цінностей матеріальної та духовної культури було знищено. Про школи ХІV-ХV ст., стан шкільництва відомо надто мало. Збереглися відомості про діяльність шкіл у Києві, Львові, на Закарпатті та інших регіонах України, хоча вони досить фрагментальні.

Елементарну освіту на той час здобували в парафіяльних школах при діючих церквах. У цих школах вчителями були священики і навчалися в них діти різних верств населення, але здебільшого селян. Навчалися в них елементарної грамоти, співу, основам математики та Закону Божого. Навчальний рік починався 1 грудня (за старим стилем – свято пророка Наума – покровителя знань), після збору врожаю та завершення всіх сільськогосподарських робіт, припинення випасу худоби. Цей день був справжнісіньким святом зі своїми традиціями та ритуалами. Батько сина будив до школи дуже рано, промовляючи свої побажання щодо майбутнього навчання дитини: “Дай Боже, щоб і ти, як той пророк Наум, був розумний”. Мати виймала зі схованки зав’язану пуповину й пропонувала дитині розв’язати її. Вірили в те, що в залежності від того, як справиться дитина з цим завданням, так вона і буде вчитися. Відправивши сина на навчання, батько йшов до церкви й ставив свічку перед образом пророка Наума. Таким чином виявлялася пошана до покровителя знань і висловлювалося прохання “навести сина на розум ”. Вступ дитини до школи вважався другим народженням. Перший день нового навчального року починався у церкві зі служби Божої. На цій службі були присутні як всі учні, так і вчителі. Кожен навчальний день починався традиційно. Так, на початку занять проголошувалася молитва “Отче наш”, а в кінці дня – “Богородице, Діво”.

Діяльність “мандрівних” дяків

“Мандрівні” дяки (вчителі) з’явилися в Україні в ХV-ХVІ ст. Причинами їх появи були обстоювання українцями права на освіту, відсутність на хуторах церков, а, як наслідок, шкіл. Мандрівними дяками були переважно студенти-бурсаки, вихованці українських духовних шкіл, які під час канікул розходилися по містах і селах у пошуках засобів існування. Прекрасні гумористи, дотепні оповідачі, вправні співаки, віршувальники вчили дітей читати, писати, співати, лагідно ставилися до них, у навчанні широко використовували народну педагогіку. Вони не мали свого постійного осідку (тому й називали їх “мандрівними”). Небажання бути закріпаченим місцевим паном, прагнення уникнути переслідувань за вільнодумство, а також обмеженість кількості дітей шкільного віку на хуторах змушували вчителя часто змінювати місце своєї роботи.

“Мандрівні” вчителі виконували велику культурну місію, беручи на себе організацію “пересувної ” школи. Вони залишили благородний слід у розвитку та становленні українського шкільництва.