- •Актуалізація знань
- •Джерела педагогіки
- •Понятійний апарат
- •Тема 1. Історія педагогіки України як складова навчального курсу “Історія педагогіки”
- •Історія педагогіки як галузь педагогіки і навчальний предмет
- •Мета курсу та завдання дисципліни
- •Значення навчального предмету у формуванні сучасного вчителя
- •Тема 2. Українська народна педагогіка – джерело історії педагогіки України
- •Сутність і особливості народної педагогіки
- •Мета, зміст і форми виховання й навчання в українській народній педагогіці
- •Засоби, принципи та методи української народної педагогіки
- •Розділи української народної педагогіки
- •Основні джерела наукового дослідження української народної педагогіки
- •Методи науково-педагогічного дослідження народної педагогіки
- •З народних джерел
- •Тема 3. Виховання, писемність, педагогічні ідеї праукраїнців
- •Стан освіти та виховання в дохристиянський період
- •Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців
- •Писемність “не писемних” першоукраїнців
- •Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (іх ст.)
- •Договори київських князів (х ст.)
- •Тема 4. Виховання, школа та педагогічна думка Київської Русі
- •Освітня політика київського князя Володимира.
- •Освітня політика київського князя Володимира
- •Розвиток освітньої справи за князювання Ярослава Мудрого
- •Заснування та функціонування монастирських шкіл
- •Жіноча освіта в Київській Русі
- •Навчання дітей у школах грамоти
- •Діяльність майстрів грамоти
- •Освіта дітей простого люду
- •Значення перших шкіл на Русі
- •Педагогічні пам’ятки Київського періоду
- •Тема 5. Розвиток навчання, виховання, педагогічної думки в Україні (друга половина хш-хv ст.)
- •Здобуття елементарної освіти в парафіяльних школах
- •Діяльність “мандрівних” дяків
- •Культурно-освітня діяльність п.Русина
- •Життєвий і творчий шлях ю.Дрогобича (Котермака)
- •Тема 6. Становлення та розвиток національної системи виховання, педагогіки в епоху українського Відродження (хvі-хvш ст.)
- •Освітня діяльність єзуїтів в Україні
- •Просвітницька діяльність і.Федорова, його перший буквар (1574 р.)
- •Острозька слов¢яно-греко-латинська академія як перша наукова установа в Україні
- •Діяльність братських шкіл
- •Заснування школи при Києво-Печерській лаврі
- •Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії
- •Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові і сотенні школи Гетьманської України
- •Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи
- •Функціонування Харківського, Чернігівського і Переяславського колегіумів
- •Діяльність українських просвітителів і педагогів
- •Заснування головних і малих народних училищ
- •Педагогічна література
- •Тема 7. Головні тенденції розвитку освіти та педагогічної думки України
- •Прийняття “Статуту університету” та
- •Стан освіти в місті Києві
- •Становлення й розвиток університетської освіти
- •Стан жіночої освіти
- •Діяльність недільний шкіл
- •Статути гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти
- •Колегія Павла Галагана
- •Заснування першого дитячого садка в Києві
- •Підготовка педагогічних кадрів
- •Тема 8. Розвиток національного шкільництва і педагогіки в 1917-1919 роках
- •Загальна харакетристика розвитку освіти
- •І та іі Всеукраїнські учительські з¢їзди, Всеукраїнський учительський професійний з¢їзд
- •Започаткування Української академії наук
- •Тема 9. Стан розвитку освіти та педагогіки України в 20-80-ті роки хх століття
- •Освіта та шкільництво в Радянській Україні в 20-х роках
- •Розвиток національних шкіл за часів українізації
- •Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології
- •Розвиток освіти в 30-х роках
- •Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки
- •Підготовка педагогічних кадрів
- •Тема 10. Відродження національної системи виховання, школи, педагогіки в період становлення незалежної України
- •Гончаренко с.У. Український педагогічний словник. – к.: Либідь, 1997. – 376 с.
- •Тема 1917-1919 роки
- •Тема 1920-1980 роки
Тема 3. Виховання, писемність, педагогічні ідеї праукраїнців
Стан освіти та виховання в дохристиянський період.
Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців.
Писемність “не писемних” першоукраїнців.
Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (ІХ ст.).
Договори київських князів (Х ст.).
Рекомендована література:
Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки й освіти в Україні. – Частина перша:Дохристиянський період. К.: , 1993. - с.
Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг.ред.дійсного члена АПН України М.Г.Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.
Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч.посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.
Стан освіти та виховання в дохристиянський період
Український народ має вже кілька тисячолітню історію, оскільки, як стверджують дослідники, зокрема О.О.Любар та Д.Т.Федоренко, на території сучасної України з давніх давен жили люди, а починаючи з Ш тисячоліття вже існувала писемність. Однією з абеток, якою користувалися в той час, була абетка праукраїнців трипільської культури. Відомо також, що на ранніх стадіях свого розвитку предки слов’ян користувалися займенниками, числівниками загальноєвропейської десяткової системи. Вони створили піктографічне письмо (одна з найдавніших форм писемності, передавалася через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками), з часом ідеографічне письмо (один із типів письма, знаки якого (ідеограми) передавали цілі поняття). У 855 році Кирил і Мефодій, комбінуючи грецькі літери, створили азбуку-кирилицю, старослов’янську абетку. На жаль, в літописах не збереглося даних про існування шкіл у східних слов’ян до введення християнства як офіційної державної релігії. Хоча вони мали бути, оскільки в ті часи на Русі були письменні люди. Варто пригадати, що угоди з греками були складені грецькою мовою, проте одночасно були перекладені і записані по-слов’янськи. У договорі Ігоря з греками також згадується про грамоти, які князь повинен був давати кораблям, що вирушали до Греції. Відомості про існування східнослов’янської писемності є і в творах окремих арабських авторів. Тож археологічні знахідки, відкриття вчених дають підстави вважати, що на терені сучасної країни писемність була відома до введення нової віри.
Як виховувалися діти у стародавніх слов’ян, відомо лише в загальних рисах, і тільки в контексті усвідомлення життя людей того часу в цілому. Виховання мало безкласовий, загальнонародний характер. Дорослі навчали дітей тим навичкам і вмінням, котрими володіли самі. Змістом виховання та навчання був реальний процес повсякденного, побутового та трудового життя людей, засобами – спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. У практиці виховання та навчання можна виявити збереження традицій первіснообщинної епохи, зокрема включення дітей у різні види діяльності досить у ранньому віці, різницю у вихованні хлопчиків і дівчаток, обряди ініціаціі (система випробувань на фізичну зрілість і готовність підлітка стати в ранг дорослих людей).
Розвиток економічних процесів поступово привело до виокремлення сім’ї як самостійної господарської одиниці та різних соціальних верств – хліборобів, ремісників, общинної знаті, жерців. Виховання й навчання в кожному з прошарків населення стало набувати свої специфічні риси, орієнтуватися на свій ідеал (взірець досконалості).
Виховання дітей здійснювалося насамперед у сім’ї. Роль сім’ї в той час значно зросла, особливо матері. Мала місце певна вікова періодизація, а саме: “дитя” – дитина, яка годувалася молоком матері, “молодий” – дитина до 3-6 років, яка виховувалася матір’ю, “чадо” – дитина до 7-12 років, яка почала навчатися, “отрок” – підліток 12-15 років, який проходив спеціальне навчання перед посвятою в дорослого члена роду чи общини.
Оскільки в цей період економічно общини вже могли дозволити собі утримувати дружини (професійних воїнів), то у вихованні й навчанні великого значення надавалося військовій підготовці.
Послідовно розвивався і процес розподілу видів праці, відокремлення ремесел та їх ускладнення. Це, у свою чергу, вимагало зростання тривалості підготовки до професійної діяльності і породило в VІ-ІХ століттях такої форми навчання, як учнівство. Ремісники у східних слов’ян вважалися чародіями. Майстер повинен був не тільки навчати учня спеціальним умінням і навичкам, але й мав знайомити його з різними культовими знаннями.
Виховання здійснювалося у відповідності з язичницьким світоглядом стародавніх слов’ян (поклонялися різноманітним богам і богиням). Все життя їх було пов’язане з добрими та злими силами природи. Слов’яни вважали, що кожен будинок знаходиться під заступництвом домового, котрого ототожнювали з духом свого пращура; що в лісі мешкає лісовик, а в полі та у води живуть мавки. Саме під впливом язичницького світогляду формувалися всі побутові обряди – день народження, весілля, похорон, свята року.