Заснування та функціонування монастирських шкіл

У 1052 (1068) році ігумен (ведучий, керівник, настоятель) Києво-Печерського монастиря Феодосієм (церковним письменником, одним із перших ігуменів Києво-Печерського монастиря) для ченців обителі був запроваджений Студитський статут (складений візантійським богословом Федором Студитом у 798 році). Статут вимагав навчання чорноризців грамоті. Приклад Феодосія наслідували ігумени інших монастирів. З цього часу, як стверджують дослідники, на Русі почали поширюватися монастирські школи. Вони були внутрішніми, оскільки обмежувалися навчанням тих, хто поповнював ряди чорноризців. Навчання грамоти тут мало індивідуальний характер і здійснювалося диференційовано (молодих чорноризців із заможних станів готували до високих церковних посад, а рядове поповнення – до церковної служби та господарської роботи в монастирях. Головне завдання монастирських шкіл – аскетичне виховання учнів. Зміст його зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радості світського життя. Від ченців вимагалося суворого дотримання постів, усебічного самообмеження, систематичного моління. Монастирські школи здебільшого припиняли свою роботу після завершення навчання грамоті новоприйнятих монахів. При Києво-Печерському монастирі поступово було створено визначний культурно-освітній центр з підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, перекладачів, каліграфів та ін. Богословська освіта тут досягла рівня освіти, який давався у Візантійській духовно-патріаршій академії. Саме тут навчалися в майбутньому видатні діячі давньоруської культури, зокрема Нестор-літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець Іларіон. Тільки до 1240 року зі стін монастиря вийшло 50 єпископів (вищий духовний чин у християнській церкві). Як відомо, в Києво-Печерській лаврі проявився й набув свого розвитку феномен літописання.

Жіноча освіта в Київській Русі

Важливою подією в історії освіти було відкриття онукою Ярослава Мудрого княжною Анною Всеволодівною (з 1068 р. черниця Андріївського монастиря в Києві) в 1086 році в Києві при Андріївському монастирі першого жіночого училища. Тут навчалося 300 дівчаток читати, писати, співати та рукоділлю. В 1143 році ігуменя Єфросинія (княгиня Предслава Романова) створила монастирське училище в Полоцьку. Наведені історичні факти засвідчують, що з перших кроків становлення українського шкільництво турбувалося про навчання не лише тільки хлопчиків, але й дівчаток.

Навчання дітей у школах грамоти

Починаючи з кінця Х1 - початку ХП ст. почали відкриватися школи грамоти, в яких за рівнем давалась початкова освіта, а саме: навчали читанню, письму, лічбі, хоровому співу. Ці школи утримувалися на кошти батьків, а отже могли навчатися діти лише з тих сімей, батьки яких були спроможні заплатити за навчання. Навчалися діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Для дітей же бідного населення вони були недоступні. Вчитель працював з одним учнем або невеликою групою дітей (8-10). Навчання читанню здійснювалося за спрощеним 32 літерним алфавітом буквоскладальним методом. Учні заучували на пам’ять 53 склади ба, ва, га, бе, ве, ге та ін. Спочатку повторювали за вчителем, потім записували на табличках, які були покриті воском, з часом – на бересті (твердій березовій корі). Дітям багатих був доступний спосіб писання гусячими перами на пергаменті. Після цього з вивчених складів вже робили спроби створювати слова і лише потім читали спеціальні навчальні тексти (Часослов – богослужбова книга з текстами релігійних пісень і молитов, Псалтир – одна з біблійних книг Старого завіту, що складається із 150 псалмів). Рахувати навчалися за допомогою пальців рук. Замість цифр використовували букви. Щоб відрізнити цифри від букв зверху над буквами, що означали цифри, ставили риску (титло). Обов’язковим було вивчення закону Божого та церковного співу. Навчання велося старослов’янською мовою. Діти писали на слух, дошки не було. Навчальний рік починався з появою першого снігопаду, закінчувався, коли відходила відлига. Навчалися при свічках або скіпках уранці, вдень робили перерву на обід, після обіду заняття тривали до церковної вечірні. Термін навчання - від одного до трьох років. Існували переважно в містах. Навчалися перважно діти бояр, посадників, купців, лихварів (позичають гроші за великий процент), заможних ремісників.