Мета, зміст і форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

Мета виховання – сукупність властивостей людини, до виховання яких прагне народ – виховати людину.

Зміст виховання – процес формування особистості й підготовка її до активної участі у виробничому, суспільному, духовному житті. Зміст виховання охоплює:

• піклування про здоров’я та фізичний розвиток дитини;

• передачу знань, трудових умінь і навичок;

• привчання до організації домашнього побуту;

• забезпечення професійної обізнаності в певній галузі виробництва;

• підготовку до сімейного життя;

• формування духовного світу.

Форми виховання – спосіб організації виховного впливу:

• індивідуальна (охоплює догляд старшими членами сім’ї за дитиною; забезпечує індивідуальний підхід до дитини, всебічне вивчення її особливостей);

• групова (застосовується в родинному вихованні, коли кілька дітей, в різноманітних об’єднаннях дітей; поєднує засоби індивідуального та колективного впливу на кожного члена групи);

• фронтальна (масова) (Реалізується у процесі організації різноманітних видів праці, участі дітей у народних святах).

Мета навчання – сукупність знань, умінь і навичок людини, яку прагне сформувати народ – сформувати освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

Зміст навчання – система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує теоретичну та практичну підготовку людини:

• засвоєння рідної мови;

• праця;

• обізнаність з географії;

• знання з суспільствознавства;

• фізико-математичну підготовку;

• фізичну підготовку;

• прилучення до народного мистецтва.

Форми навчання – спосіб організації навчання:

• навчання “ланцюжком”;

• самонавчання;

• “челядництво”;

• наставництво;

• колективні форми навчання.

Засоби, принципи та методи української народної педагогіки

Засоби виховання – вид діяльності народу, який може впливати на особистість:

• рідна мова;

• усна народна творчість;

• види народного мистецтва;

• національні традиції, звичаї, обряди (традиція – історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки; звичай – манера поведінки, прийнятий спосіб дії; обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних установ, ритуал);

• національна символіка ( вираження національних ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів);

• народні ігри, іграшки;

• сімейно-побутова культура.

Принципи виховання – правило, норма, переконання, якими керується народ з метою кращого впливу на вихованця:

• гуманізм (створення умов для формування найкращих людських якостей і здібностей дитини; повага до особистості, розуміння її інтересів, гідності, довіра до неї);

• природовідповідність (врахування природи людини);

• зв’язок виховання з життям (тісний зв’язок із культурно-історичними традиціями народу);

• народність виховання (врахування специфіки спадковості, національної психології, характеру даного народу, його світогляду);

• систематичність (cтановить собою цілісну єдність, у якій одна ланка доповнює і продовжує іншу);

• послідовність (від простого до складного);

• єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту дитини, ставитися з повагою, піклуватися про дитину).

Методи виховання – способи, шляхи досягнення мети виховання:

• практично-дійові (режим праці та відпочинку, гра, вправляння (тренування), товаришування, дружба, мовлене вий етикет);

• навію вальні (сугестій ні) – казка, легенда, молитва, символ, заповіт (заповідь), вірування, приклад, авторитет, сповідь;

• переконувальні (бесіда, розповідь, прислів’я і приказки, притча, оповідання, пісня);

• попереджувальні (профілактичні) – застереження, догляд (нагляд), контроль, клятва, погроза);

• спонукальні (почуття честі та гідності, віра, надія, любов, кохання, змагання, подарунок, вимога, нагадування, доброта, милосердя, обов’язок, гасло (девіз, заклик), порада, настанова, наказ);

• оцінювання, схвалення та покарання (похвала, подяка, докір, осуд, догана, прокляття).

Приналежність методів виховання до тієї чи іншої групи залежить від мети їх застосування.

Засоби навчання – визнана народом дія, що дає можливість здійснити навчання:

• спілкування дітей з дорослими;

• ігри;

• спостереження;

• навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – основні положення, якими керується народ при організації навчання:

• природовідповідність (врахування природи дитини);

• свідомість і активність (свідомість - відображення об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, дій дитини в регулюванні взаємин з іншими людьми, з природою, оточуючим середовищем; активність – обумовленість і динаміка виконуваних дій);

• наочність (можливість бачити предмет пізнання з усіх боків і серед усіх тих відношень, у яких він перебуває);

• доступність (передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів, засобів і форм організації навчання віковим та індивідуальним особливостям дітей);

• міцність засвоєння знань (забезпечується за допомогою багаторазових повторень);

• зв’язок навчання з життям (привчання до трудових процесів, дій (самообслуговування, прибирання кімнати, догляд за рослинами, тваринами)).

Методи навчання – визначені народом способи, шляхи досягнення мети навчання:

• наочні (спостереження, демонстрування);

• словесні (бесіда);

• практичні (створення можливості зробити щось самостійно);

• ігрові (використання в навчанні різноманітних елементів гри).

Оскільки виховання й навчання в народній педагогіці розглядається як єдиний процес, то і засоби, принципи, методи навчання й виховання взаємообумовлюються та взаємодоповнюються один одним.