Становлення й розвиток університетської освіти

Львівський університет відіграв велику роль у розвитку освіти на західноукраїнських землях. Заснований був ще у 1661 році з метою посилення полонізації українського населення. Відкрито його було на базі єзуїтської колегії. Король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав цьому навчальному закладу статус академії та титул університету з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра та доктора. Заснування закладу викликало обурення в Краківському університеті та багатьох впливових людей того часу. Проте навчання всеж велося за зразком інших європейських академій. Король Август ІІІ у 1758 році затвердив диплом Яна ІІ Казиміра від 20 січня 1661 року. Від заснування і до 1773 року роботу закладу контролював орден єзуїтів і підпорядковувався він генералові єзуїтів у Римі. Розташовувався заклад у центрі міста Львова, біля вулиці Краківської. Він мав власну бібліотеку та найбільшу у Львові друкарню, складався з двох факультетів – філософського та богословського (теологічного). У 1744 році було відкрито кафедру математики (завідувачем було призначено Ф.Гродзіцького - автора підручника з архітектури та математики), створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію, як окремі предмети почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію. Очолював його ректор. У різні періоди тут працювали К.Несєцький (історик), Ф.Гродзіцький (математик), Т.Секержинський (математик), Г.Пірамович (письменник), І.Красіцький (громадський діяч, поет, письменник, філософ). Серед студентів були І.Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський і багато інших відомих на той час особистостей. У 1773 році Львівський університет було закрито, оскільки орден єзуїтів було розпущено.

21 жовтня 1784 року царським декретом засновано Львівський університет. Урочисте відкриття відбулося 16 листопада 1784 року. Більшість дисциплін викладалося в університетському обсязі, функціонували ті ж факультети. Вищим органом управління був сенат, до якого входили ректор, декани та саньори (найстарші за віком і стажем роботи професори). У компетенцію сенату входило вирішення найважливіших питань, які стосувалися загального керівництва університетом. Вирішення всіх інших справ входило в компетенцію деканів факультетів. Заклад мав певну автономію. Перші три роки всі студенти навчалися за програмою філософського факультету. Саме він був загальноосвітнім, підготовчим. Після його закінчення студенти мали право обрати на якому факультеті далі навчатися. Студенти могли продовжувати навчання на філософському факультеті, поглиблюючи та розширюючи свої знання з окремих галузей наук або ж – на юридичному, медичному, теологічному факультетах. Термін навчання був 4 роки. Викладання велося латинською, польською та німецькою мовами. У 1787 році у відповідності до спеціального декрету при теологічному факультеті було відкрито Руський інститут. Термін навчання 2 роки, а викладання велося українською мовою. Діяв до 1804 року.

У 1805 році університет зі Львова було певедено до Кракова, на цій базі почав працювати ліцей. Він мав чотири відділи (філософський, хірургічний, юридичний, теологічний. Програма ліцею не відповідала вимогам вищої школи. Це призвело до того, що 1817-1818 роках було відновлено університет (відновив Франц). Діяло чотири факультети (філософський, юридичний, теологічний і медичний). Викладання велося латинською, німецькою мовами. Вступ до університету українців обмежувався.

У 1825 році було відкрито кафедру польської мови та літератури. У вересні 1848 року було видано декрет про відкриття кафедри української мови і літератури. Першим професором її став Я.Головацький (1814-1888; визначний літератор, історик, етнограф і поет). У 1848-1849 роках в університеті було створено ще чотири українські кафедри. Під час повстання (листопад 1848 року) згорів університетський будинок, була знищена його цінна наукова бібліотека (51 тис. томів), велика кількість рукописів, вийшло з ладу обладнання. Заняття відновилися лише через деякий час.

З 1851 року університет розміщався на вул.Миколая (нині вул.Грушевського). До 1867 року Львівський університет був за своїм спрямуванням німецьким. З 1869 року поступово впроваджено викладання польською мовою (у 1870 році вже 13 предметів викладалося польською мовою, 46 ще німецькою, 13 – латинською, 7 – українською; з часом відбувалися зміни на користь польської та української мов). У 70-х роках на філософському факультеті навчався Іван Франко (мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний і громадський діяч, “титан праці”). У 1891 році в новозбудованому корпусі на вулиці Длугоша (нині вул. Св. Кирила і Мефодія) розмістилися хімічний, геолого-мінералогічний і фармакологічний інститути, у 1894 на вулиці Пекарській – медичний факультет, у 1897 році – фізичний інститут. У 1905 році було збудовано окреме приміщення для університетської бібліотеки. Вищим керівним органом був академічний сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. Сенат вирішував усі питання, що стосувалися навчального процесу, наукової роботи, присудження вчених ступенів, адміністативних справ.

Кожним із чотирьох факультетів (юридичний, філософський, теологічний і медичний), які діяли в кінці ХІХ століття, керувала рада професорів або колегія (входили декан, продекан, усі професори та два виборні представники від доцентів. У вересні 1894 року було утворено університетський архів, до якого увійшли всі справи та книги, датовані до 1848 року.

Для переважної частини студентів навчання в університеті було платним (не платили ті, хто подавав свідоцтво про бідністьі успішно складені семестрові колоквіуми). Лише на теологічному факультеті за навчання не потрібно було сплачувати гроші. Вступ до університету дітям простого народу був нездійсненною мрією. Проте, необхідно зазначити, що були і стипендії для студентів. Гроші на стипендії бралися зі стипендійних фондів, які складалися в основному з пожертвувань приватних осіб, зокрема Короля Людвіка. Студенти мали досить обмежену кількість місць у гуртожитку. Н юридичному, філософському та теологічному факультетах термін навчання був чотири роки, на медичному – п’ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету – два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (1 жовтня-20-ті числа березня) та літній (кінець квітня – кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін.

У 1918-1939 роках був польським університетом. З 1939 року перетворено на Львівський університет, викладання більшості дисциплін здійснювалося українською мовою. У 1940 році було присвоєно ім’я Івана Франка. З того ж року діяло п’ять факультетів: історичний, юридичний, філологічний (відділи української мови та літератури, слов’янської філології, романо-германської філології), фізико-математичний (відділи математики, механіки, фізики), природничого (відділи біологічний, хімічний, геграфічний, геологічний). Питання навчальної, методичної та наукової роботи, присудження наукових ступенів і вчених звань вирішували рада університету та рада факультетів. Нараховувалося 52 кафедри. У 1941 році припинив свою діяльність (вторгнення німецьких військ), у 1944 році відновив свою діяльність (після звільнення Львова від гітлеревських військ).

Нині один із найпрестижніших навчальних закладів України, має високий міжнародний авторитет.

Харківський університет. Виклопотати дозвіл на відкриття Харківського університету вдалося поміщику з Харківщини Василю Назаровичу Каразіну (1773-1842) – відомому українському діячу та вченому. Було кілька спроб українців відкрити університет на землях східної України. Проте, як відомо, вони закінчувалися безуспішно. Саме цей факт дає можливість відповідно оцінити такий успіх. На цю ціль дворянством було виділено 400 тисяч рублів і першого вересня 1802 року була видана царська грамота на заснування університету в Харкові.

Офіційне відкриття Харківського університету відбулося в січні 1805 року. Згідно Статуту 1804 рокуна університет покладалися певні обов’язки, а саме: навчальна та наукова робота, утворення та керівництво навчальними закладами, цензура друкованої літератури на території округу. В рамках закладу предбачалося створення наукових товариств, які мали проводити дослідження з точних і філологічних наук (у 1812 році було утворене перше наукове товариство природничих і словесних наук з ініціативи Х.П.Роммеля та В.Н.Каразіна). Разом із тим університет проводив просвітницьку діяльність (сприяв проведенню вчительських з’їздів). Першим ректором Харківського університету був Іван Степанович Рижський (доктор філософії, член Російської Академії наук). Заклад мав 4 факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний. Функціонувало підготовче відділення, фізична, хімічна та фармацевтична лабораторії, навчально-допоміжні кабінети та заклади. Основною формою організації навчального процесу була лекція. Викладачі застосовували словесні методи (бесіди, репетиції, співбесіди, семінари, колоквіуми); пов’язували теорію з практикою, досвід з наукою, використовували наочність; наполегливо боролися за вдосконалення системи навчання. Харківський університет порушував питання про права жінок на вищу освіту. Без міністерського розпорядження університет дозволив у 1861 році навчатися домашній вчительці Л.Ожигіній. Випускники ставали вченими, письменниками, педагогами, художниками, композиторами, лікарями, викладачами та вчителями середньої та вищої школи. Тут у різні роки навчалися: М.В.Лисенко (композитор, навчався перших два роки), М.П.Старицький (драматург, навчався перших два роки), П.П.Гулак-Артемовський (поет), М.В.Остроградський (математик), М.І.Костомаров (історик, етнограф і письменник), І.І.Мечников (біолог), О.О.Потебня, І.І.Срезневський, В.А.Стеклов.

Харківський університет був осоередком передової громадянської думки, культурного життя всього Харківського навчального округу. У 1816-1819 роках тут видавався журнал “Український вісник”, у 1824-1825 роках – “Український журнал”. За роки радянської влади університет виріс в один із найбільших науково-навчальних закладів. На його базі існували Академія теоретичних знань (1920-1921), Інститут народної освти (1921-1930), Інститут професійної освіти і Фізико-хіміко-математичний інститут (1930-1933). Медичний і юридичний факультети були перетворені в самостійні інститути.

Після 1917 року університет був спочатку реорганізований в Академію теоретичних знань, а згодом в Університет народної освіти, якому було присвоєно ім’я професора О.О.Потебні.

Київський університет. У 1805 році в Кременці було відкрито Кременецьку гімназію, яка в 1819 році була перетворена на ліцей. Викладання велося польською мовою, всі вчителі та більшість учнів за походженням були поляками. Процент студентів-українців був незначний. Рівень викладачів був достатньо високий. Більша частина з них були шовіністично налаштованими, із прогресивних викладачів можна назвати професора ботаніки В.Бессера, професора літератури та риторики Езубіш Словацького, А.Анджейовського. Навчалися діти польських можновладців і невелика кількість представників середнього майнового достатку. Термін навчання 10 років. Навчання в останніх класах прирівнювалося до університетської освіти. Ліцей мав хорошу матеріальну базу (бібліотеку, ботанічний сад, власну обсерваторію тощо). У 1831 році (наказом від 21 серпня) заклад було закрито. Проте він продовжував свою роботу. Царським указом (від 8 листопада 1833 року) Кременецький ліцей було переведено та перетворено в університет Св. Володимира (були перевезені бібліотека, колекції). Вчителі ліцею відповідно стали професорами Київського університету. Більшість викладачів університету були поляками або німці і лише незначну частину становили українці й росіяни).

Урочисте відкриття відбулося 15 липня 1834 року. З 28 серпня почалося навчання на єдиному філософському факультеті, який мав два відділення: історико-філологічне та фізико-математичне (з 1850 року це було два окремих факультета). Першим ректором було призначено Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873) – природознавця, історика, фольклориста, письменника, який очолював кафедру ботаніки Московського університету (виконував обов’язки ректора до грудня 1835 року). На юридичному факультеті заняття розпочалися з 1835 року, а на медичному з 1841 (відкрився на базі ліквідованої Віленської медичної академії).

Навчальну роботу Київський університет організовував в основному так, як і інші навчальні заклади такого типу. При університеті працювали різноманітні комісії, трохи пізніше товариства, формувалися наукові школи експериментальної (молекулярної) фізики (професор М.П.Авенаріус), теоретичної фізики (професор М.М.Шіллер), органічної хімії (П.П.Алексєєв), ембріології (професор О.О.Ковалевський), геології та природознавства (професор К.М.Феофілактов), математики (професори Б.Я.Букрєєв, М.Є.Ващенко-Захарченко, В.П.Єрмаков, І.І.Рахманінов), медицини (патології та бактеріології професор В.В.Подивсоцький, анатомії професор В.О.Бец, хірургії професор Ю.К.Шимановський), документалістів (професор В.Б.Антонович). Робота товариств як і комісій сприяла процесу розвитку вітчизняної культури та науки.

Випускниками Київського університету у різні роки були: В.Антонович (історик, археолог, етнограф, засновник історичного товариства), Д.Багалій (видатний історик ХХ століття, вивчав творчість Т.Шевченка, І.Франка), М.Драгоманов (публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, громадський і культурний діяч), Д.Заболотний (мікробіолог та епідеміолог), Є.Тарле (історик), М.Біляшивський (мистецтвознавець), М.Стражеско (вчений-медик), М.Іванов (вчений-медик), О.Бах (біолог), О.Шмідт (математик), М.Старицький (письменник, перші два роки навчався в Харківському університеті, а після відкриття Київського перевівся до Києва), М.Лисенко (композитор, перші два роки навчався в Харківському університеті).

В університеті працювали відомі вчені, а саме: М.І.Костомаров, М.І.Зібер, П.В.Павлов, О.П.Вальтер, В.С.Іконніков, В.І.Вернадський, В.І.Беретті, М.В.Скліфософський, М.П.Дашкевич, М.В.Владимирський-Буданов, М.І.Пирогов (засновник військово-польової хірургії) та багато інших. Понад 40 років університетською хірургічною клінікою завідував В.О.Караваєв (учень М.І.Пирогова). З 1845 року почала роботу астраномічна обсерваторія, організатором якої був професор астрономії В.Ф.Федоров (учень В.Я.Струве). У 1845-1847 рроках у складі Археологічної комісії працював Т.Г.Шевченко.

Київський університет був засновний не стільки для задоволення освітніх інтересів, скільки для впровадження русифікаторської політики у Правобережній Україні. Всупереч волі царату він став науково-навчальним і культурним центром України, одним із осередків революційного руху, центром згуртування передової інтелігенції.

Нині в університеті навчається близько 20 тисяч студентів на 13 факультетах і в 6 Інститутах. Майже 2000 викладачів передають їм свої зання та досвід. Науковці та студенти розвивають творчі зв’язки з багатьма вищими навчальними та науковими закладами різних країн світу.

Новоросійський університет. На честь колишнього новоросійського генерал-губернатора

А.-Е.Рішельє у 1817 році в Одесі був заснований закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії й багатого купецтва. Термін навчання становив 8 років. Навчальні плани ліцею не передбачали спеціалізації. Спочатку було два відділення – філософське й юридично-політичне. До 1820 року мовою викладання була французька. За директорства І.С.Орлая (1826-1829; видатного вченого, доктора медицини Дерптського та доктора філософії Кенігсберзького університетів, член Російської академії наук і багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, директор Ніжинської гімназії та Рішельєвського ліцею) було вдосконалено навчальний план (включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення, згодом назване педагогічним інститутом, для підготовки пдедагогічних кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. У 1837 організоване фізико-математичне відділення, інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних наук. У 1856 році попечителем Одеського навчального округу було призначено М.І.Пирогова з ініціативи якого 1865 року Рішельєвський ліцей було перетворено на Новоросійський університет. Цьому сприяли також М.Могилянський і П.Строганов.

У 1870 році при університеті було створено товариство дослідників природи. Члени товариства пропагували природничі знання, видавали свій друкований орган “Записки Новороссийского общества естествоиспытателей”. Трохи з часом було засноване історико-філологічне товариство (об’єднувало вчених університету та вчителів середньої ланки), при якому було організоване педагогічне відділення. Члени саме цього товариства розробили науково-методичні рекомендації щодо викладання історико-філологічних дисциплін у вищій і середній школі, займалися популяризацією наукових знань серед населення.

В університет вступала молодь з Бесарабії, Криму, Кавказу, Дону, Кубані, слов’янських країн Балканського півострову. В Новоросійському університеті здобували освіту М.Ф.Гамалія, Д.К.Заболотний (мікробіолог і епідеміолог, один із основоложників вітчизняної епідеміології), О.О.Богомолець (деякий час навчався в Київському університеті, патофізіолог), Л.Писаржевський (хімік).

В університеті працювали видатні вчені та педагоги, зокрема: І.Мечников (біолог), І.Сєченов (філолог), О.Ляпунов (математик), В.Григорович (фізіолог), М.Умов (фізик), Є.Щепкін (історик), Ф.Успенський (історик), Г.Транфільєв (географ), М.Ланге (психолог) і багато інших.

Новоросійський університетт був центром вищої освіти півдня України. Після 1917 року реорганізувався в ряд самостійних вищих навчальних закладів. З 1933 року носить ім’я Одеського, з 1945 року присвоєно ім’я І.Мечникова.

Чернівецький університет. У 1875 році на західних землях України (Австрійська Україна) було відкрито Чернівецький університет із німецькою мовою викладання. Він мав сприяти онімечуванню місцевого населення. Тодішній радник імператора К.Лемайєр заявляв, що українське населення не має права на власний університет, так як у культурному відношенні стоїть надто низько. Саме тому було репрезинтовано високу культуру та мову імперії (німецьку). Навчання в університеті дітям простого народу було недоступним. Висока плата за навчання вимушувала студентів із незаможних верст населення постійно бути в пошуках додаткового заробітку. До студентів українського походження ставилися з презирством, постійно насміхалися над ними. Система навчання, що мала місце в університеті не забезпечувала глибоких знань. Студентам прищеплювалися ідеалістичні погляди, а серед молоді розпалювалася міжнаціональна ворожнеча.

У 1884 році очолив кафедру української мови та літератури з правом викладати українською мовою молодий тоді доцент Степан Смаль-Стоцький. У 1918-1920 роках університет перетворено на румунський, скасовано українські кафедри, кількість студентів-українців скоротилася.

У різні роки навчалися І.Франко, Д.Лукіянович (письменник і педагог) та інші відомі діячі.