Розвиток освіти в 30-х роках

У 30-х роках на діяльності освітніх установ все більш позначався вплив загальної ситуації, що мала місце в країні, відбувалися зміни у Наркомосі УРСР. Замість головних комітетів соцвиху, просвіти й політосвіти було створено кілька відділів і секторів, серед яких і шкільний відділ.

У 1931-1934 роках розпочалася повна реорганізація шкільництва і всіх їх особливостей, всеціле підпорядкування її центральній московській системі. Проявилося це в ліквідації багатьох українських шкіл і шкіл національних меншин в Україні та в розбудові мережі російського шкільництва. Мала місце уніфікація освітньої галузі (приймалися однакові навчальні програми, не враховувалися національні особливості різних регіонів країни). В українських школах різко посилювалося вивчення російської мови (стверджувалося, що це не чужа мова, а друга). Із школи було усунуто національну духовність, історію народу, розгорнуто атеїстичне виховання. У шкільних підручниках і програмах перекручувалося минуле України, замовчувалася праця передових діячів української культури або показували їх як “слуг капіталізму, фашизму, націоналізму”. Особливо послідовно проводилася русифікація вищої школи, куди поступово запрошували на роботу російських викладачів, а від українських вимагали переходити на викладання російською мовою.

В організації навчального процесу набувала сили тенденція словесного навчання. Постановою ЦК ВКП (б) “Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі” (25.08.1932) регламентувалися організаційна форма навчання – універсальний “комбінований урок” і методи книжного навчання. У практику повернувся найгірший тип навчального процесу традиційної “школи навчання” і її негативні риси: догматизм, академізм, формалізм знань, неуспішність, другорічництво. Було засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод “цілих слів” у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи навчання, керівної ролі вчителя у навчальному процесі.

У 1932-1933 навчальному році почали відкритватися восьмі класи, а потім дев’яті та десяті класи середньої школи. У 1934 році була запроваджена нова система шкільної освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи). У 1935 році відбувся перший випуск 10 класу. З цього ж року діяльність піонерської та комсомольської організації підпорядковувалася директору школи, націлювалася на боротьбу за успішність та дисципліну. Педагогічний процес стали поділяти на навчальну (визначалася як домінуюча) та виховну роботу. Педагогічна наука все більш адаптувалася до офіційної ідеології та політики. Радянська школа перестала займатися вихованням особистостей. На першому плані постали проблеми виховання осіб, відданих комуністичній партії, не здатних самостійно мислити, сліпих виконавців її волі й проповідників її ідеології. Було відкинуто та стало переслідувано ідею національної школи.

Постанова ЦК ВКП (б) (04.07.1936) “Про педологічні перекручення в системі Наркомосу” засуджувала педологію та діяльність педологів як шкідливу, затверджувала “наукове єдиномисліє”. Разом із знищенням педології припинилося вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей. Педологів звинувачували у використанні бухаринської теорії рівноваги, в недостатній увазі до ленінської спадщини, в недооцінці геніальних праць Сталіна, в некритичному використанні буржуазних ідей на школу розвитку марксистської науки про дітей, у політичному дворушництві, саботажі керівних директив. Педологи були названі відвертими ворогами народу, шкідниками, такими, хто погано ставився до найдорожчого – дітей. Наука перетворювала в служницю політики.

Масові репресії зачепили й учительство. У 1937 році в Києві було заарештовано наркома освіти В.П.Затонського (1888-1938). Для багатьох педагогів були створені умови, що перешкоджали їх плідній діяльності.