- •Актуалізація знань
- •Джерела педагогіки
- •Понятійний апарат
- •Тема 1. Історія педагогіки України як складова навчального курсу “Історія педагогіки”
- •Історія педагогіки як галузь педагогіки і навчальний предмет
- •Мета курсу та завдання дисципліни
- •Значення навчального предмету у формуванні сучасного вчителя
- •Тема 2. Українська народна педагогіка – джерело історії педагогіки України
- •Сутність і особливості народної педагогіки
- •Мета, зміст і форми виховання й навчання в українській народній педагогіці
- •Засоби, принципи та методи української народної педагогіки
- •Розділи української народної педагогіки
- •Основні джерела наукового дослідження української народної педагогіки
- •Методи науково-педагогічного дослідження народної педагогіки
- •З народних джерел
- •Тема 3. Виховання, писемність, педагогічні ідеї праукраїнців
- •Стан освіти та виховання в дохристиянський період
- •Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців
- •Писемність “не писемних” першоукраїнців
- •Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (іх ст.)
- •Договори київських князів (х ст.)
- •Тема 4. Виховання, школа та педагогічна думка Київської Русі
- •Освітня політика київського князя Володимира.
- •Освітня політика київського князя Володимира
- •Розвиток освітньої справи за князювання Ярослава Мудрого
- •Заснування та функціонування монастирських шкіл
- •Жіноча освіта в Київській Русі
- •Навчання дітей у школах грамоти
- •Діяльність майстрів грамоти
- •Освіта дітей простого люду
- •Значення перших шкіл на Русі
- •Педагогічні пам’ятки Київського періоду
- •Тема 5. Розвиток навчання, виховання, педагогічної думки в Україні (друга половина хш-хv ст.)
- •Здобуття елементарної освіти в парафіяльних школах
- •Діяльність “мандрівних” дяків
- •Культурно-освітня діяльність п.Русина
- •Життєвий і творчий шлях ю.Дрогобича (Котермака)
- •Тема 6. Становлення та розвиток національної системи виховання, педагогіки в епоху українського Відродження (хvі-хvш ст.)
- •Освітня діяльність єзуїтів в Україні
- •Просвітницька діяльність і.Федорова, його перший буквар (1574 р.)
- •Острозька слов¢яно-греко-латинська академія як перша наукова установа в Україні
- •Діяльність братських шкіл
- •Заснування школи при Києво-Печерській лаврі
- •Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії
- •Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові і сотенні школи Гетьманської України
- •Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи
- •Функціонування Харківського, Чернігівського і Переяславського колегіумів
- •Діяльність українських просвітителів і педагогів
- •Заснування головних і малих народних училищ
- •Педагогічна література
- •Тема 7. Головні тенденції розвитку освіти та педагогічної думки України
- •Прийняття “Статуту університету” та
- •Стан освіти в місті Києві
- •Становлення й розвиток університетської освіти
- •Стан жіночої освіти
- •Діяльність недільний шкіл
- •Статути гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти
- •Колегія Павла Галагана
- •Заснування першого дитячого садка в Києві
- •Підготовка педагогічних кадрів
- •Тема 8. Розвиток національного шкільництва і педагогіки в 1917-1919 роках
- •Загальна харакетристика розвитку освіти
- •І та іі Всеукраїнські учительські з¢їзди, Всеукраїнський учительський професійний з¢їзд
- •Започаткування Української академії наук
- •Тема 9. Стан розвитку освіти та педагогіки України в 20-80-ті роки хх століття
- •Освіта та шкільництво в Радянській Україні в 20-х роках
- •Розвиток національних шкіл за часів українізації
- •Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології
- •Розвиток освіти в 30-х роках
- •Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки
- •Підготовка педагогічних кадрів
- •Тема 10. Відродження національної системи виховання, школи, педагогіки в період становлення незалежної України
- •Гончаренко с.У. Український педагогічний словник. – к.: Либідь, 1997. – 376 с.
- •Тема 1917-1919 роки
- •Тема 1920-1980 роки
Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології
Педологія – наука про виховання дітей, що базується на визнанні долі дитини від біологічних і соціальних факторів, впливу спадковості, а також від незмінного середовища. Вперше термін “педологія” ввів Оскар Хрісман у 1893 році.
Інтенсивний розвиток теоретико-методологічних засад педології як науки в Україні відбувався у 1920-1923 роках. Виокремилося два напрями педології: класичний (Я.Чепіга, І.Соколянський та ін.), педоцентричний (Я.Мамонтов).
У 1922-1925 роках відбувалася організація та розквіт діяльності досвідно-експериментальних педологічних станцій у Харкові та Києві. Представниками Київської наукової педологічної школи були С.Ананьїн, К.Лебединцев, Я.Чепіга, представниками Харківської – В.Протопопов, І.Соколянський, О.Залужний. 1924 рік був роком переходу від ідейних шукань, наукових дискусій до нав’язування педологам класово-партійної точки зору на цю інтегровану науку. Тому педологія ставить перед собою завдання дослідження соціально-класового середовища, організації та діяльності дитячого колективу, питаннядитячої праці, класової дисципліни, дитячого та молодіжного руху. Відбувалося оформлення біогенетичного і соціогенетичного напрямів у педології. Після загальнотеоретичних дискусій (з 1931 року) відбувалася внутрішня переорієнтація педології, після постанов 1931-1932 років педологія була перетворена на допоміжну науку. Напрацювання педологів все частіше піддавалися критиці, активізувалася й самокритика. Прийняття постанови “Про педологічні перекручення в системі Наркомосу” (1936) педологія була знищена.
Я.Чепіга – представник класичного напряму педології. Він еволюційно-біологічне пояснення становлення, розвитку та формування особистості доповнював культурно-історичним підходом (вважав, що в основі розвитку людини лежать два закони – закон утворення звичок і закон акомодації; наполягав на тому, що дітей необхідно виховувати не лише з урахуванням біогенетичних і психофізичних даних, а й культурно-історичний контекст.
І.Соколянський – представник класичного напряму педології. Він розглядав педагогіку як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу) і негативно ставився до визначення педагогічної науки про навчання та виховання дітей; доводив необхідність застосування ланцюгової методики Павлова у навчанні (на прикладі фізично дефективних дітей); великого значення надавав дитячому рухові – піонерській організації з точно визначеним класовим підходом; зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального вихованняі, дитячої дисципліни).
Я.Мамонтов – представник педоцентричного напряму педології. Під метою виховання він розумів виховання здатності повноцінного сприйняття та розуміння прекрасного в мистецтві та дійсності; формування естетичної культури вважав завершенням індивідуального та соціального становлення особистості; розробляв системний підхід до аналізу педагогічних явищ; вперше в українській педагогіці 20-х роів обґрунтував класифікацію педагогічних течій за їх цільовою настановою, теоретико-методологічні засади педагогічної науки, орієнтованої на пріоритет загальнолюдських цінностей).
О.Залужний – представник соціогенетичного напряму педології. Він вважав, що педологія володіє єдино об’єктивним методом вивчення поведінки дитини; першим став займатися проблемами розвитку колективу (групи, за його термінологією); вважав, що об’єктом педагогіки має бути не індивід, а колектив; розробив програму вивчення дитячих колективів на основі рефлексологічних досліджень; визначив типи соціальної поведінки дітей, етапи набування ними соціальних навичок на основі аналізу спілкування в ранньому дитинстві, класифікації соціальних взаємодій і визначення вікової динаміки їх розвитку; середовище проживання вважав важливим фактором, який визначає характер дитячого об’єднання; виділив конкретну ситуацію як засіб зміни характеру діяльності колективу; визначив типи колективу (той, що утворюється сам; педагогічно організований); досліджував проблему ролі та значення лідера колективу.