Діяльність майстрів грамоти

Відомо, що початкову освіту на той час здобували також за допомогою майстрів грамоти (дяки чи прості люди, які займалися навчанням дітей, як додатковою до свого ремесла професією, а інколи це була навіть основна професія), котрі приватним способом навчали дітей читати, писати, рахунку подібно тому, як вчили майстри своїх учнів ремеслу. Майстри грамоти займалися з дітьми всіх станів. Як правило, кожен із них навчав 8-10 дітей за рукописними книжками. Вони використовували особливі дощечки, на яких була вирізана азбука. Спочатку діти вивчали азбуку, навчалися писати і промовляти букви, далі складали, а вже потім навчалися читати. Читали молитви за Псалтирем. Для письма використовували берест.

Освіта дітей простого люду

Діти простого люду переважно виховувалися в сім’ях, оскільки плата за навчання їм була непосильна. Виховання дітей мало систематичний і послідовний характер. Воно передбачало систему певних прийомів і засобів впливу на формування особистості. В основу виховання було покладено засвоєння молоддю народно-правових і моральних норм людської діяльності. Характерною рисою виховання дітей у цей період було безпосереднє залучення їх до різноманітних видів праці, до всього того, чим займалися дорослі (до землеробства, скотарства, рибальства, збирання ягід, плодів, випасання худоби; до домашньої роботи; відзначення свят; до різних видів мистецтва, військової справи тощо).

Необхідно було виховати сильного та вмілого працівника, доброго землероба, спритного мисливця, мужнього воїна; потрібно було виховати жінку – вмілу господиню, яка б знала прядіння та ткацтво, добре доглядала худобу.

На виховання молоді великий вплив сприяла народно-педагогічна мудрість, відбита у фольклорі. Легенди, перекази, прислів’я бувальщини, казки, пісні передавалися дітям. Народно-педагогічні уявлення українців княжої доби свідчать про прагнення до такого виховання своїх дітей, щоб вони могли жити у повній природовідповідності, у злагоді і дружбі, але при потребі, щоб могли постояти за себе, власну сім’ю і рідну землю, щоб зростали добрими сім’янинами, розумними господарями, хоробрими воїнами і неперевершеними майстрами своєї справи.

У зв’язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували з Півдня кочівники, надзвичайну вагу мало патріотичне виховання. Воно здійснювалося на матеріалі билин, казок, легенд, оповідей учасників воєнних походів, пісень та іншими засобами народної педагогіки.

Значення перших шкіл на Русі

Отже, упродовж Х-першої половини ХШ ст. писемність була розповсюджена по всій території Київської Русі, просякла в усі прошарки її населення. Не дивлячись на те, що перші школи на Русі були створені насамперед в інтересах держави, князів, духовенства та інших заможних верств населення, а діти трудового народу переважно виховувалися вдома, в сім’ї, у кращому випадку навчалися ремесел у майстрів або ж здобували елементарні знання у майстрів грамоти, відкриття шкіл дало все ж таки позитивні результати. За рівнем освіти школи були елементарні та підвищеного типу. З перших кроків свого становлення українське шкільництво турбувалося про навчання не лише хлопчиків, але й дівчаток. Київська Русь не поступалася за рівнем освіченості Центральній і Західній Європі. Розвиток освіти, у свою чергу, сприяв пожвавленню і в інших сферах державного життя. Є всі підстави стверджувати, що уже в княжі часи пройшло становлення школи, яка забезпечувала високий за тими мірками рівень грамотності населення, давала необхідні для життя і спілкування з іншими народами знання та практичні навички, сприяла розвиткові культури народу. Освітня діяльність, яка мала місце на терені сучасної України в період київського етапу княжої доби (860-1240) відіграла велику роль у становленні та розвитку давньоруської писемності, духовності народу, була поштовхом до подальшого розвитку українського шкільництва.