Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (іх ст.)

Під час вивчення графіті в Софії Київській була виявлена невідома азбука. Складалася вона з 27 букв, з яких 23 – грецькі, 4 (Б, Ж, Ш, Щ) – слов’янські. Відкрив її археолог С.О.Висоцький. Дослідження показали, що це архаїчна азбука ІХ століття. Це є вагомим свідченням, яке спростовує існуючі антинаукові версії концепцій щодо виникнення писемності та школи на терені сучасної України лише з запровадженням християнської релігії та підтвердженням давності існування на цих землях писемності.

Договори київських князів (х ст.)

Підтвердженням існування писемності на Русі до введення християнства як офіційної релігії (988) слугують торговий договір князя Олега (911), мирні договори Ігоря (944) і Святослава (968) з Візантією, що написані грецькою та давньоруською мовами. Кожен із договорів частково торкався слов’янської писемності. Так, у договорі Олега згадується про існування писемних духівниць, в Ігоря – про грамоти, що укладалися двома мовами – грецькою та слов’янською. Саме це приводило до необхідності утримання князями канцелярії грамотних людей для складання документів торговим людям, які мали приїзджати до Візантії не з печатками, а з грамотами.

Тема 4. Виховання, школа та педагогічна думка Київської Русі

1. Освітня політика київського князя Володимира.

2. Розвиток освітньої справи за князювання Ярослава Мудрого.

3. Заснування та функціонування монастирських шкіл.

4. Жіноча освіта в Київській Русі.

5. Навчання дітей у школах грамоти.

6. Діяльність майстрів грамоти.

7. Освіта дітей простого люду.

8. Значення перших шкіл на Русі.

9. Педагогічні пам’ятки Київського періоду.

Рекомендована література:

1. Антология педагогической мысли Древней Руси. – М.: Педагогика, 1985. - с.

2. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

3. Дроб’язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність: Посібник. – К.: Академія, 1997. – 184 с.

4. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні /Х – поч. ХХ ст./: Нариси / Редколегія: М.Д. Ярмаченко / відп. редактор/, Н.П. Калениченко /заст. відп. редактора/, С.У. Гончаренко та інш. – К.: Рад. шк., 1991. – 381 с.

Освітня політика київського князя Володимира

Київський період (Х-ХШ століття) зайняв особливе місце в історії східних слов’ян. У зазначену епоху становлення давньоруської народності та державності відбулися відповідні суттєві зміни й у вихованні та навчанні дітей і молоді. У 988 році Київський князь Володимир (979-1015, син Святослава, внук Ігоря й Ольги), якого прозвали Великим, вирішив охрестити весь український народ і через хрещення підняти авторитет свого роду та Київської Русі в цілому. Прийняття християнства сприяло зміцненню Давньоруської держави, розширенню економічних і культурних зв’язків, подальшому розвитку науки й освіти. Мовою богослужіння, літератури й навчання була слов’янська мова зі слов’янським алфавітом (азбука-кирилиця).

З прийняттям християнства в Київській Русі стали вестись літописи. У літописах є згадки про те, що “Володимир же... почав ставити по містах церкви і попів і приводити по всіх містах і селах людей на охрещення. Пославши почав він забирати в нарочитої чаді (знатних високопоставлених людей – авт.) дітей і віддавати їх на навчання книжне; матері ж дітей цих, тому що ще не укріпилися були в вірі , плакали по них, як по померлих плакали”.

Володимир заснував школу й у Києві. Діяла вона при Десятинній церкві (збудована на честь Богородиці, назва пішла від того, що на утримання духовенства князь призначив десяту частину свого майна). Це був державний навчальний заклад, оскільки утримувався за рахунок князівської казни. У школі не просто навчали грамоти, а давалась на той час досить серйозна освіта. Основу навчання становили “сім вільних мистецтв” (тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика)). Це був заклад підвищеного типу, а його учні вже до початку навчання у школі володіли вміннями читати та писати. Випускники поповнювали ряди вищого ешелону державної та церковної влади. Зазначене дозволяє припустити, що до заснування освітніх закладів Володимиром все ж таки вже мало місце елементарне навчання дітей.

Шкільна справа та релігійність педагогічної думки розквітала, оскільки школи засновувалися і в інших регіонах, зокрема Новгороді, Чернігові. Школи мали елітарний характер, оскільки навчалися переважно діти привілейованих верств населення. Навчання було індивідуальне. До шкіл дітей брали в основному з семи років. Учні сиділи всі разом, проте з кожним учнем вчитель займався окремо. Діти навчалися читати, писати, рахунку, а також вивчали деякі відомості про природу, з математики, історії різних країн. За це батьки сплачували “мзду” (плату). Навчання книжне давало як підвищену освіту, так і елементарну.