2.4.9. Фінансування підготовки робітничого персоналу

Актуальні проблеми

Нині професійно-технічна освіта покликана забезпечувати відтворення виробничого персоналу держави, стає найважливішим чинник підвищення продуктивності праці, випуску високоякісної продукції, інтеграції України у світову економічну спільноту. Світовий досвід показує, що найстійкішою є економіка тих країн, де неухильно зростає частка високоосвічених і висококваліфікованих робітників. Отже, формування економіки, заснованої на знаннях і вміннях, вимагає сталого розвитку системи професійно-технічної освіти, що потребує відповідної фінансової підтримки.

Фактично контингент учнів професійно-технічних навчальних закладів становить менше 5 % від загальної чисельності тих, хто навчається в Україні. Водночас на систему професійно-технічної освіти у 2008 р. у консолідованому державному бюджеті виділялося понад 6 % загальних асигнувань на освіту (з них 80 % з державного і 20 % з місцевого бюджетів, зокрема, й у зв’язку з проведенням у Львівській, Харківській областях та м. Києві експерименту з децентралізації фінансування). Для порівняння, контингент школярів у загальноосвітніх навчальних закладах складає понад 50 %, а фінансування у 2008 р. – дещо більше 40 %. Отже, порівняно з учнями шкіл підготовка кваліфікованих робітників перефінансовується. У країнах ОЕСР ситуація зворотна: скажімо, державні і приватні витрати на одного учня в середній освіті становлять 7,8 тис. доларів США, а в післясередній невищій (аналог вітчизняної професійно-технічної освіти) – 4,7 тис. доларів; у розрахунку відносно ВВП на душу населення – відповідно 26 % і 17 %. Крім того, у структурі державного бюджетного фінансування професійно-технічної освіти частка спеціального фонду (самостійно заробленого) бюджету становила менше 9 % (для порівняння: у дошкільній освіті – понад 9 %).

Таким чином, проблеми фінансування професійно-технічної освіти в Україні полягають не тільки в загальній абсолютній недостатності коштів, а й в їх (і це головне) неоптимальному виділенні (надто значна централізація) та нераціональному використанні.

Причини виникнення проблем

1. Тривалий час чинна централізована (на 80 % у 2008 р.) модель фінансування професійно-технічних навчальних закладів передбачає необхідність детального прогнозування потреб ринку праці у кваліфікованих робітниках, що в нинішніх умовах ринкової економіки практично неможливо зробити. Тому фінансова модель, зокрема, консервувала споживацько-утриманський підхід до фінансового забезпечення функціонування цієї освітньої ланки, гальмувала її інтеграцію з економічною сферою. Як наслідок, сталися великі перекоси у формуванні трудових ресурсів та їхньої професійної підготовки.

2. Відірваність від економіки зумовила не лише кількісне згортання системи професійно-технічної освіти, а й її структурну деформацію: подібність як закладів (у середньому менше 500 учнів в одному закладі), так і переліку професій, за якими готують кадри (понад 2,5 тис., для порівняння: в Німеччині і Росії – менше двохсот). Це спричиняє неефективність розподілу і використання коштів.

3. Законодавча неврегульованість економічних відносин між органами державної влади, виробничо-бізнесовою сферою і системою професійно-технічної освіти стримує розвиток багатоканального, інвестиційно активного фінансування підготовки кваліфікованих робітників, за якою інвесторами мають бути і органи державної, регіональної, місцевої влади, і роботодавці. Незадовільність умов залучення для професійно-технічних навчальних закладів коштів від економіки насамперед пов’язана з відсутністю відповідних пільг для суб’єктів господарювання, інших сторін.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Фінансування професійно-технічної освіти має бути доцентралізовано й урізноманітнено за рахунок юридичних і фізичних осіб. З державного бюджету варто фінансувати підготовку кадрів у міжрегіональних професійно-технічних навчальних закладах; державне замовлення підготовки робітничих кадрів за спеціальними державними програмами; перспективні, пошукові й прикладні дослідження та соціально-освітні проекти; науково-методичне забезпечення професійно-технічної освіти; створення державних стандартів, переліків професій для підготовки робітників, типових навчальних планів і програм; положень, концепцій та інших нормативних документів; централізоване забезпечення професійно-технічних навчальних закладів новітньою технікою, навчальним приладдям і літературою згідно з державними програмами розвитку професійно-технічної освіти.

Із регіональних бюджетів, які мають бути домінуючими, доцільно фінансувати: підготовку робітничих кадрів для потреб регіону та перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення; регіональні програми сприяння розвитку професійно-технічної освіти та окремих навчальних закладів.

Із міських і районних бюджетів (за місцем дислокації закладів): замовлення на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації робітничих кадрів, у тому числі дорослого населення, для місцевих потреб; програми розвитку професійно-технічних навчальних закладів.

Потрібно докорінно підняти рівень самофінансування професійно-технічних навчальних закладів шляхом їх інтеграції з економікою та поліпшення якості і збільшення номенклатури освітніх послуг для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб (короткотермінових курсів з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за профілем навчання тощо); оренди актових, спортивних залів та інших приміщень, не задіяних у навчально-виховному процесі та у вільний від навчання час; виготовлення продукції з давальницької сировини та матеріалів згідно з програмами виробничого навчання і практики; надходження внесків від благодійних фондів, інших надходжень, не заборонених законодавством.

В Україні має бути розроблена і законодавчо закріплена стратегія розвитку трудових ресурсів у повній відповідності до сучасних потреб ринку праці у кваліфікованих й високоефективних робітниках. Необхідно ухвалити закони про соціальне партнерство в системі професійно-технічної освіти, тобто врегулювати взаємовідносини підприємств і навчальних закладів, інших соціальних партнерів із системою професійно-технічної освіти в ринкових умовах. Потребують законодавчого врегулювання і взаємовідносини між закладами й органами виконавчої влади на місцях, створення методики розрахунків вартості підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням термінів навчання, складності й наукової і технологічної ємності професій, їх матеріало- та енерговитратності.

У стратегії розвитку трудових ресурсів мають визначатися пріоритети щодо підготовки виробничого персоналу в системі професійно-технічної освіти й на виробництві, встановлюватися певні пропорції реальної потреби щодо підготовки кадрів у вищих і професійно-технічних навчальних закладах, оптимізуватися мережі закладів шляхом об’єднання й укрупнення, перегляду переліку професій з метою їх інтеграції й скорочення, за потреби – запровадження подовженого терміну навчання.

Формуванню ефективних фінансово-економічних механізмів у професійно-технічній освіті сприятиме розроблення методики визначення вартості підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням складності професій, базової моделі розрахунку нормативу бюджетного фінансування на одного учня, порядку розрахунку регіональних нормативів бюджетного фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів в умовах передачі їх фінансування в регіони, цільового фінансування перспективних пошукових і прикладних досліджень і соціально-освітніх проектів, запровадження нових економічних та управлінських механізмів функціонування, а також стимулювання й заохочення інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти, підвищення автономності закладів у використанні самостійно зароблених коштів на засадах неприбутковості.