Розділ 2. Пріоритети розвитку освіти за рівнями

2.1. Дошкільна освіта

2.1.1. Дошкілля України: реалії та перспективи.………………............….

2.2. Загальна середня і позашкільна освіта

2.2.1. Модернізація змісту загальної середньої освіти.…………..............

2.2.2. Оновлення дидактичних систем, методик і педагогічних технологій.…………………………………………………………………............

2.2.3. Удосконалення навчально-методичного забезпечення дидактичного процесу в школі...............................................................................

2.2.4. Запровадження системи профільного навчання в старшій школі...

2.2.5. Особистісно орієнтована дозвіллєва життєдіяльність дитини........

2.2.6. Моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього.……………………………………………...........…………………..

2.3. Спеціальна освіта

2.3.1. Спеціальна освіта: шляхи реформування з урахуванням світових тенденцій суспільного розвитку.…………….…………………...........................

2.4. Професійна освіта й освіта дорослих

2.4.1. Модернізація професійно-технічної освіти.………………...............

2.4.2. Науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення професійно-технічної освіти.………………………………...................................

2.4.3. Професійне навчання на виробництві і навчання безробітних.………………………………………………………………..............

2.4.4. Професійно-практична підготовка в системі професійної освіти...

2.4.5. Професійна орієнтація населення.…………………………..............

2.4.6. Освіта дорослих в умовах ринкової економіки.……………............

2.4.7. Підготовка педагогічного персоналу для системи професійно-технічної освіти й освіти дорослих………………………….

2.4.8. Управління розвитком професійно-технічної освіти.…...........…...

2.4.9. Фінансування підготовки робітничого персоналу.………...............

2.5. Вища освіта

2.5.1. Стандартизація підготовки фахівців у вищій школі……….............

2.5.2. Запровадження компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою.………………………………………………................................

2.5.3. Інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищої школи ………………………………………………………………........................

2.5.4. Підготовка педагогічних, науково-педагогічних, керівних кадрів..

2.5.5. Підготовка вчителя до забезпечення якості освітньо-виховного процесу.…………………..……………………………………...............................

2.5.6. Педагогічна майстерність – стратегічна домінанта підготовки вчителя до підвищення якості учіння.………………............................................

2.5.7. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників: стан, проблеми, перспективи.……………………………………………………...........

2.5.8. Демократизація вищої освіти.……………………………….............

2.5.9. Упорядкування мережі вищих навчальних закладів.……...........…

РЕЗЮМЕ ………………………………………...…………………….......

ЛІТЕРАТУРА ………………………………………...................................

Вступне слово президента апн україни в.Г.Кременя

Шановні колеги!

Українське суспільство, як і все людство, перебуває під впливом потужних глобалізаційних процесів, швидких змін умов життя, посилення конкурентних засад та утвердження дослідницько-інноваційного типу розвитку, переосмислення ціннісних орієнтирів і стратегій людського буття. Нові виклики вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного чинника соціально-культурного відтворення, успішної життєдіяльності людини, її подальшого вдосконалення. У зв’язку з цим підвищується значення наукового дослідження стану і прогнозування тенденцій, обґрунтування і проектування практичних заходів, досягнення суспільного консенсусу на людиноцентрованій основі щодо реформування сфери освіти. Саме цьому має сприяти дана Біла книга національної освіти України, що підготовлена фахівцями Академії педагогічних наук України.

Мета Білої книги − висвітлити найбільш актуальні освітні проблеми („білі плями”), визначити причини, що їх зумовлюють, та запропонувати шляхи і способи усунення або пом’якшення гостроти проблем. Такий зміст книги сприятиме посиленню уваги до проблем освіти широкої громадськості, фахівців освіти, розробників державної політики і державних управлінців у цій важливій гуманітарній сфері, консолідувати націю й окремі суспільні групи з питань приведення освіти у відповідність до сучасних вимог, виокремити пріоритети.

Як і в попередній узагальнюючій праці АПН України „Енциклопедії освіти” (2008 р.), у Білій книзі освіта розглядається системно, всебічно, повно, порівнюється із кращою світовою, зокрема європейською, освітньою методологією і практикою, починаючи від загальних цільових установок та ціннісних орієнтацій та завершуючи аналізом конкретних освітніх ланок.

Особлива увага приділена уточненню стану української системи освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу (преамбула) як вихідної методологічної позиції для подальшого детального наскрізного і рівневого розгляду освіти.

Перший розділ присвячено загальним (наскрізним) стратегіям розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства. У цьому розділі обґрунтовується, що ключовими, сутнісними характеристиками нинішньої й майбутньої освіти насамперед є її людиноцентризм, демократизація, інноваційність, безперервність, інформатизація й інші.

З огляду на процеси консолідації української нації, утвердження української державності в глобалізованому й конкурентному світі зростає роль вітчизняної освіти в запровадженні українського мовлення, без винятку сфери людського життя, формуванні українських громадян як відповідальних патріотів своєї Вітчизни.

У другому розділі послідовно розкриваються особливості та пріоритети розвитку освіти за її рівнями.

Дошкільна освіта потребує уваги з точки зору збільшення її можливостей щодо раннього розвитку людської особистості, виявлення обдарованості, задатків, сприяння формуванню здібностей, талантів кожної дитини на основі компетентнісного підходу і створення розвивального середовища.

У загальній середній освіті важливо переглянути зміст і відповідні стандарти на засадах досягнення конкретного результату, вираженого в термінах ключових і предметних компетентностей, здійснити реальну профілізацію її третього ступеня, оптимальну інтеграцію і диференціацію, індивідуалізацію, інформатизацію, повне методичне забезпечення, зокрема сучасними підручниками, іншими навчальними засобами, запровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, пошук і підтримання обдарованої молоді. Відповідно до переорієнтації освітньої діяльності на конкретний результат необхідно розробляти і поширювати в освіті моніторингові та оцінювальні методики, зокрема вдосконалювати зовнішнє незалежне оцінювання успішності учнів, брати систематичну участь у міжнародних порівняльних дослідженнях учнівських досягнень.

Дошкільній і загальній середній освіті гостро бракує моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього, вірогідних сценаріїв його сутнісного розвитку, що не обмежується лише збагаченням матеріально-технічної бази.

Незамінну доповняльну роль у розвитку індивідуальних якостей учнів має відігравати позашкільна освіта, організована дозвіллєва діяльність, які важко відроджуються в умовах нових суспільних національних і глобальних відносин.

Нові тенденції проявилися в спеціальній освіті для дітей з особливими потребами. Поряд з традиційними формами і методами її здійснення, все вагоміше заявляє про себе інклюзивна освіта, що має великий адапційний потенціал для молодих людей з вадами у фізичному і психічному розвитку.

Наступні освітні рівні (професійно-технічна, вища, післядипломна школа) пов’язані з професіоналізацією освіти, підготовкою її здобувачів до виходу на конкурентний ринок праці, а також безперервною (упродовж життя) освітою дорослих на принципах єдності її формальної (основної), неформальної (додаткової) та інформальної (неофіційної, стихійної) складових. Тут головні проблеми полягають у забезпеченні якісного, чітко вимірюваного і порівнюваного освітнього результату, сформульованого в термінах компетентностей і кредитів та вираженого в наданих кваліфікаціях.

У згаданій професіоналізованій (професійно-технічній, вищій, післядипломній) вітчизняній освіті різко порушено баланс між основними її компонентами, що виявляється в неоптимальності їхніх мереж і управління ними, чисельності учнів і студентів, кадрового, фінансового, інформаційного, методичного, матеріально-технічного й іншого забезпечення, невідповідності змісту, структури і якості підготовки робітників та фахівців потребам і очікуванням громадян, роботодавців, суспільства в цілому. Це особливо видно в контексті євроінтеграційних Болонського і Копенгагенського процесів, Лісабонської стратегії із створення європейських просторів вищої і професійної освіти та досліджень. Як не прикро, але в Україні професійно-технічна освіта залишається подрібненою і дезінтегрованою з економікою. Такою ж розпорошеною і дезінтегрованою з дослідницько-інноваціною сферою, а відтак низької якості, є вища освіта (серед високорейтингових університетів світу немає вітчизняних). Фрагментованою, концептуально не оформленою виявляється і післядипломна освіта.

Особливої уваги заслуговує підсистема педагогічної і науково-педагогічної освіти, що відповідальна за підготовку освітнього персоналу. На жаль, доводиться констатувати, що кадрова підсистема національної освіти перебуває у вкрай неврівноваженому стані через недостатню (у кількісному й якісному) аспектах підготовку та незадовільні соціальний статус і забезпечення педагогічних і науково-педагогічних кадрів.

Цілісній освітній системі не вистачає розвинутого державно-громадського управління, ефективного використання коштів державного бюджету, активного залучення інвестицій.

Зрозуміло, що всі без виключення аспекти і ланки освіти потребують адекватного психологічного супроводу, оскільки йдеться про людиноорієнтований освітній імператив, акцент на розвитку людської індивідуальності, особистості в освіті.

Загалом, авторський колектив Білої книги складає понад 78 учених, з яких 14 дійсних членів і 11 членів-кореспондентів АПН України, а крім того, 25 докторів і 23 кандидати наук, що в штаті наукових установ Академії. Є всі підстави сподіватися, що даний їхній колективний доробок сприятиме кращому розумінню проблем освіти, усвідомленню причин та визначенню ефективних шляхів і способів розв’язання їх. Також ця перша спроба такого роду започатковує добру традицію періодичного моніторингу стану національної освіти та накреслення заходів з її постійного системного вдосконалення.

З глибокою повагою,

Президент АПН України,

дійсний член НАН і АПН України В.Г.Кремень