Масові репресії та депортації населення

у 1944 – на поч. 50-х років.

Сталінсько-беріївська машина репресій обрушилась на Україну відразу ж після вигнання німецьких окупантів. В кінці 1943 – на поч. 1944 року приймались рішення про висилку за межі України “пособників німецьким окупантам”. В березні 1944 року Державний комітет оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення з західних областей України родин активних учасників УПА, ОУН, УНРА на північ і схід СРСР (Архангельська, Кіровська, Молотовська області, Комі АРСР і т.д.). На початку 1945 року було прийнято рішення, за яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944-1952 роках із західних областей України близько 203 тисяч оунівців і членів їх сімей, “куркулів”, “андерсівців” (військовослужбовців польської армії) та ін. Багато із “спецпереселенців” померло під час перевезення від різних хвороб.

10 травня 1944 року (вже на другий день після вигнання фашистів з Кримського півострова) Л. Берія повідомив Сталіна про розроблений НКВС СРСР проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму. 11 травня Сталін підписав цей документ. Вночі 8 травня 1944 року почалася насильницька депортація кримських татар. За дві доби за межі півострова було виселено понад 180 тисяч осіб. 2 червня 1944 року Сталін підписав ще одну директиву ДКО про депортацію з території Криму греків, вірменів, болгар. В кінці червня того ж року з Криму було виселено всіх місцевих жителів, які мали турецьке або грецьке громадянство. Депортовані з Криму були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Вони були розселені переважно по території Узбецької РСР. Всього на час прибуття на спецпоселення нараховувалось понад 228 тисяч депортованих.

Трагічну сторінку історії становить доля українців Закерзоння (назва походить від “лінії Керзона”, за якою знаходились землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя). 8 вересня 1944 року було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Таким чином польський прорадянський уряд намагався вирішити проблему нацменшин у повоєнній Польщі. Проте переселення українців з польських територій до УРСР добровільним назвати важко. Добровільно виїжджали із знищених війною сіл колишні члени КПЗУ та “москвофіли”. Переважна більшість не бажали виїжджати, тому їх змушували до виїзду терором, який здійснювали Військо Польське (ВП), міліція, підпільні антиурядові організації. Зафіксовано близько 180 нападів на українські села, близько 5 тис. вбитих українців, понад 2000 пограбованих родин. На поч. серпня 1946 року було офіційно оголошено про закінчення репатріації. На територію України було виселено понад 480 тис. осіб.

На території Лемківщини, Надсяння, Холмщини велась боротьба УПА. Особливо активно діяли загони Бурлаки, Хріна, Стаха, Громенка, Ластівки, Крилача. Бої в Польських Карпатах (особливо в Бещадах) не стихали в 1944-1947 рр. 28 березня 1947 року на Лемківщині загони Хріна і Стаха влаштували засідку на шосе Бали город – Тісна і знищили заступника міністра оборони Польщі Кароля Свірчевського, який їхав для інспекції каральних військ.

29 березня Політбюро ЦК Польської робітничої партії прийняло таємну постанову про виселення всіх українців, що ще мешкали в Південно-Східній Польщі (в Люблінському, Ряшівському та Краківському воєводствах).

28 квітня о 4-й годині ночі розпочалась спланована раніше операція “Вісла”, якою керував маршал Роля-Жимерський, котру здійснювали шість дивізій ВП, об’єднаних в оперативну групу “Вісла” та війська держбезпеки. За даними Генштабу ВП до 31 липня 1947 року (коли було розформовано оперативну групу “Вісла”) було виселено 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 членів і прихильників УПА і ОУН. Після розформування групи “Віслі”, частина військ була об’єднана в оперативну групу “Татри”, яка продовжувала витіснення загонів УПА та виселення українського населення.

За даними Міністерства громадської безпеки з моменту початку операції і до 31 вересня було заарештовано 2274 українця. У концентраційний табір у Явожні було ув’язнено 3873 особи.

В 1947 році до смертної кари було засуджено 372 українці (всього у 1944–1956 рр. до смертної кари було засуджено 573 українці). У травні 1948 року у Варшаві судили вояків групи Хріна, яких звинувачували у вбивстві Свєрчевського. Дев’ять з них було засуджено до смерті.

Виселені в квітні-серпні 1947 року українські сім’ї були розкидані по кілька сімей в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу УПА в Лемківщині та інших районах Закерзоння, а й дуже важко відобразилася на соціально-економічному та політико-правовому становищі українців в Польщі.