4. Політика Румунії

Румунська влада здiйснювала щодо українського населення полiтику тотальної румунізації, вдаючись до вiдкритих насильницьких дій.

З 1919по1928 рр.на території Буковини дiяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українцiв не визнавали окремою нацiєю, називаючи їх громадянами румунського походження, якi забули рiдну мову”. Була заборонена українська преса, здiйснювалася румунiзацiя православної церкви. * Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною. Найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисловість. Аграрні реформи, які були проведені в 1919 році, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а румунським колоністам (в колонізаційний фонд у Буковині було передано 5 тис. га).

5. Політичне життя. Національно-визвольний рух

У центрі політичного життя західно українців стояли такі головні питання:

• Визначення шляхів національного визволення;

• Побудова суверенної української держави;

• Утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.

Галичина і Волинь

Національно-визвольний рух очолювали різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними.

• Наймасовішою партією було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – партія центристської спрямованості, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократичний розвиток. Партія об’єднувала інтелектуальну еліту краю, використовувала легальні методи боротьби, вела погоджувальну політику стосовно польської влади.

• Другою за впливом була Радикальна партія, яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси переважно селян, сільської інтелігенції та сільськогосподарських робітників.

• Боротьбу за соціальне і національне визволення України вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала інтереси тієї частини населення, яка схилялася до возз’єднання з Радянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступала проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.

• Найбільш активною була діяльність організації українських націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 році на базі Української військової організації. Організатором і керівником ОУН протягом 1929-1938 рр. був Є. Коновалець.

• Ідеологією ОУН став „інтегральний націоналізм” (крайня форма націоналізму). Розроблений Д. Донцовим та іншими теоретиками: проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення державної незалежності будь-яким способом.

Мета ОУН – утворення соборної української держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і держави мав стояти лідер, наділений необмеженою владою. Будівництво незалежної України мало завершитися вигнанням з українських земель всіх окупантів. Методи боротьби – пропагандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупаційної влади, а й українці, які не поділяли ідеології і методів

боротьби ОУН. На початку 30-х рр. члени ОУН організували понад 60 замахів на польських і українських діячів.

Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами боротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість досягнення самостійності мирним шляхом, віри в підтримку західних держав.

ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій, здатну на самопожертви в ім’я національного визволення. Членами організації стали талановиті поети О. Ольжич, О. Теліга, Є. Маланюк та ін.

Напередодні Другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тисяч свідомих членів і багато прихильників.

Після вбивства Є. Коновальця у 1938 році серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол.

Виникли два напрямки: революційне крило очолив С. Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А. Мельник (ОУН-М).

Значний вплив на активність українського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митрополит А. Шеп-тицький, який користувався великим авторитетом серед західних українців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіляко сприяв процесам національного відродження. У 1923 р. А. Шептицького було заарештовано.