Запитання для самоперевірки

1. Якими були причини посилення гайдамацького руху на Правобе­режній Україні?

2. Чому Катерина II допомогла польській шляхті придушити гай­дамаччину?

3. Які були особливості селянських виступів на Лівобережжі та руху опришків?

5.5.2. Входження Північного Причорномор’я до складу Росії.

Ка­терина II прагнула утвердити присутність Російської імперії на Балканах і прогнати турків з Європи. У Південно-Східній Європі мала виникнути буферна держава, що чимось нагадувала б Візан­тійську імперію, з онуком Катерини II на престолі. Цей проект підтримала Австрія, але, як виявилось, австрійці хотіли утверди­ти на Балканах своє панування, а не Росії.

Північне Причорномор'я мало стати основним плацдармом для здійснення російської експансії. Крім того, вихід до Чорного моря був необхідний для розвитку торгівлі, особливо експорту зерна. Експорт нечувано збагачував російських поміщиків і купців, що господарювали в Україні після ліквідації Гетьманщини і Запорозь­кої Січі.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. показала слабкість Ос­манської імперії, котра раніше була грозою Європи. Російська ар­мія на чолі з генералом Румянцевим, у складі якої були й українські полки, розгромила турецькі війська в 1770 р. на річках Ларга та Кагул. Одночасно запорозький полковник Третяк розгромив у гирлі Дунаю турецьку флотилію і знищив 11 кораблів ворога. У 1771р. полковник Колпак на чолі сильного козацького загону ово­лодів Кафою.

5.5.3. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями.

Для того, щоб заручитись у війні підтримкою з боку Австрії, Росія в 1772 р. здійснила за участю Прусії та Австрії перший поділ земель Речі Посполитої. За конвенцією, яка була ухвалена учасни­ками поділу, до Австрії відходила Галичина, до Пруссії - Північна Польща, до Росії - частина Східної Білорусі. Таким чином, більша частина західноукраїнських земель за першим поділом потрапила під австрійську владу. Львів був проголошений столицею "корон­ного краю Галіції і Лодомерії", до якого у 1774 р. Австрія приєдна­ла ще й Буковину, відірвавши її від Молдавського князівства.

Незабаром російсько-турецька війна була завершена. В 1774 році О. Суворов завдав ще однієї поразки турецькій армії під Козлуджею, після чого Туреччина змушена була укласти Кючук-Кайнарджийський мирний договір (1774 р.). За цим договором до Росії відходила територія між Дніпром і Південним Бугом, фортеця Кінбурн, східна частина Керченського півострова. І Туреччина, і Росія мали вивести війська з Криму, і Кримське ханство проголо­шувалось незалежним. Росія одержала право вільного торгового судноплавства по Чорному морю.

Але й після війни суперництво між Росією і Туреччиною за Крим продовжувалось. Щоб випередити противника, Катерина II у квітні 1783 р. підписала рескрипт про включення Криму до складу Російсь­кої імперії. Таким чином, Кримське ханство, яке декілька століть при­носило на українські землі горе, страждання і біди, було ліквідоване. Туреччина не могла примиритися з втратою Криму і в 1787 р. розпочала нову війну. В цій війні разом з російськими військами активну участь брало так зване Бузьке козацьке військо, створене у 1784 р. з колишніх запорожців. Козаки на чолі з полковником Головатим оволоділи турецькою фортецею Березань у гирлі Дніпра, чим допомогли Потьомкіну здобути Очаків. За великі ус­піхи і хоробрість у боях козацьке з'єднання отримало назву "Військо вірних чорноморських козаків". Потьомкін навіть прий­няв титул "великого гетьмана".

Найбільших поразок турецька армія зазнала в 1789 р., коли Суворов розгромив османське військо в битвах під Фокшанами і на річці Римнік. У 1790 р. штурмом була взята могутня турецька фортеця Ізмаїл. А у 1791 р. Туреччина уклала з Росією Ясський мирний договір, за яким до Росії відійшла територія між Півден­ним Бугом і Дністром. Крим був остаточно визнаний російським. Таким чином, в результаті двох російсько-турецьких війн Північне Причорномор'я увійшло до складу Російської імперії. Хоч далекосяжні стратегічні плани Катерини II не були реалізо­вані, поразка Туреччини і вихід до Чорного моря Російської імперії мали важливі наслідки. Почалося активне господарське освоєння степових просторів Причорномор'я. На берегах Чорно­го і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон (1778), Маріуполь (1784), Миколаїв (1789), Одеса (1794) та інші.

На родючих чорноземних грунтах півдня поширилось землероб­ство. Досліджувались родовища залізної руди біля Кривого Рогу. У Миколаєві та Херсоні були засновані корабельні верфі для бу­дівництва військових і торговельних суден.

Після завершення російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Ро­сія і Прусія в 1793 р. уклали договір про новий, другий поділ Речі Посполитої. До Пруссії за цим поділом відходили корінні польські території, а Росія приєднувала Правобережну Україну (воєводства Київське, Брацлавське, Подільське, східну частину Волині). Про­ти відвертого поділу країни у Польщі вибухнуло повстання на чолі з Тадеушом Костюшком. У 1794 р. повстання було придушене по­ходом російської армії на чолі з Суворовим до Варшави.

У 1795 р. відбувся третій і останній поділ Речі Посполитої, що поклав край її існуванню. За цим поділом Росія приєднала Захід­ну Волинь і східну частину Холмщини, а також решту Білорусі та Литви. Більша частина Холмщини відійшла до Австрії.

Отже, в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали знову розірваними між двома сусідніми державами. І водночас відбулось їх внутрішнє сполучен­ня під владою обох імперій: в Російській імперії були сполучені Лівобережна і Правобережна України, в Австрійській - Галичина, Буковина й Закарпаття.