Іі період: 1362 – 1385 рр. – асиміляція литовських правителів.

Після смерті Ольгерда новий литовський князь Ягайло під тиском Німецького ордену і Московського князівства зайняв пропольську орієнтацію.

Для розвитку південноруських земель у складі Литовської держави характерні такі риси:

1. фактичне збереження старої сис­теми управління, у якій лише руська князівська династія змі­нилась на литовську;

2. перехід руського боярства на службу до Литви;

3. запозичення литовцями руського досвіду військової організації, спорудження фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації;

4. ро­зширення сфери впливу руського православ'я на терени Ли­товської держави;

5. утвердження «Руської Правди» державною правовою основою;

6. визнання руської мови офіційною держав­ною мовою.

Оскільки власне литовські етнографічні землі у цей час становили лише десяту частину новоствореної держа­ви, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм кон­тролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувались прави­ла: «старого не змінювали, а нового не впроваджували». Ство­рюється ілюзія продовження давньоруської державності. До­статньо сказати, що офіційний титул литовського князя розпо­чинався словами: «Великий князь Литовський і Руський». Проте литовці не стали другими варягами. Вони не «розчинились» у підкореному східнослов'янському етносі. Процес їх асиміляції не завершився. Починаючи з правління Ягайла (1377 -1392 рр.) у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а у 1385 р. між Литвою та Польщею укладається Кревська унія, яка докорінно змінює становище південно-за­хідних руських земель.

Ііі період: 1385 – 1480 рр. – втрата українськими землями автономії.

Затиснута між Тевтонським орденом та Московським кня­зівством Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об'єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. За умовами унії, Ягайло, одружу­ючись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі і зобов'язу­вався окатоличити литовців та «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської». Для українських земель Кревська унія мала такі наслідки:

• казна Великого князівства Литовського переходить під контроль Польщі;

• починається роздача українських земель польським феодалам;

• поширюється католицизм;

• посилюється соціальний і національний гніт.

Така відверто пропольська політика зумовила швидку поя­ву литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392-1430 рр.). Підтриманий литовськими феодалами та руськими удільними князями, він у 1392 р. був визнаний довічним пра­вителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внут­рішню політичну єдність власної держави, максимально цен­тралізувати управління, Вітовт незабаром переходить до лікві­дації південно-західних руських удільних князівств - Волинсь­кого, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського. В цих землях починають управляти великокнязівські намісники. В результаті посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Виношуючи плани «ве­ликого княжіння на всій руській землі», Вітовт постійно ро­збудовував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах та інших містах. Проте ці плани так і не вдалось реалізувати. Поступальний рух на Схід було припинено внаслідок воєнної катастрофи на Ворсклі - 1399 р. у битві з татарами на берегах цієї ріки загинув цвіт військових формувань Литви та Русі. Однак воєнний потенціал князівст­ва був ще досить міцним, про що свідчить перемога об'єднаних сил слов'ян і литовців над Тевтонським орденом у 1410 р. під Грюнвальдом. Поразка тевтонців в Грюнвальдській битві поклала край німецькій агресії на Схід. У 1411 р. був укладений Торунський мир, за яким орден відмовлявся від будь-яких претензій на землі Польщі та Литви. Але Грюнвальдська перемога мала ще один важливий резуль­тат - вона призвела до посилення позицій Польщі в польсько-ли­товському союзі.

У 1413 р. між Ягайлом і Вітовтом була укладена Городельська унія, за якою Литва не тільки визнавала верховен­ство польського короля, а й вводила однаковий із Польщею адмі­ністративний поділ; на литовських бояр-католиків були поширені права польської шляхти. Унія призвела до посилення впливу у Литовському князівстві католицької віри та дискримінації православного населення.. Магдебурзьке право, яке отримували міста, призначалося тільки для католиків. У найбільш значних містах засновувались католицькі єпископати, для яких держава створювала найсприятливіші умови.