Основні правила проведення штучного дихання

Штучне дихання роблять у випадках, коли потерпілий не дихає або дихає дуже рідко, спазматично.

Перш, ніж приступити до штучного дихання слід швидко, не втрачаючи жодної секунди, звільнити потерпілого від одягу, що утруднює дихання, швидко звільнити його рот від сторонніх предметів, розтулити міцно затиснуті вуста.

Прийоми штучного дихання

Перший спосіб

Потерпілого кладуть горілиць, під лопатки підкладають тугий валик, а під голову – м’яку підстилку; голова повинна дещо звисати та бути відкинута назад; потерпілому відкривають вуста пальцями, оберненими марлею або чистою хусточкою, обережно витягають язика, утримуючи його в такому положенні.

Надавши потерпілому вказане положення, той хто подає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, бере його руки біля кистей та рівномірно відводить їх у боки і назад, роблячи широке півколо; при цьому грудна клітина розширюється і відбувається вдих;

відвівши руки потерпілого за голову той, хто подає допомогу, утримує їх у цьому положенні протягом 3 секунд;

зігнувши обидві руки в ліктях той, хто подає допомогу, складає їх на грудях потерпілого, а ліктями плавно, але енергійно натискає з боків на грудну клітину протягом 2 секунд; при цьому відбувається видих; потім усі рухи повторюють знову у наведеній послідовності.

Цей спосіб не може бути застосований, якщо у потерпілого ушкоджені рука або ребро (перелом, серйозне поранення).

Другий спосіб

Найдієвішим способом штучного дихання є спосіб «з вуст до вуст» або «з вуст до носа». Спосіб «з вуст до вуст» або «з вуст до носа» належить до способів штучного дихання за методом вдування, коли повітря, що видихує той, хто надає допомогу, примусово нагнітається до дихальних шляхів потерпілого. Вдування можна здійснювати крізь марлю, хусточку, за допомогою спеціального пристрою “повітроводу”.

Для проведення штучного дихання потерпілого слід покласти горілиць, розстебнувши одяг, що утруднює дихання.

Перш, ніж почати штучне дихання слід забезпечити проходимість верхніх дихальних шляхів, які в положенні горілиць та у непритомному стані завжди закриті язиком, що западає. Окрім того, в ротовій порожнині може знаходитись сторонній вміст, що його слід видалити пальцями, обгорнувши їх хусточкою, тканиною чи бинтом.

Після цього той, хто подає допомогу, розмістившись збоку від голови потерпілого, підсовує одну руку під шию цього останнього, а долонею другої руки натискує йому на чоло, максимально відкидаючи голову назад. При цьому корінь язика піднімається та звільняє вхід до горлянки, а рот потерпілого відкривається. Той, хто подає допомогу нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих від­критим ротом, повністю щільно охоплює відкритий рот потерпілого і робить енергійний видих з деяким зусиллям вдихаючи повітря йому до рота, одночасно закриваючи ніс потерпілого щокою чи пальцями руки, що знаходиться на чолі. При цьому слід спостерігати за грудною клітиною потерпілого, яка повинна піднятись.

Як тільки грудна клітина підніметься, нагнітання повітря призупиняють той, хто подає допомогу відвертає обличчя вбік, у потерпілого відбувається пасивний видих. Якщо у потерпілого добре визначається пульс і необхідне лише проведення штучного дихання, то інтервал поміж штучними вдихами повинен складати 5 с. (12 дихальних циклів щохвилини).

При проведенні штучного дихання той, хто подає допомогу мусить слідкувати, щоб повітря не потрапляло до шлунка потерпілого. При потраплянні повітря до шлунка, про що свідчить здуття живота «під ложечкою», обережно натискують долонею на живіт поміж грудиною та пупком. При цьому не виключене виникнення блювання; тоді голову та плечі потерпілого повертають убік.

Якщо після вдування повітря грудна клітина не розпрямлюється, слід змістити нижню щелепу потерпілого допереду. Для цього чотирма пальцями обох рук нижню щелепу захоплюють ззаду за кути та, впираючись великими пальцями в її край нижче куточків вуст, відтягують її допереду так, щоб нижні зуби знаходились перед верхніми.

Якщо щелепи потерпілого міцно затиснені, а відкрити рот не вдається, слід виконувати штучне дихання «з вуст до носа».

Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого та ритмічного самостійного дихання.

Зовнішній масаж серця

У разі зупинки серця слід, не гаючи ані секунди, покласти потерпілого на рівну, жорстку основу: лаву, підлогу, підкласти під спину дошку (ніяких валиків під плечі та шию підкладати не можна).

Якщо допомогу подає одна людина, вона розміщується збоку від потерпілого і нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом «з вуст до вуст» або «з вуст до носа»), потім піднімається, лишаючись на тому ж боці від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини, а пальці злегка піднімає. Долоню другої руки вона накладає на першу долоню упоперек або повздовж і натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натисненні повинні бути розпрямлені у ліктьових суглобах.

Натискання слід виконувати швидкими поштовхами, таким чином, щоб зміщувати грудину на 4–5 см; тривалість натиснення щонайбільш 0,5 с, інтервал поміж окремими натисненнями 0,5 с.

В часі пауз руки з грудини не знімають, пальці лишаються прямими, руки повністю випрямленими у ліктьових суглобах.

Якщо оживлення виконує одна людина, то на кожні два вдування вона виконує 15 натиснень на грудину. За хвилину слід виконати не менш 60 натиснень та 12 вдувань.

Якщо в оживленні приймають участь дві особи, співвідношення «дихання-масаж» складає 1:5. У часі штучного вдиху потерпілого той, що виконує масаж серця натиснення не виконує.

Якщо реанімаційні заходи здійснюються як слід шкірні покрови рожевіють, зіниці звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях в часі масажу мусить добре відчуватись. Після відновлення серцевої діяльності та визначення доброго пульсу масаж серця негайно припиняють, продовжуючи штучне дихання у разі слабкого дихання потерпілого. З відновленням повноцінного самостійного дихання штучне дихання також припиняють.