Навчальний елемент 5.6. Нові бібліотечно-інформаційні ресурси

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• електронні бібліотеки;

• електронне доставляння документів;

• віртуальний офіс;

• завдання сучасної бібліотеки;

• види діяльності в бібліотеці;

• інформатизацію книгозбірень;

• перспективи інформатизації бібліотек;

• створення бібліотечно-інформаційної системи;

• мету концепції побудови сучасної бібліотечної системи;

• електронні каталоги;

• рушійні сили автоматизації бібліотек.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Що називають електронною бібліотекою?

2. Які інформаційні проекти існують?

3. Які існують форми інформаційно-бібліотечного обслуговування?

4. Які функції виконує сучасна бібліотека?

5. Які види діяльності характерні для бібліотеки?

6. Дати визначення електронної бібліотеки.

7. В чому полягає автоматизація бібліотек?

8. Які задачі вирішує концепція побудови бібліотечної системи на сучасному етапі?

9. Що таке інформатизація бібліотек?

10. Як відбувається автоматизація бібліотек?

11. Дати визначення віртуального офісу.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Електронна бібліотека — явище більш широке, ніж сама бібліотека, що є сукупністю електронних ресурсів. В будь-якому випадку поняття електронної бібліотеки (ЕБ) охоплює на сьогоднішній день не тільки бібліотеки, але й музеї, архіви, статистику і багато іншого. Для бібліотек розвиток напрямку ЕБ означає передусім сканування та подання частини своєї колекції в електронному вигляді, обслуговування локальних та віддалених користувачів.

Електронне доставляння документів (ЕДД) чи їх фрагментів розглядають сьогодні як одну з форм інформаційно-бібліотечних послуг, що швидко розвиваються.

Треба зазначити, що кількість баз даних в світі дуже швидко зростає. У 1997 році вона перевищила 3,5 тисячі найменувань, в тому числі більше 1 тисячі мультимедійних баз даних. Технологія CD-ROM стає суттєвою альтернативною мереженою технологією доступу до баз даних, відрізняючись від останніх дешевизною та простотою в експлуатації.

До числа інформаційних проектів, що заслуговують на увагу, можна віднести:

• пакет прикладних програм CD ISIS, розроблених ЮНЕСКО;

• автоматизовану інформаційно-бібліотечну систему MARC;

• останню розробку MARC-SQL;

• IRBIS;

• систему „УФД / Бібліотека”, що заснована на структурі клієнт-сервер та призначена для комплексної автоматизації діяльності бібліотек;

• UniLib – інформаційно-бібліотечну систему, яку розробили співробітники Університету внутрішніх справ Харкова.

З розвитком автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем повинно якісно змінитися інформаційне забезпечення всього учбового процесу за рахунок організації доступу студентів, аспірантів та викладачів до електронних підручників та науково-методичної літератури, що зібрана на сервері бібліотеки; оперативного пошуку інформаційних ресурсів в електронних каталогах з терміналів учбових аудиторій.

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології внесли принципові зміни в систему бібліотечного сервісу. Відпала необхідність в багатьох інформаційних формах бібліотечної діяльності та отримали розвиток зовсім нові форми пошуку та зберігання наукових інформаційних матеріалів. На жаль, в більшості наукових вітчизняних бібліотек мережева комп’ютерна технологія робить тільки перші кроки.

Серед проблем, що стосуються робіт зі створення служб доставляння документів при українських бібліотеках, потрібно виділити необхідність встановлення тісних зв’язків між бібліотеками та видавництвами. Це дозволить в майбутньому обслуговувати користувачів бібліотек сканованими документами, причому не тільки в графічних форматах, але й текстових. Дана співпраця могла б привести до створення великих серверів — баз даних з повними текстами документів з можливістю доступу для зареєстрованих користувачів, з функціями пошуку тощо. Зацікавлені бібліотеки, що вже раз відшукали документ, могли б розміщувати свої документи на таких серверах. За умови співпраці з видавництвами, повні тексти документів розміщували б на такий сервер відразу після публікації. Перевагою таких форм обслуговування може стати відчутна економія часу як для користувачів, так і для працівників бібліотек.

ЕБ, безумовно, є суттєвою складовою автоматизованих бібліотечно-інформаційних технологій і однією з характерних тенденцій їхнього розвитку на сучасному етапі.

Процеси світової глобалізації охопили практично всі сфери людської діяльності: економіку, культуру, інформаційний простір, технології та управління і багато інших. Це дало змогу говорити про розвиток відкритого інформаційного суспільства. Йому притаманний мережевий спосіб спілкування між людьми в усіх напрямках їх діяльності. Результатом цього процесу стало, наприклад, створення віртуальних компаній, працівники яких можуть знаходитися в різних куточках світу і вести спільний бізнес за допомогою „віртуального офісу”, поява засобів масового інформування нового типу, розвиток електронної комерції, виникнення „персоніфікованої реклами”, поліпшення соціальної адаптації інвалідів за рахунок можливості працювати, не виходячи з власної домівки, та багато іншого. Щоб скористатися можливостями, які надає відкрите інформаційне суспільство, необхідно мати доступ до інформаційних ресурсів, мати відповідну інфраструктуру і сучасні засоби комунікації. Користувачі мережі повинні бути обізнаними в цій сфері, яка для більшості непрофесіоналів є новою. Наведені фактори, поряд з певною психологічною інертністю, є стримуючими для багатьох практичних працівників і навіть для значної частини науковців і освітян на шляху приєднання до очевидних досягнень світової цивілізації.

Інформаційне суспільство та інформаційні процеси, які протікають в суспільстві повсякчас привертають увагу до центрів інформування, головними осередками яких були і завжди будуть бібліотеки. Перетворення останніх у сучасні інформаційні центри при збереженні їх основних традиційних функцій – одне з основних завдань сьогодення.

Соціальні і економічні зміни, що відбуваються в суспільстві, знаходять своє відображення і в діяльності бібліотек. Руйнування єдиного інформаційного простору, втрата стійкого і достатнього фінансування, різке подорожчання і, як наслідок цього, мала доступність традиційних каналів зв’язку і друкованих видань призвели до необхідності створення нових умов для забезпечення користувачів своєчасними, вірогідними та повними інформаційними матеріалами шляхом широкого застосування новітніх технологій.

Прискорення темпів створення документальних інформаційних ресурсів, удосконалення засобів їх зберігання і надання доступу до них, зміна принципів взаємодії людей (бібліотекар-користувач) в процесі обміну інформаційними матеріалами призвели до виникнення двох органічно поєднаних нових складових – відповідної телекомунікаційної структури й інформаційних ресурсів.

Розвиток останніх важко уявити без бібліотек – традиційних центрів зберігання, створення і використання інформаційних ресурсів.

Інформатизація бібліотек на практиці – це нові можливості в обслуговуванні читачів і абонентів, забезпечення доступності фонду, зберігання каталогів, вивільнення співробітників від ряду рутинних робіт з підготовка картотек, видань, списків, замовлень, листів, звітної документації тощо. А головне – максимальне використання світової скарбниці знань, забезпечення можливостей виходу в інформаційний простір для задоволення на сучасному рівні потреб користувачів в документальних інформаційних матеріалах. Ці завдання можливо вирішити лише за умови активного використання прогресивних інформаційних технологій на базі мережевої інтеграції інформаційних ресурсів.

Серед основних “нових” функцій сучасної бібліотеки необхідно відзначити:

• забезпечення користувачам доступу до інформаційних ресурсів незалежно від місцезнаходження і соціоекономічного статусу бібліотеки;

• надання можливості отримання інформаційних матеріалів з будь-якого джерела, без часових, географічних та інших обмежень;

• ефективне відображення змісту документів, що зберігаються у фондах бібліотеки, і допомога користувачам у оперативному отриманні конкретних інформаційних матеріалів;

• забезпечення “тривалого життя” документів особливого культурного і історичного значення (як засобами реставрації і консервації, так і шляхом переведення їх в електронну форму) і надання доступу до них значній кількості користувачів;

• регулювання співвідношення в бібліотечному фонді документів на традиційних і електронних носіях тощо.

Процес інформатизації бібліотечної справи включає три види діяльності, що характеризують її в різних аспектах і потребують різного кадрового забезпечення: бібліотекознавчої, інформаційно-технологічної і науково-організаційної. Цей триєдиний комплекс допоможе формуванню в книгозбірнях України електронних бібліотек, їх інтеграції з комп’ютерними мережами і забезпеченню користувачам доступу до ресурсів цих бібліотек.

В основу бібліотекознавчого аспекту інформатизації книгозбірень покладено визначення пріоритетів у напрямах розвитку бібліотек у постіндустріальному суспільстві, створення термінологічного, форматного і лінгвістичного забезпечення для впровадження комп’ютерних технологій. Вирішення окреслених завдань орієнтовано, перш за все, на:

• розкриття фондів книгозбірень чи об’єднань бібліотек;

• пошук у світовому документальному інформаційному потоці;

• отримання повних текстів документів;

• підтримання внутрішніх технологічних процесів бібліотечної діяльності.

Для розкриття бібліотечних фондів, перш за все, вдаються до використання електронних та зведених електронних каталогів нових надходжень та до послуг підрозділів-фондоутримувачів бібліотеки, бази даних ретроспективної національної бібліографії України та бази даних для інформаційного забезпечення наукових досліджень в бібліотечній галузі.

Пошук у світовому документальному потоці забезпечується через електронні реферативні журнали та електронні картотеки, бази даних на CD зі світовими науковими інформаційними ресурсами.

Сьогодні в розвинених країнах результати аналітико-синтетичного опрацювання наукових інформаційних ресурсів фіксують, як правило, на оптичних компакт-дисках. Довговічність таких дисків від 25 до 100 років. Їх величезна ємність і порівняно невелика вартість дозволяють бібліотекам зібрати практично всі профільні бібліографічні інформаційні ресурси. Багатоаспектне використання їх призводить до кардинального підвищення повноти і оперативності задоволення інформаційних потреб користувачів у вторинних інформаційних ресурсах.

Такий напрям інформатизації бібліотек, як отримання повних текстів документів, реалізують за рахунок можливостей використання інформаційних ресурсів Національного депозитарію електронних документів (повпотекстових баз даних, чинних нормативних актів, електронних версій книг і журналів тощо).

Підтримання внутрішніх технологічних процесів забезпечується через службові бази даних підсистеми комплектування й опрацювання документів (щодо профілю, комплектування, партнерів бібліотеки, пропозицій книжкового ринку та ринку періодичних видань, замовлених видань, класифікаційних індексів та предметних рубрик, авторитетних записів), підсистеми інформаційного обслуговування (про читачів і відвідування бібліотеки, обіг документів, незадоволені вимоги читачів) та службові бази даних апарату управління, дані про співробітників бібліотеки, матеріальні цінності.

Такий підхід при визначенні пріоритетів розвитку бібліотек на порозі третього тисячоліття дає підставу сприймати сучасну книгозбірню як своєрідний “електронний архів”. Це має бути місце, де можливо отримати доступ до інформаційних ресурсів як на традиційних носіях, так і в електронному вигляді. Вже сьогодні бібліотеки повинні бути готовими до забезпечення “мирного співіснування” інформаційних ресурсів будь-якої форми подання.

Очевидно, що для розвитку національної інформаційної інфраструктури, особливе місце в якій займають бібліотеки, стане в нагоді реалізація концепції побудови електронних бібліотек. Як уже зазначалося, під електронною бібліотекою розуміють велику (в майбутньому всесвітню) розподілену віртуальну сукупність документів в електронній формі, що має бути доступною для користувачів через мережі передавання даних.

В тій чи іншій формі ідея електронної бібліотеки вже працює в багатьох університетах і великих книгозбірнях.

Перспективи інформатизації сучасних книгозбірень пов’язують також і з доступом до інформаційних ресурсів мережі Інтернет, використання яких у світі досягло вже таких масштабів, що її потенціал як засіб комунікації неможливо ігнорувати.

На сьогодні фактично склалося “дві” мережі Інтернет. Одна – загальнодоступна, безкоштовна, що об’єднує серверний простір (бази даних, зовнішню пам’ять тощо) для будь-яких “візитерів”. Як правило, в ньому розміщують рекламу і загальні довідки, що не носять комерційний характер. “Друга” мережа призначена для фахівців. Саме в ній сконцентровано 90% всіх інформаційних ресурсів, доступ до яких потребує відповідного реєстрування читача.

Будь-яка бібліотека, що має вихід у ці мережі, може використовувати віддалені електронні джерела інформування в повсякденній роботі. Це в свою чергу приводить до якісно іншої інформаційної інфраструктури, в якій бібліотеці належить відігравати роль Інституту, що забезпечуватиме загальний доступ до інформаційного всесвіту, гаранта загальнодоступності інформаційних ресурсів. Однак, для більшості бібліотек під’єднання до Інтернет досить проблематичне. Якісний і повний зв’язок дорогий і віднайти кошти на це з власного бюджету складно. В цій ситуації допомогу надають різні фонди, що фінансово підтримують розширення можливостей і покращення якості доступних комунікаційних механізмів.

На сьогодні в Україні таку спонсорську допомогу є можливість отримати від Міжнародного Фонду “Відродження” — недержавної неприбуткової благодійної організації, Міжнародного Фонду “Євразія” — приватної неприбуткової організації, створеної на кошти Агентства Міжнародного розвитку США (USAІD) тощо.

Отримані від таких благодійних фондів і організацій гранти надають можливість не тільки забезпечити відповідною технікою бібліотеки для розвитку і використання комп’ютерних технологій в бібліотечно-бібліографічній роботі, а й підвищувати інформаційну культуру бібліотекарів і користувачів.

Проблеми створення бібліотечно-інформаційної системи, яка забезпечила б інтеграцію бібліотечно-інформаційних ресурсів держави для задоволення інформаційних потреб установ та окремих користувачів, а також органічне входження України в бібліотечні мережі є вкрай важливими.

Доцільно зауважити, що сам процес інформатизації не завжди дає позитивні результати. Так, накопичений досвід в галузі використання інформаційних ресурсів та технологій в бібліотеках дозволяє встановити, що успіху у вирішенні означеної проблеми можна досягти лише в разі застосування науково обґрунтованих і методологічно чітких і конкретних рішень. Так, наприклад, невдачі в комп’ютеризації бібліотечної справи Радянському Союзі значною мірою викликані нерозумінням неможливості сприйняття компанії оснащення бібліотек засобами комп’ютерної, офісної та організаційної техніки як самоціль, без запровадження сучасних інформаційних технологій. Це стосується і місця бібліотеки в системі інформатизації суспільства: при наявності техніки для опрацювання і передавання інформаційних ресурсів, гостро їх не вистачає.

Наповнення зведеного електронного каталогу наукових книгозбірень, який є основним інформаційним ресурсом, є однієї із складових процесу інформатизації бібліотек. В цій ситуації особливе завдання покладають на Асоціації бібліотек, які мають забезпечити розвиток взаємодії і координації процесу інформатизації книгозбірень, вироблення єдиної виваженої політики.

Наведені міркування є підставою для висновку про необхідність вироблення правильної стратегії розвитку бібліотек, зокрема, активізації наукових досліджень щодо вирішення проблеми інформатизації книгозбірень, насамперед, нових функцій бібліотеки як соціального інституту в інформаційному суспільстві.

Інформаційні ресурси сьогодні є важливим економічним, політичним, соціальним ресурсом людства. Зростання об’ємів інформаційних ресурсів потребує їх якісного опрацювання, нових форм роботи. Цей процес супроводжується значними змінами в усіх сферах людської діяльності, зокрема у бібліотечних справах.

Від чіткої структури інформаційного простору бібліотеки залежить створення необхідних для книгозбирання набору інструментів, використання яких дозволить забезпечити кожному студентові і науковому працівникові оперативний доступ до матеріалів і документів бібліотечного фонду, а бібліотекарям реалізувати нові форми роботи з користувачами. Нові методи організації інформаційного простору реалізують на базі комп’ютерних технологій.

Ознайомившись з процесом автоматизації бібліотек, можна прийти до висновку, що вже закладені концептуальні основи інформатизації на якісно новому рівні, і в даному напрямку проводиться активна робота.

Нову концепцію побудови сучасної бібліотечної системи базують не лише на автоматизації окремої бібліотеки, її головне положення – необхідність створення єдиного національного інформаційного простору та інтеграція у світовий бібліотечний інформаційний простір. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі задачі:

• створити бібліотечно-бібліографічні інформаційні ресурси і публікаційні тексти в електронному вигляді;

• забезпечити доступ через Інтернет до бібліографічних інформаційних ресурсів і повнотекстових баз даних;

• забезпечити електронними засобами пошуку і обслуговування запитів на інформаційні ресурси бібліотеки.

З розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних технологій інформаційний простір бібліотеки буде розширюватись до міжбібліотечного, міжрегіональ­ного, а з часом його межі стануть ще ширші.

Інформатизація бібліотек – це втілення нових технологій, елементів, які підвищують якість і ефективність роботи бібліотекарів, швидкий і зручний доступ користувачів до інформаційних ресурсів. Одним із компонентів інформатизації є автоматизація, яка дозволяє поетапно позбавляти фахівців бібліотеки рутинної роботи, а для користувачів створити ефективний комфортний сервіс в пошуку різноманітних інформаційних матеріалів. Всі ці зміни привнесе використання комп’ютерів, локальних комп’ютерних мереж і програмних систем.

Автоматизація бібліотеки – складний процес, що впливає на всі сфери її функціонування, і тому повинна проводитися дуже обережно. Це не лише встановлення системи опрацювання інформаційних ресурсів, а й розвиток і адаптація робочого процесу з метою найбільшого використання переваг, комп’ютеризації інформаційних систем.

Зі створенням електронного каталогу в комп’ютеризованих бібліотеках значно підвищується якість і швидкість пошуку, ефективність роботи бібліотекарів при мінімальних затратах на комплектацію та опрацювання інформаційних матеріалів.

Електронний каталог – основна база даних бібліотеки, що вміщує опис всіх видів документів.

Використання комп’ютеризованих і інформаційних технологій відкриває перед бібліотеками неосяжні перспективи розвитку нових напрямків в їх діяльності.

Використання баз даних електронного каталогу для підтримки всіх класичних підходів до каталогізації документів надає користувачам широкі можливості для пошуку інформаційних матеріалів, додаткові, нетрадиційні пошукові елементи, дозволяє вести пошук за кількома елементами одночасно.

При введенні матеріалів в базу даних пріоритет надають періодичним виданням та аналітичним описам статей і використанню цих ресурсів бібліотекою та користувачами, оскільки саме в періодичних виданнях найбільш оперативно повідомляється про найновіші технології і передові досягнення в тій чи іншій галузі людської діяльності. Загальне використання інформаційних ресурсів не лише підвищить освіченість читачів, а й дозволить бібліотеці більш ефективно використовувати свої інтелектуальні ресурси.

Виходячи з набутого досвіду, можна прийти до висновку, що запровадження автоматизації в бібліотеках має три рушійні сили:

• державна політика, направлена на інформатизацію суспільства;

• користувачі, які потребують більш повних і якісних інформаційних ресурсів (сучасна бібліотека, що повинна задовольнити такі потреби, не може існувати лише за рахунок власного інформаційного потенціалу, тому виникає потреба взаємодії у створенні та використанні спільних інформаційних ресурсів різних бібліотек);

• внутрішні причини: збільшення інформаційного потоку, працеємність ручної праці (бібліотекам необхідно швидко забезпечувати інформаційними матеріалами користувачів, оскільки з часом велика кількість інформаційних матеріалів втрачає свою актуальність).

Інформаційні ресурси бібліотечної мережі. Бібліотечна мережа є об’єднанням ряду відомчих бібліотечних мереж і налічує в даний час близько 150 тисяч бібліотек. Не дивлячись на ряд серйозних проблем розвитку бібліотек, в першу чергу пов’язаних з недостатніми об’ємами фінансування, бібліотечна мережа продовжує функціонувати і розвиватися.

Дотепер автоматизовані бібліотечні інформаційні технології функціонують у наукових і публічних бібліотеках, серед яких є бібліотеки муніципального рівня. Майже у всіх центральних універсальних наукових бібліотеках створені локальні комп’ютерні мережі. Основним результатом впровадження інформаційних технологій в практику роботи бібліотек є створення електронних каталогів і інших бібліографічних і реферативних баз даних. Найзначніші за об’ємом бази даних сформовані в науковій бібліотеці України імені Вернадського, Парламентській національній бібліотеці, науково-технічній бібліотеці, педагогічній бібліотеці України і інших центральних бібліотеках.

Свої матеріали в мережі Інтернет сьогодні розмістили вже цілий ряд центральних і регіональних бібліотек. Списки адрес можна знайти на сайтах центральних бібліотек, наприклад, на сайті Національної бібліотеки України імені Вернадського http://www.nbuv.ua. Основними видами електронних інформаційних ресурсів українських бібліотек, до яких можна отримати доступ через Інтернет, є електронні каталоги, різного роду бази даних (бібліографічні тощо), а також різноманітні довідкові матеріали.

Наприклад, на сайті НБУВ можна отримати доступ до електронного каталогу, в якому містяться бібліографічні відомості про всі види літератури, що надійшли до фонду України — автореферати дисертацій, неопубліковані переклади, зарубіжні книги, зарубіжна періодика, вітчизняні книги, вітчизняні журнали. При зверненні до електронного каталогу можна задати різні варіанти пошуку (за прізвищем автора, назвою, тематикою, роком видання, ключовими словами тощо). У відповідь на запит буде виведений список літератури, що є у фундаціях і відповідає заданим у запиті критеріям.

На сайті НБУВ можна також отримати доступ до електронної версії Українського зведеного каталогу з науково-технічної літератури, який містить відомості про зарубіжні і вітчизняні книги і зарубіжні періодичні видання з природничих наук, техніки, сільського господарства і медицини.

Навчальний елемент 5.7. Інформаційні ресурси в мережі Інтернет

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• правовий захист інформаційних ресурсів;

• цілі та завдання захисту інформаційних ресурсів;

• гіпертекстову технологію;

• сайти.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Дати визначення гіпертексту.

2. Де використовуються гіпертекстові технології?

3. Що називають сайтом?

4. Які основні завдання захисту інформаційних ресурсів?

5. Які основні цілі правового захисту інформаційних ресурсів?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

В Інтернет акумулюються інформаційні ресурси в світовому масштабі і до них забезпечується швидкий і ефективний доступ. Будь-який документ, розміщений в Інтернеті у будь-якій точці земної кулі, є доступним для кожного, хто має вихід до Інтернету. Існують різні системи забезпечення доступу до інформаційних ресурсів (Gopher, WAIS тощо). Домінуючою на сьогодні стала система WWW (World Wide Web, що в перекладі українською мовою означає “всесвітня павутина”). В основі системи WWW лежить концепція гіпертексту. Гіпертекстовий документ містить посилання на інші документи, які з ним пов’язані. При цьому забезпечується можливість швидкого переглядання документів за цими посиланнями. Гіпертекстовий документ, розміщений в Інтернеті, прийнято називати Web-сторінкою, або просто сторінкою. Широкого поширення набув термін сайт (місцеположення, місцезнаходження). Сайтом називають або окрему Web-сторінку, або сукупність взаємопов’язаних сторінок.

Електронна пошта (E-mail). Користувачі Інтернету можуть надсилати один одному повідомлення. Природно, що ці повідомлення надходять до адресата значно швидше, ніж звичайні листи.

Великого значення набуває формування законодавства у сфері регулювання відносин, що пов’язані зі створенням та використанням інформаційних ресурсів, інформатизацією різних сфер діяльності людей.

Цілі та завдання захисту інформаційних ресурсів в комп’ютерних системах і мережах:

• попередження витоку, несанкціонованого вилучення, фальсифікації, несанкціонованого копіювання інформаційних ресурсів, втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи;

• забезпечення повноти, вірогідності інформаційних повідомлень, цілісності файлів і програм опрацювання матеріалів;

• збереження можливості управління процесом опрацювання, використання інформаційних ресурсів у відповідності з умовами, встановленими їх власниками;

• забезпечення конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці і конфіденційності персональних інформаційних ресурсів, які накопичуються в базах і банках даних;

• збереження секретності, конфіденційності інформаційних ресурсів у відповідності з правилами, встановленими діючим законодавством;

• дотримання прав авторів програмно-інформаційної продукції, що використовується в інформаційних системах.

Державні інформаційні ресурси в мережі Інтернет. Як уже зазначалося, поняття “інформаційні ресурси” визначено в Законі “Про інформацію”. Відповідно до нього до державних інформаційних ресурсів відносять ті ресурси, що знаходяться у власності держави і суб’єктів: окремі документи й окремі масиви документів, документи та масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фундаціях, банках даних, інших інформаційних системах), створені, придбані, накопичені за рахунок засобів федерального бюджету, бюджетів суб’єктів.

Не менше 30% національних інформаційних ресурсів є державними, тобто створеними за рахунок засобів платників податків в процесі діяльності державних органів влади і управління всіх рівнів, а також при виконанні підприємствами всіх форм власності державних замовлень.

Функції контрольного і нормативного методичного характеру на загальноукраїнському рівні по відношенню до всіх державних інформаційних ресурсів здійснюють:

• Міністерство зв’язку — контроль за створенням інформаційних ресурсів в органах і організаціях, їх реєстрацією, доступністю та порядком використання, а також контроль систем навігації і загальну координацію робіт з формування і ведення державних інформаційних ресурсів.

• Агентство зв’язку та Державна технічна комісія — контроль за захистом державних інформаційних ресурсів від незаконного використання та руйнування.

• Міністерство майнових відносин — облік державних інформаційних ресурсів як майна, порядку їх закріплення в оперативному управлінні та господарському веденні.

• Агентство з патентів і товарних знаків — облік інформаційних ресурсів як інтелектуальної власності.

• Міністерство фінансів — порядок фінансування і фінансової звітності діяльності з формування і застосування інформаційних ресурсів з використанням бюджетних коштів, а також надання платних послуг на основі державних інформаційних ресурсів.

В 1999 році міжвідомчою групою фахівців під керівництвом Держкомзв’язку, правонаступником якого є Міністерство зв’язку, підготовлено доповідь “Інформаційні ресурси”, в якому детально розглянуто стан, тенденції розвитку державних інформаційних ресурсів і виділені основні категорії інформаційних ресурсів.

За роки існування мережі Інтернет у ній накопичилася фантастична кількість інформаційних матеріалів, доступних у різних формах. Спочатку її використовували для задоволення інформаційних потреб в галузі комп’ютерних і наукових розробок. Суттєві зміни відбулися в мережі з появою сервісу World Wide Web, що дозволило непрофесіоналу в комп’ютерній сфері досить просто отримати доступ до чужих інформаційних ресурсів і створювати свої власні WWW-сторінки. “Всесвітнє павутиння” стало стрімко розростатися.

За останні роки відбувся стрибок у наповненні Інтернету інформаційними ресурсами. З’явилися професійні інформаційні провайдери. Користувач вже не може утримати в пам’яті всі необхідні і корисні для повсякденної роботи адреси – йому стали необхідні спеціальні інструменти, що допомагають знаходити конкретні відомості про нові інформаційні ресурси мережі.

У найбагатшому сховищі інформаційних ресурсів, досліджуючи яке, завжди можна знайти щось корисне для себе і своєї діяльності, практично всі скаржаться на труднощі знаходження там чогось конкретного. Людство зіштовхнулося з ситуацією, при якій старі методи роботи з інформаційними ресурсами стали неефективними, оскільки не забезпечують швидкої реакції на величезний потік інформаційних повідомлень. Сьогодні користувачі в усьому світі страждають від недосконалості наявних пошукових засобів.

З технічної точки зору всі існуючі пошукові засоби можна розподілити на дві великі групи – рубрикатори та засоби повнотекстових пошуків.

Рубрикатори влаштовані за принципом бібліографічних довідкових систем, коли кожну книгу чи статтю рубрикують, тобто їй у тому чи іншому вигляді приписують місце в ієрархії предметного покажчика. Віднесення багатьох матеріалів до визначеної рубрики – непроста задача. У мережі Інтернет проблема правильної рубрикації зберігається і навіть зростає через наявність величезної кількості документів.

Засоби повнотекстового пошуку автоматично виділяють слова, що зустрічаються на сторінках документів. При пошуку за цими словами у відповідь видаються адреси відповідних сторінок. Повнотекстовий пошук став звичним при обмежених масштабах текстів. Але в умовах, коли опрацьовуються кілька мільйонів сторінок, інформаційний шум виходить на перший план. Позначають і відсутність ознаки важливості слова для конкретного тексту, і синонімію, і відсутність гнучкого управління рейтингом входжень різних слів з тексту запиту. Фахівці відзначають, що поки ефективних систем повнотекстового пошуку в Інтернеті немає.

Розроблювачі досі вдосконалюють інтерфейси користувача для того, щоб транслювати природну для людини форму запиту в конструкцію, що пропонується в системі Яndeх. За кордоном нещодавно була відкрита нова служба Electric Monk (www.electrimonk.com). Найпотужнішою сьогодні є система пошуку AltaVista.

У даний момент пошук комп’ютерних інформаційних ресурсів зручно вести за допомогою російської системи, розміщеної за адресою http://search.newman.ru. Пошук у ній здійснюють за всією комп’ютерною періодикою, включаючи журнали і веб-огляди. Корисними виявляються тематично обмежені навігатори.

Навчальний елемент 5.8. Захист інформаційних ресурсів

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• правове регулювання захисту інформаційних ресурсів;

• об’єкти інформаційного простору;

• політику інформаційної безпеки.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Які існують об’єкти інформаційної безпеки?

2. Охарактеризувати політику інформаційної безпеки України.

3. Хто займався проблемами захисту інформаційних ресурсів?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Питання щодо обмеження прав суб’єктів інформаційних відносин мають бути врегульовані на законодавчому рівні, як того вимагає Конституція, оскільки прогалини з цього приводу можуть призвести до неконтрольованих обмежень прав зазначених суб’єктів і до виникнення загроз інформаційній безпеці. Невизначеною є позиція чинного законодавства щодо інформаційних ресурсів, які не становлять Державної таємниці, їх захисту, особливостей відкритих інформаційних ресурсів як об’єкту захисту, персональних даних, комерційної таємниці та інших конфіденційних інформаційних ресурсів, захисту інформаційних ресурсів на певних матеріальних носіях тощо. Істотні вади притаманні законодавству щодо захисту права власності на інформаційні ресурси, оскільки вони являють собою нематеріальний об’єкт, тому застосування форм охорони інтересів власника, що розроблені майновим правом, у зв’язку з певними якостями інформаційних ресурсів є неможливим (неможливість вилучення з обігу внаслідок копіювання і відображення у пам’яті користувача, збільшення вартості інформаційних ресурсів за їх тиражування тощо). Інформаційні ресурси як об’єкт власності практично не мають і кримінально-правового захисту, окрім статей, що передбачають злочини, об’єктом яких є не відносини власності, а суспільні відносини. Злочини, що охарактеризовані в статтях чинного Карного кодексу (КК) і мають характер інформаційних (посягання на цілісність, вірогідність, законну належність інформаційних ресурсів, їх матеріальні носії, на інформаційні права громадян, або вчинені за допомогою інформаційних ресурсів, – злочини проти інформаційної безпеки), законодавець інформаційними не визнає. Більшість складів інформаційних злочинів взагалі знайшла лише криміналістичне закріплення, а тому ці діяння не розглядаються як злочинні. Враховуючи зростаючу значимість інформаційних ресурсів, доречно виділити в окрему групу власне інформаційні злочини, родовим об’єктом яких є суспільні відносини у сфері інформаційної безпеки (забезпечення безпеки інформаційних ресурсів). Тобто необхідно створити окрему главу КК України, присвячену інформаційним злочинам (не лише комп’ютерним, як пропонується в Проекті КК). Особливістю інформаційних ресурсів є те, що за їх допомогою може бути досягнуте найбільш раціональне використання інших видів ресурсів, зі здійсненням інформаційних процесів пов’язані практично всі суспільні явища. Національні інформаційні ресурси є основою інформаційного суверенітету держави. В умовах міжнародного інформаційного обміну, якщо існують невідповідності між категоріями інформаційних ресурсів з обмеженим доступом в різних країнах, інформаційний суверенітет держави не може бути гарантований. Указом Президента України від 22 квітня 1998 року „Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері” зроблено перший крок у цьому напрямку, поставлено завдання перед виконавчою владою щодо розроблення законопроекту про здійснення контролю за станом безпеки у мережах передавання даних в Україні. В чинних законах практично не приділяють уваги цим питанням, обмежуючись декларативними нормами. Інформаційний суверенітет держави повинен передбачати реальну можливість формувати національну інформаційну політику, захист від неконтрольованого зовнішнього впливу на інформаційне середовище.

Недосконалість правового регулювання гальмує розвиток та вдосконалення цивілізованих інформаційних відносин та власне процес забезпечення інформаційної безпеки. Слід наголосити на відмінності поняття інформаційної безпеки від безпеки інформаційних ресурсів: перше є більш широким і охоплює також безпеку суспільства інформаційних диверсій, а не лише цілісність та вірогідність власне інформаційних ресурсів. Інформаційна безпека становить особливу підсистему в системі національної безпеки держави. Вона пов’язана з іншими категоріями національної безпеки та набуває в інформаційному суспільстві першочергового значення, але водночас піддається комплексу загроз, її забезпечення має віднайти своє відображення й на законодавчому рівні (однак це чомусь не визначають в якості головної мети регулювання чинними законами, які не містять навіть означення поняття інформаційної безпеки). В сучасних умовах головним в законах, які покликані регулювати інформаційні суспільні відносини, слід визнати забезпечення інформаційної безпеки суспільства в цілому та суб’єктів різноманітних суспільних відносин (зокрема забезпечення безпеки інформаційних ресурсів та захист законних прав та інтересів суб’єктів інформаційних відносин). Взагалі, встановлення прав суб’єктів, правовідносин та умов здійснення та реалізації таких правовідносин, регламентація застосування організаційних та технічних засобів захисту інформаційних ресурсів та власне таке застосування має за мету не що інше, як захист правовідносин від порушень, та забезпечення безпеки тих об’єктів, з приводу яких взаємодіють суб’єкти. Таким чином, зміст навіть регулятивних, а не лише правоохоронних норм, зводять до захисту та забезпечення безпеки елементів правовідносин. Саме забезпечення інформаційної безпеки та захист інформаційних ресурсів як умови реалізації інформаційного суверенітету держави мають становити основу законів у сфері інформаційних ресурсів, оскільки інформаційна безпека одночасно надає можливість здійснення інформаційних відносин та реалізації прав їх суб’єктів. Мова йде не лише про те, щоб законодавчо оформити перелік можливих засобів та заходів забезпечення інформаційної безпеки суспільства та захисту інформаційних ресурсів. Навпаки, закон повинен бути втіленням вищевказаних заходів, дійовим засобом захисту відносин в інформаційній сфері та прав суб’єктів зазначених відносин, регулюючи як діяльність суб’єктів захисту інформаційних ресурсів, так і суб’єктів інформаційних відносин взагалі, умови реалізації їхніх прав та виконання обов’язків.

Політика інформаційної безпеки має бути орієнтована на забезпечення гарантій інформаційного суверенітету держави та інформаційної безпеки всіх суб’єктів інформаційних відносин при раціональному доборі об’єктів інформаційного простору в частині інформаційної безпеки:

• створення та вдосконалення нормативно-правової бази інформаційної безпеки суспільства, яка визначатиме порядок і правила формування та використання інформаційних ресурсів, розроблення, виробництва та використання інформаційних технологій, систем і обладнання, проведення державної експертизи, сертифікації та ліцензування;

• створення раціональної системи розподілу функцій і відповідальності, прав та обов’язків суб’єктів інформаційних відносин, центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань захисту інформаційних ресурсів, дотримання авторського та патентного права, забезпечення конфіденційності і таємності в межах міжнародного права та нормативно-законодавчих актів України;

• створення механізму для віднесення відомостей до інформаційних ресурсів з обмеженим доступом й зняття таких обмежень, а також визначення прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів інформаційних відносин щодо категорування таких інформаційних ресурсів, їх використання і охорони;

• створення юридичних та інших умов для використання науково-технічного потенціалу, фінансових, матеріальних та інших ресурсів в інтересах своєчасного і повного досягнення мети дотримання інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки держави;

• створення пакету основоположних стандартів організаційно-методичного забезпечення системи технічного захисту інформаційних ресурсів в усіх сферах діяльності держави;

• створення системи стандартів щодо захисту відомостей про озброєння, військову техніку та військово-промислові об’єкти;

• створення системи стандартів щодо захисту інформаційних ресурсів у засобах обчислювальної техніки та оргтехніки, в автоматизованих системах і мережах;

• нормативне та метрологічне забезпечення сертифікації та атестації технічних засобів захисту та контролю їх ефективності;

• розроблення та реалізація в межах Національної програми інформатизації довгострокової програми підготовки фахівців та наукових працівників у пріоритетних та соціально-важливих напрямах у сфері інформаційної безпеки;

• забезпечення вільної і рівноправної співпраці у сфері інформаційної безпеки з усіма державними, міжнародними та регіональними організаціями, урядами закордонних держав та неурядовими установами з дотриманням міжнародних правових норм та рекомендацій;

• забезпечення системної інтеграції інформаційної інфраструктури держави у міжнародний інформаційний простір на договірних засадах з дотриманням юридичних та технічних заходів для забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки держави;

• участь у розробленні міжнародних правових норм, стандартів та рекомендацій у сфері інформаційної безпеки.

Навчальний елемент 5.9. Управління процесом створення і використання національних інформаційних ресурсів

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• напрямки інформатизації;

• впровадження інформаційних технологій в Росії і США;

• проблеми створення національних інформаційних ресурсів в Україні;

• завдання системи моніторингу вироблення інформаційних продуктів.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Охарактеризувати основні напрямки міжнародної співпраці в інформаційній сфері.

2. Що називають інтелектуальним потенціалом науки?

3. Як характеризують процес управління розвитком інформаційних служб?

4. Що називають корпоративною базою даних?

5. Які завдання системи моніторингу вироблення інформаційних продуктів та послуг?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Нашій новоутвореній державі необхідно визначитися відносно магістральних напрямів свого розвитку на довгостроковий період і уникнути можливості перетворення на індустріальний чи аграрний додаток до розвинених країн, який використовують як постачальника продукції металургійних та хімічних заводів і сільськогосподарської сировини, отримуючи натомість наукоємні вироби. Безперечно доцільним є обрання курсу на інформатизацію суспільства. Тільки просуваючись у цьому напрямі, Україна зможе стати в світовому співтоваристві рівноправним суб’єктом у розв’язанні сучасних проблем цивілізації.

Стратегічний напрям інформатизації¹ – формування і підтримка використання національних інформаційних ресурсів. Пріоритет програми створення національних інформаційних ресурсів зумовлений тим, що в постіндустріальному суспільстві вони стають основним засобом соціально-економічного прогресу країни і зростання добробуту її населення. Ця теза є принциповою для розуміння концепції інформаційного суспільства. Наприклад, відомо чимало країн, зокрема, в азіатському регіоні, що витримують конкурентну боротьбу на світових комп’ютерних ринках, але основні інформаційні ресурси отримують з інших країн. Тому їх не можна віднести до інформаційних суспільств, їх суттєвою ознакою є наявність широкого спектру власних автоматизованих банків даних.

Формування національних інформаційних ресурсів у всіх розвинених країнах розпочиналося в наукових книгозбірнях – найстаріших суспільних інститутах, що здійснюють кумуляцію, зберігання і використання документованих результатів наукової діяльності. Такий підхід дозволив у стислі строки з незначними витратами досягти вагомих результатів, оскільки забезпечив включення накопичених впродовж століть бібліотечних фондів у нову інформаційну інфраструктуру суспільства. Сьогодні її розвиток здійснюють в напрямі реалізації так званої інформаційної супермагістралі, яка є органічним поєднанням електронних документальних ресурсів зі світовою телекомунікаційною інфраструктурою. Програми робіт з формування такої магістралі в розвинених країнах розглядають на найвищому державному рівні і мають відповідний статус та підтримку.

У межах концепції інформаційної супермагістралі інформаційні центри та провідні наукові книгозбірні світу мають трансформуватися у “віртуальні бібліотеки” – документальні комунікаційні центри, не обмежені часом чи простором. Ними вільно можуть користуватися всі. Одним з ключових міжнародних проектів, спрямованих на проведен­ня такої трансформації, є “Віblіоtеса Universal’s”, що передбачає формування глобальної мережі електронних бібліотек (це один з її науково-технічних проектів, що проводяться під егідою розвинених країн). На першому етапі названого проекту, започаткованого в 1995 pоці, задіяні національні й найкрупніші інформаційні центри та книгозбірні розвинених країн. Надалі до них приєднуватимуться й установи інших держав. Найбільшу активність у створенні електронних бібліотек проявляють інформаційні центри книгозбірень США, де в 1995 році організована Національна федерація електронних бібліотек, що об’єднала 15 університетських книгозбірень і Бібліотеку Конгресу США.

Державну підтримку впровадження комп’ютерних технологій в практику діяльності інформаційних центрів і наукових бібліотек надають і в Росії. Тут реалізують 4 взаємодоповнюючі федеральні проекти, спрямовані на інтеграцію інформаційних ресурсів органів науково-технічного інформування та найкрупніших бібліотек і під’єднання їх до мережі Інтернет.

В Україні зараз практично немає загальнодержавного (національного) фонду науково-технічного інформування з найбільш важливих науково-технічних розробок для соціально-економічного розвитку держави на найближчі роки. Відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання наявного ресурсу науково-технічного інформування. Система збирання, опрацювання, зберігання та поширення науково-технічних інформаційних матеріалів регулюється відомчими нормативними документами, що відображають суперечність самих відомств щодо поглядів на використання інформаційних ресурсів за результатами дослідницької чи впровад­жувальної діяльності, яка ними підтримують. Через відсутність єдиного фонду дуже складно визначити об’єктивну необхідність створення і доцільні обсяги вироблення та попиту на значний асортимент інформаційних служб як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий фонд є передумовою постійного моніторингу стану науково-технічного доробку та науково-технічної діяльності, що сприятиме ефективному розвитку міжнародної науково-технічної співпраці. Основу національної мережі органів НТІ становлять державні органи НТІ, а саме: Український інститут науково-технічної і економічної інформації – головний орган системи, 19 регіональних центрів науково-технічного і економічного інформування та Державна науково-технічна бібліотека. На основі існуючої інфраструктури є можливість розпочати створення системи моніторингу. Для реалізації цього необхідна координація науково-технічної діяльності суб’єктів, що утворюють як державний так і приватний сектори виробників інформаційних продуктів та послуг, у тому числі регіональних та галузевих органів НТІ.

Для нормального функціонування системи принципово важливим є створення бази даних національного фонду науково-технічного інформування з пріоритетної науково-технічної продукції. В базах даних з кожного виду НТІ первинними даними, як мінімум, мають бути: назва інформаційних матеріалів, призначення, основні технічні та економічні характеристики, екологічна та інші види безпеки створення і використання; доцільний обсяг виробництва та користування на внутрішньому та зовнішньому ринках, патентоспроможність; наявні та додаткові матеріально-технічні, технологічні, сировинні та кадрові ресурси; необхідні інноваційні і інвестиційні кошти та термін їх повернення, а також відомості про основного виробника та користувача. В межах цієї БД буде розпочато накопичення науково-технічних інформаційних матеріалів, супроводження виконання яких підпорядковане різним державним установам. Ці інформаційні матеріали, як мінімум, міститиме дані, що характеризують поетапний ступінь завершеності запланованих до створення інформаційних матеріалів, їх базові технічні та економічні характеристики, а також зацікавленість у використанні такої продукції користувачем.

Комплекс програмно-технологічних засобів та відповідних інформаційних ресурсів стане інструментальним засобом для підготовки та прийняття раціональних управлінських рішень з регулювання державним і приватним секторами господарювання в галузі науково-технічного інформування, контролю та оперативному виявленню попиту на широкий спектр наукоємної продукції та пропозицій з її створення як в державі, так і за її межами.

З належним забезпеченням вільного доступу до наявних інформаційних ресурсів всіх категорій населення документовані інформаційні ресурси з пріоритетної науково-технічної продукції стануть важливим чинником соціально-економічного прогресу держави, зростання добробуту її населення, буде сприяти ефек­тивному розвитку міжнародної співпраці в частині:

• розробки та впровадження узгодженої системи інформаційної підтримки науково-технічної співпраці, а також створення та поновлення інформаційних ресурсів за окремими напрямами співпраці;

• визначення пріоритетних напрямів взаємодії за програмами партнерства;

• забезпечення оперативного доступу до національного фонду інформаційних ресурсів для країн партнерів на рівноправній основі;

• розробка та впровадження спільної системи загальної інформаційної підтримки науково-технічної співпраці, а також створення та поновлення інформаційних ресурсів за погодженими напрямами співпраці.

Україна є членом Міжнародного Центру науково-технічного інформування, учасницею Угоди про міждержавний обмін інформаційними ресурсами. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України в УкрІНТЕІ започаткована діяльність щодо реєстрування та державного обліку НДДКР та захищених дисертацій. Рішенням Міністерства освіти і науки України УкрІНТЕІ визначено головним інститутом з питань координації та науково-технічного забезпечення діяльності національної системи НТІ. Інститут виступає державним замовником усіх баз даних, що розробляють організації Міністерства, і здійснює реєстрування цих баз даних.

Для підняття на належний рівень конкурентоспроможності вітчизняної системи науково-технічного інформування необхідно створити потужний інформаційний базис з існуючої конкурентоспроможної та перспективної для подальшого розвитку науково-технічної продукції. Помітним зрушенням у цьому напрямі стало отримання Україною права доступу до Міжнародного банку технологій і ділових можливостей, що визнаний у понад 80 країнах світу як офіційний канал трансферу національних технологій та ноу-хау¹ на світовий ринок інтелектуальної продукції. Міжнародний банк технологій і ділових можливостей забезпечує проведення маркетингових досліджень стосовно пошуку покупця (продавця) ліцензії або об’єкта інтелектуальної власності, підготовку необхідних юридичних документів, що супроводжують купівлю-продаж тощо. Однак питома вага української участі в міжнародному ринку ліцензій залишається дуже малою (порівняно з розвиненими країнами). Отже, для України є нагальною потреба оперативного коригування відповідної інноваційної та інвестиційної політики держави.

Особливо важливими факторами для підготовки раціональних управлінських рішень, спрямованих на відродження вітчизняного виробництва науково-технічної продукції високого рівня конкурентоспроможності, є повнота та вірогідність даних, на базі яких приймаються рішення. Якісна й оперативна підготовка таких рішень насамперед потребує застосування сучасних методів системного аналізу галузей промислового виробництва регіонів на основі реальних даних щодо наявного та додатково необхідного матеріально-технічного, технологічного, сировинного та кадрового потенціалу. Зокрема, через відсутність в Україні загальнодержавного фонду інформаційних ресурсів з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави на найближчі роки, практично унеможливлене вірогідне стратегічне планування.

Необхідно створити і впровадити програмно-технічні засоби розподіленої системи моніторингу науково-технічного доробку і науково-технологічної діяльності в Україні та централізовану систему баз даних для організації інформаційного забезпечення.

Для реалізації цих завдань УкрІНТЕІ створює цілу низку баз даних та інформаційних ресурсів з науково-технічної діяльності в електронному вигляді, які заповнять прогалини в інформаційному просторі України, відтворять послідовність процесу формування та перетворення одних видів інформаційних ресурсів на інші, стануть базисом в національній системі інформаційних ресурсів. До таких базисних електронних інформаційних ресурсів можна віднести:

• БД з науково-технічними програмами;

• бази даних з поданими проектами до державних науково-технічних програм країни, під які оголошені конкурси і тендери;

• система БД з інформаційними ресурсами з науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і захищених дисертацій;

• бази даних з наукових установ та організацій, які виконують дослідно-конструкторські роботи;

• БД експертів з відомостями про українських фахівців у різних галузях науки і техніки;

• бази даних про наукові і науково-технічні заходи, які заплановані і проводяться в Україні (конференції, семінари, симпозіуми тощо);

• БД про виставки, які проходять в Україні і країнах Східної Європи;

• бази даних з моніторингом засобів масового інформування створюють за замовленням Державного комітету науки України. Вони містять відомості з центральної і регіональної преси за рубриками: політика, економіка, наука, технології, інновації, соціальна сфера і екологічна безпека.

Корпоративна БД – розподілений бібліографічний електронний каталог довідково-інформаційних фондів територіальних центрів науково-технічного та економічного інформування та Державної науково-технічної бібліотеки України.

На Web-сайті УкрІНТЕІ розміщено інформаційні матеріали про Програму науково-технічних досліджень країн Євросоюзу на період 1998 – 2012 роки. Є повний перелік наукових напрямків, інформаційні пакети для підготовки та подання заявок про участь науковців України у спільних програмах досліджень країн Євросоюзу і отримання фінансування. Значний обсяг інформаційних ресурсів доступний через мережу Інтернет. Відслідковуються оголошення Євросоюзу про приймання пропозицій з окремих напрямків досліджень.

З урахуванням наявності в Інтернет-просторі баз даних таких великих бібліотек як Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАНУ та Національної парламентської бібліотеки України, а також бази даних Current-context (США) та база даних ВІНІТІ (Росія) можна констатувати деякі зрушення в проблемі формування національних електронних інформаційних ресурсів. Для подальшого її розвитку необхідно розпочати інтеграцію всіх процесів формування інформаційних ресурсів.

На жаль, Інтернет-ресурси більшості інформаційних вузлів не мають зв’язків з внутрішніми підсистемами підтримання користувачів, тобто, користувач в разі пошуку необхідної літератури не може зробити, сидячи вдома чи на своєму робочому місці, замовлення на цю літературу і повною мірою скористатися Інтернет-сервісом. Аналогічним чином, за невеликим виключенням, майже відсутні в Україні інформаційні ресурси, які б були інтегровані в наявні технологічні системи опрацювання інформаційних ресурсів корпоративних чи відомчих мереж.

Це найбільш важливе першочергове завдання, яке стоїть перед розробниками вітчизняних електронних інформаційних ресурсів.

Інтелектуальний потенціал науки — це безмежний, невичерпний ресурс, який має стати рушієм науково-технічного прогресу, але це можливо за умови активного впли­ву наукових досягнень на процес прийняття управлінських рішень у науково-технічній сфері.

У цьому процесі важливу роль відіграють інформаційні ресурси як документований результат наукової діяльності. Україна зараз проходить складний шлях інформатизації суспільства. Практично в усіх галузях економіки, соціальній і культурній сферах створено інформаційні системи, формуються та використовуються інформаційні ресурси. Фахівцям потрібні різноманітні інформаційні матеріали для виконання роботи на дійсно науковому рівні, на рівні світових вимог.

Аналіз даного етапу розвитку інформаційної сфери свідчить, що особливістю його є автономне незалежне формування галузевих (спеціалізованих) інформаційних систем і ресурсів, орієнтованих на вирішення відомчих завдань, при цьому практично відсутній інформаційний зв’язок між окремими системами.

Зараз можна спостерігати своєрідну мішанину різних електронних мереж, програм, банків даних, систем кодування і збереження інформаційних матеріалів. Сьогодні кожна структура створює свій відомчий інформаційний ресурс у сфері науково-технічної діяльності.

Внаслідок цього виникає маса невирішених проблем, оскільки саме тут перетинаються інтереси різних міністерств, відомств, організацій. Без серйозного моніторингу інформаційних ресурсів неможливо налагодити ефективний обмін інформаційними продуктами і послугами, виключити дублювання в придбанні зарубіжної науково-технічної літератури.

Іншою серйозною проблемою є створення національних інформаційних ресурсів за результатами науково-технічної діяльності, оскільки ті, що утворені окремими структурами, роз’єднані і не відповідають загальносистемним вимогам.

Сьогодні відбувається перехід від індустріальної економіки до інформаційної, і швидкість цього переходу відчутно зростає. Проте зв’язок науково-інформаційної діяльності з користувачами інформаційних ресурсів до цього часу обмежувався лише наданням допомоги з пошуку документів, що містили попередні наукові результати. Актуальне завдання найближчого майбутнього — організувати систему інформаційного забезпечення таким чином, щоб вона не лише допомагала досліднику у виявленні “старих” наукових здобутків, але і справляла б відчутний вплив на процес інтеграції нових наукових надбань.

Процес управління розвитком інформаційної систем або, за прийнятою термінологією, управління інформаційними ресурсами відповідно до класифікації Ф. Б. Хорірона, пройшов сім стадій:

• фізичний контроль за джерелами інформаційних матеріалів;

• механізація і контроль поширення інформаційних матеріалів на зовнішніх носіях (на початку XX століття);

• систематизація і організація інформаційних ресурсів (1920 – 1930 роки ХХ століття);

• управління автоматизованими та інформаційними технологіями;

• документальний та інформаційний вибух (комп’ютери, телекомунікаційні мережі);

• управління інформаційною системою (1960 рік, управління фірмами);

• управління інформаційними ресурсами.

Сьогодні більша частина того, що створюється в галузі управління інформаційними ресурсами, відноситься до сьомої стадії. І саме на цій стадії ще не вирішено багато питань щодо розвитку теорії і практики, особливо у сфері науково-технічних і економічних інформаційних ресурсів. Йдеться не про наявність мереж, оскільки тут певна робота проводиться, а про наповнення цих мереж інформаційними ресурсами, їх створенням і управлінням.

Стратегічною метою у сфері управління інформаційними ресурсами є саме управлінська складова, оскільки інформаційні ресурси стають організаційним важелем, а також виходом через прогнозно-аналітичну функцію на управління іншими ресурсами, зокрема трудовими, фінансовими і матеріальними. Цей етап розвитку характеризують зосередженням зусиль на розробленні і функціонуванні інформаційно-технічної інфраструктури, яка має забезпечити нові рівні комунікацій, співпраці, створення і доставляння інформаційних матеріалів користувачам. При цьому роль держави як замовника і координатора є вирішальною.

В Україні функціонує національна система науково-технічних інформаційних ресурсів організована після ліквідації первинної інформаційної ланки на промислових підприємствах, в науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах, що залишилася унікальним інформаційним осередком в регіонах та охоплюють значні фонди наукових, нормативних, патентних інформаційних матеріалів, а нині — і адресно-номенклатурних.

Існує нагальна необхідність подальшої переорієнтації наших центрів на проведення наукових досліджень і отримання новітніх знань у наповненні інформаційного простору.

Виникла потреба відпрацювання концепції або моделі створення, управління інформаційними ресурсами; наявності інтегрованих національних інформаційних ресурсів; отримання доступу до відомчих інформаційних ресурсів. Це необхідно перш за все для ефективного управління державою. У цьому напрямі значущість державної системи науково-технічного інформування зростає, оскільки воно виконуватиме роль аналітичного центра в державі. Через нього державні органи створюють свої продукти значною мірою шляхом постійного опрацювання світового потоку інформаційних повідомлень.

Навчальний елемент 5.10. Інформаційні ресурси системи науково-технічного інформування

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• структуру інформаційної сфери Росії;

• заклади, що працюють в інформаційній сфері;

• національні інформаційні ресурси.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Які ресурси належать до інформаційних ресурсів системи науково-технічного інформування?

2. Які основні засади Концепції використання інформаційних ресурсів України?

3. Що називають національним інформаційним ресурсом?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

З’явилася нова економічна категорія – національні інформаційні ресурси. Вони стають частиною стратегічних ресурсів суспільства і важливим фактором економічно-політичного розвитку. Можна впевнено стверджувати, що національний, соціальний і культурний престиж країни, її економічний стан залежать від кількості накопичених та використаних національних інформаційних ресурсів. Тобто, національні інформаційні ресурси є багатством країни, а їхню актуалізацію і використання можна віднести до проблем загальнодержавного значення.

Інформаційні ресурси системи науково-технічного інформування — це систематизоване зібрання науково-технічної літератури та документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях.

За експертними оцінками інформаційні ресурси становлять майже 15% загальних світових інформаційних ресурсів. Цей ресурс використовують для формування як мінімум двох видів нових ресурсів, а саме: на базі нових досліджень, які ґрунтуються на попередніх, здобуваються нові знання, генеруються нові ідеї, створюються нові технології; здійснюється перехід від досліджень до проектування нових виробництв на базі новітніх технологій та конструкторських розробок.

Таким чином, відбувається процес самооновлення фондів. Тому потрібно сформулювати єдині підходи до Концепції формування і використання інформаційних ресурсів України з питань науково-технічної діяльності та інтеграції їх у світовий інформаційний простір.

Відомо, що у формуванні інформаційного простору України особливого значення набувають науково-технічні і економічні інформаційні ресурси. У прийнятому Законі „Про наукову та науково-технічну діяльність” в статті 41 визначено, що „інформаційні ресурси є основою для розвитку науки, техніки та інноваційної діяльності – творчості всього народу”.

В Україні залишилася лише частина цілісної державної системи науково-технічного інформування, яка функціонувала в колишньому СРСР. Раніше в Москві розробляли інформаційну політику, працювали і зараз продовжують працювати такі інститути, як Всеросійський інститут наукової і технічної інформації, Всеросійський інститут міжгалузевої інформації (ВІМІ), Всеросійський науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ) тощо.

В Україні поки що відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання інформаційних ресурсів. Формування такого циклу невідкладне завдання на найближчий час.

Велике значення має формування корпоративної (в широкому розумінні) мережі установ з науково-технологічної діяльності в Україні. Ця корпоративна мережа повинна стати основою для формування національної інфраструктури системи інформаційних ресурсів у сфері науково-технічної діяльності.

Не слід забувати і про нормативно-правове забезпечення. Сьогодні система НТІ функціонує в умовах розірваності зв’язків між галузевими, територіальними і низовими органами, тому важливе значення для координації дій всіх організацій має створення відповідних нормативно-правових засад.

Сьогодні в Україні є нагальна потреба доповнення існуючої нормативної бази новими законами і нормативними документами, зокрема: „Про інформаційні ресурси”, „Про систему реферування вітчизняних публікацій в галузі науки і техніки”, „Про реєстрацію баз даних”, „Про реєстрацію науково-технічних розробок”.

Та незважаючи на існуючі проблеми і не вирішені питання, національна система НТІ України виконує важливі замовлення, а саме: моніторинг у сфері науково-технічної діяльності та соціологічні дослідження з різних напрямів життєдіяльності суспільства.

Об’єктом відносин у сфері науково-технічного інформування є документовані на будь-яких носіях або публічно оголошувані вітчизняні і зарубіжні науково-технічні інформаційні матеріали.

Державна система економічних і науково-технічних інформаційних ресурсів. До цих інформаційних ресурсів в даний час прийнято відносити документовані інформаційні матеріали, що виникають в результаті економічної, наукової і науково-технічної діяльності. Прикладами подібних інформаційних ресурсів є книги, періодичні видання, патенти, описи винаходів, стандарти, технічні умови, класифікатори, звіти про науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, дисертації, промислові каталоги, описи економічних і науково-технічних досягнень тощо.

Державна система науково-технічного інформування (ДСНТІ) є сукупністю науково-технічних бібліотек і організацій — юридичних осіб незалежно від форми власності і відомчої належності, що спеціалізуються на збиранні і опрацюванні науково-технічних інформаційних матеріалів і взаємодіють між собою з урахуванням прийнятих на себе системних зобов’язань.

До органів НТІ і науково-технічних бібліотек, що забезпечують формування, ведення і організацію використання інформаційних фундацій, баз і банків даних з різних видів джерел науково-технічного інформування і напрямів науки та техніки, відносять більше 30 українських організацій інформаційного профілю. В їх інформаційних фундаціях накопичують, опрацьовують і надають користувачам десятки мільйонів інформаційних джерел в галузі науки і техніки.

Навчальний елемент 5.11. Інформаційні ресурси органів державної влади

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• інформаційні ресурси органів державної влади;

• інформаційні ресурси правових організацій;

• інформаційні ресурси природничих наук;

• інформаційні ресурси соціальної сфери;

• інформаційні ресурси матеріального виробництва.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Охарактеризувати інформаційні ресурси фінансової сфери.

2. Охарактеризувати інформаційні ресурси соціальної сфери.

3. Охарактеризувати інформаційні ресурси зовнішньоекономічної діяльності.

4. Охарактеризувати правові ресурси.

5. Охарактеризувати інформаційні ресурси Державної системи статистики.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Правові ресурси. Правові інформаційні ресурси включають тексти й інші матеріали, містять відомості про законодавство, право і правозастосовну практику, а також інші дані, які потрібні для дотримання норм права.

Центральним вузлом інформаційної системи є Науковий центр правових інформаційних ресурсів при Міністерстві юстиції. У ряді суб’єктів створені установи Мінюсту – центри правових інформаційних ресурсів. Центри правової інформатизації Мінюсту — державні установи Міністерства юстиції, які створюються для забезпечення відомостями судів загальної юрисдикції, органів і установ юстиції, знаходяться на території суб’єктів, користуються правовими інформаційними ресурсами (базами даних і друкованими виданнями), засобами комп’ютерної, офісної та організаційної техніки. До числа основних інформаційних ресурсів Мінюсту відносять:

• комплекс баз даних правових інформаційних ресурсів;

• база даних чинного законодавства;

• державний реєстр суспільних об’єднань і релігійних організацій. Він містить інформаційні ресурси про зареєстровані суспільні і релігійні організації і об’єднання. В реєстрі вказані: засновник, назва об’єднання, реєстраційний номер, дата реєстрації, адреса, контактні телефони, а також цілі і задачі даного об’єднання (організації). Цей список постійно доповнюють новими даними.

Окрім перерахованих систем правових інформаційних ресурсів, розроблених державними організаціями, існує і активно розвивається ринок комерційних правових комп’ютерних систем.

Розглядаючи комерційні правові системи, важливо відзначити дві обставини, що визначають їх зв’язок з державною системою правових інформаційних ресурсів. По-перше, в основі створюваних в цих системах баз даних лежать державні правові інформаційні ресурси, які використовуються комерційними фірмами. По-друге, в даний час йде активний процес інтеграції комерційних правових систем до державних структур, оскільки сьогодні державні органи всіх гілок влади разом з системами Мінюсту використовують також і комерційні системи.

В даний час на комерційному ринку правових систем працюють і конкурують між собою більше десятка фірм-виробників. Провідні фірми-виробники комерційних правових систем створили розгалужені мережі, що охоплюють практично всю країну. Вони забезпечують достатньо високий рівень обслуговування користувачів.

Практично всі провідні державні і комерційні організації — розробники інформаційних правових систем мають в даний час свої подання (сервери, сайти) в мережі Інтернет. Інформаційні ресурси, розміщувані на цих серверах, можна розподілити на категорії:

• відомості про фірму-розробника;

• відомості про пропоновані фірмою правові послуги (характеристики, варіанти постачання, варіанти оновлення, прайс-листи тощо);

• власне правові системи з доступом через Інтернет (демонстраційні або робочі версії).

Окрім інформаційних ресурсів про організації-розробники і пропоновані інформаційні правові системи на їх серверах у вільному доступі є інформаційні матеріали про нові нормативні акти і поточні огляди законодавства з різних напрямів (моніторинг законодавства). На ряді серверів можна підписатися на дані з моніторингу законодавства і безкоштовно отримувати їх електронною поштою, а також проглядати зміст баз даних стосовно законодавства і сформувати запит на пошук потрібного документа. В результаті переглядання можна отримати не тільки назву документу, що міститься в базі, але доступ до текстів документів в основних базах даних, як правило, платний.

Інформаційні ресурси органів влади. В органах влади і муніципальних органах за останній час створено велику кількість різних інформаційних ресурсів у вигляді масивів документів, баз даних і інформаційних масивів, які можна розподілити на наступні категорії.

• відомості про земельні ресурси;

• відомості про об’єкти нерухомості (будівлі і споруди, інженерні мережі, транспортні мережі тощо);

• відомості про юридичних осіб (підприємства, організації , фізичні особи);

• відомості про фізичних осіб (основні паспортні дані жителів регіону);

• документи науково-технічного інформування;

• нормативні правові документи;

• соціально-економічні і фінансові показники адміністративно-територіальних одиниць і господарюючих суб’єктів;

Свої матеріали в мережі Інтернет має достатньо велика кількість регіональних органів влади.

Інформаційні ресурси у сфері фінансів і зовнішньоекономічної діяльності. Матеріали Міністерства фінансів в Інтернет відкриваються сторінкою із списком тематичних розділів, за якими згруповані наявні інформаційні ресурси. Тут представлені затверджені федеральні бюджети, звітні матеріали з виконання державного бюджету, матеріали про випуск цінних паперів і зовнішні облігаційні позики, матеріали з фінансових взаємостосунків центру і регіонів.

Інформаційні ресурси галузі матеріального виробництва. Основу інформаційних ресурсів підприємств і організацій галузей матеріального виробництва складають документи і електронні масиви інформаційних матеріалів, створені в процесі їх діяльності, зокрема:

• допоміжні дані управлінського і технологічного призначення;

• комплекти конструкторської, технологічної і інших видів документації;

• довідкові інформаційні фундації за профілем діяльності (патенти, винаходи тощо);

• адресні бази даних постачальників матеріалів і комплектуючих виробів, а також користувачів.

Останні роки характеризувалися істотним зниженням темпів зростання інформаційних ресурсів підприємств сфери промислового виробництва, особливо наукових і науково-технічних інформаційних ресурсів. Найбільшою мірою це характерно для цивільних галузей, які зазнали максимальну функціональну цільову перебудову, і в найменшій мірі — для галузей промисловості, що ґрунтується на досягненнях науково-технічного прогресу (космічна, атомна, хімічна, металургійна, ряд оборонних галузей).

Для пошуку адрес Інтернет-представлень промислових підприємств різних галузей діяльності можна скористатися каталогами ресурсів і пошуковими системами Інтернет, а також адресними довідковими системами в Інтернет, наприклад електронною версією довідника “Жовті сторінки”.

Інформаційні ресурси Державної системи статистики. Структура Державної системи статистики включає районний, обласний і регіональний рівні (додатково виділяють Київ і Севастополь), об’єднуючи територіальні комітети і районні відділи.

Інформаційні ресурси соціальної сфери. Соціальна сфера охоплює цілий ряд галузей, з яких до складу найбільш значущих входять:

• охорона здоров’я;

• освіта;

• зайнятість і соціальне забезпечення;

• пенсійне забезпечення;

• міграційна служба;

• фізична культура і туризм.

До теперішнього часу найбільш розвиненими системами державних інформаційних ресурсів володіють галузі охорони здоров’я і освіти.

Доступ до інформаційних ресурсів в галузі охорони здоров’я забезпечується рядом регіональних органів влади.

Інформація про природні ресурси, явища, процеси. Відомості про природні ресурси, явища і процеси зосереджена в кількох галузевих системах і секторах інформаційної сфери.

Рекомендована література (див. “Список використаної і рекомендованої літератури”):

Основна: 1 .

Додаткова: 18, 19, 20, 22, 23.

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Охарактеризувати нормативну та науково-методичну документацію.

2. Охарактеризувати наукові документи.

3. Охарактеризувати суспільно-політичні документи.

4. Охарактеризувати вторинні документи.

5. Охарактеризувати сучасний стан інформаційного простору України.

6. Охарактеризувати програми ЮНЕСКО в інформаційній сфері.

7. Охарактеризувати національні інформаційні ресурси України.

8. Охарактеризувати інформаційне забезпечення сучасної України.

9. Охарактеризувати технічне забезпечення інформаційної сфери.

10. Зобразити схему видів забезпечення в інформаційній галузі.

11. Охарактеризувати програмне забезпечення інформаційної галузі.

12. Охарактеризувати лінгвістичне забезпечення.

13. Охарактеризувати правове забезпечення захисту інформаційних ресурсів.

14. Які задачі служби науково-технічного інформування?

15. Які функції служби науково-технічного інформування?

Теми рефератів.

1. Основні вимоги до сучасного інформаційного обслуговування.

2. Електронні бібліотеки.

3. Інформаційні ресурси Інтернет.

4. Управління інформаційними ресурсами в Україні.

5. Національна програма інформатизації.

6. Захист інформаційних ресурсів в Україні.

7. Інформаційний простір України.

8. Інформаційні ресурси діловодства.

9. Інформаційні ресурси архівної галузі.

10. Інформаційні ресурси бібліографознавства.