Навчальний елемент 5.5. Електронні інформаційні ресурси

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• можливості задоволення інформаційних потреб користувачів;

• створення веб-порталів бібліотеками України.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Які інформаційні потреби користувач може задовольнити, скориставшись веб-порталом бібліотеки імені Вернадського?

2. Які веб-портали створюються бібліотеками?

3. З якою метою бібліотеки створюють веб-портали?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

В умовах переходу до інформаційного суспільства швидко зростає роль науково-інформаційної діяльності. Для установ НАН України розвиток цього виду діяльності означає підвищення ефективності праці науковців через можливості інтенсивного обміну, доступу до електронних інформаційних ресурсів, розвинених форм міжнародної наукової співпраці, дистанційної освіти і підвищення кваліфікації тощо.

Відповіддю на вимоги науки мусять бути значні якісні та структурні перетворення в бібліотечно-інформаційній системі, оскільки саме бібліотеки є власником всіх досі накопичених і оприлюднених інформаційних ресурсів. З метою подання в мережі Інтернет відомостей про діяльність установ та інститутів НАН України, поглиблення їх взаємодії з суспільством, активізації формування наукової електронної бібліотеки, в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського розпочато формування веб-порталу „Наука України”.

Практичним роботам зі створення даного порталу передував цикл теоретичних досліджень, у процесі яких було розроблено системний підхід щодо його структури та інформаційного наповнення, щоб він став віртуальним центром наукових інформаційних ресурсів, який функціонуватиме на засадах інтеграції з інтелектуальними ресурсами України та світу. В основу формування повідомлень порталу покладено принцип зацікавленості індивідуальних і колективних авторів (вчених, митців, наукових установ, вищих навчальних закладів тощо) у доведенні інформаційних ресурсів щодо результатів своїх інтелектуальних напрацювань до світової спільноти. Цей принцип розглядають як основу для вирішення комплексу правових, організаційних та інших проблем формування фондів електронних документів. Зацікавленість авторів сприяє організації передавання комп’ютерних версій їх публікацій бібліотеці для постійного зберігання, відображення в пошуковому апараті та організації використання повних текстів на погоджених з інтелектуальними власниками умовах.

Портал надає широкі можливості для задоволення інформаційних потреб науковців, серед яких:

• отримання повнотекстових і бібліографічних інформаційних матеріалів;

• забезпечення відвідувачеві переліку посилань на інші сайти, згруповані за тематичними ознаками (сайти науково-дослідних установ, університетів, органів державної влади);

• пошук необхідних інформаційних ресурсів в бібліотечних каталогах всього світу.

Основні види електронних інформаційних ресурсів. Використання терміну „електронні ресурси” бібліотечними фахівцями офіційно закріплений ГОСТом „Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання”. Зарубіжні бібліотекарі цей термін застосовують вже достатньо давно і широко. В міжнародному рекомендаційному стандарті ISBD (ER) електронні ресурси визначають як ті, що складаються з інформаційних матеріалів, включаючи матеріали, які вимагають використання периферійних комп’ютерних приладів; їх можна використовувати як в керованому, так і в некерованому режимах. Змістове навантаження у визначенні електронних ресурсів несе поняття такого різновиду інформаційних ресурсів, які вимагають для свого використання застосування комп’ютерів, чи інакше кажучи, машиночитаних інформаційних ресурсів. Поруч з поняттям електронних ресурсів у довідкових і офіційних виданнях з бібліотечної справи, інформатики та видавничої справи використовують терміни „машиночитаний документ”, „електронний документ”, „електронний текст”, їх означення в більшості схожі; наведемо деякі з них:

• Машиночитаний документ – документ, текст якого може бути зчитаний пристроями ПК з розпізнаванням знаків алфавіту.

• Електронний документ, електронний текст — сукупність даних у пам’яті інформаційної системи, призначена для сприйняття людиною за допомогою відповідних програмних і апаратних засобів.

• Електронний документ – документ на машиночитаному носієві, для використання якого необхідні засоби комп’ютерної, офісної та організаційної техніки.

За критерієм режиму доступу виділяють електронні ресурси локального доступу (зафіксовані на окремому фізичному носієві, який повинен бути розміщений користувачем в комп’ютер) і віддаленого доступу (з інформаційними ресурсами на вінчестері чи інших запам’ятовуючих пристроях чи розміщених у інших інформаційних мережах, наприклад, в Інтернет).

Саме поширення електронних ресурсів в інформаційному суспільстві кардинально змінює природу бібліотек, ставить перед ними нові завдання та покладає на них нові функції. Основні різновиди електронних ресурсів: оптичний компакт-диск, база даних, електронний журнал, Web-сайт, електронна бібліотека.

Становлення системи електронних інформаційних ресурсів в Україні зумовлено в першу чергу стрімким розвитком інформаційних технологій і їх широким впровадженням у різні сфери життя. На розвиток системи електронних інформаційних ресурсів впливає також поступальний прогрес суспільства та його перехід до якісно нового стану – інформаційного. У 90-х роках XX століття – початку XXI століття в Україні було прийнято низку правових актів, які стали основою становлення і розвитку системи інформаційних ресурсів взагалі, і зокрема, системи інформаційних ресурсів органів державної влади, правову основу формування якої було закладено законом України “Про інформацію”, що закріпив право громадян України на доступ до інформаційних ресурсів, заклав правові основи інформаційної діяльності в суспільстві. Цим Законом визначають як окремий вид інформаційних матеріалів “інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування”. Право на доступ до інформаційних ресурсів “забезпечують обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення”. Також зазначено:

• суть поняття “інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування” (“офіційні документовані інформаційні ресурси, які створюють в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування”);

• склад цих інформаційних ресурсів (“законодавчі акти України, інші акти, що приймає Верховна Рада України та її органи, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування”);

• шляхи поширення цих інформаційних матеріалів, які сприяють становленню системи основних видів інформаційних ресурсів органів державної влади, місцевого і регіонального самоврядування – офіційні видання (“опублікування в офіційних друкованих виданнях”), видання нормативно-правових документів у інформаційних виданнях та аудіовізуальні документи (“опублікування в друкованих засобах масового інформування або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масового інформування”), архівні документи (“надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами”), інші види документів (“безпосереднє доведення інформаційних матеріалів до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами). Саме останній спосіб доведення інформаційних матеріалів до зацікавлених осіб є основою формування системи електронних інформаційних ресурсів.

Наступним правовим документом, що сприяв розвитку системи електронних інформаційних ресурсів в Україні, став Закон України, яким було схвалено Концепцію Національної програми інформатизації, яка, серед іншого, визначала і загальні принципи державної політики у сфері інформатизації: “державна політика інформатизації повинна спрямовуватися на всебічну демократизацію процесів створення та використання інформаційних ресурсів, загальнодоступність інформаційних ресурсів та послуг, захист прав особи від інформаційного вторгнення тощо”. Іншим важливим чинником становлення системи інформаційних ресурсів органів державної влади були заходи, що пов’язані з розвитком національної складової інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв’язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивних, комплексних інформаційних ресурсах щодо різних сфер суспільного життя в Україні.

Окремо слід виділити два суттєвих документи, які значною мірою впливатимуть на подальший розвиток вітчизняних інформаційних ресурсів. 2003 року було прийнято за основу проект Закону України “Про Концепцію національної інформаційної політики”, якою передбачено створення правових економічних та організаційних умов для формування в Україні розвинутого інформаційного суспільства. Серед основних напрямків національної інформаційної політики визнано забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційної діяльності; збереження вітчизняної інформаційної продукції, культурних і духовних цінностей України, ідентифікація у світовому інформаційному просторі; створення умов для формування в Україні розвиненого інформаційного суспільства, посилення ролі масових інформаційних ресурсів у розвитку українського суспільства.

Іншим документом стала “Концепція формування системи національних електронних інформаційних ресурсів”, якою передбачається “визначення стратегії формування системи національних електронних ресурсів та основних засад і напрямків формування, використання та захисту національних ресурсів. Щодо формування системи електронних інформаційних ресурсів органів державної влади визначено: “стратегія формування системи ресурсів органів державної влади полягає у систематизації та інтеграції зазначених ресурсів. Метою є забезпечення прозорості, відкритості, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та забезпечення широкого доступу громадян до державних інформаційних ресурсів”.

Основним видом електронних інформаційних ресурсів органів державної влади є їх офіційні веб-сайти. Формування систем створення і розвитку веб-сайтів органів державної влади пов’язано також і з Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, де планується передбачити “обов’язковість ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування веб-сторінок та оперативного (не пізніше п’яти робочих днів) розміщення на них офіційних відомостей про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, форм і зразків документів, архівних та інших інформаційних ресурсів, а також завчасного розміщення на таких веб-сторінках проектів нормативно-правових актів”. На реалізацію зазначених законів України та інших нормативно-правових документів сьогодні у мережі Інтернет представлені офіційні веб-сайти Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої та судової влади.

Закон України “Про інформацію” визначає конкретні види інформаційних ресурсів: статистичні, адміністративні, масові відомості про діяльність державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування, правові інформаційні матеріали, відомості про особу, інформаційні матеріали довідково-енциклопедичного ха­рактеру, соціологічні інформаційні матеріали. Цей же закон визначає місце документа в інформаційних відносинах: “документ – це передбачена законом матеріальна форма отримання, зберігання, використання і поширення інформаційних матеріалів шляхом фіксування на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві”. Види документів відносно вміщених у них інформаційних матеріалів визначають як первинні (ті, що містять у собі вихідні інформаційні матеріали) та вторинні (ті, що являють собою результат аналітико-синтетичного та іншого опрацювання інформаційних ресурсів). Саме ці критерії можна використати для розглядання існуючих веб-сайтів органів державної влади.

Функціонування веб-сайту Президента України (Президент України: Офіційне Інтернет-представництво http://www/president.gov.ua) розпочато 24 серпня 2002 року. Структура веб-сайту побудована відповідно до конституційно-правового статусу Президента України, його функцій як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. На сайті широко подано інформаційні матеріали довідково-енциклопедичного характеру (кон­ституційні засади діяльності Президента України, історію президентства, державні символи, Президентський Палац, основні інститути державної влади та роль Президента України у реалізації функцій і завдань законодавчої, виконавчої та судової влади).

Правові інформаційні матеріали представлені сторінкою “Офіційні документи”, на ній вміщено повні тексти указів, розпоряджень, законів, положень, доручень, програм, проектів, рішень Президента України, які набули чинності згідно з законодавством України, опубліковані в офіційних виданнях “Офіційному віснику України”, “Відомостях Верховної Ради України”, газеті “Урядовий кур’єр”. Відомості про діяльність Президента України представлені на таких веб-сторінках, як: “Хроніка діяльності Президента України”, “Графік Президента України”. До цього виду інформаційних матеріалів можна віднести і такі тематичні веб-сторінки, як: “Суспільство і влада”, “Конституційна реформа”, “Пріоритети державної політики”. Окрема веб-сторінка присвячена діяльності Адміністрації Президента України (функції повноваження, структура). На веб-сайті представлено відомості про персону Президента України: біографія, фотоматеріали. Персоніфіковані та довідкові інформаційні матеріали представлено також на веб-сторінці Адміністрації Президента України. Веб-сторінка “Суспільство і влада” широко надає масові відомості громадської приймальні Президента України, інтернет-конференції. На цій же сторінці висвітлено дані про діяльність місцевих державних адміністрацій.

Веб-сервер Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua) відповідно до Конституції “єдиного органу законодавчої влади в Україні” підтримує Управління комп’ютеризованих систем апарату Верховної Ради України з 1994 року. У 2001 році ”з метою забезпечення прозорості законотворчої діяльності Верховної Ради України, громадського обговорення законопроектів, а також з урахуванням звернень народних депутатів Україні, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наукових установ, навчальних закладів щодо доступу до інформаційних ресурсів Верховної Ради України розпорядженням Голови Верховної Ради України було затверджено “Положення про веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет”. Відповідно до Положення веб-сайт Верховної Ради України є офіційним джерелом інформаційних матеріалів Верховної Ради України, який створюють для висвітлення діяльності Верховної Ради України, її органів та Апарату, взаємообміну інформаційними матеріалами з органами державної влади України та органами місцевого самоврядування з питань, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України, інформаційної взаємодії з урядовими та неурядовими організаціями країн світового співтовариства, з громадськістю”. Правові інформаційні матеріали є основним видом цих матеріалів, які представлено на веб-сайті, і це зумовлено основними функціями законодавчої влади. Цим інформаційним ресурсам присвячено дві веб-сторінки серверу. Веб-сторінка “Законодавство України” надає повні тексти з даними про закони України, укази та розпорядження Президента України та інші нормативно-правові акти органів виконавчої та судової влади, міжнародні документи.

Правові інформаційні матеріали містить також інша веб-сторінка сервера “Законопроекти”, де представлено законопроекти: зареєстровані за поточний тиждень; внесені на розгляд у поточному році; ті, що знаходяться на розгляді в Комітетах, а також підготовлені порівняльні таблиці. Відомості про діяльність Верховної Ради України розкривають веб-сторінки “Пленарні засідання”, “Інформаційний сервер Верховної Ради”, а також “Веб-сторінки Комітетів Верховної Ради України”, де розкриваються повноваження та функції Комітетів, діяльність цих Комітетів, конкретних народних депутатів, електронні версії публікацій, також проекти документів, які підготовлено і передано на розгляд конкретним Комітетом. Такі ж інформаційні ресурси надає “Веб-сторінка депутатських фракцій та груп”. Відомості про міжнародну діяльність Верховної Ради України можна почерпнути з веб-сторінки “Міжпарламентські зв’язки”. Два розділи сторінки “Міжнародні парламентські організації” та “Парламенти зарубіжних країн” носять навігаційний характер і дають посилання на веб-сервери зазначених організацій. Два інших розділи сторінки – “Постійні делегації Верховної Paди України” та “Депутатські групи Верховної Ради України, міжпарламентські зв’язки з зарубіжними країнами“ мають інформаційно-довідковий характер. На сервері також подано відомості про Апарат Верховної Ради України. Веб-сторінка “Депутатський корпус” містить персоніфіковані та довідкові відомості про народних депутатів, депутатські фракції і групи, комітети Верховної Ради України, а також графік засідань Комітетів. Окрема сторінка і веб-сайт Верховної Ради України присвячені діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де вміщено повні тексти доповіді Уповноваженого, електронна версія періодичного видання “Вісті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, хронікальні документальні інформаційні матеріали прес-служби Уповноваженого. Бібліотека Верховної Ради подає інформаційні матеріали широкого спектру, пов’язані з довідково-пошуковим апаратом бібліотеки (Електронний каталог, Каталог періодичних видань, Каталог корпоративної колекції перекладів нормативно-правових актів зарубіжних країн), бібліографічними покажчиками (Бібліографічні покажчики виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України; Бібліографічні покажчики до актуальних проблем законотворчості), а також повнотекстові бази даних (Повнотекстова корпоративна колекція перекладів нормативно-правових актів зарубіжних країн); навігаційні відомості про бібліотечні ресурси в мережі Інтернет. Формування веб-серверу органів виконавчої влади (Єдиний веб-портал органів виконавчої влади: http:www.kmu.gov.ua) разом з уже зазначеними документами ґрунтується на ряді постанов Кабінету Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено “Порядок оприлюднення у мережі Інтернет відомостей про діяльність органів виконавчої влади”. Відповідно до цього документа було прийнято рішення щодо створення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади різних рівнів. Структурно Єдиний веб-портал складається з веб-сторінки “Уряд України”, яка містить відомості про діяльність Уряду, його взаємодію з Верховною Радою України, відомості про керівний склад уряду, програму діяльності Уряду України, а також веб-сторінок міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Постановою регламентують інформаційні матеріали, які мають бути подані на веб-сайті міністерств та інших центральних органів, Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласної Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Органи виконавчої влади відповідно до своєї компетенції та тих функцій, які вони виконують в системі органів виконавчої влади розміщують наступні відомості: довідково-енциклопедичну (найменування органу, основні завдання та нормативно-правові засади діяльності, структура керівництва органу, персоніфіковані дані щодо керівників співробітників, основні функції структурних підрозділів), правові інформаційні ресурси (нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органів, відомості про діяльність конкретного органу виконавчої влади (цілі програми у відповідній сфері, поточні та заплановані заходи і події у відповідній сфері).

Єдиний веб-портал органів виконавчої влади містить і сторінку, на якій подано повнотекстову базу даних законодавства України (веб-сторінка “Нормативно-правова база”). Тематичні розділи порталу містять довідково-енциклопедичні інформаційні матеріали про Україну (Державна символіка України, загальні матеріали про Україну, Конституцію України, гімн України, традиції та обряди, історію України у фактах, релігія та віросповідання, видатні діячі України та світу, Українська діаспора). Веб-портал містить широкі відомості про внутрішню і зовнішню політику України. Таким чином, єдиний веб-портал органів виконавчої влади – це потужне сховище інформаційних ресурсів, структурований відповідно до конституційних повноважень і функцій органів виконавчої влади. Подальший розвиток Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади зумовлений формуванням в Україні електронної інформаційної системи “Електронний Уряд”. У серпні 2003 року було затверджено “Порядок надання інформаційних послуг з використанням електронної інформаційної системи “Електронний уряд”. У цьому документі визначено два вагомих терміни, що обумовлюють використання електронних інформаційних ресурсів органів державної влади.

По-перше, це термін “інформаційні послуги”, які визначаються як “здійснення органами виконавчої влади у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції у електронному вигляді до відома користувачів з метою задоволення інформаційних потреб у державних (адміністративних) послугах. При цьому “інші послуги” – це такі, що можуть з’явитися завдяки розвитку інформаційних технологій (застосування цифрового підпису, електронного документообігу тощо)”.

По-друге, це термін “державні послуги”, який трактується як послуги, обов’язковість отримання яких установлюється законодавством та надається фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, створеними ними установами та організаціями, які утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Надання цих послуг безпосередньо пов’язано з виконанням основних функцій та завдань органів влади. Визначення таким чином двох основних понять у процесі використання інформаційних ресурсів органів державної влади відповідає конституційному праву громадян на отримання правових інформаційних матеріалів. Реалізація процесу надання інформаційних послуг здійснюється шляхом інформування (безпосереднє надання відомостей про державні адміністративні послуги); односторонньою взаємодією (забезпечення користувачеві можливості отримати доступ до електронної форми документа); двосторонньою взаємодією (забезпечення можливості опрацювання електронної форми документа, включаючи ідентифікацію) та проведення трансакцій (електронна реалізація можливостей прийняття рішень та їх доставляння). Розвиток формування системи електронних інформаційних ресурсів органів державної влади сприяв прийняттю у 2003 році двох законів: Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”, який встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів, та Закон України “Про електронний цифровий підпис”, за яким визначається правовий статус електронного цифрового підпису та регулюються відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису.

Органи судової влади України представлені в мережі Інтернет веб-сервером Верховного Суду України (Верховний Суд України: Інформаційний сервер http:/www.scourt.gov.ua). Цей веб-сервер носить тематичний характер і розкриває діяльність судової системи України взагалі, і діяльність Верховного Суду України, як вищого органу судової влади. Правові інформаційні матеріали представлені веб-сторінкою “Законодавство, що визначає судову систему України”, де подаються як чинні закони, так і законопроекти. Діяльність Верховного Суду України представлена такими веб-сторінками, як: “Пленуми Верховного Суду України”, “Судова практика” (рішення й ухвали справ, узагальнення судової практики, судова статистика), “Президія Верховного Суду України” (матеріали засідань, Постанови Президії), “Науково-консультативна Рада при Верховному Суді України” (матеріали засідань, рішення ради), “Міжнародні зв’язки” (офіційні зустрічі керівників з офіційними особами зарубіжних країн, спільні заходи в межах міжнародних проектів та договорів тощо). Персоніфіковані інформаційні ресурси представлені відомостями про Голову Верховного Суду України та його заступників, голів судових палат, членів Президії верховного Суду України. Інформаційні ресурси довідково-енциклопедичного характеру представлені майже на кожній веб-сторінці як попередні інформаційні ресурси щодо історії створення того чи іншого органу, який входить до структури Верховного Суду України. Окрема веб-сторінка присвячена історії судових органів України.

Узагальнюючи процеси формування веб-серверів органів державної влади, слід виділити основні властивості цього виду інформаційних ресурсів, По-перше, веб-сервери органів державної влади подають у широкому спектрі правові, довідкові, аналітичні, персоніфіковані інформаційні матеріали щодо організації та функціонування органів державної влади; структура та наповнення веб-сайтів відповідає конституційним повноваженням конкретного органу державної влади. По-друге, формування веб-сайтів органів державної влади є законодавчо закріпленим обов’язком цих органів з метою реалізації конституційних прав громадян. По-третє, правова база системи веб-ресурсів органів державної влади забезпечує безкоштовний доступ до нормативно-правової бази України. Довідково-енциклопедичні інформаційні матеріали, вміщені на веб-сайтах органів державної влади в глобальній інформаційній мережі Інтернет, презентують Україну у міжнародному просторі, містять відомості про державу, її народ, традиції, внутрішню та зовнішню політику.

Щодо формування системи електронних інформаційних ресурсів нормативно-правових документів, то слід сказати про створення національного фонду нормативних документів. У 2002 року “з метою вдосконалення інформаційного забезпечення державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у сфері технічного регулювання” було створено національний фонд нормативних документів, який формується з нормативно-правових актів, нормативних та інших документів, що описують правила, загальні принципи, вимоги чи характеристики різного виду діяльності або її результатів у сфері технічного регулювання, для багаторазового їх використання державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами”. Структурно національний фонд складається з головного фонду нормативних документів та фондів нормативних документів центральних органів виконавчої влади та інших суб’єктів, що займаються стандартизацією. Головний фонд нормативних документів є структурним підрозділом Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ). Відповідно до Положення головний фонд нормативних документів складається з технічних регламентів з підтвердження відповідності та інших нормативно-правових актів, що встановлюють вимоги до продукції, процесів чи послуг; національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів та каталогів; нормативних документів міжнародних (регіональних) організацій; стандартів інших держав; міжнародних угод з питань стандартизації, метрології, оцінки відповідності та акредитації у сфері технічного регулювання; офіційних бібліографічних та інформаційних видань Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, міжнародних (регіональних) організацій; інформаційних видань фондів нормативних документів центральних органів виконавчої влади та інших суб’єктів, що займаються стандартизацією (далі – фонди органів виконавчої влади та інших суб’єктів); нормативних документів з озброєння та військової техніки, а також документів, які містять відомості, до яких мають обмежений доступ; інших нормативних документів у сфері, стандартизації метрології, оцінки відповідності та споживчої політики.

Основними функціями Головного фонду нормативних документів є:

• меморіальна (зберігання, формування, систематизація та актуалізація нормативних документів головного фонду);

• обліково-реєстраційна (організація і ведення централізованого обліку документів національного фонду;

• публікація в установленому порядку інформаційних матеріалів стосовно наявних документів національного фонду);

• обслуговування користувачів (надання державним органам, технічним комітетам стандартизації, установам, підприємствам та організаціям, громадянам та їх об’єднанням відомостей про нормативні документи, що містить головний фонд, а також довідкові та бібліографічні інформаційні матеріали щодо документів фондів органів виконавчої влади та інших суб’єктів);

• забезпечення функціонування сховищ інформаційних ресурсів, пошукових систем щодо нормативних документів головного фонду, копіювання нормативних документів відповідно до запитів користувачів законодавства;

• надання інформаційних послуг стосовно документів, що містять відомості, до яких обмежений доступ відповідно до Закону України та державну таємницю;

• організація та забезпечення функціонування читальних залів, ведення та актуалізація картотеки фонду;

• інформаційно-аналітичні (здійснення аналізу та узагальнення довідкових та бібліографічних інформаційних ресурсів щодо нормативних документів фондів органів виконавчої влади інших суб’єктів);

• науково-дослідна та науково-методична (проведення науково-дослідних робіт стосовно розвитку та функціонування системи інформаційного забезпечення нормативними документами та здійснення впровадження наукових засад, поширення інформаційних матеріалів, наявних у головному фонді, вивчення досвіду діяльності фондів органів виконавчої влади та інших суб’єктів;

• упровадження досвіду діяльності фондів органів виконавчої влади, інших суб’єктів та вдосконалення структури головного фонду;

• організація науково-технічних нарад, семінарів з питань створення, систематизації, актуалізації та зберігання документів, а також участь в проведенні відповідних конференцій та виставок; надання науково-методичної та консультативної допомоги фондам органів виконавчої влади та інших суб’єктів, користувачам головного фонду з питань стандартизації, метрології, оцінки відповідності політики;

• здійснення науково-методичної координації функціонування національного фонду;

• узагальнення та поширення досвіду національних органів зі стандартизації інших країн щодо питань створення, актуалізації та ведення фондів нормативних документів, забезпечення отримання від цих організацій інформаційних матеріалів та документів для оновлення головного фонду, взаємодія з ним за напрямками його діяльності.

Фонди органів виконавчої влади та інших суб’єктів формуються з технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, національних нормативних документів, документів міжнародних регіональних організацій, бібліографічних та інформаційних видань у відповідних сферах діяльності. Для формування та функціонування фондів органів виконавчої влади та інших суб’єктів центральні органи виконавчої влади та інші суб’єкти, що займаються стандартизацією, забезпечують накопичення нормативних документів, їх зберігання, систематизацію та актуалізацію; взаємодію з головним фондом нормативних документів, зокрема шляхом надання довідкових та бібліографічних інформаційних матеріалів; надання користувачам відомостей про документи та їх копії.

Таким чином, формування системи електронних інформаційних ресурсів органів державної влади має конкретне правове регулювання і проходить поетапне становлення відповідно до розвитку інформаційних технологій, реалій розвитку інформаційного суспільства. Слід зауважити, що електронні документи, які складають основу інформаційних ресурсів органів державної влади, не прийшли на зміну традиційним документам на паперовій основі (виданням, архівним документам); кожний з видів документів є повноправною складовою системи інформаційних ресурсів суспільства. В подальшому електронні інформаційні ресурси будуть розвиватися як органічна складова системи інформаційних ресурсів органів державної влади.