Тема 4. Обмін інформаційними матеріалами та ресурсами.

Навчальний елемент 4.1. Інформаційні видання та їх характеристики

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• основні види інформаційних видань;

• види вказівників;

• реферативні видання;

• оглядові видання.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Що називають аналітичним оглядом?

2. Що називають інформаційним листом?

3. Назвіть реферативні видання.

4. Які види інформаційних видань існують?

5. Що називають бібліографічними картотеками?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

До інформаційних ресурсів відносять:

Види інформаційних видань:

• Бібліографічне видання – бібліографічний посібник, випущений у формі неперіодичного, серійного, періодичного чи продовжуваного видання. Основною частиною бібліографічних видань є упорядкована сукупність бібліографічних записів.

• Бібліографічний список – бібліографічний посібник з простою структурою.

• Бібліографічний вказівник – бібліографічний посібник зі складною структурою, що передбачає наявність допоміжних вказівників, передмови, змісту, списку скорочень тощо.

• Систематичний вказівник – бібліографічний вказівник, в якому бібліографічні дані розташовані в логічній послідовності у відповідності з прийнятою системою класифікації.

• Предметний вказівник – бібліографічний вказівник, в якому бібліографічні записи розташовані під предметними рубриками, розташованими за алфавітом.

Інші види вказівників:

• вказівники цитованої літератури;

• вказівники змісту журналів;

• нумераційні вказівники;

• формульні;

• авторські;

• географічних назв.

• Бібліографічна картотека – бібліографічний посібник, реалізований в картковій формі.

• Бібліографічний огляд – бібліографічний посібник, що являє собою пов’язану розповідь про документ.

• Бібліографічний каталог – бібліографічний посібник, що розкриває склад і зміст певного фонду (його частини) чи кількох певних фондів документів. Його називають зведеним, якщо він відображає фонди документів двох і більше закладів.

Реферативні видання:

• Реферативний журнал – періодичне видання журнальної форми, що містить реферати опублікованих документів. Реферативний журнал має розвинений довідковий апарат (рубрикатори, вказівники: авторські, предметні тощо).

• Реферативний збірник – періодичні, продовжувані чи неперіодичні видання, що містять реферати неопублікованих документів.

• Експрес-інформація – періодичне видання журнальної чи листової форми, що містить розширені реферати найбільш актуальних зарубіжних матеріалів і неопублікованих документів, що вимагають оперативного оповіщення.

• Інформаційний лист – неперіодичне видання, що містить реферат і відображає відомості про передовий виробничий досвід чи науково-технічні досягнення.

Оглядове видання – інформаційне видання в книжковій формі, що містить огляд з актуальної проблеми в галузі науки і техніки. Воно може бути періодичним чи неперіодичним.

• Реферативні огляди містять систематизовані відомості про стан, тенденції і прогнози розвитку певної галузі науки і техніки чи рід діяльності. В даних оглядах немає оцінки цих відомостей, в них наводять лише посилання на судження авторів документів-першоджерел.

• Аналітичні огляди містять систематизовані відомості і наукові узагальнення про стан, тенденції і прогнози розвитку певної галузі науки і техніки чи рід діяльності, причому автор огляду критично оцінює судження, висновки і прогнози авторів і документів-першоджерел і на цій основі робить власні висновки про тенденції розвитку даної галузі.

Перераховані вище види інформаційних видань щорічно поповнюють науковими і технічними інформаційними ресурсами: книгами, брошурами, журналами, описами винаходів, авторськими свідоцтвами, матеріалами технічної і нормативної документації, науковими звітами зі сфери наукових досліджень і розробок.

Навчальний елемент 4.2. Перспективи розвитку інформаційних потреб в Україні

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• факсимільне передавання даних;

• основні групи факсимільних апаратів;

• вимоги до технічного забезпечення електронної пошти та телеконференцій;

• переваги та недоліки електронної пошти;

• переваги та недоліки телеконференцій.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Що називають факсимільним передаванням інформаційних матеріалів?

2. Як класифікуються факсимільні апарати?

3. Що називають телеконференцією?

4. Яка апаратура використовується для проведення телеконференцій?

5. Які довідкові служби існують?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Факсимільне¹ передавання інформаційних матеріалів є головною складовою нових інформаційних технологій – електронної пошти, тому ознайомимося з сучасними системами такого типу.

Метод не є новим, але реалізація його на сучасному технологічному рівні дає змогу поширити межі його застосування як засобу інформаційного обміну між людьми. Назва походить від слів “fax simile”, що в перекладі українською мовою ”зроби подібне”. Факсимільна система забезпечує передавання інформаційних матеріалів будь-якого типу: тексти, газети, рукописи, графіки, фотографії тощо. Вона забезпечує повну автоматизацію процесів передавання і приймання даних. Головна перевага методу полягає в тому, що передають точну копію оригіналу, тобто забезпечують повну відповідність розміщення кожного елемента зображення оригіналу. Попередником факсимільного передавання повідомлень був фототелеграф, принцип роботи якого заснований на розподілі знаків зображення в растр і наступному відтворенні їх у місці приймання на фотографічному галогенідосрібному папері. Пізніше виникли так звані “сухі” способи записування на папері електричних сигналів, без використання срібла. В одному з існуючих способів факсимільного передавання повідомлень електричний сигнал перетворюється у світловий, який діє на світлочутливий папір. Його проявлення здійснюють за принципом ксерографії¹ або електронної фотографії. Інший спосіб дає змогу здійснити запис чорнилами на відкритому папері за допомогою електромеханічних пристроїв.

Факсимільний апарат є комплексом механічних, оптичних, електронних пристроїв для передавання нерухомих зображень через канали зв’язку. Названі операції постійно вдосконалюють на основі нових технологій і пристроїв, особливо процеси зчитування і записування зображень. У передавальній частині факсимільного апарату світловий промінь сканує нерухоме зображення і утворює на напівпровідниковій пластині його електростатичну копію. Кожній точці електростатичного зображення оригіналу відповідає електричний сигнал. В результаті процесів кодування його перетворюють у послідовність імпульсів – кодову комбінацію – і передають через канал зв’язку після відповідної модуляції. На приймальному пункті процес здійснюють у зворотному напрямі – демодуляція, декодування, перетворення кодової комбінації в координати об’єкта зображення, перетворення електричного сигналу в точку зображення відповідної яскравості на папері.

Факсимільні апарати класифікують залежно від:

• типу паперу – папір для факс-апаратів може бути двох типів: аркушевий (А4) і рулонний.

• типу друкування – за способом функціонування друкуючого механізму у факсів розрізняють чотири типи друкування: струменевий, лазерний, світодіодний і методом термоперенесення.

• типу трубки – трубки-телефони у факс-апаратів можуть бути трьох типів: провідні, ті що під’єднують окремо і радіотрубки.

• наявності автовідповідача.

• автоподавання.

• якості друкування – визначають за кількістю напівтонів, які за допомогою факс-апарата можна відтворювати.

• швидкості модему.

Факсимільні апарати зазвичай класифікують на чотири групи.

Факсимільні апарати першої групи – це апарати, в яких використані нескладні технічні рішення, тобто барабанне розгортання, компактне записування на простий папір тощо. Час передавання зображення на аркуші паперу формату А4 становить 3 хвилини.

Факсимільні апарати другої групи забезпечують майже такий самий час передавання та вищі розподільні характеристики – до чотирьох ліній на 1 мм. В апаратах цих двох груп використовують аналогову (амплітудну або частотну) модуляцію сигналів, що передають через телефонні канали.

В апаратах третьої і четвертої груп застосовано цифрову модуляцію, сигнали передають через канали передавання даних. Час передавання зображення на аркуші стандартного формату А4 становить не більше однієї хвилини.

Суть роботи статистичного мультиплексора полягає в динамічному розподілі частотних і часових каналів з метою максимального використання смуги частот, яка виділена для системи в цілому. Наведена схема є типовою для сучасних систем електронної пошти. Основні зусилля з удосконалення факсового зв’язку спрямовані на вдосконалення таких характеристик:

• досягнення високої швидкості передавання зображення;

• підвищення якості передавання інформаційних матеріалів;

• здійснення передавання і приймання в автоматичному режимі.

Швидко зростають темпи використання апаратів третьої та четвертої груп. Прогнозують створення і експлуатацію систем факс-зв’язку зі швидкодією до 2000 сторінок за годину, швидкістю передавання кодів повідомлень 1,5 Мбіт/с.

У назві виду інформаційного обслуговування – електронна пошта або E-mail – розкривають його зміст, а саме використання електронних методів передавання інформаційних матеріалів та обміну кореспонденцією за аналогом пошти. Це може бути пересилання друкованих матеріалів, графіків, ділових документів, фото, газет, журналів тощо. Електронна пошта є службою безпаперових поштових зв’язків і фактично є системою збирання, опрацювання і передавання документальних повідомлень через телефонні мережі або мережі передавання даних. Електронна пошта – це система поштових зв’язків між людьми та установами, яка заснована на використанні засобів інформатики й електронних засобів зв’язку.

Вона є принципово новим видом інформаційних послуг, який забезпечує учасникам інформаційного обміну такі зручності:

• подолання бар’єру відстаней за малий час;

• незалежність обміну від часового поясу;

• відсутність паперу.

Принцип роботи E-mail полягає у тому, що користувач з терміналу будь-якої установи або вдома може передавати повідомлення за переліком адрес. Це повідомлення направляється до комп’ютера, який після необхідного сортування повідомлень відповідно до адреси спрямовує його до електронної поштової скриньки адресата або адресатів.

При регулярному перегляданні власних файлів користувач системи може знайти повідомлення, що надійшли на його ім’я. Якщо він бажає передати оригінальний матеріал, то може також використати факс. Обмін літературою і даними через канали зв’язку можливий між бібліотеками, інформаційними центрами, відомствами тощо. Використання електронної пошти створює передумови для масового впровадження безпаперових технологій у людських відносинах. Всі інформаційні ресурси, що використовуються при обміні, зберігаються у пам’яті комп’ютера. На папір виводять лише необхідні інформаційні ресурси в необхідній кількості копій. Для забезпечення основних функцій системи E-mail використовують таку техніку: комп’ютер, запам’ятовуючі пристрої на дисках, факс-апарати, пристрої зчитування інформаційних повідомлень, друкуючі пристрої. Очікують, що система E-mail може стати економічно вигідною за рахунок скорочення витрат на службовців традиційної пошти, а в майбутньому може повністю замінити ручне доставляння ділових інформаційних матеріалів.

Назвемо основні переваги електронної пошти як виду інформаційного сервісу:

• оптимальне використання робочого часу відправника і адресата;

• не потрібна присутність отримувача на другому кінці лінії передавання повідомлень;

• передавання інформаційних повідомлень здійснюють незалежно від відстані;

• доступ до електронної поштової скриньки можливий з будь-якого терміналу загального користування.

Можливе передавання будь-якого типу інформаційних матеріалів, в тому числі фінансових рахунків, креслень, листів тощо.

Одним з етапів створення електронної пошти є довідкові служби, а саме телефонно-телевізійні довідкові служби Відеотекс і Телетекс. За оцінками фахівців, у США в 1990 році оплата операцій з передавання кореспонденції за допомогою E-mail досягла 15 мільярдів доларів, а обсяг передавання – 20 мільйонів сторінок. Назва E-mail походить від назви створеної в США системи електронного передавання поштових відправлень Electronic Computer Original Mail. Як передавальне середовище використовують мережі передавання даних TymNet, TeleNet, UniNet, до яких під’єднані поштові відділення. Як перспективну тенденцію можна очікувати злиття різних засобів електронної пошти в інтегруючу мережу, якою стала Інтернет.

Організація телеконференцій. Можливість використання цифрової техніки для передавання та опрацювання інформаційних ресурсів дає змогу організувати телеконференції – поєднання телефону і телебачення на новому технічному рівні.

Використання технології проведення телеконференцій надає можливість одночасного спілкування багатьох осіб, роз’єднаних стінами установи, відстанями; дозволяє не лише бачити і чути один одного, але і створювати ефект присутності в аудиторії. Одночасно можна передавати різні види інформаційних матеріалів (таблиці, графіки, тексти, карти тощо), обговорювати спеціальні питання з використанням комп’ютерів та інформаційних ресурсів різних баз даних. Відомо, що організація наради потребує певних витрат на виклик фахівців, підготовку матеріалів тощо. За статистичними даними упродовж робочого дня службовці витрачають свій час на різні види робіт так (у %):

	Телефонні розмови	Підготовка документів	Наради
Керівники	16 %	10 – 20 %	70 %
Фахівці	8 %	25 %	25 %

Практично жодна справа не може бути виконана в наш час без обговорення на різних рівнях проміжних варіантів, результатів, зауважень рецензентів і прийняття рішень. Гострота політичних, економічних та інших проблем значною мірою сприяє зростанню кількості конференцій на різних рівнях.

Під конференцією розуміють різного роду наради з кількістю учасників більше двадцяти осіб. Підраховано, що лише на цей вид комунікацій в Західній Європі витрачають більше 1 мільйона людино-годин на рік. Тому й виникла ідея спробувати на основі використання сучасних засобів зв’язку і комп’ютерної техніки організовувати спілкування фахівців, не змушуючи їх покидати власні робочі місця. Ця ідея дуже швидко знайшла прихильників, була реалізована в новому виді інформаційного сервісу.

Основні переваги телеконференцій:

• можливість оперативно організовувати обговорення актуальних питань і своєчасно інформувати фахівців, роз’єднаних територіально;

• використання різноманітних форм інформаційних матеріалів, які мають учасники з різних установ;

• можливість суттєво розширити коло фахівців, участь яких необхідна для прийняття рішень з даної проблеми;

• під час телеконференцій можна користуватися практично будь-якими довідковими інформаційними ресурсами та ознайомити з ними всіх учасників.

Головна проблема при організації телеконференцій – забезпечити ілюзію присутності на нараді, тому що кожен учасник має бачити інших у віртуальній кімнаті конференції з перспективою власного віртуального розташування у залі, де присутні всі. Головуючий на конференції має відчувати, що він знаходиться на центральному місці, а всі інші навпроти один одного і можуть обмінюватися необхідними для обговорення матеріалами. Телеконференції потребують застосування різноманітної складної апаратури, зокрема:

• терміналів,

• факсів, модемів,

• телекамер,

• відеомагнітофонів,

• комп’ютерів,

• графічних дисплеїв,

• акустичної апаратури,

• екранів, моніторів.

Таким чином, виникають також проблеми технічного і економічного характеру. Для проведення телеконференцій виділяють спеціальну залу, в якій розміщують названу техніку. Сюди під’єднують лінії зв’язку та встановлюють великий екран для проектування зображення з екрану дисплею (за допомогою відповідних проекторів). В простішому варіанті до складу апаратури входять пристрої для записування і відтворення мови, зображень, а також телетайп. Сигнали від цих пристроїв надходять до мультиплексора, за допомогою якого формується груповий сигнал.

Цей сигнал через модем потрапляє до ліній зв’язку. Використання існуючих модемів з багаторазовою фазовою маніпуляцією (4 ФМн і 8 ФМн) дає змогу передавати через телефонні лінії сигнали зі швидкістю 4800 і 9600 біт/с. Такий тип зв’язку дістав назву “селекторний зв’язок”, “селекторна нарада”.

У більш складній конфігурації для телеконференцій використовують пристрої для опрацювання відеодокументів з високими розподільними характеристиками:

• високоякісну акустичну апаратуру,

• великі телевізійні екрани,

• швидкісні факс-модеми.

Важливими є пристрої для передавання графічних даних – електронні планшети. За їх допомогою відтворюють в реальному часі інформаційні ресурси, що зображуються вручну доповідачем.

Планшет фірми NEC забезпечує передавання інформаційних ресурсів через телефонні канали зі швидкістю 1200 біт/с. Використання електронного планшета дозволяє витирати написане повністю або частково, виділяти окремі записи, вносити виправлення тощо. В 1986 році для телеконференцій у світі було обладнано 4500 приміщень, а в 1990 році витрати на телеконференції становили 900 мільйонів доларів США.

Системи інформаційного обміну. Коротко охарактеризуємо системи інформаційного обміну, що використовуються в світі. В системі Відеотекс знайшли системне відображення ідеї відеографічного обслуговування. Ця система орієнтована на користувача як довідкова служба, в якій інформаційний обмін між відеотерміналами та інформаційним центром здійснюється у діалоговому режимі за принципом “запитання-відповідь”. Завдяки системі Відеотекс можна:

• отримувати довідкові інформаційні матеріали на замовлення користувача;

• створити персональний файл в пам’яті комп’ютера;

• користуватися відеограмами та освітніми програмами з різних дисциплін;

• резервувати білети на всі види транспорту;

• переглядати спортивні змагання.

Перша система такого типу, створена в 1972 році у Великобританії, має назву Prestel. Вона призначена для передавання інформаційних матеріалів рекламного і комерційного характеру, міжнародних новин культури, спорту, погоди тощо. Ця служба має бази даних до 300 Мбайт на зовнішніх носіях. Впровадження мережі Відеотекс розвинуто там, де поширена телефонна мережа, і абоненти мають власні телевізори. Термін “Телетекс” присвоєний новому виду обслуговування, основою якого є принцип передавання кореспонденції з використанням пристроїв електронної пам’яті на автоматичній основі. Головне призначення цього виду обслуговування пов’язується з якісним поліпшенням роботи адміністративно-управлінського апарату, мета – прискорити підготовку службових текстів і передавання їх адресатові. Система Телетекс є різновидом електронної пошти.

Повідомлення в системі Телетекс передають зі швидкістю 2400 біт/с. Сторінка тексту А4 за стандартом має 1500 знаків, кожен знак кодується восьмиелементними комбінаціями, сторінка передається за 5 секунд. Середній обсяг ділового листа дорівнює 1,5 сторінки, такий лист в системі передається за 10 секунд.

З метою стандартизації цього виду обслуговування розроблено серію рекомендацій. Важливим компонентом роботи системи Телетекс є її сумісність з системою Телетекст.

Система Телетекст призначена для передавання даних з телевізійним сигналом в одному каналі, вона начебто вбудована у звичайну телевізійну систему. Принцип її роботи базується на тому, що при передаванні телевізійного зображення сигнал має інтервали, які обумовлені його структурою. Завдяки системі Телетекст можна організувати інформаційну службу – електронну газету, коли так званим “текстовим каналом” безперервно передають статті з газет і журналів, метеодовідки, рекламу, новини тощо.

Навчальний елемент 4.3. Аналіз документальних інформаційних потоків

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• документально-інформаційні потоки;

• види аналізування документального інформаційного потоку;

• схему кількісного аналізу документального інформаційного потоку.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Що є основою інформаційних досліджень?

2. За якими показниками аналізують документальний інформаційний потік?

3. Які існують напрямки аналізу документального інформаційного потоку?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Сукупність опублікованих і неопублікованих науково-технічних документів утворює документальний інформаційний потік (ДІП) чи масив. ДІП відображає стан і зв’язки між різними науково-технічними напрямками і може розглядатися як інформаційна модель їх розвитку.

Суть інформаційної моделі науки полягає в тому, що науку розглядають як самоорганізуючу систему, що управляється і визначається своїми інформаційними потоками. Розвиток науки вивчають через аналіз розвитку її інформаційних потоків.

ДІП є основою для проведення інформаційних досліджень, основна мета яких полягає в наступному:

• встановлення стану, визначення тенденцій і перспектив розвитку науки в цілому і окремих науково-технічних напрямків;

• визначення фронту, виявлення гарячих точок на ”карті” наукових досліджень (пріоритетних напрямків, основних проблем, наукових дисциплін, що зароджуються);

• оцінка науково-технічного рівня розробок, технологій, проектів, об’єктів техніки.

Дані, отримані в процесі аналізу ДІП, можна розглядати як результат формалізованої експертизи, що здійснюється на інформаційних масивах. Їх використовують як при управлінні наукою і народним господарством, плануванні досліджень, розподілі ресурсів, так і для управління НІД: удосконалення інформаційного забезпечення наукових досліджень і розробок, прогнозування розвитку інформаційних систем, планування підготовки та випуску інформаційної продукції і послуг.

При проведенні інформаційних досліджень виконують наступні види аналізу документального інформаційного потоку:

• кількісний (статистичний) аналіз;

• аналіз структури ДІП;

• аналіз інформаційних зв’язків;

• якісний аналіз.

При проведенні трьох перших видів аналіз використовують велику кількість документів, посилань тощо.

При проведенні кількісного аналізу документального інформаційного потоку кількісні показники (наприклад, кількість документів) аналізують у часі (за роками), за галузями науки, науково-технічними напрямками, методами, проблемами, фірмами, науковими колективами тощо. В результаті кількісного аналізу можна встановити, як розвиваються конкуруючі напрямки в різних країнах, падає чи зростає кількість публікацій з проблем, що цікавлять, збільшується чи зменшується коло фахівців, що працюють над цими проблемами, в яких країнах розвитку яких науково-технічних напрямків віддають перевагу (за кількістю публікацій за цими напрямками).

Аналіз структури ДІП включає визначення кількісних співвідношень між різними видами документів в документальному інформаційному потоку (журнальними статтями, патентами, промисловими каталогами тощо). Вивчення зміни співвідношення між різними видами документів в ДІП у часі дозволяє не лише встановлювати етап роботи, ступінь її опрацювання і завершеності, але і передбачити розвиток (чи затухання) аналізованих напрямків (оцінивши науковий потенціал у вигляді нереалізованих ідей, новизни технічних рішень тощо).

Аналіз інформаційних зв’язків проводиться, перш за все, шляхом аналіз мереж цитування. Інформаційні зв’язки встановлюють між країнами, науковими школами і колективами, окремими вченими, між різними науковими дисциплінами і напрямками. Визначають наявність зв’язку (наслідування ідей, методів) і їх інтенсивність (наприклад, кількість посилань на ту чи іншу наукову школу, автора, інтенсивність зв’язку – також за кількістю посилань між науками). Наприклад, можна визначити зв’язок інформатики з наукознавством, соціологією, психологією, математикою, подивитися, які методи отримали в ній найбільше поширення тощо.

Таблиця 1. Схема кількісного аналіз документального інформаційного потоку

Показники ДІП, що аналізуються (індикатори)	Напрямки аналіз
Кількість документів: Кількість журнальних статей; Кількість відкриттів; Кількість винаходів; Кількість інших видів документів; Співвідношення між різними видами документів.	За роками; За тематичними напрямками; За країнами; За мовою; За науковими школами; За характером публікацій (теоретичні, методичні, виробничі тощо); За тематичними рубриками (МКІ, УДК тощо).
Об’єм публікацій, інформативність первинних документів і інформаційних видань.	За роками; За видом документу; За країнами; За тематикою.
Кількість авторів, кількість співавторів.	За роками; За продуктивністю; За країнами; За тематикою.
Кількість бібліографічних посилань, кількість цитувань.	За тематикою; За роками; За авторами; За продуктивністю наукових закладів; За характером публікацій.
Показники розсіювання і старіння	За роками; За тематикою; За видом документу; За галузями знань.

Навчальний елемент 4.4. Використання інформаційних технологій для опрацювання інформаційних матеріалів

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• спостереження за розвитком наукових досліджень;

• приклади впровадження інформаційних технологій;

• організації, що займаються тематичним кодуванням.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Наведіть приклади впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Яка установа займається тематичним кодуванням?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Завдання динамічного спостереження за розвитком наукових досліджень зараз вирішують через традиційну класифікацію тем проектів за заданим рубрикатором або класифікаційну схему. Тематичному напрямку присвоюють умовний шифр, який відносить її до певної галузі знань. Подальший бібліометричний (частотний) аналізу дозволяє оцінювати ступінь поширення вже формалізованих рубрик, в межах яких і може здійснюватися якісна диференціація тем через їх оцінювання фахівцями.

Такий або автоматизований спосіб тематичного кодування не рятує від втрати оригінального знання, закладеного автором у формулювання теми індивідуального чи колективного дослідження. Цей спосіб нівелює знайдений оригінальний аспект теми загальним формулюванням рубрики, а багатоаспектні дослідження не отримують рівноцінного відображення в суміжно-профільних рубриках. Для виділення оригінальних тем необхідний більш тонкий інструмент, який дозволяє відразу диференціювати всі нові дослідження, зберігаючи комплексну тематику науково-дослідних розробок.

Подібну задачу вирішує Інститут наукового інформування (США) при картуванні науки. Створення карт науки побудовано на аналізі зв’язків і графічних засобів опрацювання даних. Нашим вченим-наукознавцям доводиться працювати з масивом нових тем або щойно завершених досліджень, які ще не цитують фахівці.

У зв’язку з цим доцільно перевіряти, чи ймовірнісно-статистичний (факторний) аналіз частот спільного використання ключових слів із різних форм згортання відомостей про дослідження (тема, анотація, реферат, повний текст) стане придатним для первинної диференціації тем на три групи: теми, дослідження яких закінчується; ті, які стабільно розробляються; оригінальні (нові), що виникають.

На першому етапі необхідно створити інформаційно-аналітичну систему, яка може бути використана для безперервного спостереження за об’єктом будь-якої природи. Завдяки використанню цієї системи здійснюється підрахунок рейтингу авторів для профільного масиву, автоматизоване створення частотних словників ключових слів, формуються та опрацьовуються численні бази даних, подання результатів статистичного аналізу в графічному вигляді, придатному для інтелектуального аналізу та інтерпретації.

На наступному етапі необхідно реалізувати апробацію системи на різних масивах – повних текстах, заголовках наукових робіт, анотаціях і рефератах. Редактор американського журналу “The library” Джон В. Річардсон відмічає практичне значення системи “Інформаційний моніторинг”, яку він вважає досить ефективною для добору інформативного заголовку наукових рукописів у редакціях і видавництвах. Максимально важливим виявився аналіз заголовків науково-дослідних робіт та анотацій до них. Для виявлення більш тонких закономірностей доцільно використовувати реферати цих робіт, що відображають важливі фактичні дані наукових досліджень.

Стрімкий розвиток інформаційних та комунікаційних технологій значною мірою вплинув на більшість сфер людського життя. Електронна пошта, лазерні диски, бази даних, мережа для пошуку джерел інформаційних матеріалів, автоматизована перевірка правопису та граматики за допомогою комп’ютерних програм-коректорів – такі інформаційні способи спілкування і використання електронних ресурсів можуть бути поєднані з традиційними.

Прикладом впровадження нових інформаційних технологій є здійснений у 2000 році Державним фондом фундаментальних досліджень випуск першого диску, що отримав у міжнародному центрі в Парижі № 135М 1608-0475 і на якому (через пошукову базу даних) подані здобутки української фундаментальної науки, отримані завдяки фінансуванню за грантами Фонду.

Інформаційна структура і програмне забезпечення дозволяє отримати не лише підсумкову анотацію кожного проекту, а й перелік його виконавців та зроблених ними публікацій, виступів на конференціях. При бажанні можна здійснити пошук таких видів: тематичний, за ключовими словами, прізвищами керівника проекту або його виконавців; детальніше ознайомитися зі специфікою та результатами діяльності Фонду, індексом цитування опублікованих робіт за результатами наукових досліджень, надрукованими і підготовленими авторами проектів, монографіями, переліком організацій, що отримали гранти Фонду і нарешті – з керівними органами підрозділів Фонду.

Можливо, виданий диск – лише окремий “камінчик” в основі створюваної електронної бібліотеки, що має забезпечити інвентаризацію та систематизацію наукових і технологічних ідей, розробок науковців, вільний доступ до інформаційного банку широкого кола зацікавлених користувачів. Передбачається постійне поповнення бази даних новими і відкритими інформаційними ресурсами, сприяння інтеграції нашого потенціалу у світовий науковий та інноваційний простір. Тривожить те, що останніми роками зростає кількість розрахункових і теоретичних робіт, оскільки експериментальна база старіє.

Навчальний елемент 4.5. Види і асортимент інформаційної продукції

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• індустрію знань;

• первинний і вторинний інформаційний сектор;

• основні види інформаційної діяльності;

• визначення інформаційних послуг.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Що включає в себе індустрія знань?

2. Що називають первинним інформаційним сектором?

3. Яке призначення вторинного інформаційного сектора?

4. Назвіть основні види інформаційної діяльності.

5. Дати означення інформаційної послуги.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Підвищення ролі і значення інформаційних ресурсів у суспільному житті викликало необхідність виділення інформаційної діяльності в самостійну галузь. Якщо робоча сила, засоби виробництва і предмети праці – основні елементи в умовах виробництва, то інформаційні ресурси – це важливий ресурс економіки, товар, який є результатом всієї людської діяльності, елемент і основа процесу управління та прийняття рішень.

Отже інформаційні ресурси і інформаційна діяльність – це закінчений процес отримання, опрацювання і передавання знань, який починається з надходження до комунікатора (інформаційного органу) первинних відомостей і закінчується налаштуванням кожного елемента системи обслуговування інформаційних ресурсів на досягнення мети і перетворенням об’єкта дослідження в нове цільове утворення з урахуванням вимог комуніканта (користувача). Ефективність інформаційної діяльності визначають інтелектуальним вмістом довідково-інформаційних фондів на будь-яких носіях і кваліфікаційним рівнем фахівців, що використовують ці фонди.

Інформаційна індустрія або “індустрія знань”, за визначенням Ф. Махлупа (США), включає п’ять видів інформаційної діяльності:

• наукові дослідження і розробки;

• освіта;

• засоби масового спілкування;

• інформаційні послуги.

Американські вчені ввели і такі поняття, як первинний і вторинний інформаційний сектор.

Первинний інформаційний сектор – це сектор, який виробляє інформаційну продукцію і послуги, пов’язані з опрацюванням, розподілом і передаванням інформаційних ресурсів (видавництва, розробники програмного забезпечення тощо).

Вторинний інформаційний сектор – це вся інформаційна діяльність (збирання, зберігання, розподіл і використання інформаційних ресурсів), яка має місце при виробленні інформаційних продуктів і послуг (бібліотеки, довідкові й інформаційні служби тощо).

Основними видами інформаційної діяльності є:

1. Наукова діяльність і проектні розробки;

2. Редакційно-видавнича діяльність;

3. Кредитно-фінансова діяльність;

4. Народна освіта;

5. Поширення інформаційних матеріалів і зв’язок;

6. Засоби масового спілкування (книги, музика, картини тощо);

7. Управлінська діяльність.

До видів інформаційної діяльності відносять також діяльність виробників інформаційної техніки і матеріальних носіїв інформаційних ресурсів, а також обслуговування інформаційних технологій. Цю діяльність визначають терміном “інформатика”, який вбирає в себе формування, зберігання, використання інформаційних ресурсів на основі комп’ютерних технологій і їх соціальну корисність.

За своєю специфікою науково-інформаційна діяльність типу бібліотечної включає 2, 4, 5 і 6 види інформаційної діяльності і являє вторинний інформаційний сектор. Вона підпорядкована наданню різноманітних (освітніх, дозвільних, комунікаційних тощо) матеріалізованих і нематеріалізованих продуктів і послуг.

У довідниках, енциклопедіях та інших джерелах “послугу” визначають як дію, що приносить користь іншому, або як роботу, яку виконують для задоволення чиїхось потреб, тобто – певна доцільна діяльність, яка існує у формі корисного ефекту праці – товару, продукту. Таким чином, підкреслюють, що основою послуги повинно бути задоволення потреб через корисний ефект праці, а, як відомо, корисний ефект праці є умовою будь-якої виробничої діяльності.

Підготовка і реалізація інформаційної послуги, як і будь-якої продукції, складається з певних етапів технологічного процесу, які характеризують виконанням цілої низки операцій, що приводять до отримання проміжного і кінцевого результату – продукції та її реалізації.

Ця схема дозволяє сформулювати визначення інформаційної діяльності як роботи інформаційного органу зі здійснення певного технологічного науково-інформаційного процесу, спрямованого на виготовлення інформаційної продукції (продуктів і послуг) і доведення отриманого кінцевого результату до користувачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб чи запитів. Проміжний результат інформаційної діяльності, як і будь-якої виробничої, виступає у формі інформаційного продукту конкретних технологічних операцій або їхньої сукупності, кінцевий – у формі його реалізації. Вихідною ”сировиною” для виконання технологічних процесів з метою отримання інформаційного продукту є сукупність будь-яких інформаційних матеріалів, які потребують додаткового опрацювання з метою наближення їх до умов користування, тобто для отримання кінцевого результату інформаційного виробництва.

Навчальний елемент 4.6. Інформаційні ресурси, продукти та послуги

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• відмінності інформаційних ресурсів від інших видів ресурсів;

• інформаційні моделі виробництва;

• сектор ринку інформаційних продуктів і послуг;

• види інформаційних ресурсів.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю:

1. Чим інформаційні ресурси відрізняються від інших видів ресурсів?

2. Чому інформаційні моделі виробників і користувачів не збігаються?

3. Які сектори ринку інформаційних продуктів і послуг існують?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

В індустріальному суспільстві, де більша частина зусиль спрямована на матеріальне виробництво, відомо кілька основних видів ресурсів, які стали вже класичними економічними категоріями. Це матеріальні, природні, трудові, фінансові та енергетичні ресурси.

В інформаційному суспільстві акцентують увагу не на традиційних видах ресурсів, а на інформаційних, які, хоча завжди існували, не розглядалися ні як економічні, ні як інші категорії.

Інформаційні ресурси сьогодні розглядають в якості одного з найважливіших ресурсів розвитку суспільства. Як відмічає з цього приводу Б. Компейн, „інформаційні ресурси завжди існували, але лише зовсім нещодавно ми побачили перші проблиски сприйняття їх у тому ж контексті, в якому економісти розглядають матерію та енергію в якості ресурсів”.

Інформаційні ресурси мають реальну цінність завдяки своїй структурі. „Структуровані інформаційні ресурси – тобто інформаційні ресурси для прямого застосування – потребують спеціальної структури, яка коштує грошей”. Існування ряду властивостей інформаційних ресурсів, аналогічних властивостям традиційних ресурсів, дало можливість використовувати деякі економічні характеристики (ціна, вартість, витрати, прибуток тощо) при аналізуванні інформаційного виробництва. В якості економічного ресурсу інформаційні ресурси призначені для обміну, які є обмеженими, при цьому на них є платіжеспроможний попит.

Цінність або корисність інформаційних ресурсів полягає в можливості надати додаткову свободу дій користувачеві. Використання інформаційних ресурсів дозволяє розширити набір можливих альтернатив і правильно оцінити відповідні наслідки.

Прийняття законів „Про інформацію”, „Про науково-технічну інформацію” дозволяє дати наступне означення інформаційних ресурсів: „Інформаційні ресурси – це окремі документи і окремі масиви документів, документи та масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних системах)”.

Документальні масиви не існують самі по собі. В них у різних формах подані всеможливі відомості, якими володіли люди, що опанували відповідні знання. Таким чином, інформаційні ресурси зберігають відомості, підготовлені людьми для соціального використання у суспільстві та зафіксовані на матеріальних носіях.

Інформаційні ресурси суспільства – масиви документів, в яких зберігаються відомості про знання, відчужені від людей, які їх здобували, накопичували, узагальнювали, аналізували, створювали. Ці знання матеріалізували у вигляді документів, баз даних, баз знань, алгоритмів, комп’ютерних програм, а також творів мистецтва, літератури, науки.

Інформаційні ресурси країни, регіону, організації повинні розглядатися як стратегічні ресурси, за значущістю аналогічні до запасів сировини, енергії, копалин та інших ресурсів.

Розвиток світових інформаційних ресурсів дозволив:

• перетворити діяльність з надання інформаційних послуг в глобальну людську діяльність;

• сформувати світовий та внутрішньодержавний ринок інформаційних послуг;

• утворити різні масиви інформаційних ресурсів регіонів та держав, до яких можливий порівняно недорогий доступ;

• підвищити обумовленість та оперативність рішень, які приймаються на фірмах, у банках, на біржах, у промисловості, в торгівлі тощо за рахунок своєчасного використання необхідних інформаційних матеріалів.

Інформаційні ресурси являють базу для створення інформаційних продуктів.

Сукупність даних, сформована їх виробниками для подальшого поширення, являє собою інформаційний продукт, або продукт інформаційної діяльності, який може існувати як у речовій, так і в неречовій формі. Інформаційний продукт відображає інформаційну модель виробника, в якій втілені в першу чергу його власні уявлення про предметну галузь.

Відзначимо основні особливості інформаційного продукту, які кардинально відрізняють інформаційні ресурси від інших товарів.

По-перше, інформаційні ресурси не зникають при їх використанні, і можуть бути використані багаторазово. Інформаційні ресурси зберігають інформаційний продукт, що в них міститься, незалежно від того, скільки разів його використали.

По-друге, інформаційний продукт з часом піддається так званому „моральному старінню”. Хоча інформаційні ресурси і не зношуються при їх використанні, але вони можуть втрачати свою цінність по мірі того, як відомості, що в них зберігаються перестають бути актуальними.

По-третє, різним користувачам інформаційних ресурсів та послуг зручні різні способи подання інформаційних матеріалів, використання інформаційного продукту, що потребує відповідних зусиль. В цьому полягає властивість адресності інформаційних ресурсів.

По-четверте, виробництво інформаційних продуктів, на відміну від виробництва матеріальних, потребує значних інтелектуальних зусиль у порівнянні з витратами на тиражування. Копіювання того чи іншого інформаційного продукту обходиться, як правило, набагато дешевше від його виробництва. Ця властивість інформаційного продукту – складність виробництва та відносна простота тиражування – створює багато проблем у зв’язку з визначенням прав власності у межах сфери інформаційної діяльності.

За допомогою інформаційних продуктів користувач має можливість задовольняти потребу у нових відомостях, а також різні естетичні потреби.

Цінність інформаційного продукту для користувачів, а таким чином, і його комерційний успіх залежать від того, наскільки він зможе задовольнити потреби користувачів. При цьому інформаційні матеріали, що отримують, сприймають як первинні дані, яким ще потрібно стати інформаційними матеріалами, що будуть сприйняті в межах інформаційних моделей користувачів (уявлень користувачів про предметну галузь, що їх цікавить).

Отже, виробники комерційних інформаційних продуктів намагаються врахувати в своїх моделях також і моделі користувачів. Тим не менше, інформаційні моделі виробників та користувачів ніколи не можуть повністю співпадати, оскільки:

• користувачі часто не оформлюють свої досить сумнівні уявлення про те, які інформаційні ресурси їм потрібні, в чіткі інформаційні моделі, що перешкоджають обліку цих уявлень в концепції продукту;

• якщо навіть ці моделі якимось чином і існують, то, по-перше, виробник може про них не знати або неправильно їх сприймати і, по-друге, ці моделі у різних користувачів можуть не співпадати одна з одною, тому побудова абстрактної інформаційної моделі „користувача взагалі” є складно вирішуваною задачею, а нерідко – і такою, що не має практичного сенсу.

Неспівпадіння інформаційних моделей виробників та користувачів виявляються головним чином у тому, що користувачеві потрібні дані в іншому об’ємі, іншої структури, і в іншому поданні в порівнянні з тим, як це зроблено в інформаційному продукті. При традиційних інформаційних технологіях такі неспівпадіння є нормальними.

Нові інформаційні технології, на відміну від традиційних, передбачають надання користувачеві не тільки інформаційного продукту, але і засобів доступу до нього (засобів пошуку, опрацювання, надання тощо). Ці засоби дозволяють користувачеві не тільки візуалізувати вміст комп’ютерних файлів, в яких втілений інформаційний продукт, але і отримати відомості в об’ємі і форматі, які релевантні саме його потребам.

В ідеальному випадку засоби доступу повинні забезпечити доступ до інформаційних ресурсів, пошук і подання відомостей, що відповідає потребам користувача, де б вони не знаходилися. Подібну можливість традиційно пов’язують з поняттям „інформаційні послуги”.

Поява інформаційних товарів та послуг розширили попит на інформаційні продукти, оскільки сприяли індивідуалізації пропозиції даних – їх наближенню до індивідуальних інтересів окремих користувачів, а також зближенню інформаційних моделей виробників та користувачів. Крім того, користувачеві вже не обов’язково повністю володіти інформаційним продуктом, що при інших рівних умовах здешевлює реально отримані інформаційні матеріали.

Виокремимо п’ять секторів ринку інформаційних продуктів та послуг.

1-й сектор (ділові інформаційні ресурси) складається з наступних частин:

• біржові та фінансові інформаційні ресурси – котування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів та капіталів, інвестиції, ціни. Постачальниками є спеціальні служби біржових та фінансових інформаційних матеріалів, брокерські компанії, банки;

• статистичні інформаційні ресурси – ряди динаміки, прогнозові моделі та оцінки в економічній, соціальній, демографічній та інших галузях. Постачальниками є державні служби, компанії, консалтингові фірми;

• комерційні інформаційні ресурси містять відомості про компанії, фірми, корпорації, напрямки роботи та їх продукцію, ціни; про фінансовий стан, зв’язки, угоди, керівників, ділові новини в галузі економіки та бізнесу. Постачальниками є спеціальні інформаційні служби.

2-й сектор (інформаційні ресурси для фахівців) містить наступні частини:

• професійні інформаційні ресурси – спеціальні дані й інформаційні матеріали для юристів, лікарів, фармацевтів, викладачів, інженерів, геологів, метеорологів тощо;

• науково-технічні інформаційні ресурси – документальні, бібліографічні, реферативні, довідкові інформаційні матеріали в галузі природничих, технічних, суспільних наук, за галузями виробництва та сферами людської діяльності;

• доступ до першоджерел – організація доступу до інформаційних ресурсів через бібліотеки та спеціальні служби, можливості придбання першоджерел, їх отримання через міжбібліотечний абонемент у різних формах.

3-й сектор (інформаційні ресурси загального використання) складається з наступних частин:

• новини і література – інформаційні ресурси служб новин та агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії;

• інформаційні ресурси загального використання – розклад руху транспорту, резервування квитків і місць в готелях, замовлення товарів та послуг, банківські операції тощо;

• розважальні інформаційні ресурси – ігри, телетекст, відеотекст.

4-й сектор (послуги освіти) включає всі форми та ступені освіти: дошкільну, шкільну, спеціальну, середню, професійну, вищу, підвищення кваліфікації та перепідготовку. Інформаційна продукція може бути подана на комп’ютерних і некомп’ютерних носіях: підручники, методичні розробки, практикуми, розвиваючі комп’ютерні ігри, комп’ютерні системи, що використовуються для навчання та контролю знань, методики навчання тощо.

5-й сектор (забезпечуючі інформаційні системи та засоби) складається з наступних частин:

• програмні продукти – програмні комплекси з різною орієнтацією – від професіонала до недосвідченого користувача комп’ютера: системне програмне забезпечення, програми загальної орієнтації, прикладне програмне забезпечення з реалізації функцій в конкретній галузі, з вирішення задач типовими математичними методами тощо;

• технічні засоби – комп’ютери, телекомунікаційне обладнання, організаційна та офісна техніка, комплектуючі та супроводжуючі матеріали;

• розробка та супровід інформаційних систем та технологій – дослідження з метою виявлення інформаційних потоків, розробка концептуальних інформаційних моделей, розробка структури програмного комплексу, створення та супровід баз даних;

• консультування за різними аспектами інформаційної індустрії: яку придбати інформаційну техніку, яке програмне забезпечення необхідне для реалізації професійної діяльності, чи потрібна інформаційна система і яка, на базі якої інформаційної технології краще організувати свою діяльність тощо;

• підготовка джерел інформаційних ресурсів – створення баз даних з заданої теми, галузі, явища тощо.

Рекомендована література (див. “Список використаної і рекомендованої літератури”):

Основна: 1.

Додаткова: 14, 15, 16, 17, 21, 22, 23, 24.

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Охарактеризувати реферативний огляд.

2. Охарактеризувати експрес-відомості.

3. Що називають реферативним журналом?

4. Що таке бібліографічний список?

5. Чим відрізняється систематичний вказівник від бібліографічного?

6. Охарактеризувати предметний вказівник.

7. Зробити порівняльну характеристику електронної пошти та телеконференцій: переваги та недоліки.

8. Які особливості Відеотексу в різних країнах?

9. Подати історію розвитку служби Відеотекс.

Теми рефератів

1. Електронна пошта: переваги та недоліки.

2. Телеконференції: переваги та недоліки.

3. Види вказівників.

4. Види інформаційних ресурсів.

5. Документально-інформаційні потоки.

6. Довідково-інформаційні служби.