Навчальний елемент 3.2. Аналіз стану розвитку національної системи науково-технічного інформування

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• заходи, що здійснюють для розвитку інформаційної сфери;

• структуру державних органів НТІ;

• напрямки міжнародної співпраці в галузі НТІ;

• основні завдання системи моніторингу інформаційної сфери.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Які заходи здійснюють в Україні для розвитку інформаційної сфери?

2. Охарактеризувати структуру державних органів НТІ.

3. Назвати основні напрямки міжнародної співпраці в інформаційній сфері.

4. Які основні завдання системи моніторингу інформаційної сфери?

5. Які закони функціонують в інформаційній сфері України?

6. Які заклади займаються реєстрацією та державним обліком НДДКР?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Орієнтація на ринкові відносини, приватну власність та відповідне передавання компетенції у прийнятті рішень власнику – при невизначеності керівного органу на рівні державної виконавчої влади, організаційної неузгодженості установ різного адміністративно-виконавчого рівня щодо політики використання інформаційних ресурсів для науково-технічної діяльності, призводить до негативних результатів в інформаційному просторі та інформаційній безпеці держави. В Україні раніше, ніж у інших країнах СНД, було прийнято закони “Про інформацію” та “Про науково-технічну інформацію”. Як суверенна держава, Україна стала членом Міжнародного Центру науково-технічної інформації (МЦНТІ), учасницею Угоди про міждержавний обмін науково-технічними інформаційними ресурсами. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) започаткована діяльність щодо реєстрування та державного обліку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та захищених дисертацій. УкрІНТЕІ визначено головним інститутом з питань координації та науково-технічного забезпечення діяльності національної системи НТІ. Ця установа виступає державним замовником усіх баз даних, здійснює їх реєстрування.

Слід зазначити, що для підняття на належний рівень конкурентоспроможності вітчизняної науково-технічної продукції необхідно створити потужний інформаційний базис. Помітним зрушенням у цьому напрямі стало отримання Україною права доступу до Міжнародного банку технологій і ділових можливостей, що визнаний майже у 80 країнах світу як офіційний канал трансферу національних технологій та ноу-хау на світовий ринок інтелектуальної продукції. Через міжнародний банк технологій і ділових можливостей можна проводити маркетингові дослідження стосовно пошуку покупця (продавця) ліцензії або об’єкта інтелектуальної власності, підготовку необхідних юридичних документів, що супроводжують купівлю-продаж тощо. Офіційним представником Міжнародного банку технологій і ділових можливостей в Україні є Київський центр науково-технічного та економічного інформування України і його уповноважені представництва у регіонах. Однак питома вага участі України у міжнародному ринку ліцензій залишається дуже малою порівняно з розвиненими країнами. Отже, необхідно оперативно відкоригувати відповідну інноваційну та інвестиційну політику держави на засадах постійного моніторингу стану науково-технічного доробку України за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Нині в Україні практично немає загальнодержавного (національного) фонду науково-технічних інформаційних ресурсів з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави науково-технічної продукції на найближчі роки, відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання наявних науково-технічних інформаційних ресурсів. Систему збирання, опрацювання, зберігання та поширення продукції регламентують відомчі нормативні документи. Вона, за результатами дослідницької чи практичної діяльності відображають суперечливі погляди цих установ щодо використання науково-технічної продукції. Через відсутність такого фонду дуже складно визначити об’єктивну необхідність створення і доцільні обсяги виробництва та попиту на значний асортимент продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий фонд є передумовою постійного моніторингу стану науково-технічного доробку та науково-технічної діяльності за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, що сприятиме ефективному розвитку міжнародної науково-технічної співпраці. Отже, нині створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності є вкрай необхідним.

Сьогодні основу національної мережі органів НТІ в Україні складають державні органи науково-технічного інформування, а саме: УкрІНТЕІ – головний орган системи, 18 регіональних центрів науково-технічного та економічного інформування, Державна науково-технічна бібліотека та Державне виробничо-поліграфічне підприємство.

Відсутність цілеспрямованої політики в галузі НТІ призвела до втрати принципу міжгалузевості, тобто тієї основи, на якій сформовано систему. Результатом такої відокремленості є значне дублювання зусиль, що негативно позначається на фінансовому становищі держави. Україна може скористатися набутим за радянських часів досвідом у сфері НТІ для формування власної, національно зорієнтованої політики за умов чіткого визначення ланки управління на рівні виконавчої влади та її функції щодо формування і розвитку національної системи НТІ. Тому видається необхідним посилення державного регулювання розвитку національної системи НТІ в цілому.

Указами Президента України від 21 липня 1997 № 663/97 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 17 червня 1997 року та “Про невідкладні заходи з упорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин” передбачено низку заходів у сфері державної інформаційної політики, визначено ступінь участі та відповідальності її суб’єктів.

Невідкладні заходи державного регулювання розвитку національної системи НТІ. Для виправлення ситуації, що склалася в галузі НТІ, вважається за доцільне здійснення таких заходів:

• визначити організаційні, правові та фінансові засади підтримання функціонування та розвитку інформаційної інфраструктури держави у галузі НТІ;

• впровадити єдину технологічну дисципліну формування національного фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави науково-технічної продукції на поточні два роки відповідно до Закону України “Про науково-технічну інформацію” та інших законодавчих актів щодо процесів використання ресурсів фонду на засадах ринкових форм взаємодії власників інформаційних продуктів і виробників інформаційних послуг;

• розпочати створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності в Україні за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Для реалізації зазначених заходів необхідна координація взаємодії суб’єктів науково-технічної діяльності, що утворюють як державний, так і приватний сектори виробників інформаційних продуктів та послуг, у тому числі регіональних та галузевих органів НТІ з залученням відповідних підрозділів міністерств та відомств України.

Основними завданнями системи моніторингу вважають такі:

• визначення загального переліку продукції, найважливішої для соціально-економічного розвитку держави на найближчі два-три роки, та визначення в цьому переліку тієї її частки, яку доцільно виробляти (продавати) першочергово;

• визначення відповідно до цього переліку реального стану наявних та додатково необхідних матеріально-технічних, технологічних, сировинних і кадрових ресурсів;

• визначення умов створення інтегрованих науково-виробничих комплексів, у тому числі технопарків, технополісів через концентрацію зусиль виробничих підприємств, наукових організацій та зацікавлених інвесторів.

Для нормального функціонування такої системи важливим є створення БД національного фонду пріоритетної науково-технічної продукції. У базі даних з кожного виду продукції первинними даними, як мінімум, мають бути такі: назва науково-технічної продукції, призначення, основні технічні та економічні характеристики, екологічна та інші види безпеки створення і використання, доцільний обсяг виробництва та представлення на внутрішньому та зовнішньому ринках, патентоспроможність, наявні та додаткові матеріально-технічні, технологічні, сировинні і кадрові ресурси, необхідні інноваційні та інвестиційні кошти, термін їхнього повернення, а також відомості про основного виробника та (або) користувача.

Необхідно також розпочати формування БД з основної науково-технічної продукції, що створюватиме реалізацію НДДКР за державними науково-технічними програмами, виконання яких підпорядковано різним державним установам. Ця БД має, як мінімум, містити дані, що поетапно характеризують ступінь завершеності запланованої до створення продукції, її базові технічні та економічні характеристики, а також зацікавленість у її використанні кінцевими користувачами.

Адміністративна визначеність щодо управління державним і приватним секторами господарювання у галузі науково-технічних інформаційних ресурсів, контроль процесів поширення інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг має сформувати організаційні засади єдиного внутрішнього інформаційного простору України, створити умови відповідальності за ефективне санкціонування та розвиток інформаційної інфраструктури держави у сфері НТІ, реалізувати правові положення чинного інформаційного законодавства.

Завдяки створенню та нормальному функціонуванню системи моніторингу на основі загальнодержавного фонду науково-технічної продукції стане можливим оперативне виявлення попиту на широкий спектр наукомісткої продукції та пропозицій щодо її створення у державі та за її межами.

Через належне забезпечення вільного доступу до інформаційного фонду всіх категорій населення стане важливим чинником соціально-економічного прогресу держави і зростання добробуту її населення.

Вказані заходи сприятимуть ефективному розвитку міжнародної співпраці стосовно:

• розроблення та впровадження узгодженої системи інформаційної підтримки науково-технічної співпраці, а також створення і поновлення продукції за окремими напрямами співпраці;

• визначення пріоритетних напрямів взаємодії за програмами партнерства;

• забезпечення оперативного доступу до національного інформаційного фонду України для країн-партнерів.

Навчальний елемент 3.3. Класифікація інформаційних ресурсів

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• основні види інформаційних ресурсів;

• особливості інформаційно-аналітичної діяльності;

• вміння, якими повинен володіти інформаційний працівник;

• особливості інформаційної діяльності.

Порядок опрацювання навчального елемента:

І. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Які види інформаційних ресурсів існують?

2. Що необхідно вміти інформаційному працівникові?

3. Що називають інформаційною діяльністю?

4. Чим інформаційна діяльність відрізняється від інформаційно-аналітичної?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Передусім пропонується базувати бібліотеку на власних інформаційних ресурсах: конкурсних запитах, монографіях, патентах і публікаціях, що є підсумками робіт, виконаних у межах насамперед фундаментальних наукових проектів, а також державних науково-технічних програм. Можливе поповнення бібліотеки науковими виданнями від інших фондів та бібліотек. Водночас створюють бібліотечні бази даних (окрім паперових носіїв), пропонують підготовку та супровід електронного каталогу цієї бібліотеки, де буде зафіксована інтелектуальна власність – інформаційний капітал наукової діяльності українських вчених. Таким чином, запровадження бібліотеки дозволить юридично зафіксувати результати грантового фінансування робіт, а бібліотека може стати власником унікальної електронної бази даних фундаментальних наукових досліджень.

Це дозволить не лише провести інвентаризацію вітчизняних інформаційних ресурсів за роки незалежності нашої держави, а й закріпити право власності на них, законодавче забезпечення його прав на інформаційні ресурси, які складають науковий інформаційний капітал суспільства. У подальшому необхідно ввести контроль ліцензійної діяльності за міжнародним інформаційним обміном.

Робота зі створення “Банку ідей” покликана забезпечити організацію реєстру наукових інформаційних ресурсів та систем, їх ефективне використання, захист прав власності на інформаційні ресурси, активну участь України у міжнародному, інформаційному обміні, вирішення ряду інших важливих питань з інформаційної сфери. Для цього створюють автоматизовану довідково-пошукову систему інформаційних ресурсів Державного фонду фундаментальних досліджень, систему розподілу бібліографічних та текстових інформаційних ресурсів в глобальних електронних мережах, а також передбачають розміщення на Web-сервері у вигляді бази даних анотованого каталогу всіх виданих за грантами Фонду наукових журнальних публікацій, книг тощо.

У світі склалася ситуація, коли інформаційні потоки перевищують можливості людства щодо їх ефективного використання. З величезного масиву різноманітних інформаційних ресурсів необхідно вибрати саме ті матеріали, які мають точно, повно і у зручній формі задовольняти інформаційні потреби.

Розглянемо інформаційно-аналітичну діяльність, як сукупність процесів пошуку, збирання, опрацювання (аналізу, узагальнення), зберігання (враховуючи інформаційну безпеку), поширення інформаційних матеріалів, що відповідають інформаційним потребам і здатні задовольнити інформаційний запит користувача.

Фахівцю з інформаційної діяльності необхідно вільно володіти державною українською, англійською, російською (або будь-якою іншою слов’янською мовою), досконало знати методи підготовки репортажів, статей, виступів, мати навички роботи з комп’ютерною графікою, використання Web-дизайну, інформаційних технологій на базі мережі Інтернет.

Діяльність інформаційного працівника спрямована на якісне забезпечення інформаційними ресурсами різних категорій користувачів, а це передбачає і оптимізацію документопотоків шляхом впровадження сучасної інформаційної та організаційної офісної техніки і управління автоматизованою інформаційною системою, і формування стратегії розвитку інформаційних ресурсів тощо.

Таким чином, підготовка фахівців в галузі інформаційної діяльності повинна адекватно відображати суспільні потреби в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні (поява спеціальності 6.020100).

Діяльність інформаційних працівників є одним з резервів для подальшого вдосконалення та розвитку як нових економічних відносин та поліпшення рівня управління і планування виробництвом, так і побудови інформаційно-розвиненого суспільства.

З одного боку ІД є самостійною галуззю, а з іншого – вона пронизує всі сфери діяльності людини, виконує відносно них допоміжну функцію.

Навчальний елемент 3.4. Вплив інформатизації суспільства на інформаційні ресурси

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• характерні риси індустріального та інформаційного суспільства;

• характерні риси переходу від індустріального до інформаційного суспільства;

• напрямки інформатизації суспільства;

• національну інформаційну інфраструктуру.

Порядок опрацювання навчального елемента:

І. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Назвіть основні риси індустріального суспільства.

2. Чим характеризується перехід від індустріального до інформаційного суспільства.

3. Які етапи включає формування інформаційних інфраструктур?

4. Які основні напрямки інформатизації суспільства?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Інформатизація суспільства передбачає перетворення всього комплексу засобів і соціальних умов розгортання інформаційних процесів практично в усіх галузях суспільного життя та діяльності на новому технічному, технологічному, організаційному та юридичному підґрунті при умові ефективного використання інформаційних ресурсів людиною.

З інформатизацією суспільства пов’язано створення нового (інформаційного) середовища накопичення, поширення і використання знань з метою всебічного соціального прогресу. Знання, що зберігаються за допомогою інформаційних ресурсів, перетворюються в основний ресурс народного господарства, а інформатизація створює умови для ефективного використання цього ресурсу.

З появою все більш досконалих засобів добору і опрацювання даних, з виникненням нових теорій, концепцій, фізичних і технічних схем, моделей, з розвитком телекомунікацій в глобальному масштабі вміст інформаційних ресурсів продовжує зростати значними темпами. Це досягають завдяки радикальному покращенню використання сховища відомостей, накопичених за всю історію людства. Таке покращення пов’язано із зберіганням різноманітних відомостей (фактів, правил, філософських істин тощо) за допомогою інформаційних ресурсів – фактору соціального прогресу, що активно функціонує. Наука стає безпосередньою соціальною рушійною силою, завдяки наявності сучасних інформаційних ресурсів.

Інформатизація суспільства на базі сучасної комп’ютерної і телекомунікаційної техніки означає перехід на якісно новий рівень інтелектуальної взаємодії людей і колективів, перехід до нового типу суспільного відтворення і соціальної динаміки.

Наука стає виробничою силою та входить у виробничий процес не прямо і безпосередньо, а опосередковано у вигляді машин і їх комплексів. У цьому полягає характерна риса індустріального суспільства.

В кінці ХХ століття цивілізація вступає в інформаційний період своєї історії. Виникає нове інформаційне суспільство, в якому наука стає безпосередньою соціальною (продуктивною) силою. Така (інформаційна) форма реалізації знання в якості сили стає основною і вирішальною для життєдіяльності інформаційного суспільства. Однак вона „не відміняє” попередні форми функціонування науки у виробництві, опосередковані досвідом виробників комп’ютерів.

Виникає певний ефект кумулятивності, коли всі три форми (механізми) переходу знань в соціальну (продуктивну) силу функціонують в комплексі, що і створює новий рівень соціального прогресу.

Факторами соціальної динаміки (життєдіяльності та розвитку суспільства) виступають поруч з інформаційними ресурсами матеріальні ресурси (природні, трудові), а також моральні цінності і норми поведінки.

При переході від індустріального до інформаційного суспільства основну роль в соціальній динаміці починає відігравати сфера інформаційного виробництва в цілому, тобто інформаційна динаміка.

Теоретична інформатика вивчає інформаційні ресурси, закони їх функціонування, використання як рушійної сили соціального прогресу, а також загальні (фундаментальні) проблеми інформаційних технологій як історичного феномену, що виводить суспільство на нову сходинку розвитку.

Жодна з наукових дисциплін, що склалися раніше, не має в якості свого предмету комплексний розгляд вищеназваних проблем. Між тим в сучасних умовах різкого ускладнення інформаційно-організаційних сторін суспільного життя і необхідності їх автоматизації зазначені проблеми вимагають докладного аналізу, доведеного до рівня інженерних розрахунків. Від того все більше залежить ефективність функціонування життєво важливих сфер діяльності суспільства, що і визначає призначення інформатики і її функцій – як науки про закони створення, використання та зберігання інформаційних ресурсів. Вирішальне значення для створення теоретичної інформатики має поява інформаційних технологій нового покоління, заснованих на штучному інтелекті.

Застосування комп’ютерів з їх розвитком й ускладненням спонукало перейти до комплексного вивчення умов ефективного використання обчислювальних систем. Це і визначило змістовну частину інформатики, зокрема виникнення поняття інформаційного ресурсу, що є предметом вивчення нової науки.

Інформатизація напрямлена на радикальне покращення використання знань. Це в свою чергу передбачає формування нових структур соціальних систем, підпорядкованих найкращому використанню інформаційних ресурсів.

Формування інформаційних структур повинне включати:

• спрощення структури управління соціальними та виробничими процесами за рахунок радикального скорочення рівнів ієрархії, управлінських ланок, зменшення числа допоміжних працівників,

• уніфікацію, агрегацію, перехід до типових взаємосумісних модулів, забезпечення сумісності елементів соціальної системи,

• зменшення кількості або повну ліквідацію перекодування управлінських сигналів при їх ретрансляції. Мовне кодування повідомлень при появі писемності, а потім книгодрукування відкрило широкий доступ людства до знань, породило особливий механізм інтелектуального дослідження. За допомогою кіно, телебачення, відеозаписів, дисплеїв подають інформаційні матеріали у вигляді наочних образів, зменшуючи необхідність проміжного кодування, що затримує мислення. Треба усвідомити пов’язані з цим перспективи структурного вдосконалення інформаційної сфери взагалі і управління зокрема,

• поширення автономності на нижніх ступенях ієрархії у вирішенні локальних і регіональних задач, розширення і оптимізація горизонтальних зв’язків, що дозволяють маніпулювати інформаційними ресурсами, а також покращити характеристики систем. Але при цьому важливо враховувати, що автономні системи тільки з горизонтальними зв’язками неефективні (як неефективні системи лише з вертикальними зв’язками). Слід реалізувати „принцип матриці”,

• кільцювання і збільшення зв’язків інформаційних мереж з автоматичною маршрутизацією повідомлень, що дозволяє в 100 – 1000 разів зменшити ймовірність викривлення інформаційних повідомлень. При формуванні інформаційних структур автоматизованого середовища необхідно враховувати наступне. Полегшення праці людини завдяки використанню комп’ютера завжди вимагає створення умов для зменшення викривлень переданих повідомлень на кілька порядків. Людина-оператор відчуває інформаційний ”шум” і може не реагувати на нього. Комп’ютер важко запрограмувати так, щоб він не приймав до уваги перешкоди, що різко підвищує вимоги до вірогідності інформаційних ресурсів;

• укрупнення інформаційних систем і мереж, їх об’єднання. При цьому з’являється можливість маніпулювати інформаційними ресурсами. Але об’єднання інформаційних систем, в свою чергу, вимагає відмови від відомчого підходу до розробки та експлуатації ПК.

Формування структур автоматизованого інформаційного середовища здійснюють шляхом створення автоматизованих інформаційних систем (АІС) різного класу і призначення. АІС – це основа інформаційного середовища, її фундаментальна структура. Їх створення і забезпечення умов ефективного функціонування в більшості випадків прискорює весь процес формування інформаційного середовища.

Особливо важливого значення з точки зору вирішення соціально-економічних проблем інформатизації суспільства також набуває розвиток ринкового обміну інтелектуальними здобутками.

Істотне значення для розробки соціально-економічних проблем інформатизації суспільства мають суспільні науки, особливо політична економіка. Один з важливих напрямків актуалізації економічної теорії – її інтеграція з інформатикою, як наукою про закони використання інформаційних ресурсів у суспільних системах і перш за все у виробництві матеріальних благ. Інформаційний ресурс – це форма використання знань в якості безпосередньої виробничої сили. Звідси інформатика спільно з суспільними науками виступає теоретичною базою вирішення соціально-економічних проблем.

Оскільки в сучасних умовах провідним елементом в системі виробничих сил стають інформаційні ресурси, форму власності і інші атрибути економічних і соціальних взаємовідносин підкоряють задачам максимального накопичення і найкращого використання цього інтелектуального ресурсу. Все повинно підкорятися цій головній задачі, включаючи масовий рух за інтелектуальний прогрес суспільства.

Отже, інформатизацію суспільства характеризують як процес, що складається з соціальних, технічних, економічних, культурних, комунікаційних та інших механізмів, які перетинаються і поєднуються в одне ціле, створюючи інформаційні технології для виробництва, опрацювання, зберігання, використання інформаційних ресурсів.

Основні напрями інформатизації:

• розроблення політики та організаційно-правового забезпечення інформатизації суспільства;

• формування національної інфраструктури інформатизації суспільства.

Національна інфраструктура інформатизації суспільства включає:

• міжнародні та міжміські телекомунікаційні і комп’ютерні мережі;

• систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня;

• інформаційні ресурси;

• інформаційні технології;

• систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації суспільства;

• виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації;

• системи підготовки висококваліфікованих фахівців з інформатизації різних галузей діяльності людини.

Навчальний елемент 3.5. Особливості управління інформаційними ресурсами за кордоном

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• особливості опрацювання інформаційних ресурсів в США;

• законодавче забезпечення системи інформаційних ресурсів в США.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати вправи для самоконтролю:

1. Які особливості опрацювання інформаційних ресурсів в США?

2. Яким інформаційним системам надають перевагу в США?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

США – країна, де найбільш яскраво виявляються результати ринкового підходу до управління інформаційними ресурсами суспільства.

Останніми роками інформаційна політика федерального уряду США сприяла закріпленню приватного сектору в галузі інформаційних послуг, прискорює процес концентрації інформаційних ресурсів в комерційних організаціях. Велике значення в проведенні цієї політики мали наступні законодавчі акти:

• “Закони про скорочення документообігу у відношенні федерального уряду” (Paperwork Redaction Act), прийнятий у 1980 році.

• Циркуляр Ф-76 Адміністративно-бюджетного управління “Здійснення комерційної діяльності” (нова редакція затверджена у 1983 році).

• Циркуляр Ф-130 Адміністративно-бюджетного управління “Управління федеральними інформаційними ресурсами”, затверджений у 1985 році.

Реалізація цих законодавчих актів призвела на практиці до передавання приватному сектору значної частини функцій в галузі створення та використання інформаційних ресурсів. Лише деякі типи і рівні доступу до урядових баз даних залишаються в розпорядженні федеральних агентств і відомств.

В США нараховують кілька сотень фірм, які забезпечують платний доступ до інформаційних ресурсів, що є продуктом діяльності різних міністерств, відомств, а також суспільства, в тому числі міжнародних організацій, упорядковують інформаційні масиви, розробляють їх машинну форму. Підприємства, фірми розробляють по суті нові інформаційні процеси, оснащені прогнозними моделями, ринкові дослідження, експертний аналіз. Такі інформаційні продукти приватної фірми реалізуються на комерційній основі тим же міністерством і відомством, а також державними органами інших країн. Піонерами цього бізнесу стали компанії DRI, “Chose Econometrics”, ISI (Інститут наукового інформування), служба МДС.

Згідно циркулярів Ф-76, Ф-130 державним організаціям заборонено конкурувати з приватним сектором в галузі надання якихось інформаційних послуг. Так, наприклад, відомості про видані патенти можна отримати в Управлінні з патентів і торгових марок США, використовуючи розроблену ним базу CASSIS (Classification and Search Support Information System). Однак відомості видають лише за останні 18 місяців, щоб запобігти конкуренції з приватними інформаційними службами. Повний доступ до баз даних CASSIS забезпечує служба BRS і DIALOG.

Скорочення бюджетних асигнувань інформаційної діяльності поставило багато державних організацій, що мають інформаційні служби, і бібліотеки перед необхідністю жорсткої економії бюджетних ресурсів, переходу на самоокупність. Наслідком такої політики федерального уряду стала комерціалізація БД, що генеруються в державному секторі.

Комерціалізація баз даних – продаж федеральним агентствам баз даних чи доступу до них – може відбуватися кількома шляхами:

• федеральні агентства продають свої електронні файли приватним інтерактивним службам, які отримують всі прибутки від експлуатації БД;

• федеральні агентства продають свої бази даних через посередників – Національну службу технічного інформування, яка заключає контракти з приватними фірмами і отримує частину ліцензійної плати (роялті), як правило, 20 %;

• федеральні агентства створюють свої автоматизовані інформаційно-пошукові системи (АІПС) і надають платні інформаційні послуги.

Так, свої власні системи створюють і експлуатують Комісія з цінних паперів і бірж – систему EDGAR (Electronic Data Gathering Analysis and Retrieval), Управління з патентів і торгівельних марок – систему CASSIS.

Помітну роль в активізації інформаційного ринку відіграють приватні інформаційні системи:

• у 1984 році приватна інформаційна система з досліджень в галузі хімії ЕРА / NIIH Chemical Information System (CIS), створена управлінням з охорони оточуючого середовища.

• у 1985 році приватна система AGNET Міністерства сільського господарства.

• бази даних з федеральною характеристикою.

Особливістю останніх років стала поява великої кількості нових учасників інформаційно-бізнесового виробництва БД, постачальників інформаційно-пошукових систем, інтерактивних служб, різних брокерських фірм. Останніми роками стрімко розвивають ринок інтерактивних послуг, що досяг високого ступеня монополізації – на долю трьох найбільших інформаційних служб (DIALOG, MDC, BRS) припадає сьогодні приблизно 90% об’єму реалізації цих послуг.

Конкуренція в боротьбі за користувача приводить до злиття, поглинання, вертикальної інтеграції учасників ринку інформаційних послуг: виробники БД інтегруються з сервісними службами, постачальниками інформаційно-пошукових систем.

Особливістю останніх років стала також активна маркетингова діяльність інформаційних служб. Диференціюється попит на інформаційну продукцію і послуги, загострюється конкурентна боротьба як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку, підвищена роль інструментарію маркетингу у виробництві ринкових стратегій і у вивченні інформаційного попиту.

Навчальний елемент 3.6. Сучасні інформаційні ресурси в Україні

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• розвиток системи інформаційних ресурсів в Україні;

• місця зосередження національних інформаційних ресурсів в Україні;

• формування національних інформаційних ресурсів.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати вправи для самоконтролю:

1. Які основні проблеми створення та зберігання інформаційних ресурсів в Україні?

2. Які організації займаються розробленням питань створення та зберігання інформаційних ресурсів?

3. Що називають національним інформаційним ресурсом?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Проблема створення та зберігання інформаційних ресурсів України на сьогоднішній день є вельми актуальною. Розвиток національних інформаційних ресурсів почався в Україні зі здобуттям державної незалежності. Був встановлений курс на інформатизацію суспільства. В постіндустріальному суспільстві інформаційні ресурси стають основним засобом соціально-економічного прогресу країни і зростання добробуту її населення.

Розвиток інформаційних ресурсів перебуває в процесі становлення. Розглянемо всі етапи їх розвитку і дослідимо сучасний стан.

Формування національних інформаційних ресурсів України зосереджено в інформаційних центрах науково-технічного інформування та наукових бібліотеках, але вони, на жаль не мають підтримки владних структур і спонсорів.

Провідною науковою установою, яка займається розробленням теоретичних і наукових питань, є центр НТІ.

З середини XX століття формуються ознаки та умови інформаційного століття. Інформаційні ресурси сприймаються в якості нової цивілізаційної хвилі в розвитку суспільства.

Зростаюча залежність промислово розвинених країн від інформаційних ресурсів (технічних, економічних, політичних, військових тощо), а також від рівня розвитку та ефективності використання засобів передавання та опрацювання інформаційних ресурсів, призвела до формування на межі 80-х років XX століття принципово нового поняття – національні інформаційні ресурси.

Історично інформаційні ресурси були в центрі уваги будь-якої держави, в першу чергу, як політичний або військовий фактор.

Національні інформаційні ресурси – нова економічна категорія. Коректна постановка питання про кількісну оцінку цих ресурсів та їх зв’язки з іншими економічними категоріями все ще очікують масштабних організаційних заходів для їх розроблення та потребують довготривалих зусиль фахівців та вчених найрізноманітніших галузей знань.

Навчальний елемент 3.7. Інформаційні ресурси в США

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• гранти інформаційної служби США для українців;

• теми, що цікавлять інформаційні служби США;

• основні представництва інформаційних служб США в Україні.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Які існують представники інформаційної служби США в Україні?

2. Які гранти інформаційних служб США існують для українців?

3. Які галузі найбільше цікавлять інформаційні служби США?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Починаючи з 1 жовтня 1999 року інформаційне агентство США (USIA) і його представництво за кордоном, інформаційні служби (USIS) стають частиною Державного Департаменту США.

Інформаційна служба США у Києві перейменована на Відділ преси, освіти і культури посольства США в Україні. Злиття USIA та Державного Департаменту сприяють виконанню програм і здійсненню діяльності, яку спонсорувала інформаційна служба США в Києві. Це включає широкий спектр програм обміну і стажування для українців, що проводять за підтримки уряду і діяльності Центру інформаційних ресурсів (IRC) США.

Інформаційна служба США в Києві оголошує конкурс на часткове фінансове підтримання українських бібліотекарів в щорічній конференції Американської бібліотечної асоціації, яку вперше проводили з 24 червня до 2 липня 1999 року в місті Новий Орлеан (США). Тема конференції: ”Визначення свободи читати, вчитися, підключатися до бібліотеки”. Було передбачено вручення грантів двом бібліотекарям у сумі 1500 доларів.

До участі в конкурсі запрошували активних у професійному житті бібліотекарів України, які володіють англійською мовою і не отримували гранти від інформаційної служби США в Києві, зацікавлені в задіянні зарубіжного досвіду в практичній роботі українських бібліотек.

Метою програми грантів для випускників Бюро освітніх і культурних програм (ВЕСА) Державного Департаменту США (раніше Інформаційне Агентство США – USIA) є подальше підвищення професійної кваліфікації. Гранти розмірів в середньому 2000 доларів США, але не перевищують 5000 доларів, дозволять:

• випускникам брати участь у конференціях, що проводяться в країнах Східної Європи;

• здійснювати дослідницькі поїздки в країни Східної Європи;

• публікувати матеріали, що стосуються професійної діяльності;

• продовжувати членство в професійних організаціях, пов’язаних з галуззю діяльності випускників;

• фінансувати професійні консультації і дослідні проекти;

• проводити програми професійної підготовки і конференції для випускників програм і інших зацікавлених людей;

• створювати Web-сайти;

• купувати модеми для забезпечення кращого доступу до інформаційних ресурсів і співпраці з зарубіжними колегами;

• проводити інші проекти, у випадку якщо виборча комісія чи Інформаційне Агентство США вважатимуть, що даний проект відповідає інтересам програми.

Місія Бюро освітніх і культурних програм і Бюро міжнародних інформаційних програм Державного Департаменту США у Вашингтоні і відділів друкування і культури американських посольств і консульств у всьому світі полягає в донесенні суті американської політики до іноземної спільноти і в наданні вірогідних, своєчасних і об’єктивних відомостей про США: політику, економіку, демократичні традиції, суспільство і питання двосторонніх відносин.

Інформаційна Служба США (USIS) є відділом посольства США, що відає питаннями преси, інформування, освіти і культури.

Інформаційна Служба є ініціатором і спонсором різних освітніх і професійних програм обміну, пропонує довідково-інформаційні послуги в центрі інформування.

В центрі уваги Інформаційної служби:

• розвиток народної дипломатії, демократичних інститутів і більш відкритого суспільства, включаючи розвиток неурядових організацій;

• ринково-орієнтована економічна реформа;

• розвиток вільних і незалежних засобів масового інформування;

• доступ суспільства до інформаційних ресурсів і підтримання нових інформаційних технологій;

• концепція громадянської освіти суспільства;

• реформа в галузі освіти;

• американознавство;

• навчання в США і підтримка навчання англійської мови.

Інформаційний центр при Інформаційній службі США було відкрито у 1995 році. Інформаційна база і послуги Інформаційного центру напрямлені на підтримку ринкової економіки, розвиток демократичних інститутів, сприяють встановленню контактів, а також дають правдиві відомості про американське суспільство, історію і культуру.

Публікації Уряду США містять відомості про всі галузі урядової діяльності, у тому числі статистичні звіти, тексти основних законів і законодавчих актів.

Книги і періодичні видання (порядку 4000 томів книг і близько 30 найменувань журналів) покривають широкий спектр таких тем, як економіка, бізнес, міжнародні відносини, освіта, екологія, мистецтво.

Великий розділ представляють енциклопедичні і довідкові матеріали. Інформаційні бази даних на CD-ROM складають основу інформаційних ресурсів Центру. Більше 20 постійно поновлюваних баз даних на CD-ROM надають доступ до мультимедійних, довідкових, повнотекстових і бібліографічних матеріалів.

Інтернет, що використовують співробітники Центру, відкриває доступ до поточних суспільних і урядових інформаційних ресурсів США. Всі послуги з отримання інформаційних матеріалів в Інформаційному Центрі безкоштовні.

Навчальний елемент 3.8. Інформаційні ресурси та технології в інформаційному суспільстві

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• особливості інформаційних ресурсів;

• основу науково-інформаційної діяльності;

• рівні інформаційних технологій;

• види інформаційних технологій.

Порядок опрацювання навчального елемента:

І. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Що називають інтелектуалоємністю інформаційних систем?

2. Що таке тезаурус?

3. На чому базуються сучасні інформаційні системи?

4. Що є основою інформаційної продукції?

5. Що називають довідково-інформаційним фондом?

6. Назвати основні види інформаційних послуг.

7. Дати означення інформаційних ресурсів.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Можна стверджувати, що національні бібліотечні науково-технічні фонди містять величезний обсяг інформаційних матеріалів, які можна використовувати у виробничій сфері (інформаційний ресурс виробництва), у науковій сфері, сфері освіти тощо.

Найбільш природно припустити, що ключовим поняттям тут повинне бути поняття знання. Адже саме знання, як було відзначено вище, є рушійною силою розвитку суспільства й аналіз фахівцями інформаційних матеріалів, що містяться в різних інформаційних фондах, спрямований саме на пошук необхідних відомостей, їх інтегрування, узагальнення і приведення до вигляду, найбільш зручного для використання в різних сферах людської діяльності. При цьому текстові природномовні інформаційні ресурси розглядають як відповідну форму подання (кодування) масивів все можливих повідомлень і даних.

Якщо в основу побудови інформаційно-пошукової системи (ІПС) закласти методи автоматизації пошуку та формалізації відомостей, що містяться в природномовних джерелах, то інформаційно-пошукові системи уже можуть бути використані для автоматичного пошуку необхідних інформаційних матеріалів саме за змістом. Крім того, цей підхід дозволяє створювати різномовні ІПС відносно вхідних текстових документів, що видавали б результати пошуку мовою, зручною для користувача.

Таким чином, найбільш перспективним напрямком, що забезпечує якісний ривок в галузі інформаційного забезпечення всіх сфер державної і суспільної діяльності, в даний час є створення інтелектуальноємних, орієнтованих на знання інформаційних технологій і систем. При цьому під інтелектуальноємністю розуміють два аспекти: ступінь використання інтелектуальних зусиль, спрямованих на їхнє створення, і рівень моделювання в конкретній інформаційній системі відповідних інтелектуальних функцій людини з аналізу інформаційних ресурсів. Орієнтованість на знання припускає, що основою функціонування цих систем є алгоритми автоматизації пошуку повідомлень, що подані у природномовних текстах, їхньої формалізації та опрацювання.

Інформаційною серцевиною інструментальної орієнтованої на знання системи автоматизації опрацювання природномовних інформаційних повідомлень є підсистема тезаурус. Тезаурус, власне кажучи, є моделлю процесу відображення (правил кодування) повідомлень про світ у конкретній природномовній системі і навпаки.

Необхідними складовими цих систем є програмно реалізовані алгоритми автоматичного пошуку повідомлень, що подані у вигляді природномовних текстів, та їх формалізованого подання, а також алгоритми синтезу описування цих повідомлень або їх фрагментів природною мовою.

Якщо в інформаційну систему включити алгоритм логіко-семантичного опрацювання повідомлень, можливості її використання різко розширяться в напрямку автоматизації аналізу змісту текстових інформаційних повідомлень.

Реалізація розглянутого підходу дозволить на якісно новій основі вирішити питання створення інформаційних ресурсів, їх інтегрування, накопичення і використання у всіх сферах людської діяльності. Орієнтованість на створення інтелектуальноємних, орієнтованих на знання інформаційних технологій і систем не суперечить, а навпаки — припускає поетапний перехід від традиційних (бібліотечних) інформаційних фондів до електронних інформаційних фондів, і від них — до банків інформаційних матеріалів стосовно конкретної предметної галузі. При розвитку й активному використанні глобальних обчислювальних мереж можна вести мову про створення інформаційних ресурсів, як національного значення, так і міжнародного користування.

Впровадження інформаційних системних задач у інтересах суспільства буде активно сприяти побудові відкритого європейського і світового інформаційного співтовариства.

Науково-інформаційна діяльність в її повному циклі – це вплив спостерігача (інформатора, коментатора, аналітика) на користувача шляхом вироблення на базі первинних інформаційних джерел нових інформаційних ресурсів. Як бачимо, її основу становлять інформаційні ресурси – довідково-інформаційний фонд (ДІФ), система каталогів і картотек, автоматизовані бази і банки даних, довідкова і бібліографічна продукція тощо, які дозволяють вирішувати проблеми інформування, а також професійні кадри аналітиків-коментаторів.

Всю НІД поділяють на два процеси:

• перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань або нових інформаційних ресурсів. Ефективність цього процесу залежить від трудових і матеріально-енергетичних затрат фахівця;

• другий – використання отриманих нових знань чи інформаційних матеріалів користувачем. Результативність цього процесу залежить від затрат інтелектуальних зусиль користувача.

Як відомо, сьогодні в розвинених країнах вирішують питання інформатизації суспільства, на яке покладають велику роль у формуванні якісно нового світового суспільства. Все більшим стає розуміння того, що країна, яка буде володіти потужними інформаційними ресурсами, ефективною системою їх використання, буде знати динаміку й перспективи їх розвитку, опиниться на гребені науково-технічного прогресу і зможе його використовувати.

Питання інформаційних ресурсів у виробничій сфері і їх вплив на економіку підприємств досить добре вивчене. Інформаційні ж ресурси невиробничої сфери – освіти, культури, мистецтва, науки, їх використання, реалізація і вплив на функціонування цих галузей майже зовсім не досліджені через відсутність наявних показників їхнього впливу на діяльність установ і організацій.

При створенні системи інформаційних ресурсів і їх експлуатації чи використанні необхідно враховувати цілий ряд складових, починаючи від соціально-економічних і закінчуючи питаннями еволюційного розвитку системи їх організації і експлуатації, тому що вони є основою інформаційних технологій, на основі яких створюють інформаційну продукцію.

Основою інформаційної продукції є інформаційні технології, за допомогою яких здійснюється опрацювання інформаційних ресурсів і вироблення нових знань, відповідно до поставлених цілей.

Інформаційні технології – особливий історичний феномен. До другої половини XX століття цього поняття не існувало зовсім. Всю попередню історію людства характеризують немашинними інформаційними технологіями, заснованими на використанні природної інформаційної “потужності” інтелекту (ця потужність обмежена здатністю людини сприймати 6-8 одиниць даних і, в кращому разі, виконувати 15 логічних операцій за секунду), а також простих приладів ремісничого характеру (письмового приладдя, конторських рахівниць тощо). Такі інформаційні ресурси базують на природних носіях даних – пам’яті людини, чи штучних – папері.

Історія розвитку способів збирання, зберігання, опрацювання і передавання інформаційних повідомлень та видів інформаційних ресурсів тісно пов’язана з історією розвитку суспільства, але кожна чергова технологія повністю не витісняла попередню. Кожна наступна технологія інформаційного процесу, займаючи певне місце в ньому, розширювала весь технологічний арсенал доступу інформаційних ресурсів і зв’язку – від усного слова – до друкованого, від книги – до персонального комп’ютера. Іншими словами, “паперову” технологію отримання, опрацювання і передавання інформаційних повідомлень в наш час доповнили електронною, комп’ютерною.

Отже, інформаційні технології – це сукупність методів, засобів і прийомів, що використовують для збирання, зберігання, опрацювання, передавання та надання доступу до інформаційних ресурсів. Вони мають три рівні:

• екстенсивний – інформаційні ресурси, які отримують, не опрацьовують, а передають;

• інтенсивний – наявні певні операції добору, систематизації чи групування інформаційних ресурсів;

• революційний – на основі інформаційного ресурсу формуються принципово нові знання.

За матеріальним носієм інформаційні технології поділяють на природні, паперово-механізовані й автоматизовані.

Природна технологія – це коли зберігання знань і передавання інформаційних ресурсів забезпечують досвідчені люди, тобто вони накопичують знання, систематизують, аналізують, вибудовують їх в логічну структуру, користуючись ресурсами людської пам’яті та мовою. За таких технологій інформаційні ресурси виявляються недовговічними та часто зазнають викривлень у процесі передавання.

Паперово-механізована технологія – накопичення, зберігання і передавання інформаційних ресурсів за допомогою довготривалих носіїв, які вже є суто інформаційними ресурсами.

Автоматизована технологія – це така технологія, коли інформаційні процеси накопичування, зберігання та передавання різноманітних відомостей і повідомлень, матеріалів значною мірою автоматизовані. Правильніше було б називати такі технології “напівавтоматичними”. Тому докорінно неправильна спроба деяких інформаційних служб і науковців звести всю інформаційну роботу до комп’ютеризації інформаційного процесу і відмовитися від попередніх надбань. При створенні інформаційної продукції повинні використовувати ті технології, які дають найшвидший, найповніший і найефективніший результат. Це не завжди є електронна база чи банк даних або електронні каталоги. Дуже часто потрібен саме людська інтуїція, щоб вловити найтонші нюанси повідомлення, визначити його непряму цінність тощо. До того ж сучасні електронні бази і банки даних мають жорстку структуру, включають в себе структуровані набори фактів (елементів бази), зв’язок між якими закладають заздалегідь і незалежно від того, в яких конкретних цілях їх будуть використовувати в подальшому. Це мов би енциклопедії, в яких зібрані і розподілені за рубриками “мертві” знання. Вони не можуть стати елементами творчих технологій.

Елементами творчих інформаційних технологій, і то лише елементами, можуть бути лише бази знань. База знань, на відміну від бази даних продукт, здатний удосконалюватися. Тут зв’язок між фактами, ідеями, філософськими істинами рухливий і змінюється при вирішенні кожної конкретної задачі. Великий обсяг різноманітних тверджень логічно виводять з малої кількості фактів (ідей) за допомогою механізму логічних висновків. Тому за допомогою комп’ютера для інформаційних потреб необхідно вибрати на базі введених у нього “знань” необхідні інформаційні ресурси, проаналізувати їх у відповідності із заданим питанням (потребою), зробити логічні висновки і відповісти, – тобто реалізувати функцію інтелекту, включаючи функцію абстрактного мислення. На сьогодні такі технології лише розробляють.

Методи опрацювання інформаційних ресурсів самі є інформаційними ресурсами. Автоматизовані інформаційні технології включають ефективні метои і засоби опрацювання інформаційних ресурсів.

Всі технологічні процеси поділяють на два види, а саме: на організовані за функціональним (поопераційним) і за предметним (лінійним) принципами. У першому випадку технологічний процес поділяють на ряд операцій і кожну операцію закріплюють за певним виконавцем, у другому – будують за замкненим циклом, тобто один виконавець виконує всі технологічні процеси.

В умовах бібліотеки і невеликої кількості працівників у службі інформування практично використовують функціональний (поопераційний) принцип технологічного ланцюжка, що обумовлено його структурою. Наприклад, підготовка будь-яких інформаційних продуктів чи послуг проходить операції, які виконують різні працівники: бібліограф за довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки формує перелік документів, що потім відбирають в книгосховищі і видають інформатору, який вже безпосередньо опрацьовує його. Таким чином, у технологічному процесі доступу до інформаційних ресурсів отримання первинних джерел інформаційних матеріалів три ланки: бібліограф – працівник книгосховища – працівник столу видавання. А якщо дивитися глибше, то значно більше: цьому передує комплектування фонду, його облік, каталогізація, розподіл і розставляння і лише потім вище перераховане.

Навчальний елемент 3.9. Значення інформаційних служб в опрацюванні інформаційних ресурсів

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• призначення інформаційних служб;

• функції служб інформування;

• структуру інформаційних служб;

• об’єкти управління служб інформування;

• основні положення щодо діяльності інформаційних служб;

• основні види інформаційних послуг;

• підвищення ролі бібліотек в наданні інформаційних послуг.

Порядок опрацювання навчального елемента:

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1. Яке призначення інформаційних служб?

2. Що впливає на розподіл обов’язків співробітників служби інформування?

3. Охарактеризувати структуру служб інформування.

4. Які об’єкти управління інформаційних служб існують?

5. Що відображено в положенні про інформаційні служби?

6. Охарактеризувати основні функції служби інформування.

7. З чим пов’язано інтенсивне використання інформаційних ресурсів?

8. Які основні напрямки надання інформаційних послуг?

9. Як змінилася роль бібліотек в сучасному світі?

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці теми.

Теоретичний матеріал

Основним призначенням служби інформування є сприяння всім видам діяльності підприємства шляхом надання співробітникам доступу до інформаційних ресурсів, які необхідні їм для роботи. Працівники служби інформування повинні намагатися, щоб інформаційні матеріали, які отримують співробітники підприємства, були вірогідними, повними, точними, і отриманими вчасно і в зручному вигляді.

В межах свого призначення служби інформування виконують функції двох типів: забезпечення та обслуговування.

Функції забезпечуючого типу складаються з:

• виявлення інформаційних потреб фахівців підприємства;

• формування довідково-інформаційного фонду підприємства і довідково-пошукового апарату до нього;

• створення переліку інформаційних ресурсів, що формують і зберігають на підприємстві;

• ведення картотеки, що відображає тематику та адреси використовуваних зовнішніх інформаційних ресурсів.

Функції формування довідково-інформаційного фонду полягають в:

• придбання нових традиційних (паперових) та електронних документів шляхом їх купівлі, підписування, отримання в подарунок;

• організації фонду: приймання, облік, технічне опрацювання, розташування та зберігання документів;

• облік використання документів для забезпечення їх зберігання і можливості оперативно знайти матеріали, які наявні в одному примірнику і знаходяться „на руках” у користувачів;

• актуалізація фонду шляхом внесення змін, фіксування вилучення, введення нових документів.

Співробітники інформаційної служби несуть відповідальність за актуалізацію матеріалів довідково-інформаційного фонду, але для цього вони повинні мати можливість отримувати необхідні відомості. Керівництво підприємства повинно забезпечити придбання видань, які необхідні для актуалізації документів фонду.

Для оперативного виявлення зовнішніх інформаційних ресурсів ведуться тематично-адресні картотеки бібліотек, архівів, інформаційно-аналітичних центрів, служби інформування інших підприємств, що займаються тією ж, або подібною діяльністю.

У випадку, коли служба інформування має в своєму складі більше, ніж 4-5 осіб, склад функцій забезпечуючого типу дещо розширяють і до неї можуть входити:

• формування проблемно-орієнтованих бібліографічних і фактографічних баз даних;

• участь у формуванні корпоративних бібліотечно-інформаційних мереж.

Великі служби інформування з хорошим фінансовим забезпеченням мають можливість формувати фонди найрізноманітніших документів, підписувати велику кількість періодичних видань, вести електронні каталоги. Малі служби інформування комплектують довідково-інформаційний фонд в меншому об’ємі і активно застосовують зовнішні інформаційні ресурси.

Мінімальний склад обслуговуючих функцій:

• видавання документів довідково-інформаційного фонду;

• отримання літератури через систему електронного доставляння документів;

• організація виставок нових надходжень і підготовка поточних бібліографічних посібників, що відображають ці надходження;

• індивідуальне інформування обмеженого кола користувачів про нові надходження з тематики, яка їх цікавить;

• видавання довідок про місце зберігання документів, які збирають інші підрозділи підприємства, про наявність зовнішніх інформаційних ресурсів.

Перелік функції обслуговування служб інформування, що мають штат більше чотирьох осіб, значно ширший. Це стосується не лише асортименту послуг, що пропонують і більшої кількості абонентів, але й глибини аналітичного опрацювання вихідних даних, які виявлені із вхідного і внутрішнього документального потоку, а також участь у створенні вихідних повідомлень.

До числа найбільш важливих розширених функцій обслуговування входять:

• інформаційне підтримування управлінських рішень і підготовка для керівників аналітичних довідок, оглядів, матеріалів до доповідей;

• інформаційне забезпечення інноваційного циклу створення нової продукції;

• організація системи інформування персоналу про стан справ підприємства, поточні та перспективні плани, причини обрання керівництвом тієї чи іншої стратегії поведінки; особистий внесок співробітників в досягнення цілей підприємства і можливості їх кар’єрного зростання.

• збирання та аналіз даних зворотного зв’язку, що дозволяє керівництву враховувати думки співробітників;

• участь в рекламній діяльності підприємства;

• організація музею підприємства або історико-архівного фонду;

• перекладацька та видавнича діяльність;

• здійснення заходів щодо захисту інтелектуальної власності і забезпечення інформаційної безпеки підприємства.

На структуру служби інформування та розподіл обов’язків між співробітниками впливають багато факторів: масштаби і тип підприємства, тимчасовий період його існування і традиції, які склалися, об’єм фінансування інформаційної діяльності, наявність місця для зберігання інформаційних ресурсів. Можна сформулювати загальні обов’язкові вимоги, облік яких важливий при організації роботи служби інформування будь-якої структури і штатного складу:

• об’єднання всіх інформаційних підрозділів в межах одного відділу (служби);

• служба інформування підпорядкована інформаційному менеджерові, якщо ця посада відсутня, безпосередньо керівникові підприємства;

• забезпечення одноразового введення даних в інформаційну систему і в подальшому їх багаторазове використання;

• конвертованість створеної службою інформування продукції для можливості запропонувати її на інформаційному ринку.

Варіант організаційної структури служби інформування підприємства з врахуванням максимальної кількості виконуваних функцій може мати наступний вигляд:

• сектор охорони інтелектуальної власності;

• сектор інформаційних ресурсів;

• сектор інформаційного забезпечення;

• сектор корпоративних комунікацій;

• сектор перекладів.

В свою чергу структура служб інформування може складатися з:

• науково-технічних бібліотек;

• технічних і управлінських архівів;

• групи фондів нормативно-технічної і патентної документації;

• музеїв підприємства.

Сектор інформаційного забезпечення може об’єднувати групи:

• довідково-інформаційного обслуговування;

• диференційованого інформаційного забезпечення керівництва;

• маркетингових інформаційних досліджень.

До сектору корпоративних комунікацій можуть входити:

• група PR, рекламної і виставкової діяльності;

• група внутрішніх комунікацій;

• видавнича група.

В реальних умовах одні і ті ж співробітники можуть входити до кількох груп. Служби інформування в своїй роботі тісно пов’язана з відділом автоматизації і службою інформаційної безпеки підприємства, а також з тими, хто бере участь у формуванні і забезпеченні раціонального використання інформаційних ресурсів.

Вимоги до діяльності служб інформування закріплено в нормативних документах, що називають корпоративними стандартами. До їх числа належать інструкції, положення, форми обліку і планово-облікові документи, класифікатори і рубрикатори, номенклатури справ.

Положення розроблено для певних об’єктів управління і зазвичай охоплюють всі або більшість функцій управління ними.

Призначення інструкції – забезпечити „технологічну” підтримку виконавця. Класифікатори слугують цілям одноманітного групування об’єктів управління.

Об’єктами управління служби інформування є:

• діяльність самої служби в якості структурного підрозділу підприємства;

• робота співробітників служби інформування;

• інформаційні ресурси;

• інформаційні послуги та продукція, які надає служба інформування;

• технологічні процеси, які здійснюють співробітники служби інформування.

Положення про службу інформування відображають:

• задачі і зміст діяльності служби;

• особливості формування інформаційних ресурсів;

• асортимент послуг та продукції, що створюють;

• підзвітність служби інформування, зв’язок і характер взаємодії з іншими підрозділами;

• межі відповідальності і порядок оцінювання результативності роботи служби.

Цей документ має важливе значення, він стосується як співробітників служби інформування, так і керівництва підприємства. В момент затвердження Положення керівником закріплено юридичний статус служби, і офіційно оформлено договірні стосунки з управлінськими структурами і виробничими підрозділами підприємства.

Посадові інструкції на відміну від Положення про служби інформування, містять в основному відомості технологічного характеру, які встановлюють коло завдань, обов’язків і межі відповідальності кожного співробітника. Дуже важливо чітко визначити критерії, використовуючи які можна було б оцінити якість роботи працівника.

Для збільшення якості певної інформаційної продукції створюють технологічні інструкції. Технологічні інструкції можуть містити два розділи: характеристику цієї продукції і опис технології її виготовлення. Перша частина орієнтована і на користувача інформаційних ресурсів, і на співробітника ІС. Перший розділ містить:

• назви та опис продукції мовою, яка зрозуміла користувачеві;

• характеристики інформаційних ресурсів, використання яких обов’язкове при підготовці даної продукції;

• відомості про терміни підготовки продукції;

• форми надання інформаційних ресурсів.

Друга частина інструкції адресована тільки співробітникам служби інформування. В ній дають характеристики технологічних процесів створення даного виду інформаційної продукції. Її призначення – задання найбільш раціональної послідовності виконання окремих операцій, що гарантує необхідну якість кінцевого продукту. Неможливо встановити норми часу чи норми видавання певного об’єму інформаційних ресурсів для аналітичних оглядів, ретроспективних покажчиків літератури. Але можливо і потрібно регламентувати дії співробітника служби інформування, які забезпечують якість продукції та послуг, в тому числі і:

• процедуру уточнення запитів користувачів;

• добір і послідовність звернення до інформаційного джерела;

• використання нормалізованих методів аналітичного опрацювання інформаційних ресурсів.

До складу інформаційних ресурсів, які підпорядковані служби інформування входять фонди і довідково-пошуковий апарат. Фонди:

• науково-технічної літератури;

• законодавчих документів;

• нормативних документів;

• типової проектної документації;

• каталогів, номенклатури та інших документів щодо обладнання і матеріалів;

• рекламних проспектів фірм-постачальників обладнання і послуг;

• адресно-довідкових даних;

• музею підприємства;

• „управлінського” архіву;

• архіву науково-технічної документації підприємства;

• документів системи менеджменту якості стосовно служби інформування;

• документів щодо формування організаційної культури підприємства;

• рекламних матеріалів підприємства;

• внутрішніх розпорядчих документів стосовно служби інформування.

Довідково-пошуковий апарат:

• традиційний та електронний каталоги;

• бібліографічні картотеки і БД.

Починаючи з 60-х років XX століття з розробленням і поширенням комп’ютерних технологій у всьому прогресивному світі почалося інтенсивне використання комп’ютеризованих інформаційних ресурсів, що привело до створення передумов для розвитку і успішного функціонування ринкових відносин у сфері їх використання.

Інформаційні ресурси перетворилися на товар, ціна якого досить велика через використання в інформаційній сфері новітніх інформаційних технологій. Інформаційні і комунікаційні послуги на сьогодні є найважливішими складовими всієї сфери інформаційних послуг, їхнє виробництво стало основним індикатором рівня соціального, економічного, політичного, духовного і культурного потенціалу суспільства.

В існуючій номенклатурі інформаційних послуг наводять описи близько сотні різних їх видів за 9 напрямами: аналітичне; патентно-ліцензійне; перекладацьке; інформаційне і бібліотечно-бібліографічне обслуговування; обмін науково-технічними досягненнями, передовим досвідом і інноваціями; науково-технічна пропаганда і реклама; редакційно-видавнича діяльність; методична робота; інші послуги. Останнім часом до інформаційних послуг віднесені також послуги з комп’ютерного опрацювання інформаційних ресурсів; професійні послуги, пов’язані з обслуговуванням ПК; послуги і інформаційні ресурси, що надають через комп’ютерні мережі.

Весь цей спектр послуг в тій чи іншій мірі наявний у діяльності закладів освіти, культури та мистецтва, таких як: інформаційні відділи вузів, бібліотеки всіх систем і відомств, музеї тощо.

Нові економічні відносини змушують підприємства, установи і організації некомерційних галузей розширювати межі самофінансування, а поява конкуруючих установ, що генерують бази даних, забезпечують доступ користувачів до масивів інформаційних ресурсів, здійснюють їх підготовку та поширення, а також різного роду служб, що спеціалізуються на постачанні різноманітних інформаційних ресурсів, інтерактивних служб, що виконують функції телекомунікаційних шлюзів до різних інформаційно-пошукових систем, вимагають від всіх установ перегляду своєї діяльності в бік комерціалізації і пошуку своєї ніші в ринковому процесі.

Підвідомчі інформаційні центри і служби, довідково-бібліографічні відділи через нестачу фінансування поставлені перед необхідністю або згорнути свою діяльність, або шукати шляхи для продажу своєї інформаційної продукції, тобто вступити в бізнесові взаємини зі користувачами. Не знаючи основ маркетингу ціноутворення, багато інформаційних підрозділів галузі культури, мистецтва і освіти зупинилися на роздоріжжі, виключивши з обігу найбільш працеємні і фінансово витратні послуги і продукцію, законсервувавши свої інформаційні ресурси “до кращих часів”. Ці “кращі часи” можуть настати лише за умови, коли ці підрозділи будуть вважати себе не додатком управлінського процесу, а бізнесовим, діловим партнером галузевих управлінських структур і користувацького загалу, будуть шукати і знаходити користувачів своїх інформаційних продукції та послуг. Така позиція допоможе удосконалити матеріально-виробничу базу установ і підприємств, залучати до цієї роботи науковців, гідно оплачувати працю робітників. Це відразу ж відобразиться на якості, а відтак і на товарній цінності інформаційної продукції.

Особливо це стосується бібліотек, споконвічною функцією яких є інформаційна. Підвищення ролі бібліотек і їхніх довідково-інформаційних служб у процесі інформатизації суспільства є закономірно необхідною. Маючи величезні інформаційні ресурси у вигляді різних фондів, каталогів та картотек і по суті являючись банками знань, маючи кваліфікованих фахівців, які вміють створювати інформаційні банки і бази, можуть зібрати цілісні інформаційні ресурси з фрагментів і створити нові, організувавши їх так, щоб користувачеві було зручно з ними працювати, бібліотеки просто покликані очолити інформаційний бізнес для широких верств населення і фахівців різних галузей і сфер діяльності. На заваді цьому стає лише їхня некомпетентність у питаннях організації і ведення малого бізнесу, маркетингу інформаційної продукції і відсутність вміння виживати в умовах жорсткої конкуренції. Для зміни ситуації потрібно зовсім небагато – переглянути традиційну роль бібліотеки як некомерційної установи і шукати шляхи просування її інформаційних продуктів та послуг до тих, хто їх конче потребує і згоден за них платити.

Рекомендована література (див. “Список використаної і рекомендованої літератури”):

Основна: 1.

Додаткова: 14, 15, 16, 17, 21, 22, 23, 24.

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Що називають інформаційним ресурсом?

2. Що таке інформаційна технологія?

3. Які тенденції розвитку національних ресурсів НТІ?

4. Охарактеризувати структуру системи науково-технічного інформування.

5. Які заходи здійснюють для врегулювання розвитку системи НТІ?

6. Наведіть класифікацію інформаційних ресурсів.

7. Як здійснюється формування інформаційної служби?

8. Які основні напрямки інформатизації суспільства?

9. Яка структура Національної інфраструктури інформатизації суспільства?

10. Що є об’єктом управління служби інформування?

11. Які інформаційні ресурси підпорядковані службі інформування?

12. Охарактеризувати структуру служби інформування.

13. Охарактеризувати основні функції служби інформування.

14. Охарактеризувати номенклатуру інформаційних послуг.

15. Охарактеризувати основні процеси науково-інформаційної діяльності.

Теми рефератів.

1. Інформаційні ресурси України.

2. Діяльність Міжнародного центру науково-технічного інформування.

3. Міжнародна співпраця в інформаційній сфері.

4. Інформаційно-аналітична діяльність.

5. Державні та приватні служби інформування.

6. Сучасні інформаційні ресурси.

7. Основні види діяльності служби інформування.

8. Функції ІС.

9. Структура ІС.

10. Довідково-інформаційні фонди.