Лекція 4. Свобода людини. Моральні проблеми людської діяльності (2 год.)

1. Етичний аспект поняття свобода.

2. Вчинок як елемент моральної діяльності.

3. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності.

4. Мотив і результат дії.

5. Діяльність в аспекті світовідношення

1. Етичний аспект поняття свобода.

Проблема, з якої починається етика як теорія моральної діяльності – це проблема свободи. Постає питання – що таке свобода? Звична відповідь – свобода є усвідомленою необхідністю – є, по суті, не визначенням, а запереченням свободи. Свобода стає моральною проблемою для людини лише за припущення, що, реалізуючи ті чи інші дії, обираючи певні цілі, цінності, варіанти поведінки, віддаючи перевагу тим чи іншим мотивам, хотінням тощо, людська особистість разом з усім цим обирає, насамперед, саму себе., вільно визначає загальну практичну скерованість свого буття – що власне й охоплюється поняттям „воля”. Таким чином, з-поміж усіх форм, різновидів свободи найбільш істотною і засадничою з погляду етики виявляється свобода волі – здатність людини вільно визначати власну життєво-практичну спрямованість як певного роду ціле.

Загалом можемо вирізнити: свободу дії – свобода людини реалізувати свої наміри, досягати власної мети, використовувати потрібні для цього знаряддя і засоби, свободу творчості – право людського суб’єкта втілювати свої мрії й задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним законам, свободу самореалізації – людина за своєю суттю є істотою діяльною і творчою, це виявляється для неї формами її самоздійснення, самореалізації. Свобода самореалізаії постає своєрідним знаменником обох попередніх видів свободи. Можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення становить основу невід’ємних прав людської особистості.

Моральне ставлення до Іншого, як до Ти зрештою дає свободі людини конче потрібну екзистенційну опору. І цей вимір свободи є тим вагомішим, чим більш значущим і духовно багатим виявляється наше спілкування, наше ставлення до Ти. Повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає свідоме ставлення людської суб’єктивності до власної волі, вміння підпорядковуватись загальнолюдським смислам і цінностям, нормам універсального спілкування. Освоєння зовнішньої реальності й моральний контроль над самим собою постають двома рівною мірою важливими моментами справжньої людської свободи.

2. Вчинок як елемент моральної діяльності

Вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів чи заперечуються. Беручись захищати дані цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв’язку якої заздалегідь передбачити неможливо. Саме відсутність онтологічних гарантій щодо ствердження цінностей і пов’зана з цим неминучість морального ризику відрізняють вчинок від того, що називається героїчним вчинком або подвигом – діяння спрямованого скоріше на досягнення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі. Подвиг – зрушити з місця, „подвигнути” якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу. Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів. За всієї своєї ризикованості справжній вчинок від самого початку несе в собі потужний моральний пафос; втручаючись у рутинний перебіг справ, він утверджує в ньому дієвість совісного суду, прерогативи вищих людських цінностей. У зв’язку з цим слід підкреслити , що за своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним – смисловий універсум людської духовності знаходить у ньому свою безпосередню реалізацію, предметно продовжується в неповторній ситуації його здійснення.

Людина, не здатна до вчинків, не є справжнім суб’єктом моральності. Друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба.