13. Обґрунтуйте місце та роль державного бюджету в системі державних фінансів України

Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розгдядають з трьох сторін: як економічну категорію; як правову категорію; за матеріальним змістом.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не повязана з рухом товарної маси. Бюджет є важливим важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують і виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів.

Правова характеристика бюджету повязана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджуються у формі закону.

Бюджет як фінансовий план відіграє важливу роль в діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною й фінансово забезпеченою.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характерезує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводяться фінансування видатків. У звязку з цим необхідно чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального та ефективного використання його коштів.

14. Надайте характеристику правовим основам страхування в Україні.

Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР. Крім цих нормативно-правових актів та постанов КМУ, страхування регулюється відповідними актами міністерств та інших державних органів виконавчої влади. Також слід звернути увагу на функціонування у цій галузі спеціального контролюючого органу – Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, яка, відповідно до законодавчо визначених повноважень, здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів. Основним документом у сфері страхових послуг є, безумовно, Закон про страхування. Статтею Закону визначено поняття страхування, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів). Для узаконення відносин зі страхування необхідно укласти відповідний договір. Визначення поняття договору страхування передбачено і ЦКУ, і Законом про страхування, причому істотних розбіжностей між ними немає. Зокрема Кодексом встановлено, що за цим договором одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Законом про страхування визначено аналогічну норму, але при цьому вказується, що ці майнові інтереси є об'єктами страхування, а не предметом. Страховий ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі; страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку; франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування; страховий платіж– плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування; страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхування в Україні може бути як добровільним, так і обов'язковим. Відмінність обов'язкового страхування (ст. 7) від добровільного (ст. 6) полягає в тому, що зобов'язання укласти договір обов'язкового страхування виникає на підставі закону, незалежно від волі його учасників. В Україні налічується близько 40 видів обов'язкового страхування, а кількість видів добровільного взагалі не обмежена законодавством.

З визначення договору страхування стає зрозумілим, що цей договір є двостороннім – укладається між страхувальником та страховиком. Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII, з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Отже, в Україні не передбачена діяльність страховиків у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, які є найпоширенішим видом господарських товариств. Також законодавство вимагає, що страхова діяльність в Україні має здійснюватися виключно страховиками, які є резидентами України. Особливості правовідносин із залученням державних коштів викладені у статті 2 вказаного Закону. Зокрема, законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендера з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється уповноважувати страховиків здійснювати окремі види страхування з боку держави. На сьогодні законодавством не визначено переліку уповноважених страховиків на здійснення окремих видів страхування відповідно до вказаного пункту Закону.