23. 70 Розкрийте необхідність та значення державної страхової політики в Україні.

Страховий ринок – це частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формуються попит і пропозиція на нього.

В основу його функціонування покладено наступні принципи: демонополізація страхової справи; конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди; свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту; надійності і гарантії страхового захисту.

Держава відіграє роль впливового суб'єкта відносин на страховому ринку України. Причому страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика, а також не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України. Держава виступає гарантом щодо дотримання і захисту майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності. Державні органи не втручаються у діяльність страховиків, за винятком органів, до повноважень яких відноситься державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

24. Надайте характеристику державним фінансовим ресурсам

Фінансове забезпечення діяльності здійснюється за рахунок фінансових ресурсів, під якими розуміють власний або залучений капітал, що використовується підприємствами для здійснення своєї господарської діяльності.Існує три основних способи забезпечення господарської діяльності фінансовими ресурсами:

• бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах (бюджетні асигнування) і поворотних засадах (бюджетні позички);

• самофінансування, яке передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання на основну діяльність та їх розвиток за рахунок власних джерел;

• кредитування як надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості.

Перерахованим способам фінансового забезпечення відповідають певні джерела формування фінансових ресурсів, які поділяються на власні і залучені.

До власних відносяться:

• внески засновників у статутні фонди підприємств;

• прибуток від основної (операційної) діяльності;

• прибуток від інвестиційної діяльності;

• прибуток від фінансових операцій та інвестицій;

• амортизаційні відрахування;

• сталі пасиви;

• цільові надходження та внески членів трудового колективу.

До залучених відносяться:

• надходження коштів від емісії акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;

• кредитні ресурси банків та небанківських кредитних установ;

• фінансові ресурси, що надійшли від галузевих структур, концернів, асоціацій у порядку перерозподілу;

• страхові відшкодування;

• інші види фінансових ресурсів.

Структура фінансування – співвідношення способів фінансового забезпечення (джерел фінансування) в процентах до загальної суми коштів на певну дату.

Використання фінансових ресурсів здійснюється за такими основними напрямами:

• платежі органам фінансово-кредиьтної системи, зумовлені виконанням фінансових зобов’язань (платежі до бюджету та державних цільових фондів, сплата процентів за кредитами, погашення раніше отриманих позичок, страхові платежі тощо);

• інвестування коштів в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів (реальні інвестиції);

• інвестування фінансових ресурсів в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються іншими підприємствами або державою в банківські депозити (фінансові інвестиції);

• утворення фінансових фондів заохочувального і соціального характеру;

• відрахування на благодійні цілі, спонсорство тощо.

З метою безперебійного і стабільного фінансування, а також для покриття збитків, всі фінансові ресурси акумулюються у певних грошових фондах, формування та використання яких є важливою стороною фінансової діяльності підприємств. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими коштами, а також розширеного відтворення, науково-технічного прогресу, економічного стимулювання, розрахунків з бюджетами, банками тощо.

Резервний фонд – це грошовий фонд підприємства, що утворюється за рахунок відрахувань від прибутку на випадок непередбачених фінансових труднощів, відшкодування збитків, а в акціонерних товариствах – для погашення акцій товариства та їх викупу.

Фонд накопичення – це кошти, що відраховуються з чистого прибутку підприємства і спрямовуються на розвиток виробництва. Як правило, одного чистого прибутку на ці цілі не вистачає, тому підприємства створюють інвестиційний фонд (фонд виробничого розвитку та вдосконалення виробництва), в якому концентруються всі кошти, що спрямовуються на розвиток виробництва, у тому числі частину чистого прибутку, амортизаційний фонд, що призначений для простого відтворення основних фондів, а також залучені та позичені джерела коштів.

Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування та інші цілі.

Валютний фонд формується на підприємствах, що отримують валютну виручку від експортних операцій або купують валюту для імпортних операцій.

Фонд оплати праці створюється для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам підприємства.