47. Провідні мотиви поетичної творчості Богдана Кравціва 1920-1930 років

Вірші Богдан Кравців почав писати ще в гімназії. Під псевдонімом Галайда опублікував перші свої поезії у місячнику „Український пласт”. Упродовж всього життя був у Пласті. У Львові 1921 р. почав виходити ілюстрований часопис українського пласту „Молоде життя”, де з 1924 по 1927 рр. редактором був Богдан Кравців. У 1929 році у Львівському видавництві „Вогні” виходить перша збірка поета „Дорога”. В 1930 році у Львові виходить друга збірка поезій – „Промені”, яка містила вірші, що належать до того самого періоду творчості. Богдан Кравців належав до того покоління галицьких поетів, яке пильно придивлялося до творчості поетів наддніпрянських, і чимало звідти черпала для себе.

Уже його перші дві поетичні книжки засвідчили непересічний щирий ліризм автора. Поезія «Кривавим листом котить падолист» стала поворотним пунктом від просвітянсько-патріотичних до національно-революційних ідей визволення народу з-під буржуазно-польської окупації у Галичині, і до гнівного викривання і засудження сталінського терору на «Великій Україні». Вірш був написаний у 1927 році, проте автор не включив його ні до першої (1929), ні до другої (1930) книжок.

42. Укр. Підпілля в «Патетичній сонаті» м.Куліша

Основою для створ. твору були події революції і громадянської війни 1917-19 рр. У п’єсі М. Куліш «зібрав» усі типи героїв, які тільки могли зустрітися у той час. Майже кожен із персонажів драми уособлює певну ідею, мрію, зрештою - політичну силу. Генерал Пероцький — монархіст, який спить і бачить «єдіную-нєдєлімую Росію». Його син Андрій, корнет царської армії, вітає Лютневу революцію. В його образі вгадуються риси російського демократа. Ідею соціальної революції, що її символізує червоний прапор, несе більшовик Лука, а з ним — і кілька другорядних персонажів. «Учитель запорозької крові» Іван Іванович Ступай-Ступаненко вагається до якого ж табору постати: самостійників, соціалістів чи більшовиків. Проте він твердо знає, що хоче бачити Україну вільною, незалежною. Він понад усе прагне національної солідарності, намагаючись примирити заради України червоний і жовто-блакитний прапори. Поет Ілько Юга, конфлікт якого із самим собою є однією зі складових частин п’єси. У ньому борються романтик, мрійливий, закоханий у Марину-мрію хлопецю,— і «солдат революції із простим серцем», який через класовий обов´язок не зупиниться ні перед чим. Душа Ілька розривається між двома мріями: МариноюУкраїною і соціальною революцією. Утіленням другого «Я» Ілька Юги є більшовик Лука.

Кульмінацією ідеологічного конфлікту є сцена з п´ятої дії, в якій символом гострого політичного протистояння стає зіткнення двох прапорів. Жовто-блакитний стяг тримає Марина. Червоний — Зінька, модистка в домі генерала Пероцького, а фактично — повія. Проте час від часу з´являється і третій — андріївський (символ російської монархії).

У центрі дії – образ піаністки Марини, яка постійно грає «Патетичну сонату». Вона є уособленням самостійництва і укр.підпілля. Марина під іменем Чайка є організатором і керівником укр.підпільної організації «Золота Булача». На початку п´єси Андре Пероцький називає Марину «Моя Жанна д´Арк». У ній і справді є щось від Жанни д´Арк. Передусім — саможертовність в ім´я національної ідеї. Марина до останнього бореться з усіма, хто зазіхає на українську волю, відстоює самостійну Україну, яку символізував би синьо-жовтий прапор і гинее, коли повстанців розбито. Марина часто виголошує різкі слова про більшовизм, про ілюзії щодо можливості збудувати Укр.державу під московським крилом. Часто вона заперечує наївні думки свого батька.Коли Марина зауважує, що замість мрій українцям потрібнішими були б гармати й кулемети, то це є не стільки виявом її агресивності й войовничості, скільки констатацією сумного факту: традиційна українська мрійливість не раз заважала збудувати «свою державу». По суті, Кулішева героїня бунтує проти малоросійства. Вона уособлює той тип вольового, відданого національній ідеї, цілеспрямованого українця, про якого мріяли Д. Донцов, Є. Маланюк, О. Теліга та інші представники української політичної думки, діячі національної культури, які болісно переживали поразку УНР.