15. Типи видоутворення, їх риси. Приклади.

Видоутворення це процес виникнення одного чи кількох нових видів з існуючих, процес перетворення популяційних генофондів. Виділяють такі способи видоутворення:

1) Перетворення видів (філетичне видоутв.) а) аутогенна трансформація (в результаті мутацій, відбору) б) аллогенна трансформація (інтрогресія від інших видів)

2) Збільшення кількості видів (істине видоутворенння) а) Спонтанне в. (має місце в окремій особині) -хромосомні перебудови; -поліплоідія; б) Поступове в.(в популяції) -симпатричне - пара патричне - аллопотричне

Отже, видоутворення може відбуватися шляхом перетворення виду-попередника на новий вид завдяки розвитку адаптації до умов довкілля, або ж дивергентно, коли з вихідної форми утворюється більше нових.

Видоутворення за допомогою дивергенції є наслідком ізоляції (географічної, екологічної, репродуктивної). При аллоппатричному в. суттєву роль відіграють просторові географічні бар’єри (хребти, моря, ріки). Ці перешкоди не дають можливості для обміну генетичною інформацією, схрещуваність припиняється, утворюються нові види. Для прикладу види в’юрків на островах Галлапагоського архіпелагу. Видоутворення може відбутися і у популяції, що заселяє спільну область, але з якихось причин в них відбувається несхрещуваність, тобто, вони існують екологічно, але не генетично, так званий симпатричний спосіб. Обміну генами між двома популяціями може перешкоджати бар’єр, що виник в результаті утворення зони гібридизації. Гібрид АВ, що виник між популяціями А та В може схрещуватися з ними обома, але перешкоджає схрещуванню А з В. Це пояснює факт, чому близькі види, що пішли від одного предка і живуть на одній території існують як окремі. Проміжними випадками видоутворення є парапатричне, коли п. займають зони, що не перекриваються, та перипатричне, коли відбувається початкове виділення маргінальної п., і її подальша дивергенція до міри, коли основна п. зливається з маргінальною, але диференціація досягає межі, коли схрещування неможливе.

16. Історія поглядів на еволюцію організмів. Еволюція організмів, груп організмів.

Перші уявлення про живу природу як еволюційну систему отримуємо з глибоких часів. Гераклід 5ст. до н.е. – вічний рух та мінливість всього сущого. Емфідокл – красиві комбінації повинні зберігатись, а потвори знищуватися. Аристотель, не підтримував ідею мінливості, висловлювався про єдиний план будови тіла. Перша система поглядів на еволюцію пов’язана з ідеєю креаціонізму. У працях Ліннея знаходимо переконання того, що вид створений Творцем раз і назавжди, і є незмінним. Цей період формування еволюційних поглядів можна охарактеризувати принципом сталості. На зміну йому, приходить ідея трансформізму, згідно із якою види, не створені Богом у такій кількості, а виникли один від одного. Важливий внесок в історію розвитку поглядів на еволюцію зробив Ламарк. Зокрема у своїй “Філософії зоології” він виклав не трансформістську ідею мінливості видів, а закінчену теорію еволюції життя. Вона розглядає еволюцію як всезагальне явище природи і досліджує рушійні сили. Згідно поглядів Ламарка рушійною силою градацій (ускладнення організації),є внутрішнє прагнення, потяг до досконалості, прогресу, воно задане Творцем. Ламарк вперше висловив думку про те, що ряд градації - висхідний, розвиток від простого до складного. За його переконаннями у будь-якої тварини, що не досягла остаточного розвитку відбувається тренування того чи іншого органу, що забезпечує пристосування (жирафа-шия, берегова ластівка-довгі ноги) і все, що природа примусила придбати чи втратити під впливом умов зберігається через розмноження. Другий період розвитку еволюційних вчень пов'язаний із теорією еволюції Дарвіна-Уолесса, які запропонували зовсім нову ідею (хоча попередники були!) природного відбору. Третій період формування поглядів на еволюцію повязаний із розвитком генетики, палеонтології, систематики. Всі факти даних галузей наук лягли в основу синтетичної теорії еволюції.