1. Етапи розвитку теорії еволюції. Основні досягенення додарвінівського періоду у розвитку теорії еволюції.

Ще у V ст.. до н.е. Геракліт висловлював думку про рух і мінливість усього живого. Емпідокл стверджував, що «вдалі комбінації повинні зберігатись, а потвори повинні видалятись». Демокріт помітив, що організми мають здатність пристосовуватись до змінних умов середовища. Лукрецій Кар висловлював думку про самозародження життя і про мінливість світу. Арістотель навпаки не підтримував ідею мінливості світу. В нього були уявлення про єдиний план будови тіла живих організмів. У своїй праці «Анатомія» він вперше висловився про наявність градацій – поступове ускладнення організації. Розвитку еволюції сприяли дослідження Левенгука, Гьоте (засновник морфології рослин), у Франції – Бюфон. В Англії – Еразм Дарвін.Ф. Бейкон був першим, хто висловив думку про те, що зміни можуть зберігатись як випадкові накопичення помилок природи.

У XVII ст. головною концепцією, якої дотримувались була поступова градація у всьому ланцюгу живих істот від найнижчих до найвищих (від найменш розвинутих до найбільш розвинутих). Цей період характеризується тим, що закреслюється поняття виду, а береться до уваги лише окремі особини як єдино реально існуючі форми природи.

Спочатку Бюффон теж дотримувався цих поглядів. Проте пізніше, він виокремив поняття виду. Сформулював визначення виду, згідно якого особинами одного виду вважаються ті, які схрещуючись між собою дають плодовите потомство. В якості критерія виду Бюффон приймає фізіологічну ознаку, а саме здатність до розмноження. Він вважає існуючою одиницею вид, але він є постійною і незмінною одиницею.

Еразм Дарвін вважав, що навколишнє середовище не має безпосереднього впливу на живі організми, а лише опосередковано, змінюючи їх звички, що пізніше закріплюється в потомстві.

Лінней вважав, що вид є незмінним, створеним раз і назавжди Творцем. Він не виключає впливу зовнішнього середовища на еволюцію, проте вважає, що найбільш важливим є нові потреби і прагнення організмів. Це потреба харчування, прагнення до самозбереження і прагнення до задоволення статевого інстинкту.

Першу систему поглядів на еволюцію створив Жан Батіст Ламарк. Це система вперше намагається представити в систематичному і закінченому вигляді погляди на сам факт еволюції, і на фактори, які впливають на еволюцію. Рушійною силою для градації для Ламарка є «внутрішнє прагнення до прогресу». Головною думкою теорії Ламарка є загальна тенденція до удосконалення. Прогресивна еволюція через доцільність. Ламарк розумів, що внаслідок здатності організмів до розмноження, природа вимушена створювати якісь перешкоди для безкінечного збільшення кількості особин. В цих умовах згідно Ламарку, можуть вижити лише найсильніші, а непристосовані вимушені загинути.

3. Ідіоадаптація, приклади.

Ідіоадаптація – це вироблення окремих пристосувань організмів в еволюції. Ідіоадаптація захоплює лише близькі види і роди організмів при збереженні в цілому рівня організації предкових форм. Сюди відносять усі випадки прогресивної еволюції без підвищення рівня організації. Приклади: філогенез коней, еволюція системи стрибкового руху у безхвостих амфібій, яка супроводжується глибокою перебудовою організації; розвиток мімікрії і інших типів пристосувального забарвлення. Таким чином, більшість випадків адаптивної еволюції – результат ідіоадаптації. Спеціалізація розглядалась А.Н.Северцовим як окремий випадок ідіоадаптації. Ідіоадаптації характеризують еволюцію будь-якого великого таксону (наприклад, різні форми дзьобу у птахів, різноманітність кінцівок у ссавців). Наслідки ідіоадаптації – призводить до широкого розповсюдження групи організмів і її розділення на багато споріднених гілок.

Приклад – різноманітні кишковопорожнинні – гідроїдні, сцифоїдні, коралові поліпи, які широко розповсюджені і зберегли загальний тип будови – двошаровість.