49. Адаптивні зони та адаптивна радіація

Під адаптивною зоною Дж. Сімпсон розумів комплекс умов зовнішнього середовища, де протікає еволюція даного таксона, і які визначають напрям його еволюції. Таким чином, він включив ще одну змінну в поняття екологічної ніші – час, показавши, що як екологічна ніша характеризується за видом, що займає її, так і адаптивну зону можна характеризувати таксоном, що еволюціонує в ній. Прикладом адаптивної зони може слугувати місце існування і, тим самим, середовище еволюції будь-якого надвидовоrо таксону, причому, чим вище ранг цього таксону, тим менш чітко можуть бути виділені ті обмеження, які накладають умови існування в його адаптивній зоні на еволюцію цього таксону. Так, адаптивна зона наземних хижих ссавців Carnivora Fissipedia визначається, головним чином тим, що ці тварини займають в екосистемах положення консументыв 2 і 3 порядків. Проте, оскільки багато хижих ссавців зовсім не гидуватимуть рослинною їжею, можна говорити про те, що для них основним є трофічний рівень другого порядку, а рівні першого і третього порядку – додатковими. Ця дуже нечітка характеристика адаптивної зони проте визначає весь комплекс морфофізіологічних особливостей, що дозволяють віднести до цього типу будь-який вхідний в нього вид, від видри, що веде напівводний спосіб життя, до куниці, що веде переважно деревний спосіб життя. Будова зубної і травної систем, системи локомоції, розвиток мозку і органів чуття все підпорядковано завданню добування тваринної їжі. Будь-яка група хижаків, якби їх еволюція пішла убік травоядності, опинилася б у гіршому положенні, чим, наприклад, копитні, такі, що вже пристосувалися до своєї адаптивної зони, тобто еволюція хижаків убік травоядності утруднена, якщо взагалі можлива. Таким чином, межі адаптивної зони цілком реальні. Адаптивна радіація – це один із шляхів еволюційного розвитку, який виражається в розходженні ознак в даній групі організмів по різноманітним напрямкам в залежності від пристосування до різних умов існування. Ця закономірність була встановлена ще Дарвіном. Він назвав цей процес дивергенцією. Термін ввів Озборн. Прикладом є еволюція амфібій – одні з них (Urodella) живуть у воді і мають хвіст, інші (Анура) пристосувались до життя як у воді, так і на суші, втратили хвіст, але мають його в личинковій стадії, треті – (Апода) – втратили кінцівки і набули червоподібної форми як пристосування до життя на суші.

50. Сучасні можливості біології для еволюційних досліджень- напрямки

Протеоміка вивчає експресію у геномі і намагається визначити рівні змісту кожного білка у суміші (в різних станах організму одного виду або різних) вивчити взаємодію з іншими, ідентифікувати роль. Зазвичай проводять такий аналіз: 1) двовимірний електрофорез, масспектроскопія.2)Дослідження складу білків (високоефективна рідинна хроматографія (MALDI, ESI)) 3) ренгенно-структурний аналіз (FISH) 4) NJ-звязування найближчих сусідів. Старий, але один з найпоширеніших методів 5) ME (мінімальної еволюції) 6) метод попарно незваженого кластерування з арифметичним усередненням (UPGMA) 7) дендрограмми