71. Епігенетика і еволюція –їх взаємини

Епігенетика – область знань про сукупність властивостей організму, які не закодовані безпосередньо в геномі, але можуть і повинні передаватися спадково. Термін ввів у 40-х рр. К. Водінгтон. Епігенетика розглядає ті аспекти, що знаходяться поза межами Менделівської та трансмісивної генетики. Це частина теорії еволюції, яка органічно з'єднана з іншими розділами, але яка поставила найбільше запитань щодо перебігу еволюції. Ще до Водінгтона увагу на особливості еволюції у індивідуальному розвитку звернув нім. фізіолог Гольдшміт. Адже потвор народжується значно менше, ніж відбувається патологічних змін в ембріональному розвитку, тож організм піддається низці чинників добору. Коли говорять про епігенетичні феномени, то в першу чергу мають на увазі: 1)відкриття транспозонів, і їх активацію чинниками середовища, 2)ефект положення гену, 3)парамутації, 4)пріонізацію, 5)РНК-інтерференцію, 6)трансфекцію, 7)геномний імпринтинг.

72. Статевий добір - його риси.

Ч. Дарвін виділяв статевий добір як особливу різновидність природного добору, під дією якого формуються вторпнностатеві ознаки (яскраве забарвлення і різноманітні прикраси самців багатьох птахів, статеві відміни в розвитку, зовнішності, по­ведінці інших тварин). Становлення цих особливостей здійснюється під дією добору в процесі активних взаємовідносин між статями тварин особливо в період розмноження (б-ба самців за самку або активний розшук, вибір самців самками). Ці показові ознаки самців не мають для них захисного значення і, здавалося б, не повинні бу­ли 6 закріплюватись, бо вони навіть знижують виживання організму. Але добір у своїй основі спрямований не на ви­живання окремої особини, а на залишення нею більш повноцінного і численного потомства. Таке потомство дають переважно краще фі­зично розвинені самці з більш вираженими вторинностатевими озна­ками (органи захисту і статеві рефлекси, засоби приваблювання і збудження самок, пристосування до захисту потомства тощо). Як правило, вони й у першу чергу вступають у розмноження, обмежуючи участь у ньому інших самців. Дивергенція за розпізнавальними озна­ками самців і самок спочатку відбувається під дією звичайного при­родного добору. Ці ознаки полегшують зустріч різностатевих особин, стимулюють статевий цикл самки і її участь у розмноженні. Пізніше такі ознаки уже стають об'єктом статевого добору, остаточний ре­зультат якого співпадає з результатом природного добору. Дія статевого добору яскраво проявляється у тварин з розвине­ною нервовою системою і багатою рефлекторною діяльністю (у ссавців, птахів, комах), а характер цього добору е специфічним для кожного виду. Слід також враховувати, що вторинностатеві ознаки зумовлені фізіологічними причинами і залежать від дії гормонів ста­тевих залоз, функція яких регулюється гіпофізом і нервовою системою. Ці складні взаємозалежності вироблялись історично під контро­лем природного добору та його особливої форми—статевого добору.

73. Форми ізоляції у видоутворенні і їх значення.

У великих популяціях вільне схрещування неможливе через внутрішні і зовнішні ізолюючі фактори. Ізоляція популяції – припинення потоку генів між групами популяцій. Розрізняють географічну ізоляцію – наприклад: колись 1попул.в'юрків на Галапагоських островах з часом розділилася на ізольовані невеликі інбредні популяції. Дарвін помітив, що саме це виявилося важливою умовою появи нових видів. Біологічну – поведінкова зміна, зміна життєвого циклу тощо. Прикл. – папуги нерозлучники – не можуть скласти гніздо, тому не мають потомства. Ще є прямогенетичні механізми ізоляції – 1)зміна структури і кількості хромосом, 2)наявність поліплоїдії, 3)наявн.мутант. алеля – зміна рівня експресії, 4)інбридинг, 5) відхилення від панміксії.