10. Реєстрація змін, що спостерігаються на біологічному матеріалі.

Принциповим є те, що в ході біологічної еволюції досягається і постійно підтримується баланс між ознаками живих систем і умовами середовища.

1)Редукція органів (в перекладі на пальцях у ембріона людини) 2) порівняльно-анатомічний аналіз (ускладеннення систем) 3) молекулярне функціонування різноманітних систем 4) ембріональний розвиток закладенням органів (6-,7-палі кінцівки найбільш древні) 5) палеонтологічні (геологічні).

11. Роль міграції у формування структури популяції.

12. Молекулярні основи адаптації.

В широкому розумінні слова під адаптацією розуміють гармонію організму з середовищем існування. У вузькому розумінні - це спеціальні властивості, що здатні забезпечити виживання і розмноження організмів в конкретному середавищі. Для виникнення а. необхідна наявність елементарного еволюційного матеріалу – спадкової мінливості та елементарних еволюційних факторів, передусім добору. Появу в популяції носія вдалої мутації ще не можна розглядати як адаптацію. Елементарним еволюційним явищем є поява селективно цінного генотипу. В залежності від походження можна виділити такі форми а.: преадаптація, коли потенційні адаптаційні явища виникають перед умовами. Мутаційний процес призводить до накопичення прихованого резерву спадкової мінливості, яка в майбутньому може бути використана для створення нових пристосувань. Комбінативна а. передбачає зміну ефекта прояву мутацій через взаємодію генів, при цьому може спостерігатися посилення чи послаблення його прояву у фенотипі. Постадаптативна а. пов’язана з редукцією ознаки та переходом генів в рецесивний стан.

На субклітинному рівні адаптація – це посилення синтезу нуклеїнових кислот і білків, активація мітохондріального апарату клітини, як енергетичної станції клітини. Кожен вид має власну здатність до адаптації, обмежену фізіологією (індивідуальна адаптація), межами прояви материнського ефекту та модифікацій, епігенетичною різноманітністю, внутрішньовидовою мінливістю, мутаційними можливостями, коадаптаційними характеристиками внутрішніх органів та інших видів особливостями.

14. Винекнення ароморфозів, біологічне значення.

Виділяють такі шляхи реалізації еволюції -ароморфози, ідіоадаптації (зміни, що не підвищують рівня організації організмів, але дають їм змогу краще пристосуватися до конкретних умов життя), заг.дегенераці (зміни, пов’язані із спрощенням організації і зниженням активних функцій частин органів, ніби сходинка вниз). В історії розвитку органічного світу різні напрями еволюційного процесу взаємопов’язані. На вищий ступінь організації підіймають ароморфози, за ароморфозами йдуть ідіоадаптації, часом виникає і загальна дегенерація.

Ароморфози - це зміни, які підвищують морфофізіологічну організацію, загальну життєздатність організмів. Це вузлові моменти еволюції, які зумовлюють появу нових груп органічного світу – класів, типів. Прикладом а. є винекнення щелеп, плавців у риб; перетворення плавального міхура на легені, перетворення плавців риб на п’ятипалі кінцівки у амфібій; утворення тканин і органів у рослин, що забезпечило їм вихід з води на сушу. Поява яйця, зародкових оболонок навколо нього забезпечила розвиток хребетних на суходолі і тільки завдяки цьому сформувались справжні наземні хребетні, період розмноження яких не пов\язаний з водою. Розвиток три, а потім чотирикамерного серця забезпечив їм теплокровність і можливість завоювання всіх середовищ існування. Альвеолярна будова легень, діафрагмальне дихання підвищили рівень обміну речовин у ссавців і їх пристосованість до змін умов існування, виношування дітей в утробі матері та вигодовування молоком підвищили їх виживаність. Отже, а.- це стрибки у розвитку, що підносять організацію тієї або іншої групи тварин чи рослин на вищий щабель і тим самим створюють умови для подальшого прогресивного розвитку, це найбільш загальні пристосувальні зміни організації й функцій, зміни ці корисні і необхідні при змінах середовища в якому живуть організми, тому вони є стійкими.