22. Пам'ять як психічний пізнавальний процес: поняття, процеси пам’яті.

Пам'ять – психічний пр-с відображення предметів і явищ дійсності у психіці Л. в той час, коли вони вже безпосередньо діють на органи чуття.

Процеси пам’яті:

1. запам’ятовування – це закріплення образів сприймань, уявлень, думок, дій переживань, зв’язків між ними, шляхом контактів нових даних з раніше набутим досвідом. Пр-с запам’ятовування відбув. в 3 формах: Первинне відбиття, мимовільне запам’ятовування, довільне запам.

2. Збереження – пр-с утримув. в памяті відомостей одержаних в ході набуття досвіду. Залежить від глибини і якості запам’ятовування, використ. матеріалу в своїй діяльн.

3. Відтворення - показник міцності запамят. Форми відтворення: впізнавання(виник. в умовах повторного сприймання), згадування( відбув. без повторного сприймання того, що відтвор. ), пригадування( виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно).

4. Забування – пр-с протилежний запамят., виявляється в тому, що втрачається чіткість запамятованого, зменшення його обсягу, виникають помилки у відтворенні або воно стає неможливим.

23. Характеристика процесу запам’ятовування.

Пам'ять – психічний пр-с відображення предметів і явищ дійсності у психіці Л. в той час, коли вони вже безпосередньо діють на органи чуття.

Запам’ятовування – це закріплення образів сприймань, уявлень, думок, дій переживань, зв’язків між ними, шляхом контактів нових даних з раніше набутим досвідом. Пр-с запам’ятовування відбув. в 3 формах: Первинне відбиття, мимовільне запам’ятовування, довільне запам.

Характеристика процесу запам’ятання

1. Запам’ятання має вибірковий характер, тобто у пам’яті людини закріплюється далеко не все, що впливає на її органи чуття. Вибір інформації, яку буде збережено визначається потребами, мотивами, цілями людини.

2. Запам’ятання є закономірним продуктом дії суб’єкта з об’єктом, тобто людина краще запам’ятовує ту інформацію, з якою вона працює (використовує у своїй діяльності, переробляє, аналізує тощо), оскільки при цьому закріплюється не тільки матеріал, але й власні дії з цим матеріалом.

3. Запам’ятання відбувається за законом «краю» (Г.Еббінгауз), тобто з потоку інформації краще запам’ятовуються її крайні масиви – початок і кінець.

4. Запам’ятовуються краще ті дії, які не були доведені до завершення, та пов’язаний з ними матеріал (ефект незакінченої дії (Б.В.Зейгарнік)). Це пояснюється тим, що в процесі виконання дії інформація, що використовується, регулюється оперативною пам’яттю. Її особливість така, що ця інформація вважається необхідною лише до моменту досягнення мети. Якщо дію перервано, тобто мету не досягнуто, то ця інформація вважається ще актуальною, тому зберігається на рівні оперативної пам’яті.

5. За видами запам’ятання може бути:

* Мимовільним або довільним.

* Механічним, асоціативним або смисловим (логічним).

6. Процес довільного логічного запам’ятання визначається наявністю спеціальних мнемічних дій:

* Усвідомлення мети запам’ятання.

* Розуміння смислу матеріалу, що за-пам’ятовується.

* Аналіз матеріалу.

*Виділення в матеріалі найбільш суттєвих положень.

* Узагальнення цих положень.

Запам’ятання цього узагальнення.

24. Хар-ка пр-в збереження і забування.

Пам'ять – психічний пр-с відображення предметів і явищ дійсності у психіці Л. в той час, коли вони вже безпосередньо діють на органи чуття.

Збереження – пр-с утримув. в памяті відомостей одержаних в ході набуття досвіду. Залежить від глибини і якості запам’ятовування, використ. матеріалу в своїй діяльн.

Забування – пр-с протилежний запамят., виявляється в тому, що втрачається чіткість запамятованого, зменшення його обсягу, виникають помилки у відтворенні або воно стає неможливим.

Характеристика процесів збереження і забування

1.Збереження інформації в індивідуальному досвіді людини визначається такими факто-рами:

*Організація процесу запам’ятання цієї інформації. Якщо інформацію було закріплено на довільному рівні з використанням логічних мнемічних дій, то її збереження буде тривалішим і більш точним.

*Дозування інформації при запам’ятанні. Частка збереження матеріалу після певного проміжку часу знаходиться у зворотній пропорційній залежності до об’єму цього матеріалу.

*Установка на збереження, тобто прогнозування людиною віддаленості моменту, коли їй цей матеріал буде необхідний. Чим більш віддаленим буде вважати людина цей момент, тим більш тривалим буде збереження.

2.Збереження інформації в пам’яті супроводжується певними змінами цієї інформації: краще зберігаються основні суттєві положення, менш повно зберігаються окремі смислові одиниці, найменш зберігаються текстуальний зміст. Тому матеріал, що зберігається у пам’яті, з часом набуває все більш узагальненого характеру.

3.Збереження інформації визначається тим, як часто і систематично використовується вона у діяльності людини. Якщо ця інформація не використовується людиною протягом тривалого часу, то вона забувається.

4.Забування відбувається нерівномірно («крива забування» Г.Еббінгауза): особливо інтенсивно забування відбувається відразу після заучування, а потім уповільнюється.

5.Забування визначається наступними факторами:

*Невикористання людиною інформації в діяльності.

*Інтерференція при запам’ятанні – негативний вплив попередньої діяльності (проактивне гальмування, тобто таке, що діє наперед) або, навпаки, наступної діяльності на зв’язки, що склалися у попередній діяльності (ретроактивне гальмування, тобто таке, що діє назад). Гальмування особливо виявляється тоді, коли попередня або наступна діяльність була складною чи схожою за змістом з теперішньої діяльністю, або потребувала великих вольових та емоційних зусиль.

25. Х-ка пр-у відтворення.

Пам'ять – психічний пр-с відображення предметів і явищ дійсності у психіці Л. в той час, коли вони вже безпосередньо діють на органи чуття.

Відтворення - показник міцності запамят. Форми відтворення: впізнавання(виник. в умовах повторного сприймання), згадування( відбув. без повторного сприймання того, що відтвор. ), пригадування( виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно).

1.Процес відтворення характеризується різною мірою складності чи легкості перебігу: від «автоматичного» упізнавання до важкого пригадування того, що забуто. Виходячи з цього виділяють три види відтворення:

*Упізнавання.

*Власне відтворення (мимовільне і довільне).

*Спогади.

2.Упізнавання – це відтворення будь-якого об’єкта при його повторному сприйманні. Завдяки цьому людина може повторно сприймати об’єкти не як нові, а як знайомі, що дозволяє їй адекватно орієнтуватися в оточую-чому середовищі.

3.Власне відтворення – це процес, який здійснюється без повторного сприйняття об’єкта , а викликається змістом тієї діяльності, яку виконує людина у даний момент і яка спрямована спеціально на відтворення матеріалу. Таке відтворення може бути:

*Мимовільним – відбувається на основі образів і думок і визначається тими асоціаціями, які утворилися у минулому досвіді людини.

*Довільним – відбувається на основі репродуктивної задачі, яка постає перед людиною. У тих випадках, коли матеріал закріплений міцно, відтворення відбувається легко. Коли не вдається пригадати необхідне, тоді приходиться робити активні пошуки, долаючи певні труднощі. Таке довільне відтворення називається пригадуванням.

4.Спогади – це відтворення образів минулого людини, локалізованих у часі та просторі. У спогадах людина не тільки відтворює об’єкти минулого, але й відносить їх до певного часу і місця, тобто пригадує, коли, за яких обставин вони сприймалися нею, пов’язує їх з певними періодами свого життя, усвідомлює їх часову послідовність.