90. Проблеми соціально-економічного розвитку української держави. Труднощі та перспективи

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зростання, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи для стимулювання кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведення порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшення інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, — бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це — лінія на створення національної конкурентоспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Для сучасного українського суспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники і всі господарські суб’єкти отримали значні владні функції, але на ділі вони не можуть ними користуватись в умовах загальної кризи народного господарства і відсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робить усе, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізації економічної політики.

Практично всі сторони господарського і соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними структурами.

Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином, вкрай несприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситься від державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки і приватного сектору припиняється.

Тільки на основі верховенства закону, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.

Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушним є і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 1994—99 років відзначається тенденцією до її зниження.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Слід зазначити, що останнім часом зросла чисельність противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власність великих і малих підприємств.

91. Формування політичної системи незалежної України. Вибори 1991 р.

До літа 1991 р. Україна, як і весь Радянський Союз, переживала системну кризу, пов'язану із найгострішим протистоянням між старими соціально-політичними структурами. До серпня 1991 р. протистояння сил реакції і демократії досягло критичної точки. 19-21 серпня 1991 р. у СРСР була здійснена спроба державного перевороту. В результаті спроба перевороту провалилася. Відразу після провалу путчу і як реакція на нього почався потужний процес дезінтеграції країни.

24 серпня 1991 р. Верховна рада УРСР проголосила Україну незалежною демократичною державою і прийняла «Акт проголошення незалежності України». Одночасно було прийнято рішення про проведення 1 грудня 1991 р. республіканського референдуму на підтвердження «Акту проголошення незалежності України».

В умовах гострої політичної боротьби, росту національної самосвідомості української нації відбувається збільшення кількості прихильників ідеї національного відродження і суверенітету України, наростання економічної кризи, дезінтегрованість колишнього Союзу.

1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. На референдумі 90 % громадян України проголосували за «Акт проголошення незалежності України». На виборах Президента України до виборчого бюлетеню були включені 6 кандидатів: В. Б. Гриньов, Л. М. Кравчук, Л. М. Лук’яненко, Л. И. Табурянський, В. М. Чорновіл, Н. P. Юхновський. Більше половини голосів (19,6 млн. чол. або 61,59 %) одержав Л. М. Кравчук, що став у такий спосіб першим Президентом незалежної України.

Утворення СНД. У другій половині грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися керівники 3-х держав: Росії, України та Білорусії (Б. М. Єльцин, Л. М. Кравчук, С. Шушкевич). На цій нараді було прийняте рішення про розпуск СРСР і створення нового об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Перші результати й уроки незалежності. Розпад СРСР поставив перед незалежною державою багато серйозних проблем: 1) розрив господарських зв'язків дуже вдарив по Україні, тому що 80 % її торгового обігу припадало на Росію; 2) 600-тисячна українська армія; 3) процес інфляції досяг галопуючої позначки в 3000 % за рік, що знецінило український купоно-карбованець майже втроє порівняно із російським рублем; 4) лібералізація цін у січні 1992 р. показала нездатність системи соціальних гарантій захистити бідні сім'ї; 5) інформаційний вакуум створює сприятливі умови для політичного маніпулювання суспільною думкою. Події осені 1991 р. ясно показали, що потрібна заміна всієї старої системи, зміна економічних і політичних форм життя, реформування всієї багатонаціональної держави.