6.3. Інструменти забезпечення стрімкого зростання

До останнього часу галузевий підхід був провідним при розробці регіональних стратегій. Кожна область України визначала свої пріоритетні галузі та намагалася сфокусувати власні зусилля на розвитку обраних перспективних напрямків. Однак, в умовах глобалізації та зростаючої міжнародної конкуренції найбільшого поширення набули кластерні стратегії, які почали застосовуватися для розробки промислової політики з 1995 року.

У різних країнах з ринковою економікою спостерігалася загальна закономірність, що виявилася в найбільш успішному розвитку співтовариств малих і середніх підприємств, згрупованих довкола лідируючих крупних фірм на основі виробничо-технологічних, науково-технічних і комерційних зв'язків у межах географічно обмежених територій. Цей феномен вперше був детально вивчений відомим вченим М. Портером при дослідженні умов розвитку та діяльності 100 найбільш конкурентоздатних угрупувань великих, середніх та безлічі малих підприємств, розташованих у різних країнах світу. Такі утворення отримали назву кластери. На даний момент можна без зайвих коливань стверджувати, що створена М. Портером і іншими вченими теорія кластерних механізмів лежить в основі розвитку найбільш процвітаючих фірм і економічних систем і служить основою для конструктивного діалогу між представниками підприємницького сектора і держави.

У даний час підхід до регіонального розвитку, заснований на кластерах, все активніше починає входити в практику як в Росії, так і в Україні.

Кластер в економіці представляє зв'язані між собою компанії і суміжні організації, розташовані в одному регіоні, залучені в один напрям бізнесу і взаємно сприяючі зростанню конкурентоспроможності один одного. Для економіки держави кластери виконують роль точок зростання внутрішнього ринку. Вслід за першим досить часто утворюються нові кластери і міжнародна конкурентоспроможність країни в цілому збільшується. Вона тримається саме на сильних позиціях окремих кластерів, тоді як без них, навіть найрозвиненіша економіка може давати лише середні результати.

Стратегічне завдання держави реалізується, коли вона розробляє єдине бачення, визначає «ігрове поле» і набір правил, а також створює єдину систему ухвалення рішень на всіх рівнях. Як наслідок, компанії звільняються від витрат, пов'язаних з недосконалим законодавством і отримують можливість розробляти довгострокову стратегію розвитку.

Роль регіональних державних органів полягає в створенні умов, що дозволяють компаніям приймати вірні стратегічні рішення і конкурувати на міжнародному рівні. Кластерний підхід здатний принципово змінити зміст державної промислової політики. У цьому випадку зусилля органів державної влади мають бути направлені не на підтримку окремих підприємств і галузей, а на розвиток взаємних зв’язків: між постачальниками і споживачами, між кінцевими споживачами і виробниками, між самими виробниками і урядовими інститутами і так далі.

Для визначення точок економічного зростання в регіоні (кластерів) можуть використовуватися наступні критерії або їх певна комбінація:

1. Динаміка зростання галузі.

2. Рівень зайнятості населення в даній сфері діяльності.

3. Висока доля продукції з доданою вартістю.

4. Вклад в економіку регіону.

5. Економічний потенціал (наприклад, наявність попиту на продукцію галузі).

6. Високий рівень заробітної плати.

7. Можливість використання наявних в регіоні активів.

8. Міжнародна конкурентоспроможність.

9. Використання потенціалу малого і середнього бізнесу.

10. Сінергетичний ефект від взаємодії між кластерами.

11. Широта географічного обхвату.

12. Участь у стійкому соціальному розвитку.

13. Підтримка з боку жителів регіону.

14. Наявність у регіоні ресурсів і суміжних виробництв.

Основні етапи алгоритму розробки стратегії регіонального розвитку на основі кластерного підходу включають в себе наступні кроки.

1. Визначити конкурентоздатні кластери: зібрати і проаналізувати дані для побудови карти кластерів регіону з точки зору їх розміру, динаміки зростання, вкладу в економіку і добробут.

2. Вибрати пріоритетні кластери для розвитку: визначити пріоритетні кластери на підставі чітких критеріїв відбору (наприклад, стабільне зростання, роль в економіці і так далі).

3. Проаналізувати показники ефективності кластерів: провести порівняльний аналіз показників ефективності кластерів зі схожими регіонами для визначення потенціалу і ключових сфер зростання.

4. Визначити ключові бар'єри конкурентоспроможності кластерів (зробити реєстр обмежень): отримати розуміння ключових бар'єрів, які перешкоджають розвитку відібраних кластерів, і основних причин існування цих бар'єрів.

5. Визначити ключові сфери розвитку кластерів: визначити 3-5 сфер розвитку кластерів, у які необхідно інвестувати.

6. Розробити рекомендації: розробити конкретний набір дієвих рекомендацій для кожної із сфер розвитку кластерів з одночасним забезпеченням зацікавленості і підтримки з боку ключових зацікавлених сторін, перш за все, бізнесу.

7. Сформулювати довгострокове бачення для регіону: сформулювати бачення розвитку регіону і представити його широкій громадськості і інвесторам.

8. Розробити конкретні ініціативи для реалізації і робочі плани на їх основі з вказівкою чітких термінів і відповідальних: представити пріоритетні ініціативи у вигляді набору ключових дій з вказівкою терміну виконання і відповідальними особами.

9. Розробити цільові показники для виміру прогресу: цільові показники повинні відображувати потенціал регіону, але в той же час бути досить амбітними, щоб мотивувати зацікавлені сторони.

10. Залучити ключових лідерів реалізації на ранніх етапах: залучити потенційних лідерів для реалізації і представників ключових зацікавлених сторін на ранніх етапах розробки стратегії, а також для їх подальшої участі і підтримки.

11. Сформувати організацію для реалізації стратегії, активувати її і запустити процес упровадження: створити чітку структуру з числа представників регіональних властей, бізнесу і асоціацій для керівництва процесом впровадження. Сформувати і активувати робочі групи.

Одним з найважливіших кроків розробки стратегії розвитку регіону на основі кластерного підходу є побудова реєстру обмежень, які заважають досягненню встановлених цілей.

У даному контексті під обмеженнями розуміються штучні або об’єктивні бар’єри, які перешкоджають подальшому економічному та соціальному розвитку регіону. Вони можуть бути економічними, правовими, інформаційними і навіть культурними, тобто пов’язаними з певними традиціями. Приклад побудови реєстру обмежень наведений у додатках.

Створення реєстру здійснюється по кожному кластеру окремо з використанням методів експертного опитування. Члени робочих груп мають визначити ті проблеми, які впливають найбільшою мірою на розвиток певного економічного утворення (кластера), додати власні пропозиції.

Можливі приклади обмежень:

• висока орендна плата за торгові та офісні приміщення;

• корупція в органах виконавчої влади;

• складні процедури отримання ліцензій на певні види діяльності;

• високі ринкові норми відсотка за кредитами;

• нерозвиненість інфраструктури бізнесу, відсутність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, бірж та ін.;

• політична та правова нестабільність;

• відсутність єдиного інформаційного порталу підприємств Сумщини на англійській та китайській мовах;

• недостатній рівень економічної освіти серед підприємців та керівників підприємств;

• недостатня кількість робітників високої кваліфікації (наприклад, зі знанням іноземних мов);

• низький рівень доходів та відповідно попит населення;

• висока конкуренція в галузі;

• морально застарілі технології та обладнання;

• неповна інформація про інновації в світовій економіці;

• відсутність програм підтримки науково-дослідницької та винахідницької діяльності;

• неоднозначне, більш негативне ставлення суспільства до жінки-підприємця та жінки-керівника;

• незахищеність інтелектуальної власності.

Узагальнення досвіду зарубіжних країн у питаннях застосування кластерного підходу до управління територіями дозволяє сформулювати певні рекомендації по стимулюванню підприємств у рамках кластерних промислових систем:

• пряме фінансування (субсидії, позики), які досягають 50% витрат на створення нової продукції і технологій (Франція, США і ін.);

• полегшення оподаткування для підприємств, що діють в інноваційній сфері, у тому числі виключення з сум оподаткувань витрат на НДДКР і списанні інвестицій на НДДКР, пільгове оподаткування університетів і НДІ (Японія);

• законодавче забезпечення захисту інтелектуальної власності і авторських прав;

• надання позик, у тому числі без виплати відсотків (Швеція);

• цільові дотації на науково-дослідні розробки (практично у всіх розвинених країнах);

• створення фондів упровадження інновацій з врахуванням можливого комерційного ризику (Англія, Німеччина, Франція, Швейцарія, Нідерланди);

• безвідплатні позики, що досягають 50% витрат на впровадження нової продукції (Німеччина);

• зниження державних мит для індивідуальних винахідників і представлення податкових пільг (Австрія, Німеччина, США, Японія і ін.), а також створення спеціальної інфраструктури для їх підтримки і економічного страхування (Японія);

• відстрочення сплати мит або звільнення від них, якщо винахід стосується економії енергії (Австрія);

• безкоштовне ведення діловодства за заявками індивідуальних винахідників, безкоштовні послуги патентних повірених, звільнення від сплати мит (Нідерланди, Німеччина);

• державні програми по зниженню ризику і відшкодуванню ризикових збитків (Японії);

• програми пошуку і залучення іноземних талановитих фахівців, що включають прискорене оформлення ним віз, представлення стипендій для вчення і поліпшення умов мешкання (Японія, США, Австралія).