Соціальні ролі журналістики

4.1. СОЦІАЛЬНІ РОЛІ ЖУРНАЛІСТИКИ

4.1.1. Виробничо-економічна роль

4.1.2. Інформаційно-комунікативна роль

4.1.3. Регулююча роль

4.1.4. Духовно-ідеологічна роль

4.2. Способи і методи регулювання журналістикою

4.1. Соціальні ролі журналістики

Питання про соціальні ролі преси відноситься до числа ключових для розуміння її стосунків з світом, визначення політики суспільства у сфері ЗМІ і стратегічних установок редакцій. Серед фахівців йдуть дискусії про те, що є журналістика — засіб інформації чи знаряддя політичного управління суспільством. Уникнути такої альтернативної постановки проблеми можна, якщо не трактувати практику преси однопланово, а враховувати її багатогранність. Інакше кажучи, необхідно змінити підхід до вивчення предмету: замість «або — або» використовувати формулу «і — і». Першою посилкою для аналізу буде визнання багатогранності преси як суспільного явища. Таку можливість відкриває соціально-ролева характеристика журналістики.

В суспільствознавстві детально розглянуто соціальні ролі особистості. У загальних рисах висновок соціологів полягає в тому, що людина постійно знаходиться в кількох різних соціальних середовищах, в кожному з яких вона стикається з певними нормами. Щоб залишатися активним учасником відносин в цих середовищах, людина повинна поводитися відповідно певним нормам. Навколишнє оточення «замовляє» її ролеву поведінку. Достатньо згадати, як змінюється поведінка людини при переході в інше середовище: виробничий колектив, компанія друзів, сімейне коло, випадкові попутники в потязі тощо.

Поняття соціальних ролей перенесемо на характеристику преси. Суть ролевої характеристики якраз і полягає у виявленні ряду соціальних обов'язків, які преса виконує відповідно до суспільних запитів й очікувань. Це друга похідна для аналізу.

С труктура ролей одночасно і різноманітна за формою, і проста по своїй будові. Це пояснюється універсальністю журналістики, яка проникає у всі області соціального життя. Ролева характеристика будується залежно від кількісних та якісних особливостей цих областей (чи соцієтальних систем): економічної, політичної, духовно-ідеологічної, соціальної. Це третя похідна.

Оскільки журналістика бере участь в процесах, що йдуть в кожній з названих сфер, на неї розповсюджуються закономірності й «правила гри», що керують діяльністю всіх інших елементів цих соцієтальних систем. Наприклад, в політичній сфері це стосунки ЗМІ з державою, громадянами, партіями тощо. А інформаційна природа журналістики не має важливого значення. Для економіки неважливими є політичні пристрасті редакцій. Таким чином, в кожному випадку ми відходимо від ролей, які має преса в інших соцієтальних системах.

Відповідно до розділення суспільного життя на кілька соцієтальних систем виділяється ряд соціальних ролей преси: виробничо-економічна, інформаційно-комунікативна, регулююча й духовно-ідеологічна. Представимо цей взаємозв'язок сфер і ролей графічно.

За межами кола розташовуються сфери життєдіяльності суспільства, в секторах кола — похідні від них ролі журналістики. Схема показує, що, по-перше, соцієтальні системи існують як відносно самостійні утворення, між ними є межі; по-друге, преса лише якимсь зі своїх сегментів «заступає» на простір тієї або іншої соціальної сфери, але не «розчиняється» в одній з них; по-третє, ролі одночасно і відокремлені один від одного, як відокремлені соцієтальні системи, і співіснують в межах єдиного цілого — журналістики, як єдине, цілісне суспільство.

Розглянемо кожну з ролей.

4.1.1. У вітчизняній теорії довгий час слабо аналізувалася виробничо-економічна роль журналістики. З економічної точки зору головним в журналістиці є її товарна суть. Радянська наука визнавала це тільки в буржуазній пресі. Економічний стан національної преси не помічався. Тобто ігнорувалися не тільки сувора взаємообумовленість базисних і надбудовних явищ в ЗМІ, але й колосальний світовий досвід. Причин швидкого зростання преси в буржуазних країнах неможливо зрозуміти, якщо факт, що «видання газети є прибутковим капіталістичним підприємством, в яке багаті вкладають мільйони і мільйони карбованців»²⁷, вважати вадою журналістики, а не її природною властивістю.

Товарно-грошові відносини пронизують індустрію ЗМІ на всіх напрямках: певну вартість мають кваліфікація кореспондента, його трудовитрати при роботі на редакцію (що виражається в його заробітній платні), готовий тираж газети, обладнання телерадіостанції, час в ефірі тощо.

Прослідкуємо, хто і в якій формі бере участь в товарно-грошовому обміні інформацією. Спочатку інформацією володіє якась людина або організація (джерело). Інформаційні ресурси є власністю, тому немає нічого дивного в тому, що приватна особа або комерційна фірма продає журналісту необхідні йому факти. Навіть якщо відомості надаються безкоштовно (інтерв'ю, документи тощо), це – лише акт доброї волі з боку джерела, але не відміна фінансових відносин. Зазначимо, що значна кількість організацій, перш за все державних, згідно закону зобов’язані інформувати громадськість. Отримані журналістом відомості стають вже його власністю, і тепер вже він пропонує їх покупцю (редакції). Редакція, у свою чергу, пропонує новини (публікації), розповсюджувачам, а вони вже надають товар на ринок. Так виглядає гранично укорочений ланцюжок продажу інформації.

В цілому економічна ситуація в ЗМІ складається нерівно. Фахівці бачать кілька причин неблагополуччя: загальний кризовий стан економіки, незначність рекламного ринку, зростаюча дорожнеча інформаційного виробництва, слабка підготовленість редакційних штатів до господарської діяльності.

4.1.2. В соціальній сфері роль преси пов'язана з процесами соціалізації індивідів, груп населення та цілих поколінь, тобто із засвоєнням ними соціально-культурного досвіду попередників і включенням його в контекст суспільних відносин. Люди сприймають чужий досвід через спілкування, яке є основою масової комунікації. Тобто інформаційно-комунікативна роль преси сприяє усвідомленню членами суспільства свого статусу і функцій. Саме у зв'язку з даною роллю першорядне значення має інформаційна природа журналістики, тоді як в інших соцієтальних системах категорія інформації не є головною.

К. Маркс справедливо називав пресу путами, які говорять, що поєднують окрему особу з державою і з цілим світом ²⁸. Під світом розуміється не лише сучасна дійсність, але й віддалена в часі. Преса має унікальну здатність накопичувати інформацію, служить пам'яттю людства.

З точки зору ефективності виконання інформаційно-комунікативної ролі, має сенс аналізувати зміст преси, причому по багатьом параметрам. Серед них — тематика виступів (наскільки багата тематична палітра, чи немає в ній «білих плям», закритих або забутих питань суспільного буття), джерела інформації, герої та автори публікацій (чи в рівній мірі представлені всі прошарки та групи населення), географія матеріалів (чи пропорційно відображені життя столиць і провінції) і ін.

Особливої уваги заслуговує категорія часу, відображеного в публікаціях. Час — такий же матеріальний вимірник людського існування, як і простір. Якщо відбувається розрив між минулим, теперішнім часом і майбутнім, то руйнується цілісність життя окремого індивіда і співтовариства людей. На прикладному рівні ця істина виражається у вимозі до журналістів показувати явище в розвитку: яка його попередня історія, чим воно є зараз і яким буде завтра.

Пряме відношення до успішного виконання пресою її інформаційно-комунікативної ролі має мережа ЗМІ, що покриває всі ділянки демографічної карти країни.

4.1.3. В політичній сфері на перший план для журналістики виходять влада і пов'язані з нею відносини. Зазначимо, що преса не є джерелом або органом політичної влади. Редакції — не політичні партії, вони не фігурують в бюлетенях на виборах, не приймають закони і не вирішують державні проблеми. Журналістика виконує регулюючу роль, беручи участь в процесах управління суспільством, самоврядування і контролю. Ці три поняття треба розділити, щоб більш детально проаналізувати роль преси.

Управління суспільством здійснює політична система, в яку входять державні і суспільні інститути, органи і організації. Вони активно використовують пресу як засіб або інструмент впливу на соціум, проведення своєї політики. Таким чином, ЗМІ знаходяться ніби між громадянами і владою. В першу чергу це стосується офіційних видань та каналів.

У використанні преси як інструменту управління немає нічого антидемократичного або неетичного. Цього потребують не тільки уряд і адміністрація, але і політичні партії, оскільки у них немає більш ефективного способу проводити і стверджувати в суспільстві свої погляди, політичні програми і підходи до рішення тактичних питань. Проте було б недалекоглядно вичерпувати можливості журналістики в цій системі тільки для керівництва «зверху», з боку інститутів і органів влади. Поглиблений аналіз даної теми і потреби суспільства спонукають віддати пріоритет іншій властивості преси — її здібності виражати інтереси, волю, думки населення, доносити їх до інститутів політичної системи і тим самим корегувати їх діяльність. Такий двояко направлений рух інформації та ідей відповідає принципам демократії, створює механізм практичного здійснення народовладдя.

Роль преси в суспільному самоврядуванні представлена в концепціях цивільного, тобто самокерованого, самоорганізованого суспільства, яке здатне вирішувати свої внутрішні проблеми без втручання владної «верхівки». Преса стає майданчиком для діалогу по горизонталі — між структурними елементами суспільства: асоціаціями, групами, общинами тощо. Але для її функціонування по цій схемі потрібен ряд умов як зовнішнього, так і внутрішнього (в самій пресі) порядку. Перш за все необхідно юридично забезпечити незалежність інститутів суспільства від держави, розмежувавши сфери їх компетенції. Потрібно створити організаційну структуру самоврядування у вигляді всіляких добровільних об'єднань і союзів громадян. Нарешті, є потреба в певному типі самосвідомості і культури поведінки журналістів, які відчувають себе представниками саме громадськості, а не якої-небудь керуючої інстанції.

В зв'язку з цим концепція і терміни, що описують пресу як «четверту владу» заслуговують критичної оцінки. З їх допомогою ЗМІ надається значення самостійної сили і відтісняється справжній носій влади в демократичному суспільстві — народ. Цікаво, що в ході історії термін «народ» зазнав істотної еволюції. Існує чимало версій його походження, у тому числі така. В XVIII ст. англійський політичний діяч Е. Берк назвав галерею для репортерів в парламенті «четвертим станом», маючи на увазі, що вони не належать до трьох станів, представлених в законодавчому органі (духівництво, дворянство, буржуазія), і тому не допускаються до здійснення реальної влади. В 1950-х роках американські журналісти нарекли пресу «четвертою гілкою влади», вклавши в ці слова зовсім інший зміст: незалежність від адміністрації; право критикувати дії уряду; силу і впливовість в суспільному житті. Ідея набула надзвичайно широкої популярності в західній культурі, обросла теоретичним обґрунтуванням, і врешті-решт ця фраза закріпилася в масовій свідомості як розхожа метафора. В сучасних американських джерелах навіть вводиться поділ на «четверту державу» (преса, газети) і «п'яту» (радіо і телебачення).

4.1.4. В ідеологічному плані преси є учасником духовного виробництва – через віддзеркалення, формулювання і внесення в масову свідомість певних уявлень, вплив на ідеологічний, морально-етичний, художньо-естетичний зміст суспільного життя. Духовно-ідеологічну роль журналістики іноді трактують тільки в світлі політико-ідеологічних відносин. Насправді ж ідеали можуть мати зовсім інше походження, наприклад, релігійні або наукові уявлення про світ і людину.

Помилкове уявлення про «чисту» інформаційність журналістики (абсолютизація однієї її ролі — інформаційно-комунікативної) штовхає ряд фахівців до заперечення духовно-ідеологічного навантаження журналістського тексту. Існує думка, що газеті ідеологія не потрібна, достатньо керуватися загальнолюдськими цінностями та будувати свою діяльність на ринкових підставах. Фактично це – спроба зняти з себе відповідальність за ідеологічні, психологічні, етичні наслідки виступів ЗМІ.

Тим часом практика преси чітко свідчить про те, що ідеологія в ній не зникла, а змінилася за змістом і формою.

Розглянемо цей процес на прикладі публікацій «Комсомольської правди». На початку 1970-х років вона надрукувала нарис письменника К. Симонова «В свої вісімнадцять років», в якому йшлося про трагічну долю тракториста Анатолія Мерзлова, який загинув, рятуючи колгоспну ниву від пожежі. Тоді його вчинок редакція назвала подвигом, йому присвячувалися комсомольські збори і художні твори. В 1990-х роках та ж газета розказала про подібний вчинок, зроблений іншим молодим комбайнером. Але замість оспівування його подвигу, зведення на п'єдестал слави журналісти висловили сумнів в тому, що суспільне добро коштує дорожче, ніж людське життя. Заразом вони повернулися до долі Мерзлова, показали, як в рідних місцях стирається пам'ять про нього, як незатишно живуть його земляки. Що це, як не перегляд ідейних позицій?

Навіть демонстративний відхід того або іншого видання від світоглядних питань в чисту комерцію або розваги веде до затвердження певного ідеалу — політично індиферентної поведінки або нестримного споживання задоволень. Ідейна безпринципність теж є принципом, хоча і в замаскованому і збоченому вигляді. В історії достатньо доказів того, як журналістика у всі часи не просто впливала на ідейний стан в суспільстві, але і робила це послідовно і тенденційно, погоджуючись з позицією власників ЗМІ.

Ось один з курйозних випадків. Під час війни Росії з Туреччиною в ставці князя Потьомкіна виходив безцензурний «Вісник Молдавії». Він регулярно оповіщав армію про те, який стан здоров'я найсвітлішого командуючого, які пані відвідали його і які збираються відвідати. Схожі ситуації, хоча і в благороднішому вигляді, неважко зустріти і сьогодні. «Ми як і раніше маємо справу з оцінкою поточних подій і не претендуємо на безсторонність», — признавався керівник тижневика «Time» в інтерв'ю журналу «Америка».

Зміст духовного життя суспільства виражається в циркуляції норм і цінностей, ідей і ідеалів. Під нормами розуміються принципи і стандарти поведінки, прийняті в певному соціальному середовищі, які спочатку засвоюються свідомістю людей. Духовні цінності — це ті досягнення цивілізації, з яких складається культурне багатство суспільства і на збереженні яких ґрунтується спадкоємність поколінь. Вони можуть носити морально-етичний, естетичний, науково-теоретичний характер і т.д. Під ідеєю мається на увазі думка, поняття, уявлення про суть явища. Систематизовані ідеї і погляди об'єднуються в ідеологію.

Подібно цінностям і нормам, ідеали формуються, виробляються в досвіді людства і фіксуються у фольклорі, філософії, науці, релігії, мистецтві. Вони служать формою передбачення майбутнього, реакцією на невирішені сьогодні питання соціального буття. Журналістика діяльно бере участь в ньому. Але виробляти ідеали не входить в її прямі задачі. Її специфічний внесок в духовне життя полягає в тому, щоб налагодити їх пошук, розповсюдження та порівняння. Жоден інший суспільний інститут не здатний так повно і конкретно співвіднести духовні цінності з практикою, як робить це журналістика, побудована на точній документально-фактичній базі.

Ролі преси виявляються у взаємозв'язку між собою. При цьому одні з них можуть реалізовуватися більш повно, інші з певних причин проявляються менш помітно. Не завжди кожна роль буває очевидною для тієї або іншої людини, що має справу з журналістикою. Щоб зрозуміти, прийняти і відчути корисність преси в тій або іншій її якості, вона повинна стати учасником її діяльності. Комунікативна роль повною мірою розкривається для тих людей, хто не тільки споживає інформацію, але і співпрацює з редакціями.