10.3. Додрукарський процес

Конструювання газети і додрукарська підготовка до її тиражування в друкарні покликана створити такий дизайн видання, який припускає поєднання трьох принципів: 1) зручності (читання — для читачів, створення і оформлення — для журналістів, поліграфічного виконання — для поліграфістів); 2) економічності (економії часу і засобів для читачів, журналістів і поліграфістів); 3) краса (пропорцій між частинами цілого, що викликають у людей задоволення, а не роздратування). Шрифти, ілюстрації, особливості оформлення — все це визначає графіку газетного дизайну. Виробництво газети проходить через такі технологічні

Сучасні потужні комплекси на базі комп'ютерів працюють в багатьох газетах і журналах. Художники і дизайнери, використовуючи можливості техніки, прагнуть зробити видання особливо привабливими. Готові файли статей поступають в технічний відділ редакції, де кожний співробітник має свою директорію. Комп'ютер окремого журналіста підключений до редакційної комп'ютерної мережі, і зданий файл негайно потрапляє до макетників. Якщо до матеріалу додається ілюстрація, вона тут же обробляється на планшетному сканері, проходить обробку в програмі Adobe PhotoShop, яка дозволяє виконати корекцію кольору і відретушувати зображення.

На додрукованому етапі відбувається інтеграція каналів текстової, ілюстративної і рекламної інформації, а спеціальне обладнання дозволяє повністю автоматизувати верстку цілих полос і швидко виводити їх на папір або на фотоформу.

10.3.1. Підготовка тексту. Робота над виданням починається з його основи — тексту. Набирати його в електронному вигляді достатньо нескладно. Нескладно робити авторське вичитування та коректуру. А щоб бути впевненим у вірному правописі набору, слід включити програму перевірки орфографії (клавіша F7 або меню «сервіс»).

Графічно текст представлено на полосі за допомогою шрифту. Перш за все, обирається гарнітура — комплект шрифтів, однакових по малюнку, але різних по зображенню й розмірам. Пам’ятаємо, що шрифти розрізняються по насиченості (світлі, напівжирні і жирні); по нахилу основних штрихів (прямі, курсивні і похилі); по густині (нормальні, вузькі і широкі), по заповненості основних штрихів (відтіняючі, контурні і штриховані), по місткості (число знаків в рядку), за розміром (висота), або кеглю, який виражається в особливих лінійних одиницях вимірювання — друкарських пунктах (більша одиниця — квадрат, рівний 48 пунктам). Друкарська або типометрична система Дідо (в 1737 р. її запропонував словолитник П.-С. Фурн’є, а паризький друкар Ф.-А. Дідо удосконалив її в кінці XVIII ст.) заснована на поширеній у той час дванадцятирічній системі футів і дюймів. В перерахунку на метричні одиниці друкарський пункт рівний 0,3759 або приблизно 0,376 мм, а квадрат — 18 мм.

У деяких шрифтів були свої назви. В газеті, скажімо, переважав петит (маленький) — 8 пунктів, боргес (цивільний) — 9, але з'являлися також міньйон (крихітний) — 7 пунктів, і нонпарель (незрівнянний) — 6 пунктів. Порівняно рідко газетні тексти набиралися такими великими шрифтами як корпус — 10 пунктів (від італ. «Corpus juris civilis» — шрифтом цього розміру вперше був надрукований кодекс Юстиніана, що був збіркою законів Римської імперії), цицеро — 12 (від італ. влас. імені Ciceron, оскільки цим шрифтом у 1467 р. було надруковано збірку листів Цицерона), мітель — 14 (середина — середній по розміру шрифт, що існував в той час), терція — 16 (свого часу третій за розміром шрифт). Всі шрифти дрібних кеглів (по 14 включно) називаються текстовими, починаючи з 16 кегля — титульними.

Комп'ютерні видавничі програми пропонують порівнювати друкарський пункт з іншими одиницями за допомогою цицеро: 1 цицеро = 4,5 мм = 1 піке (6 піке = 1 дюйму). При верстці газети за допомогою настільних редакційно-видавничих систем замість європейської (1 пункт = 0,376 мм), використовується англо-американська типометрія (1 пункт = 0,353 мм). Для нової типометрії рекомендуються кегль набору тексту 9 або 10 англо-американських пунктів, гарнітура набору — газета, таймс, формат колонки такий, щоб в рядку уміщалося не менше 6 слів або 41 друкарського знака, а число колонок на полосі було непарним.

Щоб газетний текст на полосі легко було читати, слід застосовувати не більше двох-трьох гарнітур, а основний шрифт повинен мати пряме, світле, нормальне зображення. Текст в газеті розподіляється по колонках, оптимальний формат (ширина) кожної з яких рівна двом квадратам 24 пунктам або двом квадратам 36 пунктам (45—50 мм). Щоб довести рядок в колонці до точно заданого формату, потрібно рівномірно збільшувати або зменшувати пропуски між буквами (апрош), між словами (виключка рядка). Виключка буває по формату, вправо, вліво, по центру (при комп'ютерному наборі потрібно натиснути мишею на панелі інструментів на відповідні позначки — по ширині, по правому краю, по центру, по лівому краю). Якщо всі рядки в текстовому блоці (за винятком початкових і кінцевих рядків абзацу) будуть виключені на однаковий формат (мати однакову довжину), то чіткі прямокутники колонок нададуть газетній полосі певного ритму, стрункості й графічної завершеності.

Особливу увагу слід звернути на переноси. Ними не слід розділяти: прізвища від ініціалів; цифри, що створюють одне число (якщо дві цифри 1999—2007, то тире залишається в першому рядку); скорочення з прописних букв, прописних з окремими рядковими або з цифрами (КАМАЗ або С20); скорочені слова від власних імен (тов. Соколов); цифри і букви з дужкою або крапкою від наступного за ним слова (при переліку); знаки і позначення від слідуючих за ним цифр (20 %, п. 25). Не повинно бути через переноси немилозвучних слів чи таких, що ускладнюють розуміння тексту.

Уривки або фрази, слова або навіть букви можуть бути виділені в тексті курсивом (світлим або напівжирним), прямим напівжирним шрифтом; розрядкою, коли збільшують пробіли між буквами; набором прописними буквами, шрифтом іншої гарнітури; набором рядків на неповний формат, з відступом від лівого краю (втяжка); лінійками, внесенням в рамку; за допомогою кольору; вивороткою (білі букви на фоні чорного, сірого або іншого кольору), використанням буквиці (ініціала), розмір якої зазвичай 16—24 кеглі. Ці та інші графічні засоби (зміна формату набору, збільшення кегля шрифту, виключка рядків) застосовують при оформленні таких текстових блоків, як ліди (вводка, врізка), виноска в тексті (основна думка статті, літературна цитата, вислів героя публікації), авторський підпис, підпис до ілюстрацій і т.п.

Знайомство читача з газетою починається із заголовка, тому він повинен бути конкретним за змістом і привабливим формою. Згідно інструкцій по газетному оформленню висота заголовка повинна бути не менше 3 кв. (5,4 см) і не більше 5 кв. (9,2 см) та складати від V₇ до V₄ висоти першої полоси. Уявна лінія оптичного центру цілить полосу приблизно у такій пропорції ⁵/₈. Таким чином, заголовок може опускатися фактично до ^х/ висоти полоси. В заголовному комплексі (заголовок, підзаголовок, рубрика або надзаголовок; лід, або врізка, вводка) союзи і приводи переносяться на нижній рядок, дефіси і тире — залишаються на першій, Заголовок розміщують частіше за все над текстом матеріалу; зверху між колонками тексту (щоб уникнути злиття з сусідніми заголовками); в глибині тексту (щоб зорово розбити великій текстовій блок, що не містить внутрішніх підзаголовків); по центральній осі публікації або зсунувши від осі управо, вліво. Комп'ютерна технологія дозволяє розташовувати заголовки під кутом; конструювати його з букв, поставлених у вертикальний стовпець. Площі заголовного комплексу і тестової частини публікації співвідносяться один з одним в межах від 1:3 до 1:12. Вживані для заголовків кеглі титульних шрифтів визначаються значенням публікації, місцем на полосі, об'ємом матеріалу, числом колонок, завдовжки заголовка. Складні заголовні комплекси оформляються за принципом контрасту (різні шрифти і їх розміри, зображення заголовка і підзаголовка, надзаголовка або рубрики).

Розкривши газету, читач перш за все звертає увагу на фотографії. Фотоілюстрації з їх наочністю, образністю, документальністю можуть грати роль зорового центру полоси, орієнтують читача відносно теми публікації, є засобом художнього оздоблення газети. Те ж можна сказати і про малюнки, до яких відносяться мальований персонаж, шарж, карикатура. Згадаємо і про інформаційну графіку (таблиці, схеми, карти, креслення, діаграми). Застосовуються різні варіанти компоновки на газетній полосі кількох фотографій: розподіл по всьому тексту публікації, під кутом, накладення ілюстрацій одна на одну, накладення заголовка або тексту на фотографію, монтування фото безпосередньо в текст.

При традиційному (некомп'ютерному) способі, готуючи ілюстрації до друку, працівник друкарні фотографує редакційні фотознімки через спеціальний сітчастий скляний екран — раст, розбиваючи зображення на безліч крапок. Підготовлені таким чином плівки потім треба вклеїти в оригінал-макет газети, де для них наперед розмічене місце. При комп'ютерній технології фотографії, малюнки вводяться в комп'ютер через сканер, за допомогою оптичного диска, від цифрового фотоапарата. Зазначимо, що з перенесення скануючого пристрою і електронної пам'яті безпосередньо в сам знімальний апарат і почалася цифрова фотографія. Одним з перших (в 1983 р.) на ринок потрапила фотокамера Mavica фірми «Sony», а сьогодні цифрові фотоапарати вільно продаються в магазинах. Впровадження в журналістику електронних технологій обробки зображень замість «мокрих фотохімічних процесів» істотно підвищує швидкість відображення і обробки інформаційної події.

Можливо також підключитися до мережі Internet, що дозволяє приймати безліч різноманітної інформації і включати в своє видання потрібні ілюстрації. При всіх способах — традиційному і комп'ютерному — важливо прослідити, щоб фотографія була виразною, динамічною, красивою, привабливої форми (прямокутник цікавіше за квадрат), скадрованою (головне виділене, обрізане все зайве). Комп'ютер успішно допомагає вирішувати ці проблеми. Наприклад, в знімках для заставки зображення можна подати у вигляді мозаїки, а можна зробити імітацію текстури (полотно, камінь, пісок).

Якщо шрифти і ілюстрації, що слугують для передачі змісту, відносяться до основних графічних засобів оформлення газет, то пробіли, лінійки та прикраси (маркери) — до допоміжних, покликаних як розділити газетний матеріал на блоки, так і зв'язуючи їх, виділяючи, що підвищує читацьке сприйняття. Оптимальна величина пробілу між колонками тексту — 12 пунктів (4,5 мм), раніше допускався пропуск в 6 пунктів, але при цьому між колонками ставилася світла розділова лінійка. Вибраний стандартний пробіл повинен залишатися незмінним в межах газетного номера. Також незмінним для основного тексту повинен бути інтерліньяж (пробіл між рядками). Як правило інтерліньяж в 1,2 рази більше кегля шрифту, яким набрані рядки. В газеті застосовують лінійки вертикальні (не більше 2 пунктів) і горизонтальні (від 4 до 12 пунктів), а також вдаються до комбінацій суцільних лінійок різної товщини при створенні рамок, що надає взятому в рамку блоку особливої значущості. Проте виділення кожного текстового блоку на полосі в окрему рамку — прийом вже застарілий, до того ж рамка заголовка може викликати ілюзію розділення єдиного блоку на частини, що сприймаються вже як самостійні. Краще врізати заголовок в розірвану рамку, коли за її межі виходить якийсь елемент. Раніше невеликі замітки, частини великих матеріалів розділялися за допомогою друкарських набірних прикрас, всіляких кінцівок — вусиків, зірочок, ромбів і т.д. Із застосуванням комп'ютерів розширився діапазон орнаментів і прикрас, які тепер стали називатися маркерами. Вони використовуються як орієнтири, покажчики — для акцентування якоїсь частини тексту («галочки» на початку абзаців), погляд читача мимовільно слідує за маркером, — наприклад, за стрілками, різними значками.

10.3.2. Макет і верстка. Щоб газетна полоса виглядала як єдине ціле, необхідно розробити макет — графічний план верстки. Цей план наочно показує, як розподіляться на полосах текстові та ілюстративні матеріали, заголовні комплекси, всі деталі їх оформлення. Розверстування текстових матеріалів на макеті показується ламаною лінією, що йде по середині текстової колонки вниз, від низу до верху по черговій колонці і стрілкою, що закінчується, в кінці матеріалу, або діагоналлю, що сполучає початок і кінець тексту, а місце ілюстрації (чотирикутник) штрихують або перекреслюють навхрест, або однією лінією з кута в кут. На макеті вказуються лінійки, маркери, розмір, насиченість, нахил, густина і гарнітура шрифту, виключки рядків. Знаючи кількість знаків у всьому тексті і в одному рядку, площу, яку займе заголовний комплекс, можна добитися точності макетування і уникнути потім (при верстці) неприємних сюрпризів, коли утворюються вільні місця, білі плями, або «хвіст» матеріалу, що не вмістився в заплановане на макеті місце.

Прискорити макетування дозволяє модульна сітка — система вертикальних і горизонтальних ліній, своєрідний каркас, що визначає структуру полоси. Вертикальні лінії регламентують формат колонок і пропуски між ними, горизонтальні — одиниці інформації, місце постійних елементів на полосі. Вибір модуля залежить від формату сторінки, стилю оформлення, особливостей видання.

Комп'ютер позбавляє від необхідності викреслювати на папері детальні графічні макети. Сторінки-шаблони з модульною сіткою і основними елементами оформлення можуть зберігатися в пам'яті комп'ютера як завгодно довго і використовуватися при необхідності.

Склавши план-макет, на полосі розташовують (верстають) матеріали. Верстка буває прямою і ламаною, горизонтальною і вертикальною, симетричною і асиметричною. При верстці блок може мати прямокутну конфігурацію (текст розбитий на рівновеликі колонки) або ламаний, східчастий вигляд (у колонок різні висоти або широкий формат тексту змінюється на вузький). Ламана верстка складніше прямої, але дозволяє надати динамізму композиції, урізноманітнити побудову полоси. А ілюстрації можна використовувати у формі не тільки прямокутника, але і кола, овалу, багатокутника. Крім того, комп'ютерна техніка дозволяє і текстові матеріали (особливо для виділення частини тексту) розверстувати у вигляді піраміди, трикутника, кола і т.д.

Багаторічна практика верстки, розміщення матеріалів на полосі дало життя специфічним термінам: на відкриття – лівий верхній кут полоси, на відліт – правий верхній кут, стояк – дві-три колонки від верху до низу, горище – верхня частина полоси, підвал – нижня частина полоси, підвал на розворот (або «нарозпашку»), внакрут (підбірка матеріалів на одну тему, всередині блоку з двох-трьох колонок замітки йдуть одна за одною), млин, або вертушка (два великі матеріали врівноважують один одного по діагоналі). Використовування різних варіантів розміщення матеріалів на полосі покликане привести до її цілісності, забезпечити єдність графічного стилю, збалансованість і пропорційність в компоновці публікацій.

А у ряді видань для особливо оперативної інформації застосовується «роздільна верстка», тобто з місця подій журналіст передає вже зверстаний матеріал. Але це вимагає від журналіста високої технічної кваліфікації: йому потрібно вміти користуватися модемом для передачі інформації, часто використовувати і настільно-видавничі системи.

Редактор лондонської газети «Observer» Девід Рендолл в своїй книзі «Універсальний журналіст» зупиняється на п'ятнадцяти принципах верстки. В короткому вигляді вони зводяться до наступного:

• Перед версткою полос прикинути, які статті і фотографії на них розмістити.

• Усвідомити всі проблеми.

• Якщо у рекламних оголошень незручний об'єм або форма, якщо вони порушують ідеал дизайну, з'ясувати, чи можна їх перенести в інше місце.

• Визначити об'єм і формат основного тексту і фотографії.

• Зробити фотографію крупніше, не допускати, щоб інші ілюстрації забивали її.

• Знімки поміщати посередині тексту.

• Заголовок основної статті повинен бути на 40 % крупніше за інші заголовки полоси.

• Невеликі матеріали, схожі за змістом, слід групувати разом.

• Не можна, щоб в нижній частині полоса розпадалася на велику кількість дрібних заміток.

• Важливо, щоб між статтями, розташованими вертикально і горизонтально, була напруга, контраст.

• Не слід розташовувати статті із заголовками однакової ширини один над одним.

• Не треба вибудовувати заголовки в одну лінію.

• Добре б використовувати графіку, щоб пожвавити подачу матеріалу.

• Виділити все, — означає, не виділяти нічого.

• Весь час важливо вивчати інші газети.

Верстка — це не тільки спосіб розташування матеріалів при творчому створінні газетної полоси, але й чисто технологічний процес, при якому з відповідних елементів монтуються полоси заданого розміру, відповідно до макета розміщується матеріал. Раніше версткою займався друкарський працівник, зараз — редакційний оператор верстки, якщо редакція має власне комп'ютерне обладнання.

Повсякденна робота над макетом і версткою газетних полос дозволяє створити модель — зразок, еталон композиції і графіки газети. Модель як композиційно-графічна конструкція видання включає структуру тематики, форми організації подачі матеріалів і способи графічного виразу всіх змістовних елементів газети, тобто такі постійні складові, як формат полоси, кількість колонок, стандартний пробіл, модульна сітка, розподіл матеріалів по розділах, рубриках, полосах, а також логотип видання, колонтитул (рядок з назвою газети, номером випуску, його датою і вказівкою сторінки — вгорі або внизу кожної полоси), блок «адреса і службові відомості», титульні і текстові шрифти, заголовки, ілюстрації, лінійки, маркери.

Цікаво прослідкувати еволюцію стилів формування газетних полос, що нерозривно пов'язано з колізіями розвитку нашого суспільства.

В 1950-і роки XX ст. переважав сформований ще під час війни знеособлений стиль. Економний, підкреслено технічний, він диктувався суспільною ситуацією в країні. Переважали широкі текстові колонки, вузький петит в текстовому наборі, дрібні заголовки, обмежена кількість гарнітур і ілюстрацій. Жовтий низькосортний папір зводив легкість для читання практично до нуля. Багато газет через незначність оформлювальних засобів були схожими одна на одну.

В 1960-і роки, за часів хрущовської відлиги, стверджується новий (строкатий) стиль: багатоколонна верстка, набір різноформату тексту, значна кількість різних текстових і заголовних гарнітур, лінійок, прикрас, «виворотні рубрики» і заставки, ламаний (чоботом) вид верстки, величезна буквиця («ліхтарі»), великі фотографії, які займають більше місця, ніж текст.

В кінці 1960-х — початку 1980-х рр. строкатий стиль поступився місцем спокійному, блоковому стилю. Від колишнього збереглися деякі риси декоративності й експресивності, але верстка стала простою, прямокутною, зменшився асортимент шрифтів і лінійок різного малюнка, з'явився контраст між крупними та дрібними заголовками, але спостерігається захоплення жирними лінійками в міжколонних пробілах, що конкурують із заголовками та дратують очі.

В 1980-і роки затвердився «просвітлений стиль» — він відрізняється відмовою від міжколонкових лінійок і декоративних надмірностей, що полегшило «вагу» полоси, додало їй легкості; верстка втратила підкреслений прямокутник, основними інформаційними елементами стали заголовки й ілюстрації.

Не можна не сказати про вплив Інтернету і журналів на оформлення газет. Конкуренція і взаємодія з онлайновими та оффлайновими ЗМІ приводить до того, що перші полоси традиційних газет все більш насичуються інформацією, впроваджуються стилістичні особливості Інтернету: анонси на верхніх кутах сторінок, розміщення під логотипом рекламних модулів, зроблені за зразком інтернет-сайтів бічні лінійки. Останній прийом, зокрема, використаний у виданнях «Комерсанта» і «Газети». В той же час традиційна лінійка, що відділяє один матеріал від іншого, – незмінний багаторічний газетний атрибут, виходить з моди, бо змінилася культура споживачів текстового матеріалу. На відміну від 1950—1960 рр. XX ст. сьогодні відсутність розділяючих лінійок не заплутає і не відлякає читача.

А щоб краще виглядати на прилавках поряд з глянцевими журналами, газети прагнуть перейти на «колір», експериментують з фотографіями, які в окремих виданнях навіть закривають логотип. Успішно застосовується і такий журнальний прийом: текст статті ніби «обтікає» не вкладену в рамку картинку або фотографію. Взагалі фотографіям сьогодні надається чи не головна увага, оскільки сприйняття інформації фіксується в основному на зорових образах. Якщо раніше на першу полосу ставили одну картинку або фотографію, то тепер картинок багато і кожна містить посил. В моді — ілюстрації ділового характеру — графіки, схеми, діаграми. Але, не дивлячись на збільшення об'єму ілюстрованого матеріалу, все менше стає мальованих графіків, відходить карикатура, не видно малюнків до тематичних статей, що замінюють фотографії.

Міняється і зміст газет. Текстових матеріалів стає більше, але їх об'єм скорочується. Якщо традиційно співвідношення тексту і графіки в загальнонаціональних газетах було 60 на 40 %, то тепер спостерігається зворотна пропорція. Сучасний читач швидше «сканує» газету, ніж читає, не вчитуючись в об'ємні аналітичні матеріали. Тому великі матеріали супроводжуються короткими виносами-цитатами. Вони можуть містити як головну думку статті, так і просто найяскравіший пасаж. Зайнятий читач інформаційної епохи, проглянувши виноси, вирішує, який матеріал йому читати.

Незмінними залишаються лише головні елементи газетного стилю — логотип і шапка. Але і тут в кількох виданнях останнім часом відбулися зміни. Деякі – за рішенням суду, деякі – як чисто дизайнерське рішення, дизайнерський хід. Ринок вимагає постійного оновлення. Але одне залишається незмінним — форма повинна відповідати змісту.

Нове, XXI ст. поки не привнесло змін в оформлення, але очевидні закономірності розвитку газетного дизайну — прагнення до використання мінімальної кількості шрифтів, лінійок і інших графічних елементів, широке варіювання розмірів заголовків і ілюстрацій, зростання їх ролі як інформаційно-створюючих елементів полоси; збільшується об'єм видань за рахунок залучення реклами, посилюється значення першої полоси як формоутворювальної, редакції застосовують свої, оригінальні прийоми і методи.