Типологія журналістики

11.1. ЖУРНАЛІСТИКА ЯК СИСТЕМА ЗМІ

11.1.1. Газети на будь-який смак

11.1.2. Плюралізм радіохвиль

11.1.3. Ефект телебачення

11.1.4. Інтернет

11.2. ІНФРАСТРУКТУРА ЖУРНАЛІСТИКИ

Як соціальний інститут українська журналістика функціонує на основі Конституції, Закону про ЗМІ, інших правових документів, а також редакційних статутів або договорів. Спираючись на позицію редакцій або засновників ЗМІ, журналістика взаємодіє з іншими інститутами суспільства — державними органами, партіями, громадськими організаціями, підприємствами і т.п.; піклуючись про задоволення потреб і інтересів того або іншого соціального прошарку, вона веде політичну діяльність, втручаючись у відносини між громадськими силами з приводу влади (отримання, утримання, організації). При цьому поведінка ЗМІ чи то демократичних, чи то комуністичних, чи то ультраправих або ультралівих в умовах гласності та свободи слова, плюралізму та багатопартійності діалектична: важливо, з одного боку, не поступитися принципами, з іншого, — уникати гострої конфронтації з інакомислячими; необхідний діалог, обмін думками в ході дискусії, компроміс.

В той же час у журналістики для ведення політичної діяльності є надійна зброя — публіцистика – сукупність актуальних популярних політичних текстів, призначених для масового розповсюдження і впливу на поточні політичні процеси за допомогою їх оперативного документально-емоційного висвітлення. Якщо журналістика включає всю діяльність преси як соціального інституту, то публіцистика складає основне змістовне наповнення масових періодичних органів, письмово матеріалізовану суспільно-політичну думку і оперативне втілення поточної політичної практики. Навіть матеріал на студентську тему вважається політичним, якщо в ньому йдеться про проблеми вузів, матеріальні чи інші основи організації студентського життя, оснащеність навчального процесу підручниками та оргтехнікою, підвищення розміру стипендії тощо, оскільки їх вирішення потребує втручання держави. Адже політика є участь в справах держави з метою реалізації потреб і інтересів тих або інших суспільних груп. Журналістський текст аполітичний, якщо його автор інформує, як склали студенти чергову сесію, чим вони зайняті у вільний час, а якщо і ставить проблеми, то вони вирішуються на рівні студентської групи, факультету або вузу. Публіцистичні матеріали, як і інформаційні, журналістика доносить до масової аудиторії за допомогою системи ЗМІ.

11.1. Журналістика як система змі

Існуюча система ЗМІ складалася поступово: спочатку були лише газети й журнали, в XIX ст. додалися інформаційні служби, а в XX ст. — радіостанції, студії телебачення та Інтернет. ЗМІ — самостійна індустрія, націлена на формування громадської думки з використанням організаційно-технічних комплексів, що забезпечують швидку передачу і масове тиражування словесної, образної і музичної інформації. Кожна форма ЗМІ має свою знакову систему: друкована преса — письмове слово або візуальний образ; радіо — усне слово або музику; телебачення синтезує усне слово, рухливе зображення й музику на загальному фоні гамми кольорів; Інтернет поєднує усі системи.

Типологія — це метод наукового пізнання системного об'єкту за допомогою узагальненої моделі. Для типології журналістики характерно виявлення специфічних закономірностей, якостей і властивостей, властивих окремим групам видань. Розглядаючи структуру медіаполітичної системи України з урахуванням взаємодії влади і ЗМІ, дії на пресу фінансово-промислових угрупувань і політичних кланів, можна виділити три її рівні: електронні всеукраїнські ЗМІ, що формують єдиний інформаційний простір; всеукраїнські, міжрегіональні та регіональні друковані комерційні видання, теле- і радіокомпанії; регіональні електронні та друковані ЗМІ. Правда, є і четвертий рівень — Інтернет. Глобальне комунікаційне середовище є величезним набором комунікаційних каналів, які теж можуть використуватися медіаполітичною системою.

В системі електронних і друкованих ЗМІ найскладнішою і дискусійною проблемою є типологія періодичної преси. Існує очевидний розрив між теорією і практикою: практична журналістика вважає за краще діяти шляхом проб та помилок і тому рідко звертається до теоретиків за рекомендаціями, а в теорії — в критеріях визначення типів, дефініцій класів, родів і видів, до яких належать видання, становище «смутне та неясне». Подібного розриву в радянський період не могло бути, бо всі ЗМІ формувалися в рамках єдиної ідеології, за принципом агітаційно-пропагандистської доцільності. Були газети центральні (загальнополітичні, галузеві і спеціалізовані), місцеві (загальнополітичні масові, галузеві і спеціалізовані), районні, а також багатотиражки і загальнополітичні видання іноземною мовою. В той же час буржуазні газети підрозділялися по п'яти основних ознаках: по місцю видання і масштабу розповсюдження (національні, надрегіональні, регіональні й місцеві); по періодичності (щоденні, нещоденні, недільні); за часом виходу (ранішні й вечірні); по ступеню широти відображення дійсності (спеціалізовані й загальнополітичні); по характеру відображення дійсності й по соціальному призначенню (масові, якісні, змішані або якісно-масові). В пострадянський період відбулася не просто кардинальна та глибинна перебудова внутрішніх структур системи друкованих ЗМІ, але й фактично її безпрецедентне та унікальне по масштабах знищення: унаслідок зіткнення старої та нової ідеології виникла преса невідомого раніше характеру, і практично всі колишні концептуальні схеми в області типологізації виявилися непридатними: колишні, сформовані за радянських часів — через ідеологічну упередженість, а сучасні, що затвердилися в інших країнах, — через недостатню сумісність із специфікою перехідного періоду і українських соціально-політичних і національних умов, хоча наша нова преса в більшій мірі набуває типологічних рис, що дозволяють співвіднести її з пресою західних цивілізацій.

До кількісних критеріїв відносять періодичність і тираж, до якісних — тематику і склад засновників видання. Дехто з дослідників відносить до визначальних характеристик типу видань вид аудиторії (масова, професійно-спеціалізована, елітна, наукова і т.д.), соціально-професійний статус аудиторії, її професійно-галузева приналежність, сферу ділової активності (бізнес, політика), територіальну спільність, вік, стать; предмет і сферу відображаємої дійсності (політика, культура, економіка, виробництво, мистецтво і т.д.); цільове призначення (вираження чиї-небудь інтересів, задовільнення чиї-небудь потреб і т.д.); родову приналежність (суспільно-політичні, публіцистичні і т.д.); характер тексту (види матеріалів, масштаб інформації, переважаючі джерела інформації, стиль спілкування з читачами); оформлення видань (кольоровість, ілюстрованість); інші характеристики: формат видання, періодичність виходу, тираж, мовна основа змісту, склад авторів тексту, ареал і вид розповсюдження (адресна доставка, продаж уроздріб, безкоштовна роздача), постійні рубрики, наявність вкладишів, вид випуску.

Проте думка, що типологічною характеристикою видання є тираж навряд чи є виправданою, оскільки тираж — величина, схильна інколи до разючих змін в умовах конкуренції на інформаційному ринку.

11.1.1. Газети на будь-який смак. Сьогодні замість однорідної партійно-радянської преси, що мала відмінності скоріше в ієрархічній будові, а не у змісті чи оформленні, з'явилася найрізноманітніша преса з рисами, властивим ЗМІ ринкового суспільства.

Преса поділилася на якісну і масову; державну і комерційну; офіціозну (відображає точку зору уряду) і незалежну (висловлює думку видавця, засновника чи редакційного колективу); правлячу (рупор владних структур) і опозиційну; політизовану і деполітизовану; ділову і розважальну; легітимну і нелегітимну (офіційно не зареєстровану); національну і транснаціональну.

З'явилися і нові форми друкованих видань — дайджести, журнали-ревю, журнали на дискетах, електронні версії газет і журналів, що продовжують тематику телепередач, україномовні чи російськомовні версії відомих західних журналів.

Перерахувавши сучасні типи видань — приватні, акціонерні, партійні, ділові, комерційні, рекламні, бульварні, можна припустити, що в партійних, комерційних, рекламних, бульварних виданнях і т.д. головним типоутворюючим елементом є цільове призначення і змістовна структура. А для регіональної преси такими елементами виступають масова аудиторія певного регіону, система розповсюдження і техніко-економічні чинники. Основу моделі видання регіонального типу складають: 1) типоутворюючі чинники — політичний стан і ідеологія суспільства, стан економіки, техніки, транспорту, зв'язку; рівень культури й освіта населення; 2) типоутворюючі елементи — мета видання, видавець, фінансовий стан, техніка тиражування, журналістські кадри, канали розповсюдження, аудиторія (соціальний, демографічний, національний, професійний склад); риси друкарень — періодичність, тираж, формат, обсяг видання, вартість, оформлення, мова, стиль, жанри, наочно-змістовна структура, напрям, обсяг і характер реклами.

Якщо ж узагальнити роздуми дослідників, то матимемо такі типологічні характеристики друкованих видань: по періодичності виходу — щоденні, щотижневі, щомісячні, по видавничим характеристикам (формат, об'їм видання), по масштабах аудиторії або регіону розповсюдження — загальнонаціональні, регіональні, місцеві: міські, районні, багатотиражні; за цільовим призначенням — загальнополітичні, відомчі, корпоративні, професійні; по характеру аудиторії — розважальні, рекламні, комерційні; по типу засновника (приватна особа, редакція, комерційна або владна структури, політична партія). Абсолютна більшість видань проходить реєстрацію у відповідних державних інстанціях і цілком законні, але окремі газети вважаються нелегітимними тому що мають тираж менше тисячі екземплярів (свідоцтво про реєстрацію отримувати не потрібно) або відмовляються від реєстрації із інших причин, вважаючи за краще виходити напівлегально.

Розглянемо докладніше деякі типи друку. Найважливішими функціями ділової преси є:

• аналіз головних подій в країні і їх вплив на ділове життя;

• інформування про міжнародні економічні новини;

• аналіз соціальних проблем, пов'язаних із змінами у сфері економіки;

• розповсюдження ділового досвіду, розширення ділового кругозору;

• забезпечення аудиторії оперативною комерційною інформацією;

• аналіз впливу комерційної інформації на економіку;

• формування ідеології бізнесу.

У кожного типу преси своя спеціалізація. Так, в діловій пресі можна виділити якісні газети і журнали («Економіка і життя», «Експерт»), ділові видання комерційних організацій («Книжковий бізнес», «Маркетинг»), популярні інформаційно-комерційні тижневика (самостійні видання — «Ділова жінка», «Людина і кар'єра», «Бізнес для всіх»; регіональні — «Діловий Петербург», «Ділова Москва»). Петербурзький дослідник М. Кім, розділяючи ділові газети на фінансово-економічні, рекламно-інформаційні і безкоштовні, вважає такий розподіл умовним. Дійсно, тут змішані різні критерії: тематика і спосіб розповсюдження. До того ж серед безкоштовних видань можна зустріти газети різного тематичного наповнення — політичні, інформаційні, а не суто ділові.

Політична преса представлена виданнями партійної спрямованості («Комуніст Полісся», «Зірка надії»); газетами національно-патріотичних партій і рухів («Вітчизна», «Пам'ять», «Російський собор»), виданнями демократичного напряму («Демократична газета»). Після різкого підвищення видавничих витрат більшість видань стала збитковими.

Серед релігійних ЗМІ — «Православна Житомирщина», «Церковная православная газета». Багато видань розраховано на різні читацькі групи — вікові, соціальні: для сім'ї («Сімейна православна газета»), для військовослужбовців («Благовіст»), для ув'язнених («Утоли мою печаль»), для студентів («Татьянин День»). На інформаційному ринку можна знайти пресу і інших конфесій (журнал «Лютеранський Петербург»).

Предтечей безкоштовних газет була знаменита «Копійка», заснована в 1907 р. в Петербурзі, коштувала всього 1 коп. і мала величезний тираж, що поширювався по всій Росії.

В загальному потоці сьогоднішньої масової, популярної преси можна зустріти видання, націлені на порівняно вузьку аудиторію, яким властиві аналітичність в підході до подій, зваженість оцінок, спокійний тон публікацій, фотографії в них витиснені авторськими коментарями, Такі газети називають якісними. Для вдумливого читача вони цікавіші за інформаційні газети, розважальну або рекламну пресу, бо якісні видання (та і солідні масові) базуються на публіцистиці. Всі періодичні видання діляться на ті, що розраховані на серйозну, інтелектуально підготовлену аудиторію, і ті, що звернені до широких мас, які не дуже вимогливі з низьким рівнем освіти. Питання якісного рівня преси стало особливо важливим з тих пір, як вона стала впливовим соціально-політичним інститутом. Суспільству були потрібні не стільки бульварні листки, але і солідні, серйозні видання, яким можна довіряти. При цьому попит на періодичне видання, його тираж ще не визначає якісний рівень. Головне — в іншому, в духовному началі, в інтелектуальній співучасті з читачами і прагненні глибоко, серйозно і неупереджено проаналізувати події.

Компетентність авторів, професійні пріоритети в області аналітичної інтерпретації подій, відчуття міри і відповідальності, стриманий стиль, скупість ілюстративного матеріалу, солідний обсяг (обов'язково більше 8—10 полос), стандартний формат (А2), незалежність по відношенню до державних і фінансово-монополістичних інститутів (що досягається економічною стійкістю видавців — акціонерних товариств) — такі особливості якісної преси, що втілює той тип періодичного видання, який характерний для стабільного демократичного суспільства, де панує дух національної згоди, стверджуються принципи людської гідності, а соціальні інститути функціонують стійко.

Якісне видання припускає особливе ставлення до дійсності, є інструментом інформування й аналізу, піднімає переважно загальнозначущі проблеми. У стосунках якісної преси з її читачем виключається менторство, превалює діалог, в якому допустиме вільне, але обов'язково аргументоване висловлювання всіх учасників. В інформаційному просторі якісного видання чітко розділені факт, аналіз і коментар. Для такої газети неприйнятна ангажованість. Її аудиторія відрізняється високим рівнем освіти і високим соціальним статусом. Як приклад якісної преси в Росії можна навести лише дві газети — «Вісті» і «Коммерсант», та й ті з суттєвими зауваженнями. Певні ознаки якісної преси є в «Труді», «Независимой», «Московских новостях», «Общей газете», «Литературной газете».

У якості попередника сучасної якісної преси деякі дослідники вважають елітарну пресу кінця XIX ст. Вона мала такі особливості: формальна незалежність від держави та від інших структур, що переслідують свою мету; визнання найважливішої ролі газети в політичному і соціальному житті суспільства; високорозвинуте відчуття соціальної й етичної відповідальності; поява професії журналіста, під якою розуміється об'єктивне інформування; усвідомлення своєї ролі в створенні та формуванні точок зору; часто — прагнення ідентифікувати себе з національними інтересами.

При аналізі преси важливо враховувати також її ідейну позицію і репутацію. Під репутацією звичайно розуміються авторитетність, впливовість, відповідальність, зваженість погляду, респектабельність видання. Все це властиво виданням «серйозним», а не скандальним, вульгарним, «жовтим».

11.1.2. Плюралізм радіохвиль. Радіо в своєму розпорядженні має свій комплекс унікальних властивостей, що роблять його усюдисущим і загальнодоступним. Люди слухають радіо, займаючись іншими справами, і при цьому отримують вичерпну інформацію про всі події, це — і новини, і розважальні програми, і театр, і ринок. На відміну від газети і журналу радіо приходить до нас в будинок живим людським голосом, здатним передати інформацію з місць подій. Радіо дозволяє консервувати інформацію на магнітній плівці з тим, щоб при необхідності повернутися до достовірних фактів, програм, що сподобалися.

В умовах розвитку телекомунікацій радіо не тільки не втратило аудиторію, але і збільшило її завдяки оперативному використовуванню інформації і популярності багатьох програм. Радіоефір формується за тимчасовим принципом, диференціюється за програмами. Дохідливість, простота і в той же час емоційність живого слова до сьогоднішнього дня дозволяють радіо користуватися незмінною вдячністю слухачів.

В будь-якому крупному культурному і промисловому центрі України спостерігається плюралізм (множинність) радіохвиль. В 1990 році виникає поняття FM-діапазону, а разом з ним і перші комерційні музичні радіостанції.

Оскільки типологія комерційних радіостанцій не була розроблена, почали використовуватися концепції і терміни, які на Заході використовувалися вже давно. В першу чергу, це формат — єдність музичних і інформаційних стилів, від якої залежить обличчя (імідж) радіостанції. Формат визначає: основу музичного віщання, об'єм і зміст програмного інформаційного і рекламного віщання, якої політики дотримуватися — фонової або агресивної, на якого слухача орієнтуватися, Існує декілька класифікацій форматів, заснованих на західній традиції музичного комерційного віщання:

Інформація / Діалоги Дорослий сучасний

Нова музика Танцювальна музика

Старе золото

(Bellanger Pierre Radio du futur Paris 1991)

В довіднику Європейського Радіомовлення пропонується інша класифікація:

Новини / Коментарі Новини / Музика

Класична музика Хіт-паради

Піп-Музика Доля-Музика

Танцювальна музика Кантрі

Старе, але золоте Місцева / Арабська

Враховуючи традиції вітчизняного комерційного радіомовлення, деякі дослідники запропонували свою кваліфікацію формату:

Новини / Музика Радіо Балтіка

Легке прослуховування Радіо Максимум

Рок-н-рол Радіо 1

Дорослий сучасний Радіо Долі, Європа плюс, Модерн

Старе золото Ностальжі

Російський борщ Ельдорадіо.

Від формату і загальної мовної концепції радіостанції залежить і інформаційне наповнення: кількість, тематика і час виходу інформаційних блоків. В ефірі FM-діапазону можна почути такі тематичні блоки новин: місцеві (міські, обласні) новини; новини країни і ближнього зарубіжжя; міжнародні новини; музичні новини; новини культури; автомобільні новини; фінансові новини (щоденні котирування курсів валют, ситуації на фондових біржах, нерухомість і т.д.); кримінальні новини; спеціальні випуски. Основна задача інформаційного відділу комерційної радіостанції — в лаконічній формі донести до слухача оптимальну кількість корисної інформації — новинної або розважальної, поєднуючи інформацію з улюбленою музикою та голосами ді-джеїв. Ді-джей (абревіатура від англійського терміну disc jockey) — це посередник між радіостанцією і аудиторією (для позначення провідного музичного ефіру існує ще один термін — модератор). Манера ведення ефіру залежить не стільки від особистих установок ді-джея, скільки від загальної концепції і стилістики конкретної радіостанції

11.1.3. Ефект телебачення. Комунікація потребує засобів, які найбільш адекватно відображають дійсність. Найбільший ефект в цьому плані можна отримати за допомогою телебачення, синтезу усного слова із зображенням.

Телебачення:

• реалізує концепцію соціальної інформації, інтегруючу в собі три основні напрями: просвітницький (поширює повідомлення, що є основою корисної інформації, знання); пізнавальний (формує уявлення про сукупність знань на основі отриманої логічної і прагматичної інформації); прогностичний (поширює відомості, формуючі уявлення про майбутнє, вірогідну оцінку майбутнього);

• об'єднує суспільство навколо гострих проблем, національних інтересів:

• створює фон нашого побуту, дозвілля, ділової активності, всього нашого життя;

• розширює наш кругозір, формує смаки, міняє звички;

• привертає увагу до обговорення насущних соціальних проблем, виховує погляди, гуманістичну позицію, екологічну етику, формує життєву позицію кожного члена суспільства і створює оперативний зворотний зв'язок з багатомільйонною аудиторією. Ці контакти формують суспільну свідомість, сприяють всесторонньому і гармонійному розвитку суспільства, дають відчуття етичного зв'язку з епохою;

• здатне стати суспільною трибуною і місцем, з якого влада — центральна і регіональна, законодавча і виконавча — може відзвітувати перед народом, роз'яснити свою політику, мобілізувати лави своїх прибічників;

• вирішити головне завдання соціальної інформатизації суспільства, намагається реалізувати напрями психологічних законів взаємодії суспільства і інформатики, заснованої на використанні чуттєвої, логічної і прагматичної інформації;

• зберігаючи оперативність радіо, додає ефект сьогохвилинності подій, психологічне відчуття присутності, причетності глядача до подій і тим самим підвищує результативність передач; телеглядач знає, що одночасно з ним передачу дивляться мільйони, проте він сприймає виступ з телеекрана як звернення безпосередньо до нього;

• сприяє формуванню цивілізованих товарно-грошових відносин для всіх учасників ринку, повідомляючи відкриту і правдиву економічну інформацію, розширюючи набір комерційних тем, імен, товарів і послуг, фірм і компаній, закритих раніше для аналізу і критики, що стало можливим тому що телеканали сьогодні незалежні один від одного, оцінки їх часто не співпадають, з'явилися нові комерційно-публіцистичні телепередачі. Ефективність розгляду економічних проблем на ТБ обумовлена перш за все можливістю залучати до розмови про наболілі проблеми представників органів влади, провідних економістів, вчених, перших осіб регіонів. На передачах часто присутні не тільки офіційні особи з Верховної Ради, уряду, але й експерти з наукових і урядових установ;

• повідомляє телеглядачу інформацію про широкий спектр суперечливих думок, надаючи тим самим можливість вибору.

Телебачення в нашій країні пройшло декілька етапів розвитку.

Перший етап (1900-1930 рр.) вражає динамікою — від наукових дослідів, винаходів і відкриттів російських і радянських учених в області передачі зображення і звуку на відстань до появи регулярного телевізійного віщання; так, першу в світі електронно-променеву трубку — основу для передачі і прийому зображень — створив в 1910 р. професор Петербурзького університету Розінг.

Другий етап почався з першої експериментальної телепередачі, яку провів у 1931 р. Всесоюзний електромеханічних інститут спільно з Московським радіовузлом. Апаратуру тоді була дуже неякісна, але вчені продовжували дослідження і через три роки відбулася нова серія передач, які проводилися із студії після закінчення програми радіомовлення і тривали всього по 30 хвилин. В 1938 р. були побудовані перші телевізійні центри в Москві і Ленінграді. Розвиток телебачення затримала війна. Перші масові телепередачі почалися в Москві в 1946 р., в Ленінграді — в 1948 р., в Києві — в 1951 р., потім розвертається будівництво телецентрів і в інших містах. Період закінчився в 1960-е роки створенням системи центрального, республіканського і місцевого телебачення і виникненням масового віщання.

Третій етап (кінець 1960-х рр. — 1990-х рр.) трансляція стала багатопрограмною. З'явилося кабельне телебачення, яке збільшує можливості локальної трансляції, уподібнюючись спеціалізованим газетам і журналам. Синтез телебачення і друку привів до виникнення телетексту, а об'єднання телебачення з комп'ютером — до небаченої області комунікації — телематики, яка дає можливість отримувати на екрані будь-яку інформацію системи масової, групової чи індивідуальної трансляції.

Поява в ефірі комерційних телекомпаній, а також зарубіжних телепрограм визначило початок четвертого періоду в історії вітчизняного телебачення в 1990-х рр., коли разом з розпадом СРСР почала руйнуватися система колишнього централізованого державного управління телебаченням, виникла конкурентна боротьба за телеглядача між різними телеканалами, між державним, суспільним і комерційним телебаченням.

Жоден із ЗМІ не має такої короткої і в той же час насиченої історії. В його основі лежать досягнення в науці, техніці, технології і розвиток нових форм товарно-грошових відносин.

В сучасних умовах переходу до ринкових відносин і розвитку демократії система телебачення в Україні грунтується на взаємодії телепередач, підготовлених компаніями різних форм власності — державної, суспільної, муніципальної, акціонерної, кооперативної, приватної.

Поступово формується правова база діяльності телекомпаній, визначаються їх права та коло обов'язків перед суспільством. Всі телерадіокомпанії, діючі в нашій країні, можна розділити на чотири групи: державні, міждержавні, суспільні і недержавні.

Державні телекомпанії — організації, що діють від імені і на кошти держави, що виражають і відображають точку зору тих або інших гілок влади або однієї з них.

Міждержавні компанії — ті, що засновані сумісною міждержавною угодою і діють згідно статуту, який приймається повноважними представниками держав-засновників.

Суспільними називаються телекомпанії, співзасновниками яких є державні органи влади України і її суб'єктів, а також інші юридичні особи і громадяни.

Недержавні телекомпанії створюються одним або кількома юридичними і фізичними особами, які об'єднують свої фінансові і інші ресурси з метою організації трансляції по певних каналах. До недержавних телекомпаній відносяться мовні організації, які називаються комерційним, кабельним, приватним телебаченням.

Крім мовних існують такі, що не мають ліцензії на трансляцію. Вони роблять телепередачі і продають мовним компаніям.

Всі телекомпанії в країні незалежно від їх форми власності мають рівні права і несуть однакову відповідальність відповідно до законодавства.

Після розпаду СРСР в ефірі поряд з регіональними державними мовними організаціями в ефірі з'явилася безліч приватних, комерційних, незалежних телекомпаній різного масштабу, тому виникла необхідність створення якісно нової системи державного регулювання у сфері електронних ЗМІ.

Українські загальнонаціональні телеканали і регіональні канали використовують свої виробничі потужності для випуску інформаційних і інформаційно-аналітичних програм і ток-шоу. Вони купують програми, телеігри та розважальні програми у компаній, що їх створюють, а фільми і спортивні програми — у іноземних і національних дистриб'юторів.

11.1.4. Інтернет. Кінець ХХ ст. ознаменований виникненням унікального і надзвичайно перспективного ЗМІ — глобальної комп'ютерної мережі «Інтернет». Його історія починається з 1969 р., коли, виконуючи замовлення Міністерства оборони США, об'єдналися перші чотири американські комп'ютерні фірми. В 1973 р. до них підключилися Англія і Норвегія, а в 1992 р. — нове злиття: ARPANet об'єдналася з сіттю CSNnet Національної фундації США. Це і стало народженням Інтернет, в якій дві основні технології: електронна пошта і всесвітня павутина на 100 тисяч серверів. Поява нового носія інформації, доступного масам людей, не могла не привести до перетворення його в ЗМІ. В «павутину» прийшли всі провідні інформаційні агентства, більшість видавництв, рекламні агентства, представлені політики, уряди й парламенти. З'явилася специфічна журналістика, основні жанри якої — дайджести новин і огляди. В глобальній мережі широко представлені українські друкарські видання і радіостанції. Користувач (підприємство або приватна особа) може отримати матеріали російської преси — інтерв'ю, репортажі, хроніку, статистику, інформацію про роботу органів влади і організацій.

Доступність інформації робить Інтернет грізним суперником будь-якого традиційного ЗМІ. Вже сьогодні багато фірм, підприємства користуються електронними версіями газет (їх називають ще газетами електронного формату — з текстом, кольоровими фотографіями, звуком і відеорядом). Перевага електронної версії — в можливості поглибленого вивчення теми, що цікавить: різні статті в газеті мають графічні позначки про надходження додаткової інформації, суспільний резонанс

Технологія пошуку нескладна. Треба увійти до однієї з пошукових систем (www.rambler.ru, www.meta.ua, www.yandex.ru або іншу), вписати у віконце запиту російськими (українськими) буквами назву газети, журналу або телерадіокомпанії і натиснути кнопку «пошук». І тоді відкриваються всі посилання на сайти із згадкою цього видання або самого видання. В кожній з пошукових систем можна відкрити розділ ЗМІ і здійснити пошук, поставивши пташку в клітинці «з урахуванням розділу».

Існують декілька методів залучення на сайт відвідувачів:

• реєстрація на пошукових машинах, новий сайт може бути включений в їх базу даних і без участі його творців;

• розміщення посилань в каталогах, куди можна потрапити, тільки реєструючись в них;

• розміщення посилань в «Жовтих сторінках», віртуальному аналогу телефонного довідника, де можна помістити коротку інформацію про фірму і посилання на сторінці в Інтернеті;

• розміщення посилань на інших сайтах — наприклад, партнерів по бізнесу, при цьому можливий обмін посиланнями;

• розміщення платних рекламних оголошень на інших серверах; звичайно це сервери з високими показниками відвідувань, де можна розмістити рекламу у вигляді посилання, текстового повідомлення на сторінці або банері;

• участь в телеконференціях, аудиторія яких співпадає з аудиторією, на яку орієнтований даний сайт; спосіб використовується рідко, оскільки існують десятки тисяч телеконференцій і часто складно знайти потрібну тему і визначити аудиторію (телеконференція — використання різних засобів - комп'ютерів, телефонів, телебачення, відео систем, що дозволяє трем і більш людям, що знаходяться в різних місцях, спілкуватися один з одним в режимі реального часу);

• використання імені сайту у всіх видах традиційної рекламної продукції фірми;

• використання традиційних видів реклами (на радіо і телебаченні, в друкарських виданнях і т.д).

Основними ресурсами і службами в Інтернеті для бізнесу, які можна використовувати фахівцю PR, можна вважати WWW, електронну пошту SMTP/POP3 і поштові розсилки, FTP-сервери і файлові архіви, конференції Usenet, Internet — пейджери ICG і IRC, а також послуги факсиміле. Так, будь-який бажаючий, безкоштовно реєструючись в системі, використовуючи Internet — пейджери ICG і IRC, дістає можливість спілкуватися за допомогою набору повідомлень на клавіатурі з будь-ким іншим або іншими абонентами в реальному часі. Найпопулярніша служба Інтернету — World Wide Web. Переважна більшість серверів орієнтована саме на цю службу. Дизайн сайту повинен бути зроблений так, щоб користувачу було достатньо набрати URL-адресу в адресному рядку оглядача Internet, після чого завантажилася б інтуїтивно зрозуміла для навігації сторінка сайту, що шукається. А для навігації в Інтернеті використовуються або стандартні оглядачі (Internet Explorer, Netscape Navigator), або спеціальні засоби, такі як Web-grabbers. Останнє означає, що ви можете за допомогою програм Web Downloader, Teleport Pro або WebZip один раз завантажити вміст відібраних сайтів на ваш жорсткий диск і обновляти окремі сторінки у міру необхідності.

Власні web-сайти журналістів присвячені подробицям їх кар'єри та тим сферам дійсності, що їх цікавлять.

Web-сайт фірми, організації повинен мати розділ для преси (web-прес-офіс), регулярно обновлятися і бути зручним для користувача. Web-прес-офіс фірми, компанії звичайно містить виклад місії компанії, фінансову інформацію про неї, інші дані і статистику, елементи її фірмового стилю (логотип, товарний знак і т.д.), біографії керівників, технічні характеристики продукції, фотографії менеджерів і товарів, прес-релізи, статті і коментарі, збірку офіційних документів, номери телефонів і адреси електронної пошти.

Web-сайти новин пропонують прес-релізи і новини, більш короткі, ніж друковані матеріали, але мають посилання на інші сайти і електронні адреси.