10.4. Друкарський процес

Існують кілька способів друку: високий, плоский, глибокий, трафаретний.

10.4.1. Спосіб високого друку полягає в тому, що літери і кліше виступають над поверхнею друкарської форми, покриваються фарбою з валів, яка потім переноситься на папір. Принцип високого друку використовувався ще тисячу із гаком років тому: на плоских дерев'яних дошках гравер по дереву (ксилограф), щоб отримати зображення, заглиблював недрукуючі, пробільні елементи. Ксилографія (від грець.: дерево + пишу) в XIX ст. широко застосовувалася при друкуванні ілюстрацій, а в XX ст. зберегла значення як техніка створення художньої графіки — станкової і книжкової.

10.4.2. На відміну від ксилографії при літографії (від грець.: камінь + пишу) малюнок наноситься на пласку поверхню спеціального каменю (вапняку) масною речовиною, а пробільні ділянки зволожують, що робить їх несприйнятливими до фарби. В цьому і полягає суть плаского друку, при якому друкуючі і недрукуючі елементи лежать в одній площині і діє принцип невзаємодії масла і води. Винайдений у 1798 р. спосіб контактного друку з пласких форм мав ряд недоліків, що привело до заміни його офсетом; фарба з друкарської форми (цинкової, алюмінієвої тощо) передавалася під тиском на проміжну еластичну поверхню гумового циліндра, а вже з неї на папір. Принцип офсетного друку було запропоновано в 1905 р. в США, коли була створена перша офсетна друкарська машина.

10.4.3. При глибокому друці відбитки одержують з форм, на яких фарба знаходиться в заглибленнях друкуючих елементах. Глибина їх на формі змінюється залежно від насиченості світлотіней зображення, що відтворювалося. Тому на відбитку утворюються шари фарби різної товщини і створюються якнайтонші градації і переходи тонів. Ця унікальна перевага глибокого друку реалізується при виробництві ілюстрованих журналів, проте при цьому способі малюнок букв може бути деформований, так що текст виходить більш якісним при високому і пласкому друці.

Глибокий друк з'явився в середині XV ст. До того часу існували тільки ручні способи виготовлення друкарських форм — гравіювання на металевих пластинах, поглиблення друкарських елементів спеціальним різцем (різцева гравюра, чорна манера, суха голка) і хімічні способи гравюри (офорт, акватинта, м'який лак), що вимагало не тільки майстерності, але і великих витрат праці і часу. В кінці XIX ст. був винайдений спосіб фотомеханічного перенесення зображення на поверхню металевих пластин з подальшим хімічним травленням друкуючих елементів (геліогравюра). Друк з таких форм вівся на ручному верстаті, але в 1910 р. процес був механізований за допомогою роторних машин, при цьому рідка фарба з пробільних (недрукуючих) елементів форми знімалася ракелем (тонкою пластинкою у вигляді ножа). Тому глибокий друк стали називати ще й ракельним.

10.4.4. Трафаретний друк — це відтворення тексту і графічного зображення за допомогою шаблона (натягнутої на рамку шовкової або полімерної сітки), в'язка фарба продавлювалася гумовою планкою (ракелем) через отвори сітки на поверхню. Раніше такий спосіб називали шовкографією (нині цей термін не використовується, оскільки шовк перестав бути єдиним матеріалом для трафаретів). Трафаретний друк широко застосовується при виготовленні плакатів, шпалер, упаковки, готової продукції (надписи на пляшках, на шкалах приладів тощо), для розфарбовування тканин.

Від всіх цих способів друку радикально відрізняється фотонабірна технологія, коли газети, журнали, книги друкуються з фотоформ (діапозитивів або негативів).

10.4.5. Велике значення для якості продукції має правильний вибір паперу, який слід підбирати відповідно до призначення видання. Для деяких видів видань більше підійде груба або шорстка, ніж крейдовий папір. Розмір паперу визначений стандартами. Краще всього вибрати такий формат, який дозволяє обрізувати ілюстрації «в край», але не дає великі відходи при обрізанні кромок.

Міжнародні формати паперу були запропоновані ще у 1928 р. — формати «А» (принцип формату — постійне співвідношення сторони квадрата до його діагоналі, яке дорівнює 0,714 — 1:1,4).

Листи паперу формату А0 (840х1189 мм) і формату А1 (594х840 мм, або половина формату А0) в газетній практиці не використовуються.

Формат А2 застосовують при виданні таких газет загального типу, як «Вісті», «Труд».

Формат A3 використовують редакції районних, галузевих, рекламних, розважальних газет.

У форматі А4 виходять багато таблоїдів і видань підприємств.

Стандартні формати вітчизняних газет вимірюються величинами, кратними один одному. Так, площа сторінки формату А2 (420х594 мм) дорівнює площі двох сторінок формату A3 (297х420 мм) або площі чотирьох сторінок формату А4 (210х297 мм). По формату можна зразу ж визначити і об'єм газети: якщо чотири сторінки формату А2 — це два друкарські аркуші, якщо чотири сторінки газети формату A3 — один друкарський аркуш. Сторінка завжди більше газетної полоси, оскільки окрім останньої (задрукованої) включає поля і пробіл між двома суміжними полосами. Оптимальний розмір полоси — ⁴/₅ площі газетної сторінки.

Сучасні газетні друкарські машини дозволяють отримувати різні варіанти газет за об'ємом, формату (А2 і A3), кольору з двох сторін аркуша. На виході за допомогою фальцапарату з підбіркою можна отримати зошити, що мають об'єм кратний 16 сторінкам (з одного рулону — 16 полос, з двох — 32, з трьох рулонів — 48, з шести — 96 полос).

10.4.6. Експедиційне обладнання — завершальна частина технологічного комплексу по випуску газети. Воно працює в лінію з друкарською машиною і рахує, формує пачки, упаковує їх і маркірує. Для проміжного зберігання заздалегідь віддрукованих зошитів (рекламних вкладок і додатків) використовуються накопичувачі у формі змінних барабанів.

Наприклад, недільне видання «Sunday New York Times» складається з 12 зошитів (308 полос) великого формату і одного зошита (24 полоси) таблоїдного, дев'яти вкладок, двох додатків. Товщина газети 5 сантиметрів, а маса — два кілограми. Тираж газети (2 млн. прим.) друкується в Едісоні (штат Нью-Джерсі), вивозиться з друкарні частинами (лотами), що мають різний тираж залежно від зони розповсюдження. Доставкою зайнято 33 оптові підприємства і приблизно 5 тис. рознощиків. Про масштаб виробництва можна судити за такими даними: звичайний запас друкарського паперу (48,8 грам на кв. метр) складає 20,4 тис. тонн (17 тис. рулонів) і розрахований на 4—6 робочих змін друкарні. Розвантажувальна рампа у друкарні вміщає 18 залізничних вагонів, а ділянка проміжного зберігання зошитів займає площу близько 7 тис. м² .

З метою розширення ринку збуту загальнонаціональні газети друкують кілька регіональних випусків (видань).

Так, у найбільшої щоденної газети Японії «Yomiuri Shimbun» — п'ять регіональних видань, загальний тираж яких складає 14,3 млн. примірників. Дещо менше (13,1 млн. — за даними 1993 р.) тираж п'яти видань «Asahi Shimbun». А в японських друкарнях, у яких друкуються газети, дуже високий рівень автоматизації виробництва. Друкарня Zama (поблизу Іокогами), де друкується «Asahi Shimbun» (причому дві третини тиражу — в чотири фарби) отримує зображення полос по каналу зв'язку факсиміле з центральної редакції (Токіо), оснащеною системою верстки полос. В друкарні все автоматизовано: управління виробництвом, контроль якості друку, підготовка паперових рулонів, відбракування газет. В експедиції встановлена система, що накопичує інформацію про упаковку і відвантаження тиражу.

В США, Японії, Західній Європі регіональним газетам надають велике значення. Об'єм їх приблизно 24—28 полос. Великі регіональні видання мають 2—3 випуски: основний — ранішній, а денний і вечірній містять лише кілька нових повідомлень і свіжу рекламну інформацію (до речі, реклама займає 50—70 % об'єму газети).

Показовим прикладом регіональної щоденної газети може служити бельгійська «La Meuse». Регіональні редакції цієї газети знаходяться в Брюсселі, Шарлеруа і Льєжі, а виробничий відділ — в місті Мез. Редактори обробляють майже 160 типових макетів полос, для різних маніпуляцій з редакційними матеріалами використовуються локальні мережі, які з'єднані на виході цілих полос. Всього друкується шість видань газети «La Meuse»: вечірній і ранішній випуски для міста Льєжа, а також регіональні випуски для міст Арло, Вервье, Намюр і Юї. Перший вечірній випуск виходить для Льєжа, після заміни 10 полос готовий і ранішній випуск. В кожному регіональному виданні публікується 2—6 полос місцевої спортивної інформації, 7 — інших місцевих новин. Газети друкуються в основному вночі. Вдень друкарські машини працюють для газетних вкладок і журналів. По аналогічній схемі видаються газети в Німеччині, Франції, Італії та інших країнах.

10.4.7. Вдосконалення додрукарських та друкарських процесів. Вдосконалення додрукарських процесів йде на фоні розвитку ЗМК і сучасних систем зв'язку від внутрішньофірмових до трансконтинентальних для передачі газетних матеріалів та полос. Як правило, матеріали з регіонів поступають по каналах зв'язку (частково через супутник зв'язку) в редакції газет, що розташовуються, як правило, в діловій частині міста. А повністю сформовані зображення полос передаються лініями зв'язку (по кабелю з скловолокна) факсиміле в передмістя, де завичай створюються сучасні друкарські виробництва. Тут проводиться експонування друкарських форм та їх обробка на автоматизованих і напівавтоматичних лініях. Об'єм і структура газет визначається можливостями друкарського устаткування, встановленого в друкарні.

Перспективним є такий напрям розвитку друкарської технології як цифровий друк, коли процес поліграфічного відтворення оригінал-макету керується ЕОМ та йде без застосування друкарських форм. Газетна полоса записується у форматі Post Script, перетворюється за допомогою процесора растрового зображення RIP в біткарту, яка через контроллер управляє пристроєм для перенесення фарби на матеріал, що задруковується. Ця технологія в порівнянні з традиційним офсетом має значні переваги:

• друк з комп'ютера робить непотрібним виготовлення формових пластин і процес виводу фотоформ;

• висока швидкість (тисяча повнобарвних або 4000 однобарвних відбитків формату A3 за годину);

• бездоганна якість кольорового зображення;

• можливість зразу ж отримувати сухі відбитки;

• перед самим друком можна змінити текст, вносити в нього поправки.

Західні дослідники передбачають газетам таке майбутнє. Газети друкуватимуться в локальних центрах, наприклад, в супермаркетах, в метро, на залізничних станціях — там, де встановлять цифрові друкарські пристрої, розроблені в Бельгії та Ізраїлі. Зовнішні пристрої нагадують великі ксерокси. Сторінки газети набираються на комп'ютері і відправляються в цифровий розподільний центр. Потім за допомогою цифрових телекомунікацій вони передаються на кожний з таких друкарських пристроїв, здатних віддрукувати потрібну споживачам кількість примірників. Окремий примірник можна отримати у будь-який момент одним натисненням кнопки.

Другий варіант «паперової газети» — ця якась подібність цифрового друкарського пристрою, який можна буде підключити в майбутньому до ПК, що дозволить читачу отримати видання у вигляді електронної інформації, і потім вирішувати, прочитати її на екрані або на папері, як звичайну газету.

Ще один напрям — використання Інтернет, здатного поєднувати комп'ютери по всьому світу. Використовуючи Web, читач бачить на екрані сторінки заголовків і може перейти на статтю, що його зацікавила, одним натисненням відповідної клавіші. Електронні газети будуть в змозі майже до нескінченності збільшувати об'єм висвітлення інформації шляхом підключення бібліотек комп'ютерних «вирізок» і відкриття доступу до неймовірного об'єму додаткового матеріалу, що міститься на інших комп'ютерах. Ведеться робота із створення «особистих газет»: розробляється спосіб, яким читач може повідомити про свої переваги комп'ютеру, який відбере потрібну інформацію і порекомендує її у вигляді газети. Але як би ні розвивалася комп'ютерна технологія, традиційна паперова газета не розлучиться з масовою аудиторією.