45. Засоби передачі чужого мовлення. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Співвдношення форм прямої і непрямої мов.

Речення з прямою мовою є складними безсполучниковим реченнями, в яких предикативні частини мають форму слів автора та прямої мови: «До нас прибув новий директор»,—оголосив завуч

Прямою мовою називається чужа мова, передана від її автора з. точним відтворенням змісту, форми та інтонації висловлювання. Наприклад: «Ти чому ж не вітаєшся Петре? — спитав я До прямої мови може входити одна або кілька предикативних частин, різних за будовою, метою вислювання, емоційністю (однокомпонентні, багатокомпонентні поширені, непоширені, односкладні, двоскладні, неповні питальні, окличні). У прямій мові можуть бути фразеологізми, звертання, вигуки, діалектизми, емоційно забарвлені слова і -вирази. В прямій мові відтворюються будь-які конструкції усного мовлення. Це дає можливість відтворювати в художній літературі особливості мови всіх , персонажів. Тому пряма мова використовується в художній літературі як засіб мовленнєвої характеристики персонажів. Наприклад: Я ніжно бару матір за плечі: «Не турбуйся, мамо. Я сюди не надовго. Я тільки на часинку, по дорозі...». В неї великі перелякані очі. Перелякано затремтіли вії: «То ж як на часинку? Хіба не назовсім?» «Не назовсім, мамо!»-~-відповів я

Авторські слова вказують, кому належить пряма мова. Вони, як правило, є двоскладним реченням і складаються із назви особи, якій належить пряма мова, і дієслова із значенням мовлення і думки: говорити, казати, розповідати, радити, висловлюватись, промовити, заявити, нагадати, повідомити,, зауважити, подумати, промимрити, вигукнути, запитати, відповісти, наказати, закричати і под. Дієслово в авторських словах вводить пряму мову в речення. Нерідко в авторських словах на місці дієслова вживаються іменники з відповідною функцією: слово, пропозиція, ви­мога, команди, прохання, запитання, крик, мольба, голос, окрик, відповідь, думка, наказ і под.

Інколи в словах автора дієслово або віддієслівний іменник опускається зовсім: Сіда хлопець у свій човник та бере весельце; стиснув ручку, махнув веслом: «Прощай, Ксеню, серце!» (Л. У.).

В' реченні слова автора можуть знаходитися перед, після та в середині прямої мови 1) Тихо, тихо промовила: «Вродо моя хорошая, нащо ти цвітеш?» 2) «Вставай, Самсоне! Вороги на тебе!» — покликнула зрадливиця Даліла 3) «Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива,— Ти думав, що для тебе я забуду родину?»

Діалог- це різновид прямої мови, одназ форм передачі чужої мови 2-х чи більше осіб. Речення, що промовляються назив. репліками. Вони і є прямою мовою.

Цитата- досліджений уривок з будь- чийного усного мовлення чи писемного твору.

Непряма мова. Чужа мова, передана з дотриманням лише змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації висловлення, називається непрямою мовою.Наприклад: а) речення з прямою мовою: В. О. Сукомлинський писав: «Що найголовніше було в моєму житті? Без роздуши відповідаю: любов до дітей»; 6} та ж думка з непрямого мовою: В. О. Сукомлинський стверджував, що найголовнішим в його житті була любов до дітей. При непрямій мові чужі слова від імені їх автора передаються в формі підрядної частини складнопідрядних речень: А. С. Макаренко вважав, що для виховання потрібніші не великий час, а розумне використання малого часу.

Речення з непрямою мовою співвідносяться за змістом і за структурою. Головне речення — це авторські слова, а підрядна частина — чужа мова. Тому пряму мову можна замінити непрямою. Наприклад: І) Л. Талстой писав: «виховання, і освіта неподільні. Не можна виховувати, не передаючи знання, будь-яке ж знання діє виховавчо» — речення з прямою мовою; 2) Л. Толстой писав, що і вих­вання, і освіта неподільні, що не можна виховувати, не передаючи знання, що будь-яке знання діє виховавчо — речення з непрямою мовою.

Непряма мова точно не відтворює чужу мову, а передає її лише загальний зміст. Такі елементи живого розмовного мовлення, як звертання, вигуки, вставні слова, частки, взагалі не входять до непрямої мови. В непрямій мові не відтворюється інтонаційна своєрідність чужої мови. Пор.: і) «Безсмертя! — мріяв тим часом далі Коломієць.— Які дурниці! Воно й неможливе, й ні до чого. Це ж жах бути безсмертним!» (Смол.) — речення з прямою мовою; 2) Коломієць тим часом думав, що безсмертя — це дурниці, що воно неможливе, що бути безсмертним — це жахливо — речення з непрямою мовою. Непряма мова як підрядна частина до головної в складнопідрядному реченні приєднується за допомогою підрядних сполучників та сполучних слів.

Невласне-пряма мова — своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п.м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п.м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається "внутрішнє мовлення" персонажа* його думки, настрої, але виступає за нього автор; об'єктивна оцінка подій поєднується з переломленням їх через призму сприйняття персонажа. З непрямою мовою Н.-п.м. зближує те, що в ній дієслова і займенники вживаються у формі 3-ї особи. Н.-п.м. характерна лише для художнього стилю, "виступає і^в поезії, і в прозі як прекрасний вид передачі голосів, яким, за авторовим задумом, треба звучати стримано, приглушено, нещиро, іноді — залишатися лише "внутрішніми" голосами, вираженням роздумів, загнаних у себе почувань тощо" (Л. Булаховський). Наприклад, "Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив. Ну і сусідонько файний, смага б ті взяла! Не мав коли приступитесь до - неї! Ігій на тебе!.. А що ворожіння пропало — то вже пропало... Вагалась, чи казати про Юру Іванові, чи дати спокій" (М. Коцюбинський). Іноді Н.-п.м. чергується з прямою.

Невласне пряма мова поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови. Вона характерна для художнього та деяких жанрів публіцистичного стилю.

Як і пряма мова, вона висловлюється від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої та другої осіб, як правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм. Ось як, наприклад, письменник передає думки свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою... З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на себе, А на! А ось тобі. Ось! Падай викоріненою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).

На письмі невласне пряма мова ніяк не виділяється. Вона виступає переважно у вигляді групи емоційно забарвлених речень, які раптом чи поступово вклинюються в текст розповіді. Іноді навіть важко встановити, де вона починається і де закінчується: Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло... Але він мовчав. Нехай любить її такою, якою пам'ятає (1. Багряний).