39. Поняття про ускладнене речення. Основні види ускладнених речень.

Реальне просте-речення часто містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката. Воно стає тоді простим ускладненим реченням. У сучасній українській літературній мові маємо різні види синтаксичного ускладнення. Ускладнені прості речення являють собою окремий клас простих речень, виразно протиставлюваний класові неускладнених, тобто елементарних, речень. У клас ускладнених простих речень варто об'єднати різноманітні реченнєві побудови, яким у формально-синтаксичному плані притаманна головна ознака простого речення — монопредикативність. Найпоказовіше в ускладнених простих реченнях виявляється їх семантико-синтаксична специфіка, яка виражається, звичайно, елементами формально-синтаксичної організації.

До класу ускладнених простих речень належать речення: 1) із прислівними другорядними членами, не зумовленими валентністю предиката: Сльози затуманили старі очі (Б. Харчук); (Б. 2) із детермінантними членами, що стосуються підметово-присудкової основи двоскладного речення в цілому або граматичного центру односкладних речень: Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Над вишнями літак хрущ (В. Стус); 3) з відокремленими членами речення (або напівпредикативними конструкціями): Сади, омиті музикою згадок, ковтають пил міжселищних доріг (Л. Костенко); 4) з однорідними членами речення Танцюють чи не всі там і чардаш, і мазурку, і танці всіх племен (Л. Костенко); Між світом і душею виріс мур (В. Стус); 5) з компонентами, що перебувають у подвійному синтаксичному зв'язку: Стоять жоржина мокрі-мокрі (Л. Костенко); Ніч над полями стояла Смугла, аж золота 6) із звертанням, що не перебуває в позиції підмета: Учителю, стою перед тобою (Д. Павличко); Щодня, щогодини бомбардую думками образ твій, Сфінксе (В. Стус); 7) із вставними словами або конструкціями: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже поча­лось... (Л. Костенко); Не тим, напевне, брались шляхом і марне марим вороттям на первопуть свою (В. Стус); 8) з опосередкованими другорядними членами речення: Там, за безкраєм, там, за горою — ти на синім морозі гориш (В. Стус).

40. Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Сполучникові та безсполучникові синтаксичні конструкції.

У складному реченні об'єднуються кілька простих речень, що виступають складниками єдиного цілого — синтаксичного утворення вищого, ніж просте речення, рангу. Частини складного речення, .виділені за наявністю підмета і присудка двоскладного речення або головного члена односкладного речення, тільки умовно можна назвати простими реченнями. Маючи подібну до простих речень синтаксичну будову, вони позбавлені інтонаційно-смислової самостійності реч. Складне речення не являє собою механічного об'єднання простих речень. При конструюванні складного речення використовують ті чи ті структурні різновиди простого речення, які звичайно зазнають граматичної модифікації відповідно до особливостей складної конструкції.

Частини складного речення виявляють і подібність до простого речення, і відмінність від нього. Цим частинам притаманна формально-синтаксична й семантико-синтаксична організація простого речення, проте вони не мають визначальної його характеристики як комунікативної одиниці — смислової завершеності окремого висловлення, повідомлення. Функціонувати як окреме повідомлення можуть не частини складного речення, а все складне речення. Саме у функціональному призначенні бути . окремим висловленням полягає спільність простого речення, що не є частиною складного речення, і складного речення. В усному мовленні комунікативну завершеність складного речення, як і простого, передає інтонація, а в писемному мовленні ці два різновиди речення відділяються від інших речень крапкою, знаком питання або знаком оклику. Інтонація в усному мовленні і розділові знаки писемному мовленні вказують на те, що реченнєва конструкція — як просте, так і складне речення — являє собою окрему комунікативну одиницю.

Складному реченню властива сукупність формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, з-поміж яких найважливішими є поліпредикативність, що виявляється в наявності кількох предикативних одиниць — вихідних простих речень, відмінна від простого ре­чення структурна схема, змістова й інто­наційна єдність. Отже, складне речення є синтаксичною конструкцією, утворюваною поєднанням кількох простих речень (у мінімальному вияві двох) на основі відповідного синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичних відношень і використовуваною в ролі оди­ниці повідомлення.

Питання про граматичну природу складного речення і його предикативних частин набуває іншого витлумачення на тлі концепції про три аспекти речення: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Подібно до простого речення .складне речення містить ці три аспекти, відбиваючи їх відносну автономність і водночас взаємопов'язаність.

Складне речення відрізняється від простого якісним і кількісним складом його компонентів. Компонентами простого речення виступають форми слів, а компонентами складного речення — вихідні прості речення, трансформовані у його (складного речення) структурі. Обов'язкову властивість компонентів складного речення становить категорія предикативності, що у синтаксико-категорійному плані споріднює їх із простими реченнями. Предикативність — це визначальна ознака частин складного речення. Відповідно до наявної в компонентах складного речення конститутивної категорії предикативності їх називають предикативними частинами Залежно від кількості предикативних частин розрізняють елементарні і ускладнені (неелементарні) складні речення. Необхідною умовою структурування елементарних складних речень виступає наявність двох предикативних частин. Коли до складного речення,входить три або більше предикативних частин, то воно стає ускладненою синтаксичною конструкцією.

Сполучникові- частини складного речення поєднані за допомогою сполучників сурядності ( єднальні, протиставні, розділові) та сполучників підрядності (часу, мети, причини тощо) або сполучних слів. День погас, і все спочило. Нема таких туманів, які б не розійшлися над тобою.

Безсполучниковим назив. таке складне речення частини, якого зв’язуються між собою за допомогою інтонації. Дерева в саду хитає вітер, жовтий лист летить до ніг мені.