
- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Функціональні стилі української літературної мови.
- •3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).
- •4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.
- •7. Орфоепія та культура усного мовлення. Сучасні орфоепічні норми.
- •8. Графіка української мови. Поняття графеми. Український алфавіт. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та подвоєння букв. Позначення м’якості на письмі.
- •10. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Однозначні слова. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.
- •11. Омоніми. Синоніми. Антоніми.Склад лексики улм з погляду її походження.
- •12. Фразеологізми. Типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення та єдності, фразеологічні сполучення. Джерела формування фразеологізмів української мови.
- •13. Лексикографія. Поняття про словник, словникову статтю. Основні словники української мови. Енциклопедичні словники.
- •14. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу. Морфеміка української мови. Типи морфем. Основні зміни в морфемній будові слова: опрощення, пере розклад, ускладнення.
- •15. Різновиди морфологічного і неморфологічного способів словотвору.
- •16. Морфологія та синтаксис як розділи граматики. Основні граматичні поняття (граматичне значення, граматична форма, граматична категорія). Способи вираження граматичних значень слова в сулм.
- •17. Частини мови та принципи їх класифікації. Повнозначні та неповнозначні частини мови.
- •18. Іменник. Лексико-граматичні категорії іменника (власні та загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні, збірні іменники, дискретні та недискретні іменники).
- •19. Граматичні категорії іменника. Категорія роду (іменники спільного, парного і подвійного роду). Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінкова система сулм.
- •20. Словозміна іменників. Поняття про парадигму іменника. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи.
- •21. Прикметник. Лексико-граматичні розряди прикметників. Ступені порівняння прикметників як форми якісних прикметників.
- •22. Прикметник. Характеристика парадигм прикметника.
- •23. Числівник. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням. Функціональні розряди числівників.
- •24. Аналіз специфіки парадигм кількісних числівників у сулм.
- •25. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займенників. Відмінювання займенників.
- •26. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних утворень в українській літературній мові. Типи дієслівних основ: основа інфінітива та основа теперішнього часу.
- •27. Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного й недоконаного виду.
- •28. Категорія стану дієслова та її зв'язок з перехідністю/неперехідністю.
- •29. Категорія способу дієслова, творення та значення дійсного, умовного та наказового способу.
- •30. Дієприкметник. Дієслівні та прикметникові характеристики дієприкметника. Активні та пасивні дієприкметники. Граматичні категорії дієприкметника.
- •31. Дієприслівник. Дієслівні та прислівникові характеристики дієприслівника. Творення та синтаксична роль дієприслівників.
- •32. Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників.
- •33. Лінгвістична характеристика службових слів і вигуків.
- •34. Синтаксис. Типи синтаксичних одиниць і визначальні формальні і семантичні принципи їх виділення: словосполучення, просте та складне речення.
- •35. Словосполучення. Сурядні і підрядні словосполучення. Види підрядного зв’язку.
- •37. Двоскладне речення. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.
- •38. Головні члени речення у синтаксичній та семантичній організації двоскладного речення. Поняття другорядні члени речення.
- •39. Поняття про ускладнене речення. Основні види ускладнених речень.
- •40. Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Сполучникові та безсполучникові синтаксичні конструкції.
- •41. Складносурядні речення відкритої та закритої структур.
- •42. Характеристика складнопідрядних речень у зв’язку з функцією підрядних частин.
- •43. Багатокомпонентні складнопідрядні речення. Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.
- •44. Складні речення з різними типами синтаксичного зв’язку.
- •45. Засоби передачі чужого мовлення. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Співвдношення форм прямої і непрямої мов.
- •Фонетичний аналіз слова
- •Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).
Фонетика – це розділ мовознавчої науки, в якому вивчається звуковий склад мови у зв’язку зі смисловою роллю її звуків. В розділі «Фонологія» вивчаються звуки мови з погляду їхньої смислової функції, тобто здатності виражати людську думку.Одиниці фонетики: звук (фонема), склад, наголос, інтонація.Фонема – найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення і розрізнення слів та їх форм.Українська мова має 38 фонем: 6 голосних, 32 приголосних.Голосні звуки – це звуки людської мови, в основі яких лежить голос.
Піднесення Ряд |
передній |
середній |
Задній |
Високе |
і |
|
<у> |
Високо-середнє |
и |
|
|
Середнє |
е |
|
<о> |
Низьке |
|
|
а |
За участю губ розрізняють лабіалізовані і не лабіалізовані. Лабіалізовані – голосні, при у творенні яких губи більше чи менше заокруглюються і висовуються вперед.Приголосні – це звуки мови, які вимовляються з певними перепонами з боку мовних органів у ротовій порожнині і характеризуються наявністю шуму, що утворюються під час вимови.
Звучність |
Спосіб творення |
Участь голосу |
Місце творення |
|||||||||
Губні |
Передньо-язикові |
Середньо-язикові |
Задньо-язикові |
Глоткові |
||||||||
Шумні |
проривні |
глухі |
п |
т, т’ |
|
к |
|
|||||
дзвінкі |
б |
д, д’ |
|
ґ |
|
|||||||
щілинні |
глухі |
ф |
с, ш, с’ |
|
х |
г |
||||||
дзвінкі |
|
з, ж, з’ |
|
|
|
|||||||
африкати |
глухі |
|
ц, ч, ц’ |
|
|
|
||||||
дзвінкі |
|
дз, дж, дз’ |
|
|
|
|||||||
Сонорні |
зімкнено-прохідні |
носові |
м |
н, н’ |
|
|
|
|||||
плавні |
|
л, л’ |
|
|
|
|||||||
Щілинні |
в |
|
й |
|
|
|||||||
Дрижачі |
|
р, р’ |
|
|
|
За палаталізацією (твердістю – м’якістю):м’які: й; пом’якшені: д′, т′, з′, с′, р′, н′, л′, дз′, ц′; напівпом’якшені: б’, п’, в’, м’, ф’; ж’, ч’, ш’, дж’; ґ’; к’, х’; г’.
4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.
Звук – найменша, неподільна мовна одиниця. Розрізняють 3 аспекти вивчання звуків мови:1) артикуляційний;2) акустичний;3) соціальний (функціональний).Артикуляційний аспект передбачає дослідження роботи мовних органів у процесі творення звука. Артикуляцією називаються рухи та відповідні їм позиції органів мовлення, пов‘язані з вимовою того чи іншого звука. У творенні мовних звуків беруть участь: органи дихання (легені, бронхи, трахея), гортань і три надгортанні порожнини (ротова, носова, глоткова). За акустичними ознаками звуки поділяються на тони і шуми.
Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітря. Шуми в наслідок неперіодичних.Склад – це найменший відрізок мовлення, що складається з голосного, до якого можуть додатися один або кілька приголосних. У слові стільки складів, скільки у ньому голосних (ó|сінь). Склад, що закінчується голосним звуком – відкритий, приголосним – закритий, прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий — з голосного (от). Фонетичне слово – це або одна словоформа, що несе на собі наголос, або сполучення в потоці мовлення ударної словоформи із сусідньою ненаголошеною словоформою (рідше – із двома ненаголошеними словоформами).Фрази-це основна одиниця мовлення, яка має смислову цілісність та інтонаційну структуру. Часто фраза дорівнює реченню, але також це може бути одне слово, вигук, частина речення або ж кілька речень об'єднаних у процесі мовлення, наприклад: "Хóчу спáти.
Фонетична транскрипція фіксує всі відтінки звуків, незалежно від їхньої ролі у фонологічній системі мови. Для точного транскривування всіх фонетичних особливостей використовують систему діакритичних знаків:
[ ] – записується слово;
[еи], [ие], [оу] – позначення голосних в деяких ненаголошених позиціях;
[у]>[і] – позначення нескладотворчих голосних;
[н'] – скісна риска вгорі праворуч вказує на пом’якшення приголосних;
[ж’], – апостроф угорі праворуч вказує на напівпом’якшення приголосних;
[н:], [с:], [ж:] – двокрапка вказує на подовження приголосного;
[дж] – позначення африкат;
[́а] – риска вгорі над буквою, нахилена праворуч, є знаком наголосу;
/ – позначення невеликої паузи у реченні;
// – тривала пауза.
У фонетичній транскрипції відсутні розділові знаки; усі без винятку слова пишуться з малої літери; увесь фонетичний запис береться у квадратні дужки.Фонематична транскрипція застосовується для передачі фонемного складу слова. Фонематична транскрипція — спосіб запису живого мовлення з метою передавання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією, наприклад: /вітром/ - [в’ітроом]. Вимоги: текст береться у скісні дужки, кожна фонема, незалежно від позиції, позначається одним і ти же знаком. Ставиться знак наголосу над голосним. Позначаються паузи.