4.Педагогічна сутність народних традицій,звичаїв……

Кожна нація,кожен народ мають свої традиції,звичаї,обряди та свята становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера - це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини.Традиція (від лат. traditio - передача, оповідання, переказ) - це те, що передається від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообовязкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними з них є звичай, свято й обряд.Звичай - загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки: те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Таким чином, звичай - це звичка робити щось певним чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному житті; це звичайний давно заведений, який став звичайним порядок, однотипні масові дії, які відтворюються тривалий час.Обряд - це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно - образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя. Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність. Але якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі - безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у звязку з памятними подіями в житті суспільства, колективу, сімї, особи. Свята й обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.

5.Виховні ідеали укр.Народу….

виховний ідеал як мета виховання є основною проблемою будь-якої пед.с-ми.вих.ідеал того чи іншого народу залежить від його держ.устрою,світогляду,релігії,моралі,рівня й розвитку культури,нац.особливостей.певні зміни у соц.житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній с-мі,в тому числі і виховному ідеалі.виховний ідеал нації відображається не лише в пед.с-мах але і в звичаях та традиціях народу,його піснях,творах письменників та філософів.він твориться віками і переходить від покоління до покоління.національний ідеал людини будь-якого народу має свою історію зародження якого треба шукати ще в доісторичному періоді.дослідники відмічають такі основні риси укр.традиційного ідеалу,які в тій чи іншій мірі зберігалися на різних історичних етапах життя народу:лагідна вдача,гостинність,високий рівень мистецьких здібностей,почуття власної гідності як в чоловіків так і в жінок,господарність,подружня вірність,повага до старших,прагнення до фізичної досконалості.

6.Діти в зимовому циклі….

В етнографічних джерелах, які висвітлюють різдвяну обрядовість українців, зафіксована участь хлопчиків у приготуваннях до Святої вечері. “Коли сигналізують появу зірки, вносить до хати хлопчина, звичайно синок господаря, або пастух від худоби, в’язку сіна (“отавки”) та в’язку соломи. Господар вносить Дідуха або Діда – себто святочний сніп пшениці, жита чи іншого збіжжя; вітає всіх домашніх зі Святим вечором і Різдвом – і ставить на “покуті”…, підстеливши сіна”. У Свят-вечір діти, розстилаючи солому по долівці, вигукували: “Ко-ко! Ге-ге! Кві-кві! і т. ін.”, наслідуючи голоси усякої домашньої звірини: все на те, щоб увесь рік худоба так велася та ховалася на господарстві. Загальноукраїнським був звичай носити вечерю хрещеним батькам та бабі-пупорізці (перед святою вечерею вдома). Вечерю носили “… малі діти … років восьми-дванадцяти” . Прихід дитини до господи супроводжувався такими словами: “Прислали батько й мати вечерю /Я й приніс/ Щоб великий ріс” Важливим компонентом обрядів зимового циклу є колядування та щедрування. Колядування дітей вирізнялося низкою особливостей. Невеликі групи дітей (без чіткого поділу обрядових функцій) ходили переважно в ранковий та денний час (дорослі колядники починали обходи ввечері та вночі). Зазвичай діти “не рядилися”, як-то було притаманно групам дорослих колядників (“циган”, “коза”, “Меланка” і т. ін.). Лише подекуди діти при обходах носили “зірку”. Діти-колядники виконували особливі примовки – римовані доброзичення та короткі пісеньки з проханням обдарувати. Дітей, здебільшого, обдаровували пиріжками, солодощами, горіхами і т. ін. Досить архаїчною виявляється функція хлопчиків-підлітків в обряді святкового засівання. “посипання” хлопчиків-підлітків полягало у “розсіванні”/ “обсипанні” зерном в хаті під час обходів дворів рано-вранці в перший день Нового року. “Посипання” було прерогативою хлопчиків-підлітків, тоді як щедрували діти обох статей, але переважно дівчата (“дівки”).