1. Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.

Логіка – це наука про закони і форми мислення, якими є поняття, судження і міркування. Як самостійна наука логіка склалась більше двох тисячоліть тому в IV столітті до нашої ери. Її творцем був давньогрецький філософ Аристотель, який називав логіку аналітикою. Аристотель у своїх працях сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключення третього, описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, дослідив дедуктивний силогістичний умовивід. Його вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математичної логіки). В часи Середньовіччя логіка слугувала в основному релігійній схоластиці, вдосконалюючи і розвиваючи свої можливості як науки. В Новий час значний вклад був зроблений Ф. Беконом, який на противагу дедуктивному методу створив індуктивний. У ХІХ столітті відбулася формалізація логіки, і з’явилась так звана формальна логіка, яку також називають алгеброю Буля на честь англійського математика, або математичною логікою. Подальший розвиток логіки як науки пов’язаний з іменами таких видатних філософів, як Р. Декарт, Г. Лейбніц, І. Кант. Окрім формальної логіки виділяють також діалектичну, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні та розвитку. Ця логіка була вперше розроблена Гегелем.

2. Роль мислення в пізнанні. Форми чуттєвого пізнання. Особливості мислення.

Предметом вивчення логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ. Пізнання як процес відображення об’єктивного світу являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання. Чуттєве пізнання має 3 основні форми: відчуття (відображення окремих властивостей предмета, які сприймаються чуттєво), сприйняття (цілісний образ предмета, який виникає в результаті його безпосереднього впливу на органи чуттів) та уявлення (чуттєвий образ предмета, який зберігся в людській свідомості). На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ в абстракціях. Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розвивати суттєві зв’язки. Особливості мислення: воно відображає дійсність в узагальнених образах, є процесом опосередкованого відображення дійсності, нерозривно пов’язане з мовленням, є процесом активного відображення дійсності для отримання нового знання. Мислення підпорядковується логічним законами мислення. Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо вона відповідає дійсності, і навпаки.

3. Поняття форми мислення. Основні форми мислення.

Форма мислення – це форма, в якій може людина проявляти свою здатність абстрактного мислення. Є три форми мислення – судження, умовивід та поняття. Судження – це форма мисленого відображення об’єктивної дійсності, яка заперечує або стверджує наявність в певному об’єкті об’єктивної дійсності, яка заперечує або стверджує наявність в певному об’єкті якихось ознак, властивостей або зв’язків з іншими об’єктами. Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки та взаємовідносини, які існують в об’єктивній дійсності, і якщо це перевіряється практично. Поняття – це форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках. Ознакою предмета називається те, чим предмети подібні або чим вони відрізняються. Тому поняття як форма мислення відображає предмети і їх сукупності в абстрактній, узагальненій формі на основі їх суттєвих ознак. Умовивід – це розумова дія, в якій з одного чи кількох взаємопов’язаних суджень, які відображають зв’язані відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке називають висновком.